Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

десятки кілометрів.

У 1928-1933 роках Кавалерідзе працює режисером на

Одеській кінофабриці, у 1934-1941 роках — на Київській

кіностудії «Українфільм». У ці роки він створює філь-

ми: «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі»

(1931), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1935), «Натал-

ка Полтавка» (1936), «Українські пісні на екрані» (1936),

«Запорожець за Дунаєм» (1938), «Стожари» (1939).

У 1944-1948 роках Кавалерідзе був старшим нау-

ковим співробітником відділу монументальної скульп-

тури Академії архітектури України і виконав скульп-

турні портрети Григорія Сковороди, Виборного за

мотивами п'єси І.Котляревського «Наталка

Полтав-

ка», Святослава, Б.Хмельницького та інші.

У 1949-1957 роках скульптор активно працював

над невеличкими статуетками і станковими портрета-

ми діячів науки і видатних майстрів театрального ми-

стецтва: О.Горького, Ф.Шаляпіна в ролях Дон-Кіхота

(опера «Дон-Кіхот») та Івана Грозного (опера «Пскови-

тянка»); Ф.Шаляпіна і О.Горького, О.Пушкіна і М.Го-

голя, Л.Толстого і О.Горького, О.Толстого, І.Павлова,

А.Бучми в ролі Миколи Задорожного (п'єса «Украде-

не щастя»), М.Стражеска, І.Паторжинського в ролі Ка-

378

рася і М.Литвиненко-Вольгемут у ролі Одарки (опера

«Запорожець за Дунаєм») та інші.

У 1957-1962 роках Кавалерідзе працював режисе-

ром Київської кіностудії імені О.Довженка. На студії

він здійснив зйомку біографічної кінострічки «Гри-

горій Сковорода». Образ Г.Сковороди приваблював

митця своєю незвичайністю і легендами. У 1922 році

він створив унікальний монумент філософа в Лохви-

ці і погруддя для села Чорнухи, де той народився, а у

1958 році завершив працю над його образом у кінопо-

вісті. Останнім кінофільмом, створеним Кавалерідзе,

була кінодрама «Повія» (1961) за мотивами одноймен-

ного роману Панаса Мирного. Скульптурні роботи цьо-

го часу: пам'ятник Богдану Хмельницькому в Кобеля-

ках, горельєф «Прометей» для музею Лесі Українки в

Києві. У 1962 році відбулася персональна виставка ху-

дожника, на ній експонувалося понад 100 його робіт.

У 1963-1965 роках він працював над скульптурами

малих форм: «М.Кропивницький», «Т.Шевченко на за-

сланні», «Війна і мир», «У глибині сибірських руд».

Кавалерідзе автор п'єс «Вотанів меч» (1966), «Пере-

коп» (1967), «Перша борозна» (1970), «Миша у пустому

кошику» (1970), «Сіль» (1970).

В останні роки життя художник створив скульптур-

ні роботи, які втілюють роздуми автора про зміст жит-

тя: «Початок», «Журавлі летять», «Вірність», пам'ятни-

ки Ярославу Мудрому і Григорію Сковороді в Києві та

інші.

Помер Іван Петрович 3 грудня 1978 року в Києві,

похований на Байковому кладовищі.

379

ҐІЙОМ АПОЛЛІНЕР

(1880 — 1918)

французький поет, критик

Збережи мене пам'ять

прийдешніх людей.

Ґійом Аполлінер

Вільгельм

Аполлінарій

Костровицький ввійшов у

французьку і світову лі-

тературу під псевдонімом

Ґійома

Аполлінера.

Він

стояв біля початків мо-

дерністських течій у ми-

стецтві: кубізму216, футу-

ризму217,

сюрреалізму218.

