Iлiада

659] А особливо їх Нестор старезний, опора ахеїв, 660] Ревно благав, закликаючи всіх іменами їх предків:

661] «Будьте, друзі, мужами і в серце вкладіть собі сором 662] Перед людьми. Спогадайте-бо кожен про любу дружину, 663] І про дітей, і про власне майно, й про батьків своїх рідних, – 664] Чи то живуть вони ще, чи, може, уже й повмирали, 665] їх іменами благаю я вас, хоч тут їх немає, – 666] Стійте відважно в бою, стережіться ганебної втечі!»

667] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття. 668] А од очей їх тим часом Афіна одвіяла хмару 669] Тьми надзвичайної. Світло ясне їм відкрилось обабіч – 670] До кораблів і до бою, однаково людям страшного. 671] Видно було й гучномовного Ректора там і все військо – 672] Воїв троянських, що ззаду лишались і в бій не вступали, 673] Й лави, що билися боєм при кораблях бистрохідних. 674] Не до душі було мужньому серцем Еанту лишатись 675] Там, куди інші синове ахеїв тоді відступили. 676] Кроком подався широким по палубах він корабельних, 677] Довгим махаючи списом, що мав для бою морського, – 678] Збитим міцно гвіздками, у двадцять два лікті завдовжки. 679] Наче їздець, що правити кіньми напрочуд уміє, 680] Четверо коней баских з табуна свого разом запрігши, 681] З поля широкого вчвал аж до мурів великого міста 682] Шляхом жене велелюдним, і всюди дивуються з нього 683] Чоловіки і жінки. А він раз у раз безугавно 684] Скаче з коня на коня. А коні летять усе далі. 685] Так і Еант по палубах перебігав корабельних 686] Кроком широким, і крики його аж до неба сягали. 687] Страшно гукав він весь час, закликаючи воїв данайських 688] І кораблі захищати, й намети. Так само і Гектор 689] Не залишався в юрбі гомінливій троян міднолатних. 690] Наче той хижий орел на зграї птахів налітає, 691] Що безтурботно на березі тихої річки пасуться, 692] На легкокрилих гусей, журавлів, лебедів довгошиїх, – 693] До темноносого так корабля пориваючись, Гектор 694] Кидавсь вперед. Рукою своєю великою ззаду 695] Зевс направляв його, й дух усього підбадьорював люду.

696] Знову навкруг кораблів розгорілася битва жорстока. 697] Так би сказав ти: два війська на битву одні проти одних 698] Вийшли нітрохи не втомлені – так вони бились завзято. 699] Кожен з воюючих думав своє: загони ахейські 700] Не сподівались уникнути лиха й загибелі ждали. 701] А у троян – надіялось серце у кожного в грудях 702] Раптом спалить кораблі й повбивати героїв ахейських. 703] З цими думками вони й виступали одні проти одних.

704] Гектор тоді за корму корабля ухопився морського, 705] Гарного й бистрого, що перевіз через море до Трої 706] Протесілая, але не вернув його в рідну країну. 707] Вколо цього корабля врукопашну ахеї й трояни 708] Впень одні одних рубали. Ніхто з них не хтів дожидати 709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, – 710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття, 711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами, 712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих. 713] Гарно оздоблений меч із руків'ям чорненої сталі 714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав 715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла. 716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись, 717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:

718] «Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом! 719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, – 720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі 721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини. 722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись, 723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали. 724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний 725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!»

726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв. 727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних. 728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався 729] З палуби свого судна на приступки семмступневі. 730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських – 731] Кожного, хто з них із полум'ям згубним лише наближався. 732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:

733] «Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні! 734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу! 735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати, 736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила? 737] Міста за нами нема із муром надійним навколо, 738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу. 739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих, 740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко. 741] Міць наших рук – нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!»

742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом. 743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких 744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик, 745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим. 746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

ПАТРОКЛІЯ

1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято. 2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився – 3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих, 4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто. 5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий, 6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:

7] «Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке, 8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки 9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає, 10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме. 11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами. 12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш? 13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку? 14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний, 15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян. 16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала. 17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства 18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких? 19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва».

20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:

21] «Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв! 22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв. 23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято, 24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко. 25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній, 26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон, 27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий; 28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,

29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле, 30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе, 31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам, 32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш? 33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник, 34] Матір'ю – не Фетіда, а синєє море й безплідні 35] Скелі тебе породили, – того ти і серцем жорстокий. 36] А як боїшся душею якогось богів віщування, 37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна – 38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною 39] Виряди в бій, – чи не стану я світлом рятунку данаям. 40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути, 41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни 42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї, 43] Втомлені боєм важким, – на війні відпочинок короткий. 44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко 45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже».

46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе 47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає. 48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:

49] «Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле! 50] Ні віщуванням богів не журюсь я, – про нього я знаю, – 51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна. 52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу, 53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати 54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий. 55] Страшно прикро мені – багато-бо я перетерпів. 56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські, 57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто, 58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон, 59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого. 60] Та облишмо про це, що було – те було! Й ні до чого 61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати 62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча 63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних. 64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну 65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді 66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають 67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї 68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем 69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста 70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька 71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати 72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон 73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили, 74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда, 75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути. 76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея 77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці 78] Кличуть до бою троян, – і гомоном ті переможним 79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв. 80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути 81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним 82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю. 83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю: 84] Маєш здобути мені велику пошану і славу 85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну 86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних. 87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику 88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний, 89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі 90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш, 91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий, 92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона, 93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя, 94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний. 95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку 96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває. 97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно, 98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут, 99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився, 100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки».