Десятий учень. Книга 1 (СИ)
Десятий учень. Книга 1 (СИ) читать книгу онлайн
Зірка Алагір зігрівала своїм теплом дев’ять планет, що майже на однаковій відстані, обертались навколо неї. Кожна з тих планет, це дивовижний, ні з чим незрівняний світ, зі своїми мешканцями і законами. Планети знаходились під захистом Богів Світла і Добра, і були зв’язані між собою чарівними, невідомими для простих смертних, проходами. Тими проходами користувалися лише Білі Маги. Переходячи з планети на планету, вони навчали, їхніх мешканців, мирному співіснуванню, розв’язували конфлікти, допомагали боротися з природними катастрофами. Звісно, угледіти за всім, дуже складно, і система Алагір, не була стовідсотково захищена від небезпечних епідемій, війни і насильства. Та старання Магів, не були даремними. Деякі з цивілізацій, майже забули про ворожнечу з сусідами, ніхто не голодував, і це вже було великим досягненням. Та невідомо звідки, у вигляді Богині Темряви і Зла, Магри, прийшло на Алагір лихо. Вона, зненацька, напала на планету Білих троянд, закривши до неї прохід Білим Магам. Наче величезним, сірим коконом, покрила планету товстим шаром важких, темних хмар, промені зірки не проникали крізь них, і не могли зігріти її поверхню. Лише два червоних місяця, як очі зла, постійно слідкували за тим, що діється, на планеті. А відбувалося щось страшне! Не отримуючи тепла, планета почала гинути. Спочатку загинула вся рослинність, і колись квітучий край, перетворився на холодну, кам’янисту пустелю. Вимерли від голоду тварини, а за ними, повільно і страшно, люди. Та Магрі, вони і не були потрібні живими, адже богиня живилась мертвими душами. Вона наділила мертвих безсмертними тілами, і змусила працювати на золотих копальнях. Та те, що тіла були безсмертним, не означало, що нещасні не відчували болю, холоду, і голоду. Вони страждали, проклинаючи свою нещасливу долю. Потай молилися Богам Світла і Добра, просячи їхньої допомоги. Та страшнішим за тілесні страждання, бути поглинутим Магрою, і вічно горіти в її вогняній утробі. Храм Магри стояв посередині долини, яка колись була квітучим садом, а зараз, на ній, холодний вітер ганяв хмари висохлої на порох, чорної землі. Богиня Темряви мешкала у вогняному колодязі, що розташувався посередині жертовної зали цього храму. Верховним жрицем і вірним слугою Магри, був її син Темхус. Богиня створила його з мертвої води і, спалених до попелу, людських останків. Темхус володів великою силою Чорної Магії, йому допомагали слуги набрані з місцевих жителів, що присяглись вірою і правдою служити Богині Зла. Саме Темхус, охороняв свою матір і всю планету, від втручання Світлих сил, і йому, це, добре вдавалось. Та в плани Богині Темряви, входило завоювання всієї системи, і одна планета, її не влаштовувала. --- Сину мій. — звернулась, Володарка, до Темхуса. – Розішли своїх слуг, по інших планетах, нехай хитрістю, обманом, зманюють на мій бік, довірливих людей. За виконання їхніх бажань, забирайте їхні душі. Людям завжди щось потрібно, бідним золото, багатим владу, хворим здоров’я, нехай, з твоєї поміччю, отримують все це, та плата одна, безсмертна душа, що стане моєю рабою, або поживою. Якщо на одній з тих планет, буде побудований, хоча б, один мій храм, я з легкістю, заволодію нею. Чорний Маг виконав наказ Магри, і невдовзі, на інших планетах, з’явились її проповідники. Вони блукали містами і селищами вишукуючи для своєї повелительки нову здобич. Білі Маги намагались захистити свої народи, та з кожним разом, ставало все важче і важче боротися. Людські душі дуже піддатливі на обман. Вони вирили, що можуть отримати, все що захочуть, задарма, і з легкістю ішли на угоду зі Злом. Тоді, Верховний Маг Вартохар, створив Скіпетр Безмежної Влади. Цей Скіпетр увібрав в себе всю силу Білої Магії, і з його допомогою, він спробував здолати Магру, та навіть, такої сили, не вистачило. Він зазнав поразки. Сім’я Зла виявилось сильнішим. Вартохар звернувся до мудрості Богів Світла і Добра, і отримав відповідь: --- « Здолати Магру, зможе лише десятий учень, твого десятого учня. Який після смерті свого вчителя, вбере в себе силу магів всіх пройдешніх поколінь. А до тих пір, треба віддавати всі сили, на виховання достойного собі, послідовника.» Отримавши таку настанову, Білий Маг, взявся навчати найталановитіших з чарівників. Та всіх їх перевершив, його десятий учень, Орнагул. Який після смерті учителя, отримав в спадок його силу, і настанову Богів Світла і Добра.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
-- Я б ніколи не хотіла оплакувати рідних дітей. Яке горе, для батьків цього хлопця.
