Одiссея
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Одiссея, "Гомер"-- . Жанр: Мифы. Легенды. Эпос. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Одiссея читать книгу онлайн
Одiссея - читать бесплатно онлайн , автор "Гомер"
Гомер
Одіссея
© :) Homer, 800-700 BC
Джерело: Гомер. Одіссея. Х.: Фоліо, 2001 note 1. 547 с.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua), 2003
ЗМІСТ
стор.
К.С.Забарило. Гомерова «Одіссея» та її місце у світовій літературі note 2 3
Пісня перша День перший Рада богів. Афіна наставляє Телемаха 33
Пісня друга День другий і ранок третього дня Збори ітакійців. Телемахів од'їзд 50
Пісня третя День третій і четвертий до вечора п 'ятого дня В Пілосі 67
Пісня четверта Вечір п 'ятого дня і день шостий В Лакедемоні 87
Пісня п'ята День сьомий і далі до кінця тридцять першого дня Пліт Одіссеїв 118
Пісня шоста Тридцять другий день Прибуття Одіссея до феаків 138
Пісня сьома Вечір тридцять другого дня Одіссеїв прихід до Алкіноя 152
Пісня восьма День тридцять третій Одіссеєве перебування у феаків 165
Пісня дев'ята Вечір тридцять третього дня Розповідь Алкіноєві. Пригода в кіклопа 187
Пісня десята Вечір тридцять третього дня Пригоди в Еола, у лестригонів та в Кіркеї 211
Пісня одинадцята Вечір тридцять третього дня Жертви для виклику померлих 235
Пісня дванадцята Вечір тридцять третього дня Сирени, Скілла і Харібда, бики Геліоса 259
Пісня тринадцята Тридцять четвертий день і ранок тридцять п 'ятого Відплиття Одіссея з країни феаків і прибуття до Ітаки 278
Пісня чотирнадцята День тридцять п'ятий 296
Пісня п'ятнадцята Тридцять п 'ятий і тридцять шостий день; ранок тридцять сьомого Прибуття Телемаха до Евмея 317
Пісня шістнадцята День тридцять сьомий Упізнання Одіссея Телемахом 338
Пісня сімнадцята День тридцять восьмий Повернення Телемаха на Ітаку 357
Пісня вісімнадцята День тридцять восьмий Бій Одіссея з Іром навкулачки 380
Пісня дев'ятнадцята Вечір тридцять восьмого дня Зустріч Одіссея й Пенелопи. Умивання ніг 396
Пісня двадцята Ніч з тридцять восьмого на тридцять дев 'ятий день.
Вранці і опівдні тридцять дев 'ятого дня Перед убивством женихів 420
Пісня двадцять перша День тридцять дев 'ятий Лук Одіссеїв 435
Пісня двадцять друга День тридцять дев 'ятий Побиття женихів 452
Пісня двадцять третя Вечір тридцять дев 'ятого і ранок сорокового дня Пенелопа впізнає Одіссея 471
Пісня двадцять четверта Сороковий день Замирення 486Примітки 507Словник міфологічних імен та географічних назв 541Бібліографічні відомостіПІСНЯ ПЕРШАЗМІСТ ПЕРШОЇ ПІСНІДЕНЬ ПЕРШИЙРада богів. Зібравшись на Олімпі, вони ухвалюють, щоб Одіссей, якого переслідує Посейдон і затримує німфа Каліпсо, повернувся нарешті у свою вітчизну, на острів Ітаку. Богиня Афіна, прибравши вигляд Мента, Одіссеєвого друга, з'являється синові Одіссея Телемахові й дає пораду поїхати до Пілоса і Спарти, щоб розвідати про батькову долю, радить йому також повиганяти женихів своєї матері Пенелопи, що господарюють в Одіссеєвім домі. Телемах після рішучої розмови з матір'ю і женихами лягає спати і мріє про подорож.РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХАМузо, повідай мені про бувалого мужа, що довгоСвітом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:З'їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,Що понад нами, – за те дня повернення він їх позбавив.10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.В круговороті часу, коли рік надійшов відповіднийІ ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнутьСкрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,20] Крім Посейдона, – гнівом його Одіссей богорівнийВічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, –У протилежних кінцях простягались поселення їхні, –Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,Там веселився на учтах. Тим часом інші боговеВ Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.Першим батько людей і богів тут слово промовив, –В пам'яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:«Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!Зло – від богів, – вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законнуВзяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послалиСвітлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів тойАні Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку ЕгістаРадою доброю вплинуть, – і той за все поплатився».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:45] «О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!Справді, смертю такою поліг він цілком по заслузі.Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.