У його поетичній творчо-

сті романтична іронія по-

єднується із сатиричним

розкриттям

дійсності

та

формалістичними

експе-

риментами, які виразились

у відмові від розділових знаків,

порушенні

синтак-

сичних правил, застосуванні ускладнених поетичних

прийомів у вигляді «каліграм» та «ідеограм». Багатьом

творам Аполлінера притаманні тонкий ліризм і потяг

до фольклорної традиції. У своїй творчості він звер-

тався до французьких, німецьких і українських на-

родних переказів, легенд, поетичних розповідей се-

редньовіччя, до образів давньої індійської літератури,

380

Біблії, давньогрецьких міфів, музичних драм Ріхар-

да Ваґнера219. До шедеврів музи поета належать вір-

ші про українських козаків-запорожців, їхню вірність

своїй батьківщині.

Аполлінер дивився на поезію як на знаряддя піз-

нання світу і в цьому полягала життєвість і сила його

творів. Основним його внеском у розвиток поезії було

те, що він об'єднав розрізнені елементи фантастики і

сатири, героїки та інтимності у синтез, який перетво-

рив однотемну поезію в багатотемний, як саме життя,

твір. Відтворюючи «дух нового часу», він у своїх творах

об'єднував суб'єктивне та інтимне з об'єктивною дійс-

ністю. Спадкоємцем творчості Аполлінера став фран-

цузький поет Поль Елюар220, вплив його мистецьких

теорій позначився на окремих представниках укра-

їнського футуризму і на поезії французького Руху

Опору в часи Другої світової війни 1939-1945 років.

Предки Аполлінера були польськими й італійськи-

ми дворянами. Батько його матері польський шлях-

тич Михайло Костровицький, одружений з італійкою

Джульєттою Флоріані, брав участь у Польському по-

встанні 1863-1864 років проти національного гноблен-

ня російського царизму. Після придушення повстання

він, щоб уникнути заслання до Сибіру, утік з родово-

го маєтку Оряни під Новогрудком (нині Білорусь) на

батьківщину дружини в Італію, де й оселився з нею

та малолітньою дочкою Анжелікою у Римі. У Ватика-

ні дід Аполлінера дістав посаду почесного камергера

плаща й шпаги й увійшов до кола знатного італійсько-

го дворянства. Його дочка Анжеліка, закінчивши один

з кращих монастирських пансіонів Рима, закохалася

381

в офіцера Франческо Флуджі д'Аспермона із знатно-

го італійського роду. Кохання закінчилося світським

скандалом. Анжеліка вела з Франческо спільне жит-

тя, так і не скріпивши з ним офіційно шлюбу.

26 серпня 1880 року в Римі у них народився син,

який при хрещенні був записаний у церковній книзі як

Вільгельм Альбер Влодзимеж Олександр Аполлінарій

Костровицький без назви імені батька. Через два роки

народився ще один син, Альбер. Після тривалого спіль-

ного життя відносини між батьками були перервані.

Дитинство братів Костровицьких проходило в Іта-

лії, а потім вони виховувалися і навчалися у мона-

стирській школі і ліцеї в Монако, Каннах і Ніцці, куди

були прийняті за допомогою дядька, брата батька, ге-

нерального абата ордена бенедиктинців Ромаріо.

У 1899 році, закінчивши ліцей, Вільгельм приїхав

до Парижа, і з цього часу почалося його нове життя.

Юнака захопив вир політичного й поетичного життя

столиці Франції. Він починає писати вірші, фейлето-

ни, п'єси, відвідує бібліотеки, бідує, живе на випадко-

ві заробітки. У 1901 році як секретар графині Мільгау

подорожував по Франції і Німеччині. Нові враження,

перша любов надихнули молодого поета на написання

ліричних віршів.

Повернувшись до Парижа, він з 1902 року почав дру-

куватися під псевдонімом Ґійом Аполлінер. В одному з

кращих своїх ліричних творів цього часу «Пісні нелю-

бого» (1903), перекладеного українською мовою Мико-

лою Лукашем221, Аполлінер висловив свою вірність у

любові, порівнюючи її з лицарською вірністю вітчизні

українських козаків-запорожців:

382

Я вірний як той хміль тичині

Як пес господарям своїм