Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

вом творчості фран-

цузького

живописця

Поля Сезанна

(1839-

1906), який на проти-

364

вагу розпливчатості О. Архипенко. Жінка, яка розчісує

форм, властивих імп-

волосся. 1914 рік.

ресіонізму213, прагнув до зображення матеріальності

світу, до вагомості та об'ємності форми, французький

художник Жорж Брак (1882-1963) створив свої «Ку-

бики».

Так з'явився ранній «сезаннівський» кубізм

(1907). До Жоржа Брака у 1908 році приєднується

французький художник Пабло Пікассо (1881-1973), і

вони створюють нову течію авангардизму — кубізм,

прагнучи звести художній образ до комбінації про-

стих геометричних тіл або фігур.

Кубізм відповідав ідейним поглядам Архипенка, які

випливали з його технічних дослідів. За використання

простих геометричних форм його називали кубістом.

365

Про це він писав: «...як я дійшов до цих простих гео-

метричних форм, через котрі мене називали кубістом?

Перш за все, . , вони випливали з моїх технічних до-

слідів. Один із них полягав, наприклад, у тому, що я

використовував різні матеріали, сполучаючи їхню

різноманітну структуру й забарвлення. Скомбінова-

ні в певному порядку ці різноманітні матеріали дава-

ли незвичайний ефект. Ну, а те, що твори мої завж-

ди поєднували в собі найпростіші форми, то це майже

неминуче призводило до асоціації з геометрією.... Ідея

використання простих форм випливала також із моєї

пристрасті. Я люблю прості речі. Люблю все зрозуміле.

Не люблю штучності й складності. А крім того, з про-

стої форми легко можна зробити символічну».

Для Архипенка кубізм став відліком для пошуку

нових ідей. Розвиваючи скульптурний варіант кубіз-

му, він створив свої «контррельєфи».

У пошуках нових ідей він ніколи не поривав зв'язку

з природою, вважаючи її великим творцем і творчою

силою. Він писав: «Ця сила, звісно, не задовольняєть-

ся тим, що творить сама. Свою могутність вона пере-

носить на всі живі істоти. Зі своїх витворів вона робить

творців. Тварини творять інстинктивно, ми ж , — і це

єдина відмінність, — творимо свідомо. І тому помиля-

ємося, якщо думаємо, що наближаємося до природи,

точно відтворюючи картоплю або оголену натуру. Від-

творення ні до чого не призводить. Єдиний спосіб, як

уподібнитися природі, — це винаходити. Винаходити

впродовж усього свого життя».

І він винаходить те, чого ще не було в природі. Ще в

дитинстві Архипенко звернув увагу на порожній про-

366

стір між предметами, а у 1911-1912 роках після числен-

них дослідів створив свою теорію порожнього просто-

ру, що символізує неіснуючий предмет. Згадуючи про

це, він писав: «Після цього відкриття я раптом почав

скрізь бачити порожній простір, який нагадував мені

різні предмети. Я вжахнувся, що відкриваю їх стіль-

ки, і це привело до того, що я почав використовувати

ці предмети в своїх пластиках. Випукле в них я замі-

нював увігнутим, повне — порожнім, створював сим-

воли постатей чи предметів, яких не було поруч. Тому-

то — і цим я відрізняюся од усіх, хто використовував

до мене або використовуватиме після мене порожній

простір, — ці мої твори завжди символічні».

У 1912 році Архипенко створює в Парижі власну

школу, знаходить нові пластичні форми, запровад-

жує у пластику колір, будує форми на контрастах різ-

них матеріалів, що мало незвичайний ефект, створює

скульптури-картини, в яких у різних комбінаціях по-

єднує на площині рельєф і колір.

Творчість Архипенка опинилася в центрі художніх

подій того часу, його ідеї не всім були зрозумілі і це ви-

кликало глузування, які він стоїчно переніс і витри-

мав тяжкий іспит новатора. Комуністи вилучили його

твори і всі модерністські художні речі зі своїх музеїв.

