Десятий учень. Книга 1 (СИ)
Десятий учень. Книга 1 (СИ) читать книгу онлайн
Зірка Алагір зігрівала своїм теплом дев’ять планет, що майже на однаковій відстані, обертались навколо неї. Кожна з тих планет, це дивовижний, ні з чим незрівняний світ, зі своїми мешканцями і законами. Планети знаходились під захистом Богів Світла і Добра, і були зв’язані між собою чарівними, невідомими для простих смертних, проходами. Тими проходами користувалися лише Білі Маги. Переходячи з планети на планету, вони навчали, їхніх мешканців, мирному співіснуванню, розв’язували конфлікти, допомагали боротися з природними катастрофами. Звісно, угледіти за всім, дуже складно, і система Алагір, не була стовідсотково захищена від небезпечних епідемій, війни і насильства. Та старання Магів, не були даремними. Деякі з цивілізацій, майже забули про ворожнечу з сусідами, ніхто не голодував, і це вже було великим досягненням. Та невідомо звідки, у вигляді Богині Темряви і Зла, Магри, прийшло на Алагір лихо. Вона, зненацька, напала на планету Білих троянд, закривши до неї прохід Білим Магам. Наче величезним, сірим коконом, покрила планету товстим шаром важких, темних хмар, промені зірки не проникали крізь них, і не могли зігріти її поверхню. Лише два червоних місяця, як очі зла, постійно слідкували за тим, що діється, на планеті. А відбувалося щось страшне! Не отримуючи тепла, планета почала гинути. Спочатку загинула вся рослинність, і колись квітучий край, перетворився на холодну, кам’янисту пустелю. Вимерли від голоду тварини, а за ними, повільно і страшно, люди. Та Магрі, вони і не були потрібні живими, адже богиня живилась мертвими душами. Вона наділила мертвих безсмертними тілами, і змусила працювати на золотих копальнях. Та те, що тіла були безсмертним, не означало, що нещасні не відчували болю, холоду, і голоду. Вони страждали, проклинаючи свою нещасливу долю. Потай молилися Богам Світла і Добра, просячи їхньої допомоги. Та страшнішим за тілесні страждання, бути поглинутим Магрою, і вічно горіти в її вогняній утробі. Храм Магри стояв посередині долини, яка колись була квітучим садом, а зараз, на ній, холодний вітер ганяв хмари висохлої на порох, чорної землі. Богиня Темряви мешкала у вогняному колодязі, що розташувався посередині жертовної зали цього храму. Верховним жрицем і вірним слугою Магри, був її син Темхус. Богиня створила його з мертвої води і, спалених до попелу, людських останків. Темхус володів великою силою Чорної Магії, йому допомагали слуги набрані з місцевих жителів, що присяглись вірою і правдою служити Богині Зла. Саме Темхус, охороняв свою матір і всю планету, від втручання Світлих сил, і йому, це, добре вдавалось. Та в плани Богині Темряви, входило завоювання всієї системи, і одна планета, її не влаштовувала. --- Сину мій. — звернулась, Володарка, до Темхуса. – Розішли своїх слуг, по інших планетах, нехай хитрістю, обманом, зманюють на мій бік, довірливих людей. За виконання їхніх бажань, забирайте їхні душі. Людям завжди щось потрібно, бідним золото, багатим владу, хворим здоров’я, нехай, з твоєї поміччю, отримують все це, та плата одна, безсмертна душа, що стане моєю рабою, або поживою. Якщо на одній з тих планет, буде побудований, хоча б, один мій храм, я з легкістю, заволодію нею. Чорний Маг виконав наказ Магри, і невдовзі, на інших планетах, з’явились її проповідники. Вони блукали містами і селищами вишукуючи для своєї повелительки нову здобич. Білі Маги намагались захистити свої народи, та з кожним разом, ставало все важче і важче боротися. Людські душі дуже піддатливі на обман. Вони вирили, що можуть отримати, все що захочуть, задарма, і з легкістю ішли на угоду зі Злом. Тоді, Верховний Маг Вартохар, створив Скіпетр Безмежної Влади. Цей Скіпетр увібрав в себе всю силу Білої Магії, і з його допомогою, він спробував здолати Магру, та навіть, такої сили, не вистачило. Він зазнав поразки. Сім’я Зла виявилось сильнішим. Вартохар звернувся до мудрості Богів Світла і Добра, і отримав відповідь: --- « Здолати Магру, зможе лише десятий учень, твого десятого учня. Який після смерті свого вчителя, вбере в себе силу магів всіх пройдешніх поколінь. А до тих пір, треба віддавати всі сили, на виховання достойного собі, послідовника.» Отримавши таку настанову, Білий Маг, взявся навчати найталановитіших з чарівників. Та всіх їх перевершив, його десятий учень, Орнагул. Який після смерті учителя, отримав в спадок його силу, і настанову Богів Світла і Добра.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
--- Ніко, я можу сподіватись на те, що ти мене чикатимеш?
