Iлiада

830] «От сподівався, Патрокле, ти наш Іліон зруйнувати, 831] Мав і троянських жінок, позбавивши днів їх свободи, 832] На кораблях відвезти до рідного вашого краю, – 833] Де ж бо твій розум? Гектора коні баскії на битву, 834] Ледве землі доторкаючись, мчать, я й сам своїм списом 835] Між війнолюбних троян подвизаюся, щоб одвернути 836] День їх неволі. Тебе ж коршаки розтерзають небавом. 837] Бідний-бо ти, вже й могутній Ахілл тобі не допоможе! 838] Сам залишившись, непевно в дорогу тебе наставляв він:

839] «Не повертайся назад, о Патрокле, їздець бистрокінний, 840] До кораблів своїх перше, ніж в Гектора-людоубивці 841] Списом на грудях хітон закривавлений ти не простромиш!» 842] Так говорив він тобі, а ти, нерозумний, послухав».

843] Весь знемагаючи, так відповів ти, Патрокле комонний: 844] «Що ж, величайсь тепер, Гекторе, дав тобі перемогу 845] Зевс-олімпієць і з ним Алоллон – було їм, безсмертним, 846] Легко здолати мене, навіть зброю з плечей познімати. 847] А як таких, як і ти, мені стрілося хоч би й дванадцять, 848] Всі полягли б тут, на місці, моїм подолані списом! 849] Я лиш призначенням долі від сина Лето загибаю, 850] А між людей – від Евфорба, ти ж третій мене поражаєш. 851] Тільки скажу я тобі, а ти збережи в своїм серці: 852] Жити недовго тобі вже лишилося тут, біля тебе 853] Близько стоїть уже смерть, і доля твоя неминуча – 854] Ти від руки упадеш бездоганного внука Еака».

855] Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година. 856] Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду 857] З плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність. 858] Та до померлого з словом звернувся осяйливий Гектор:

859] «Нащо, Патрокле, мені недалеку віщуєш загибель? 860] Хто зна, а може, Ахілл, пишнокосої парость Фетіди, 861] Дух свій раніше загубить під списом моїм мідногострим?»

862] Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши, 863] Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув. 864] Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта, 865] Рівного богу товариша бистрому внуку Еака, 866] Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його прудконогі 867] Коні – славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

ПОДВИГИ МЕНЕЛАЯ

1] Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий, 2] Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла. 3] Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю, 4] Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти 5] З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила. 6] Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий. 7] Перед собою він списа тримав і щит свій округлий, 8] Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч. 9] Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла 10] Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля нього 11] Близько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:

12] «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде! 13] Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще. 14] Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене 15] Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла. 16] Дай же мені у троян заслужену славу здобути, 17] Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке».

18] В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий: 19] «Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись! 20] Не величається силою так ані барс кровожерний, 21] Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більше 22] Інших може пишатись могутністю дикою в грудях, 23] Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці. 24] Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор, 25] Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати, 26] Кажучи в вічі, що я із усього данайського війська 27] Воїн найгірший. Певен я, він не своїми ногами 28] Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.

29] Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене 30] Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись 31] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха 32] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

33] Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив: 34] «Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів, 35] Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся, 36] Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши, 37] Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних. 38] Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки, 39] Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши 40] В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій. 41] Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться 42] Й неперевіреним – хто з нас відважний, хто втечі шукає!»

43] Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив. 44] Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий, 45] Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа 46] Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу, 47] Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло 48] Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку. 49] Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию, 50] Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала. 51] Кров'ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна, 52] Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті. 53] Як садівник молоду вирощує парость оливи 54] В затишнім місці, де б'є джерельна войа струмениста, 55] І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним 56] Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом. 57] Та налетить несподівано з буйною силою вихор, 58] Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю. 59] Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба, 60] Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати. 61] Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець, 62] Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться, 63] Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами 64] Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров'ю 65] Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки 66] Здалеку галас великий зчиняють, але підступити 67] Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає. 68] Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях 69] Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним. 70] Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу 71] Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив. 72] Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа, 73] Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.

74] До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:

75] «Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині – 76] Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям 77] Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю, 78] Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила. 79] А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом. 80] Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських 81] Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив».

82] Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся. 83] Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу. 84] Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив, 85] Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно 86] Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує. 87] Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю, 88] І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне 89] Полум'я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда. 90] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:

91] «Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом 92] Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї, 93] Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв? 94] А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду 95] Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать. 96] Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний. 97] Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце? 98] Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде, 99] Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром. 100] Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв, 101] Що перед Гектором я відступив, – бо од бога він б'ється. 102] От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим, 103] Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу, 104] Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло 105] Вирвати нам для Ахілла, – було б то лихо найменше».