-- Ми були з ним знайомі, його звали Малтвер. — промовив у відповідь хлопець, і тісніше пригорнув до себе подругу.
Після похорон , виставили посилену варту. Крістур і своїм людям наказав , стати на пости.
-- Я ніколи не думав, що знову доведеться рятуватися від шорхів. Гадав, що наше плем’я , достатньо далеко втекло від них. — в голосі чоловіка чувся справжній розпач. — Невже вони знищать всіх нас? Як з ними боротися? Вже все навкруги кишить ними. Ми більше не господарі на своїй землі.
Крістур сидів біля багаття разом зі своїми новими знайомими та старостою Мартіном . Ніхто не хотів спати. Хоч день і був дуже важкий, та сон не йшов на думку. Після розповіді Малтвера, розуміли що чудовиська поряд, і треба бути на сторожі. Селяни в день , звалили кілька дерев, і тепер вид вогнищ , було видно як в день. Люди, власною шкірою , відчували присутність ворога. Всі розуміли, болото, теж тимчасовий захисток. А куди потім? Де сховатися від зла, що іменують шорхи?
Карол сидів разом зі старшими чоловіками, він весь час був мовчазний і не відводив погляду від вогню.
-- Про що замислився, юначе?— звернувся до нього Муеро.
-- Я зараз вам розповім, тільки не смійтеся з мене. Якщо підземлян не можна перемогти силою, то можливо нам допоможуть чари?--- Карол глянув на старого чаклуна.
--- Ці міркування, не могли оминути твого розуму, Кароле. --- загадково відповів Лісовик.
--- Ти про що?
--- Про дар Богів Світла і Добра, який тобі дістався. Ти розумієш про що, я, кажу.
--- Ми не розуміємо. --- втрутився в їхню розмову, Крістур.
--- Карол з дитинства обдарований, бачити те, чого інші не бачать. --- пояснив чаклун.
--- І яку користь, ми, з цього, можемо мати?
--- На нього чекає, Орнагул.
--- Хто такий, цей Орнагул? --- загорівся цікавістю, Карол.
--- Він найвидатніший чарівник сучасності. Лише він здатний нам допомогти. І тобі, хлопче потрібно піти до нього. Він сам прохав направити тебе до нього.
--- Якщо і справді, лише диво може нас врятувати. Треба відправлятися в путь. --- погодився з Лісовиком , хлопчина.
--- Туди далека дорога, сам ти її, не здолаєш. От прийдемо на болото, і все добре обміркуємо.
--- Муеро каже діло. --- підтримав старого, Мозус. --- Потрібно все, як слід обміркувати.
Весь свій не хитрий скарб , селяни зібрали заздалегідь, і тепер лише чикали світанку. Та через захмарене, низьке небо , він ніяк не приходив. Наче сама природа повстала проти людей. Але ніч не може тривати вічно . На сході почало сіріти, прийшов новий день. Запрягли коня в єдиний віз і поспіхом рушили від краю лісу, і від широких степів, де зараз хазяїнували шорхи. До Карола підійшов шутім, і винуватим голосом попрохав:
--- Послухай! В мене, до тебе, я прохання.
--- Про що, ти?
--- Розумієш, я трохи злякався, і коли ми, з Муеро, в перше, прийшли до табору, я нічого не взяв з собою в дорогу. Ти не погодишся піти зі мною, до мого будиночка, щоб я, міг дещо з відтіля забрати? Це не займе багато часу, ми швидко всіх наздоженемо.
--- Добре! Тільки попереджу старших, щоб не хвилювалися. --- погодився Карол.
--- Про яку мандрівку, ви знову розмовляєте? --- несподівано пролунав голос Мілени.
-- Міленко? --- трохи зніяковіло, пробубнів Карол. --- Нам з тобою, доведеться не надовго, знову попрощатися.
-- Це ж чому?— здивувалась , вона.
--- Потрібно допомогти Шутімові, забрати з його оселі, деякі речі.
-- А чому, саме ти, повинен іти? Адже є старші за тебе чоловіки. — не вгавала Мілена.
-- Ну не сердься на мене. Я швидко повернусь.
-- Я піду з вами. — рішуче мовила дівчина.
-- Ні. Я піду з Шутімом. У двох нам буде зручніше, а ти, чекатимеш мене у поселенні болотників.
--- То я, тобі заважаю?
--- Ну що, ти, вигадуєш? Ти, для мене, найгарніша дівчина у світі! Я дуже сумуватиму за тобою. І намагатимусь повернутися як найшвидше!
