Iлiада

538] «Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших! 539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко, 540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш. 541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян, 542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську. 543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний. 544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть, 545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа 546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв, 547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»

548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний 549] Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець, 550] Міста оплотом він був; із собою привів він багато 551] Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався. 552] Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою 553] Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським 554] Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце. 555] Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:

556] «Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде, 557] Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш. 558] Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські 559] Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити! 560] З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю 561] Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!»

562] Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались. 563] А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги, 564] Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї, 565] Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились 566] З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла. 567] Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну, 568] Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.

569] Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв, 570] Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських, 571] Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, – 572] Був він колись у Будеї, добре заселенім місті, 573] Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних, 574] Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист. 575] Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали 576] До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись. 577] Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор 578] В голову каменем так, що вона у важкому шоломі 579] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць 580] Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна. 581] Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив. 582] Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб 583] Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок. 584] Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий, 585] Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен. 586] Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином, 587] Каменем в шию поціливши й м'язи на ній перервавши.

588] Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор. 589] Скільки метального дротика літ в далечінь досягає 590] З рук умілих бійця, що свою випробовує силу, 591] В дружнім змаганні чи з ворогом люто б'ючись душозгубним, 592] Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв. 593] Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян, 594] Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом, 595] Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка, 596] Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян. 597] Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди 598] Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати. 599] Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї, 600] Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи 601] Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї 602] Доблесті не забували й несли на троян свою силу. 603] Впав від руки Меріона троянський шоломоносний 604] Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса 605] Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували. 606] Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов 607] Дух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила. 608] А в Меріона Еней метнув мідногострого списа, 609] Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався. 610] Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа, 611] Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позаду 612] Вістрям у землю вп'ялось, і довго в повітрі хиталось 613] Древко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.

614] Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився 615] В землю, кинутий марно міцною Енея рукою. 616] Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:

617] «Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний. 618] Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!»

619] В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив: 620] «Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній, 621] Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе 622] Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина. 623] От якби в груди твої поцілив я гострою міддю, 624] То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би 625] Славу мені, а душу – Аїдові, славному кіньми».

626] Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний: 627] «Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити? 628] Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла 629] Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє. 630] Силою рук вирішається бій, мудрим словом – нарада. 631] Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!»

632] Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний. 633] Так наче гомін в міжгір'ях від праці мужів-лісорубів 634] Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, – 635] Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній 636] Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих, 637] Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих. 638] А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні, 639] Не упізнати було: так стрілами, кров'ю і пилом 640] Від голови аж до п'ят було його тіло укрите. 641] Вбитого так оточили бійці, як пори весняної 642] Мухи Б оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці, 643] Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, – 644] Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний 645] Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою. 646] Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла 647] Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався – 648] Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою 649] Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор 650] Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю, 651] Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить. 652] От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще: 653] Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея, 654] Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним 655] Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання. 656] Гектору передусім він пройняв малодушністю серце. 657] Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам 658] Гасло до втечі, – пізнав терези-бо він Зевса священні.

659] Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати 660] Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши 661] Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього 662] Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон. 663] Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу 664] Мідяну зброю, – до кораблів однести глибодонних 665] Товаришам її дав Менойтів син нездоланний. 666] До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:

667] «Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона, 668] Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши 669] Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій, 670] Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні. 671] Потім узяти його вожаям доручи бистролетним, 672] Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло 673] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, – 674] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний 675] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

676] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку, 677] Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу, 678] Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло 679] Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно; 680] Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні. 681] Потім узяти його доручив вожаям бистролетним, 682] Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло 683] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.