Гітлер просто їх знищив під час політичного цькуван-

ня вільного духу. Але, як писав Архипенко: «Сучасне

мистецтво не пов'язане ні з комунізмом, ні з іншою по-

літичною доктриною чи релігією. Воно живе від себе і

для себе і служить для розумового та творчого вихо-

вання».

З 1921 року Архипенко жив у Берліні, а з 1923 року

367

у Сполучених Штатах Америки. Спочатку він відкрив

свою школу в Нью-Йорку, згодом викладав у Чіказь-

кій школі індустріальних мистецтв. З 1950 року викла-

дав в університеті Канзас-Сіті, біля входу якого по-

ставив велетенські металеві постаті, художній ефект

яких змінюється залежно від сонячного освітлення.

У 1924 році він створив механічну картину, на якій

змінюються форми, її назвали «архипентурою». За до-

помогою спеціального апарата Архипенко примусив

свої картини рухатися. Свій винахід він присвятив ве-

ликим винахідникам Томасу Едісону (1847-1931) і Аль-

берту Ейнштейну (1878-1955).

Продовжуючи пластичні експерименти, Архипенко

запроваджує в скульптурі освітлення зсередини, в його

скульптурах світло струменить крізь прозору масу. До-

сліди в скульпто-живописі

дали поштовх для з'ясуван-

ня пластичних можливо-

стей просторових комбі-

націй різних матеріалів. У

своїх творах він поєднує

різні кольори, матеріали,

вводить у рельєф перламу-

трову мозаїку. Йому при-

таманне особливе почут-

тя гумору, джерелом якого

є український фольклор і

твори народних гончарів.

Архипенко створив ши-

року пластичну базу для

Олександр

промислових форм ми-

Архипенко.

Фото 1914 року.

368

стецтва і, викладаючи свої ідеї студентам, готував ка-

дри для практичного втілення своїх задумів та знахі-

док у багатьох галузях науки, техніки й прикладних

видів мистецтва.

Він ніколи не забував про свою батьківщину, у 20-

30-х роках брав участь в українських виставках, над-

силаючи свої скульптури. Наприкінці 30-х років пра-

цював над пам'ятниками Т.Шевченку, І.Франку й

князю Володимиру для парку в Чікаґо.

На схилі життя в своїх спогадах Архипенко звер-

нувся до років дитинства і юності, до рідного Києва, до

рідної землі, яка щедро обдарувала його неповторним

талантом. Він писав: «Хто знає, чи думав би я так, якби

українське сонце не запалило в мені почуття туги за

чимось, чого я сам не знаю».

25 лютого 1964 року старий художник помер у Нью-

Йорку на порозі своєї майстерні.

Архипенко залишив понад 1000 скульптур і творів

живопису, серед яких: «Мати й дитина» (1910), «Кару-

сель П'єро» (1913), «Статуетка» і «Гондольєр» (1914),

«Білий торс» (1916), «Солдат іде» (1917), «Вази» (1917-

1918), скульптурні портрети Т.Шевченка (1923, 1933)

та І.Франка (1925), «Диригент Менґельберґ» (1925),

цикл «Анжеліка» (1921-1925), «Фурхтвенглер дири-

гує» (1927), «Жозефіна Бонапарт» (1935), «Мадон-

на» (1936), «Заратустра» (1948), «Океанська мадонна»

(1957), «Балерина» (1957).

369

ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ

(1887 — 1978)

український скульптор, кінорежисер, драматург

Іван Петрович Кавале-

рідзе народився 26 квіт-

ня 1887 року на хуторі Ла-

данському,

тепер

село

Но вопетрівка Сумської об-

ласті. Його предком з боку

батька був Васо Кхварід-

зе, якого після Кавказь-

кої війни 1817-1864 років з

групою непокірних грузи-

нів привезли на Роменщи-