Та розривається серце за тим Одіссеєм розумним.Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім50] Острові терпить біду, на тім пупі широкого моря.Острів той лісом поріс, і живе там богиня в домівці,Згубного донька Атланта, що глиб увесь знає у моріЙ сам міцними плечима тримає стовпи височенніТі, що й небо навколо, і землю усю підпирають.55] В смутку затримує там бідолаху Атлантова донька,Повними ласки й облуди словами всечасно чарує,Тільки б свою він Ітаку забув. Одіссей же невтішноПрагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм,Потім і вмерти готовий. Невже і твого, олімпійцю,60] Серця ласкавого це не зворушить? Чи не годив-боЖертвами щиро тобі Одіссей з кораблів аргів'янськихВ Трої просторій? Чому ж одвертаєшся й досі од нього?»Відповідаючи, Зевс, шо хмари збирає, промовив:«Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?65] Богоподібного як же забути мені Одіссея?Найрозумніший з людей він, з усіх найщедріші приносивЖертви безсмертним богам, що простором небес володіють!Та Посейдон-земледержець до нього всечасно палаєГнівом невпинним за те, що кіклоп Поліфем богорівний70] Ока позбавлений ним, а той же із інших кіклопівБув найсильніший; німфа його породила Фооса,Форкіна донька, державця в пустинному морі шумливім.В гроті глибокім вона з Посейдоном колись поєдналась.З того часу Посейдон, могутній землі потрясатель,75] Хоч не убив Одіссея, то гонить від рідного краю.Отже, давайте усі поміркуємо разом уважно,Як Одіссея додому вернуть. Посейдон хай вгамуєГнів свій, – не може-бо він проти спільної волі безсмертнихВперто змагатися сам і один з усіма сперечатись».80] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:«О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!Як і направду тепер до вподоби богам всеблаженним,Щоб Одіссей велемудрий щасливо додому вернувся,З вістю Гермеса, гінця світлосяйного, швидше пошлімо85] Аж на Огігію, острів далекий, нехай там негайноНімфі звістить пишнокосій ухвалу нашу незмінну,Що Одіссей витривалий повинен додому вернутись.Я ж до Ітаки пощу, щоб там в Одіссеєвім синіБільшу збудити бадьорість і прагнення вкласти у серце,90] Скликати довговолосих ахеїв на збори народніЙ вигнати всіх женихів, які убивають у ньогоЦілі отари овець і повільних волів круторогих.Потім пошлю його в Спарту і в Пілос, пісками укритий, –Може, почує він щось про повернення любого батька95] Й сам між чужими людьми собі доброї слави набуде».Мовила так і до ніг золоті підв'язала підошви.Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим –І по воді, й по безкраїх просторах землі – її носять,Спис бойовий у руки взяла з наконечником мідним,100] Гострий, міцний і важкий, що ним побивала героївШереги гнівом охоплена донька всевладного батька.Кинулась летом швидким із високих вершин олімпійських,Стала в ітакськім краю, при самих Одіссеєвих дверях,Перед порогом надвірним, із списом в руці мідногострим,105] Вигляд чужинця прибравши, тафійського ватага Мента.Там женихів гордовитих застала. Перед дверимаГрою в кості якраз утішали своє вони серце,Сидячи долі на шкурах волів, що самі ж повбивали.Слуги меткі та окличники з ними: одні у кратерах110] Воду мішали з вином, а другі дірчатими милиГубками довгі столи й на середину їх виставляли,Інші ж – м'яса на них розкладали шматки незліченні.Перший з усіх Телемах боговидий богиню помітив.Серцем засмучений, мовчки сидів він поміж женихамиИ думкою батька собі уявляв благородного, як вінЗ'явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому,Честь свою верне і стане господарем власних маєтків.Мислячи так, він сидів з женихами й Афіну побачив.Кинувсь до входу він, сором відчувши в душі, що чужинець120] Мусить так довго стоять під дверима. Наблизивсь до нього,Взяв за правицю його, прийняв мідногострого списаІ, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:«Щастен будь, гостю, в цім краї ти прийнятий будеш привітно!Сядь, пообідай, а потім розкажеш, чого тобі треба».125] Мовивши це, йде вперед, а за ним – Паллада Афіна.Щойно обоє зайшли вони в дім Одіссея високий,Списа узяв він у неї, відніс під колону велику,Вставив у тесаний списник – туди, де багато стоялоІнших списів Одіссея, в біді витривалого мужа.130] В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдаліВід женихів, щоб криком своїм не завадили гостюїжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,135] Та наодинці про батька відсутнього щось розпитати.Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала;Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,140] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих;Різного м'яса їм чашник на блюдах поклав дерев'янихКупами, й келихи він золоті перед ними поставив;Часто й окличник до них підходив вина доливати.Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідалиі45] Поряд, один за одним, на стільцях і на кріслах високих;Воду їм чисту на руки окличники стали зливати;Свіжого хліба служниці наклали їм кошики повні;Хлопчики аж по вінця напою влили у кратери,Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.150] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,Зразу ж і іншим серця женихів забуяли бажанням –Співу і танців, адже найкраща то учти оздоба.Фемію в руки окличник кіфару подав пречудову,Мусив-бо він женихам і грати, й співать проти волі.155] Пісню прекрасну почав він, по струнах ударивши злегка.Саме тоді Телемах Афіні сказав ясноокій,Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:«Гостю мій любий, не будеш гнівитись на те, що скажу я?їм лиш одно на умі – самі лиш кіфари та співи.160] Легко їм це, бо безкарно чужеє майно проїдаютьМужа, що білії кості його або десь під дощамиТліють на суші, або їх десь хвиля морська коливає.Тільки б узріли вони, що господар додому вернувся,Всім би їм краще вже ноги прудкіші схотілося б мати,165] Ніж на одіння коштовне чи золото тут багатіти.Доля лиха загубила його, і ніякої втіхиНам вже немає, хоча й би сказав хто з живущих на світі,Ніби він вернеться, – день повороту його вже загинув.Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:170] Хто ти і звідки? З якого ти міста й родини якої?Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до ІтакиПуть із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався.Щиро й одверто ще й те розкажи, щоб знав я напевно:175] Вперше сюди ти приїхав чи гостем у батька мойогоТи вже бував? Бо немало вчащало до нашого домуВсякого люду, широкі-бо мав із людьми він стосунки».Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:«Щиро й одверто на всі я тобі відповім запитання.180] Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсьСином і правлю тафійським народом моїм веслолюбним.Нині ж заїхав сюди кораблем із людьми я своїми,Пливши по темному морю в країну людей іншомовних,В місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче.185] Свій корабель я поставив далеко від вашого міста,В гавані Рейтрі, де поле під схилом Нейона лісистим.Гордий я тим, що гістьми з твоїм батьком були ми взаємноЗ давніх часів. Запитай у старого Лаерта-героя,Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,Тільки служниця стара подає йому їсти і питиВ час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.Отже, прийшов я тепер, – чував-бо, що твій уже батько195] Дома – боги його, видно, затримали десь у дорозі.Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклалиЙ як воно збутися має насправді усе, я гадаю,Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.Отже, недовго йому від милої серцю вітчизниБути далеко, – й залізні його вже не втримають пута, –205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші –Вицвіт аргеїв – на суднах своїх попливли крутобоких.З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, –Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившисьМужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,220] Я народився від нього, – якщо вже ти хочеш це знати».Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:«Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без славиРоду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?Що це – весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтуютьВ домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:Був бездоганний колись цей будинок і повен достаткуВ час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишившиСум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаюЙ плачу, – боги мені й іншу печаль накинули злую:245] Скільки на цих островах державців не є можновладних –З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю250] їх домаганням не може покласти; вони ж об'їдаютьВесь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!»Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:«Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.255] О, якби він повернувся додому і в перших воротяхСтав із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,Знову такий же, яким його я побачив упершеВ час, коли в домі у нас їдою й питвом утішавсяВін, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, –260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннімТам смертоносного зілля шукати, щоб мідноокутіСтріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тоїІл, бо боявся богів, одвічно над нами живущих.