Дівчина посміхнулась кутиками губ, і кокетливо кивнула головою. У парубка, від радості, закалатало в грудях. Не пам’ятаючи себе, він обхопив, своїми сильними руками, дівочий стан, і закрутив її, навколо себе. Цього разу, Ніка не пручалась. Вона зняла, зі своєї шиї, намисто, і поклала на широку, чоловічу долоню. Капер затис подарунок в руці:
--- Я обіцяю, що скоро, повернусь! До такої гарної дівчини, як ти, не можна не повернутися.
Ніка зашарілася, і ставши на шпиньки, поцілувала його у щоку. І ось, мандрівники, посідали в човни і готові були вирушити в дорогу. Мозус дивився на Марику, вона стояла разом з іншими проводжаючими, притиснувши до грудей дитину.
-- Бережи себе і малого. — гукнув, він, дружині.
Марика у відповідь, лише кивнула головою. На слова в неї не хватило сили. Вона дуже боялася втратити чоловіка, та не насмілилася відмовляти його від подорожі. Всю свою любов і ніжність, вона подарує крихітному створінню, що зараз тримає на руках, дитині, врятованій в спустошеному селищі.
Подорож маленького загону, розпочалась. Мандрівники переплили плесо і зайшли в лабіринти очерету. Плато і Капер, що правили човнами, добре знали ці проходи, тому рухалися без затримки. Та ось передній човен , зупинився.
-- Все, човни нас далі не везтимуть. Прийшла наша черга, будемо тягти їх на собі. — сказав Плато.
Почали вилазити, і одразу, попровалювалися по коліна в мул.
-- Так, дорога не дуже тверда. — спробував пожартувати, Мозус. — З моєю вагою, я можу провалитися на інший бік земної тверді.
--- Нічого страшного, я ж не провалююсь. --- відповів, йому, Крістур. --- Головне, це набагато скоріше, ніж в обхід.
До човнів прив’язали мотузки і потягли крізь зарослі рогозу. Іти було вкрай важко. Стежок і протоптів не було. Рогоз з очеретом, сплелися так, що доводилось прорубувати прохід мечами. Та ось знову заблищала по переду чиста вода. Плесо було спокійним і не глибоким. Та тільки но Карол опустив в нього ногу, вода раптом закипіла і якби не Крістур, який був позаду, то хлопець, не вдержався і неодмінно б упав. Та болотник встиг ухопити його за комір, і потягти назад до очерету.
-- Ніколи не вступай у воду, не провіривши спочатку дно. Болото буває дуже підступним. Щойно, ти трохи не впав в черв’ячну яму, а це ще гірше ніж трясовина, бо в першу, ти провалюєшся повільно і в тебе ще є надія з неї вибратись, але в таку яму, ти пірнаєш миттєво і врятуватися з неї неможливо. Черви обплутають тіло враз і істота, що сюди потрапила, каменем іде на дно. — чоловік, все це розповідав з виглядом знавця, безперервно розмахуючи руками.
Карол дивився на нього, і розгублено кліпав очима. Хлопець, швидше злякався, самого Крістура, ніж того, що міг провалитися. З боку, це, виглядало дуже кумедно.
-- Годі тобі, Крістуре читати хлопцеві нотації, він вже все зрозумів. – заступився за Карола , Плато. — Сідайте в човни і рушаємо далі.
Весь наступний шлях був майже такий самий, то чисті заводі, то густі , непролазні зарослі. Мандрівники добряче виморилися, поки дійшли до берега. Всі були мокрі і у багнюці з голови до ніг. Та все ж , маленький загін стояв на твердій землі.
-- Так, добряче нас вимотало болото. — важко зітхнув Мозус. — Не легке у вас тут життя .
-- Не легке. — погодився Крістур.
Він почав діставати з довбанок поклажу, передаючи кожному, його торбину.
-- А чому, у нас, сім сумок?— розгублено спитав він. — Нас же лише шестеро.
-- Нічого, зайву будемо нести по черзі. Зараз понесу я. — Мозус закинув зайву торбину за друге плече.
Він, якось одразу, став лідером їхньої групи, і з цим ніхто не сперечався. Човни лишили на березі, пізніше з селища прийдуть люди і заберуть їх.
-- Дивіться! По переду хтось палить багаття!— вигукнув Івер.
-- Зараз побачимо, хто це може бути. — Мозус прискорив ходу і вийшов на перед.
--- Мабуть, ще якісь бідолахи, що шукають на болоті порятунку. — мовив Капер.
Біля вогнища сиділи з десяток чоловіків і жінок. Всі вони були похмурі і змучені. Ніхто навіть не підвівся на зустріч маленькому загону, що до них наближався. Втома і голод, майже повністю знесилили їх, і цим людям, до всього було байдуже.
--- Що сталося з вами? Чому ви тут, і в такому стані?--- спитав у незнайомців, Плато.
--- А, ти, себе бачив? --- Обізвався молодий, чорноокий хлопець.
--- Так, згоден. Вигляд у нас не дуже привабливий. Довелося лізти через трясовину. --- оправдувався молодий болотник.
--- А нас, серед ночі, з рідних домівок, вижили якісь тварі, що з’явилися в нашому поселенні. Вони нищіли все живе, навіть котів і собак позабирали в свої нори. З усього населення залишилася невелика кількість людей. Шукаючи порятунку, ми пішли в місто Махтер, де завжди продавали своє вугілля. Та коли увійшли в нього, відчаю і страхові нашому не було меж, місто зустріло нас мертвою тишею. Ми побачили напівзруйновані будинки, навколо були плями крові і скільки не намагалися нікого ні живого , ні мертвого ми там не знайшли, а вже підходила ніч. Люди зайшли до найбільш вцілілого будинку і закрилися там . Коли зовсім стемніло ми почули, що з зовні хтось шкребеться, розгрібаючи стіни , намагаючись вдертися до середини, і це їм швидко вдалося. Під стелею висів світильник, ми спромоглися розгледіти нападників. Бридкіших істот, я ще ніколи не бачив. Вони були з іклами і кігтистими лапами. Чоловіки і жінки відбивались як могли, а вони все лізли і лізли, аж поки не прийшов ранок. Зараз перед вами, всі, що змогли вижити. — хлопець показав рукою на своїх соплемінників. — Не знаючи, що робити, ми повернулися назад.
Мозус з товаришами перезирнулися. Все, що їм щойно розповіли, було для них знайоме і вони знали відповідь. З розповіді хлопця, їм стало зрозуміло, що перед ними, залишки племені вугільників.
-- Це були шорхи. — пояснив Крістур. — Вони прийшли на наші землі з півострова Стеркія. Ці тварі, нищать все на своєму шляху. І порятунку від них у простих смертних, немає. Тому ми вирішили іти до чаклунів, може вони нам допоможуть.
-- Ви йдете до чаклунів? Візьміть мене з собою. — попрохав балакучий хлопець. —Я не буду для вас тягарем. Я добре кидаю аркан, вмію битися на палицях і мечем. Мозус здвигнув плечима:
-- Якщо бажаєш, то пішли. У нас є зайва торба , буде кому її нести. А ви, -- звернувся він до людей. — ідіть до берега. Там ми залишили свої човни. По нашому сліду дійдете до селища болотників. І поспішайте, поки не стемніло.
Люди почали поспіхом збиратися, нікому не хотілося залишатися на ніч на березі, після того що вони пережили. Карол підійшов до Мозуса і тихенько спитав:
-- Як ти, можеш брати з собою людину, яку зовсім не знаєш?
-- А ти , на свої роки занадто обережний. — відповів йому чоловік. — Як що, цей хлопець, після цих страхів , не ховається, то він чогось вартий. Гей, парубче! — гукнув він до вугільника,-- Як тебе звуть?
-- Теймур. — відповів хлопець.
-- Познайомся з товаришами по пригоді. Мене звуть Мозус, це Карол, Плато його брат Капер, Івер, а оцей велетень Крістур.
Теймур вклонився всім, і промовив:
-- Я радий вашому товариству і зроблю все, щоб ви не пошкодували, що взяли мене з собою.
Закінчивши свою промову, хлопець посміхнувся білозубою посмішкою і трохи сором’язливо спитав:
-- А у вас бува не знайдеться окрайця хліба, бо від голоду, аж голова вернеться.
-- Знайдеться. Та і нам треба трохи відпочити та обсохнути. Багаття вже розводити не потрібно, тут і пообідаємо. Сідай, хлопче, до гурту. --- запросив нового товариша Мозус.
Теймур їв з великим апетитом, запропонований йому харч. Карол поглядав на нього скоса. Їхній новий товариш, був досить привабливий парубок, з правильними рисами обличчя, з темним, майже смоляним, коротко стриженим волоссям. Він був вдягнений у довгу безрукавку і мускулисті руки виблискували мідним загаром. На вигляд, йому було років двадцять.