Мілена нахилила голову і крізь сльози промовила:
-- Ти весь час кудись зникаєш, мені погано без тебе. Я тільки і роблю, що чекаю на тебе.
-- Ну в цьому є і гарна сторона. Я тобі не набридну.
Карол поцілував подругу в носика і провів долонею по русявому волосі. Йому теж не хотілося її залишати, та він не мав права ризикувати її життям. Міла, мабуть відчула його турботу, вона обхопила його шию руками і обсипала дороге обличчя поцілунками. Хлопець оторопів, від несподіванки, а коли прийшов до тями, то дівчина вже бігла доганяючи маленький караван , що зникав в глибині лісу. Їй було трохи соромно за свій вчинок, та вона не шкодувала про зроблене. Її щічки горіли рум’янцем, а очі світилися щастям. Орика уважно подивилася на дочку, потім перевела погляд на чоловіка, той теж помітив як збуджена Міленка. Подружжя переглянулись і мабуть пригадали свої залицяння, подарували одне одному, ніжні посмішки. Перус пригорнув до себе дружину. Ніщо так не тішить батьків , як щастя власної дитини. Мозус ішов попереду, разом з Крістуром , він ніс на своїх широких плечах Мартінових близнюків, чім дуже тішив дітлахів. Він їх то підкидав, то крутив в повітрі, а вони реготали, аж заходились. Марика дивилася на них і в блакитних очах бриніли сльози.
-- Ти , чого , подруго?— звернулась до неї, Хелена.
-- Згадала своїх хлопчиків. Твої близнюки мені їх нагадують, Модусові мабуть теж.
-- Не сумуй , Марико, звичайно твій біль не згасне ніколи, та в тебе на руках зараз, хоч і не рідне, та вже мабуть дороге для тебе дитя. Воно зменшить твою тугу.
-- Мабуть так. — погодилась Марика, і ніжніше пригорнула до себе немовля.
6
Шутім, як і першого разу, коли водив Карола до Лісовика, ішов по переду. Хлопець брів по заду і був весь час замислений. У нього в душі, було відчуття, що ота, майбутня мандрівка, про яку казав Муеро, щось змінить в його житті, і це відчуття збуджувало його. І від того він все прискорював і прискорював шаг. Він обігнав свого провідника , наче сам знав дорогу і пішов далеко вперед , коротун за ним не вспівав.
-- Агов , хлопче, може притримаєш коней, бо я за тобою не вспіваю. Боги не дали мені такі довгі ноги, як тобі. Чи ти, краще за мене, знаєш де я живу?
Карол схаменувся.
-- Вибач, Шутіме, я трохи замислився. — зупинився Карол.
-- З твоїми думками, можна забрести хтозна куди. — посміхнувся чоловічок.
-- Послухай , Шутіме, я давно хотів тебе спитати, звідки ти тут такий узявся? Я ніколи не бачив такого народу. — несподівано для Шутіма, спитав Карол.
Коротун здвигнув плечима.
-- Муеро казав, що до приходу Мари, був такий мандрівний народ. Вони подорожували нашими планетами, по чарівному переходу. Мабуть моїм батькам сподобався цей світ, і вони залишилися. Та вони вже давно померли, і я остався один. От і живу в лісі, самітником, бо яка жінка, схоче мати, такого чоловіка.
Каролові стало жаль Шутіма. Він спробував його втішити:
-- Десь у світі є і твоя половинка, і ти її, неодмінно знайдеш.
-- Тобі легко казати! Ти, он який, красень! — заздрісно пробурчав чоловічок.
--- Ти теж, але по своєму! --- і щоб змінити тему, спитав. --- Нам ще довго іти?
--- Та вже прийшли. Ось мій будинок!
--- Де? Я нічого не бачу!
--- Не туди дивишся, задери голову до гори.
Карол подивився в гору, і на одному з дерев побачив хатинку.
--- Ти живеш на дереві?
--- Так. Чому, тебе, це так дивує?
--- Але ж, це так складно, кожного разу залазити догори!
--- Кароле, якби ти був лісовим мешканцем, то не задавав би, таких глупих, запитань. Подивись на мене! Я навіть, як слід, і постояти за себе не в змозі! А, якщо прийде, якийсь злодій!
--- Злодій? Тут в лісі? --- Каролові стало смішно, і він пирснув.
Шутіма це, несподівано образило:
--- Ну не злодій, а великий звір. Яка різниця! І взагалі, кожен живе як уміє. Якби я знав, що ти такий… --- коротун не зумів підібрати підходящого, для Карола, прозвиська, махнув рукою, і додав: --- То залишив би, тебе, в своїй пасці!