Дав її тільки мій батько йому, бо любив його дуже.265] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах –Стане він помсту чинити за себе чи ні, повернувшисьВ рідну оселю. А зараз тобі вже подумати треба,270] Як би отих женихів із власного дому прогнати.Отже, послухай тепер і візьми ці слова до уваги:Завтра на збори усіх поскликавши героїв ахейських,Все розкажи їм, – боги ж тут нехай тобі свідками будуть.Потім від всіх женихів зажадай по домах розійтися;275] Мати ж твоя, якщо знов її серце одруження прагне,Хай повертається в дім до свого вельможного батька;Там хай справлять весілля й багаті нехай приготуютьВіно й дарунки, що любій належить одержати доньці.Дам і тобі я пораду розумну, її ти послухай:280] Кращий візьми корабель і, дванадцять гребців спорядивши,їдь розпитати про батька, якого так довго немає, –Може, почуєш од смертних що-небудь чи з уст Поголоски,Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить;В Пілосі ради спитай в богосвітлого Нестора спершу,28:1 Звідти у Спарту заїдь до русявого ти Менелая,Він-бо останній приїхав із мідянозбройних ахеїв.Тільки почуєш, що батько живий і вернутися має,Жди цілий рік і терпляче усі оті знось неподобства;А як почуєш, що вмер він, що більше його вже немає,290] Швидше додому вертайся, до милої серцю вітчизни,Пагорб могильний насип і похорон справ урочистий,Все як годиться, й тоді вже віддай свою матінку заміж.Потім, коли ти закінчиш і зробиш усе, як я радив,В серці своєму розваж і в думках обміркуй неодмінно,295] Як у господі твоїй женихів повинищувать краще –Підступом чи не ховаючись. Годі дитиною бути,Виріс ти з цього давно, не в такому-бо ти уже віці.Чи невідомо тобі, якої Орест богосвітлийСлави зажив між людьми, помстившись на батькоубивці100] Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього?Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий,Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути.Я ж на швидкий корабель свій іти вже до друзів повинен, –Мабуть, давно їм терпець уривається ждати на мене.305] Ти ж подбай про своє й над моїми подумай словами».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Так доброзичливо ти, мій гостю, до мене говориш,Наче до сина отець, і порад я твоїх не забуду.Трохи зостанься ще тут, хоч і дуже ти в путь поспішаєш.310] Добре помийся у мене, дай милому серцю утіху,Потім, радіючи духом, на свій корабель з подарункомПідеш почесним; на спогад я річ тобі гарну й коштовнуДам, як другові-гостю господар гостинний дарує».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:315] «Ні, не затримуй мене, поспішаю-бо нині в дорогу.Дар же, що серцем ласкавим хотів ти мені дарувати,Ще віддаси, коли знов повернусь, – повезу я додомуДар дорогий і щось гідне й тобі подарую взаємно».І непомітно тоді відійшла ясноока богиня,320] Зникла, мов чайка та, в отвір для диму, силу й відвагуВ груди вдихнувши йому, і про батька він більше, як завжди,Мусив згадати. Думками своїми розмисливши добре,Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши.Зразу ж у гурт женихів повертається муж богорівний.325] Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділиЙ слухали мовчки. Співав про сумне він повернення з ТроїВоїв ахейських, що їм призначила Паллада Афіна.З верхніх покоїв своїх почула ті співи натхненніМудра Ікарія донька, багата умом Пенелопа.330] Зверху по східцях високих зійшла вона вниз потихеньку,Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом;335] В неї обабіч стояли обидві служниці дбайливі.Вмившись сльозами, вона божественному мовить співцеві:«Фемію, знаєш пісень ти багато, що смертних чарують,Подвиги ними людей і богів уславляють аеди,Сядь, заспівай нам одну з них, а гості послухають, мовчки340] Чаші хиляючи. Тільки свою припини сумовитуПісню, вона-бо мені у грудях скорботою любеСповнює серце, – горе спіткало мене безутішне.В вічному смутку спогадую голову я найдорожчуМужа, що слава його всю Елладу окрила і Аргос».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Вірному, матінко люба, навіщо борониш співцевіТим нас втішати, до чого він прагне в думках? Не співці тутВинні, а винен тут Зевс, що людям, які задля хлібаТяжко працюють, те, що захоче, вкладає до серця.350] Тож не дивуйся, коли він співа про недолю данаїв.Смертні-бо люди звичайно таку вихваляють найбільшеПісню, яка слухачів полонить найновішим звучанням.Май же терпіння у серці й послухать наважся душею:Справді, не сам Одіссей лише день повороту додому355] Втратив у Трої, загинуло з ним іще й інших багато.Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи,Кросен своїх, веретен, та доглянь, щоб служниці у доміВсі працювали як слід. А розмови вести – чоловічаСправа, найбільше ж моя, бо єдиний я в домі господар».360] Подиву повна, до себе вернулась тоді Пенелопа, –Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.В горницю верхню вона із служницями разом ввійшовши,За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, докиСон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.365] Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях, –Всі-бо жадали вони з Пенелопою ложе ділити.Отже, почав Телемах тямовитий до них промовляти:«Гей, женихи матусі моєї, занадто зухвалі!Пиймо вино й досхочу веселімось, та нащо кричати370] Голосно так! Чи не краще послухать чудової пісніМужа такого, як цей, що з богами рівняється в співах.Завтра ми зранку, усі на міському зійшовшись майдані,Збори почнем, і прямо я буду від вас вимагатиДім мій покинуть. Про інші собі постарайтеся учти –375] Власне майно проїдайте у кожного в домі по черзі.А догідніше і краще здається вам тут залишатись,Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, –Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих,Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, –380] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!»Так він сказав. А вони – аж губи погризли зубами,Лиш дивувались, як сміливо став Телемах промовляти.Саме тоді Антіной, син Евпейтів, озвався до нього:«Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,385] Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право!»Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Ти не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:390] Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?Бути державцем – то зовсім не зле: відразу-бо в ньогоЙ дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,395] Інших державців багато ще є – і старих, і молодших, –З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.В себе ж один тільки я повновладним господарем будуДому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий».Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:400] «В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!405] Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славитьЗемлю? Якого він роду і де його нива отецька?Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,Справи його особисті прибути сюди спонукали?410] Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,415] Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.Гість же оцей – то приятель батьків, із Тафоса родом,Мент на ім'я, назвався премудрого він АнхіалаСином і править тафійським народом своїм веслолюбним».420] Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостюСповнював їх, і так вечорової ждали години.Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.425] Гарним подвір'ям тоді й Телемах до високих подавсяСпальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, –З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовитаОпсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.430] Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсімЮна була вона, двадцять за неї волів заплативши;В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.Йшла вона з факелом в кожній руці. Телемаха ж любила435] Більше, ніж інші служниці, бо змалку його доглядала.Двері тоді відчинив він в доладно збудовану спальню,Сів на постелі і, знявши хітон м'якотканий із себе,Кинув цю одіж на руки послужливій няні старенькій.Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався,440] Няня його на кілок при різьбленім повісила ліжку.Вийшла із спальні, узявши за срібне кільце, причинилаДвері і ременем засув знадвору засунула тихо.Руном овечим укритий, всю ніч Телемах, на постеліЛежачи, думав про путь, в яку закликала Афіна.Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
ПІСНЯ ДРУГА
ЗМІСТ ДРУГОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ДРУГИЙ І РАНОК ТРЕТЬОГО ДНЯ
Вранці Телемах наказує скликати ітакійських громадян на міську площу і всенародно вимагає на зборах, щоб женихи покинули його дім. Антіной зухвало з ним сперечається. Віще з'явлення орлів тлумачить Аліферс, якому грубо заперечує Еврімах. Телемах вимагає корабля, щоб їхати до Пілоса. Ментор дорікає громадянам за байдужість до Одіссеєвого сина. Після зборів, які свавільно розпустив Леокріт, Афіна у вигляді Ментора обіцяє Телемахові дати корабель і веслярів, а ключниця Евріклея споряджає його в дорогу. Телемах з уявним Ментором без відома матері відпливає до Пілоса.
ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД'ЇЗД
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
З ложа свойого підвівся улюблений син Одіссеїв,
В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив
І, до намащених ніг підв'язавши сандалії гарні,
5] Вийшов зі спальні своєї, достоту на бога подібний.
Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він наказав їм
Довговолосих на збори негайно скликать ахеїв.
Ці їх скликали, а ті – на площу збиралися швидко.
Щойно посходився люд і натовп зібрався великий,
10] Вийшов на площу і він, тримаючи спис мідногострий.
Був він не сам – услід йому бігли два пси прудконогі.
Чаром божистим його опромінила з неба Афіна, –
Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.
Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась.
15] Першим Египтій, герой, до громади почав промовляти.
Зігнутий старістю був і знав у житті він багато.
Син-бо коханий його з Одіссеєм поплив богорівним
В суднах просторих у той Іліон, що славиться кіньми, –
Звавсь він Антіф-списоборець. В печері глибокій убивши,
20] З'їв його лютий кіклоп останнім шматком на вечері.
Троє синів ще лишалось, – один, Евріном, з женихами
Гурту тримався, два інші у батька в полях працювали.
Тільки й того не забув він, весь час ним журився і плакав.
Тож із сльозами Египтій почав говорити й промовив:
«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
В нас ні нарад не було, ні зборів на нашім майдані
З дня, як на суднах просторих одплив Одіссей богосвітлий.
Хто ж бо нас нині зібрав? Де виникла в цьому потреба –
В когось з молодших чи, може, в людей поважнішого віку?
Може, хто звістку почув, що додому вертається військо,
Ясно нехай оповість нам, про що він довідався перше.
Може, щось інше у справі народній звістить і розкаже?
Благословенним мені він здається й відважним! Нехай же і
Зевс на добро йому все, що він серцем замислив, оберне!»
35] Так він сказав, і, зрадівши, улюблений син Одіссеїв
Всидіти довше не міг. Надумав і він говорити.
Став посередині зборів. Тоді йому берло у руки
Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умілий.
Спершу до старця звернувсь Телемах і промовив до нього:
40] «Старче, той муж недалеко, – ти зараз і сам це побачиш.:
Я цих людей позбирав, у великім-бо смутку я нині.
Звістки ніде я не чув, що додому вертається військо,
Мовити ясно не можу, щоб я десь довідався перше, –
Нічого в справі народній мені сповістити й сказати.
45] Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дім мій.:
Два їх: одно – що загинув мій батько всечесний, який вам
Був владарем і ставивсь до вас, як той батько ласкавий;
Друге – ще гірше то лихо, що дім мій увесь незабаром
Зовсім зруйнує й увесь мій набуток дощенту погубить.
50] Матір мою женихи проти волі її обсідають,
Всі оті милі сини тутешніх мужів щонайкращих.
В дім до І карія-батька вони не посміли звернутись
Прямо, щоб викуп належний він визначив сам за дочкою
Й видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий.
55] В дім наш унадившись, день вони в день учащають до нього,
Ріжуть нещадно воли в нас, і вівці, й годовані кози,
П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють!
Учти свої, – витрат не злічити! Немає-бо в домі
Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.
60] Ми ж боронитись тепер не здолаємо, й навіть пізніше
Будем безпомічні ми, захистити себе неспроможні.
Я б заступився і сам – була б тільки сила у мене!
Діються речі, яких уже стерпіть не можна, – ганебно
Гине мій дім. Нехай і самих вас обурення пройме,
65] Й інших людей посоромтесь, сусідів своїх, що навколо
Тут проживають. Бійтесь хоч гніву богів ви безсмертних,
Щоб і до вас не змінились, уражені кривдами тими.
Я заклинаю вас Зевса ім'ям олімпійця й Феміди,
Тої, що збори скликає народні та їх розпускає, –
70] Годі вам, друзі, дозвольте мені вже самому терзатись
Горем болючим! Хіба Одіссей, мій батько всечесний,
Скривдив ворожо ахеїв отих в наголінниках мідних,
Що в ворожнечі мститесь на мені ви і платите лихом,
Цим потураючи людям? То краще, якби вже самі ви
75] Всі поз'їдали у мене маєтки, стада і отари.
З'їли б самі ви усе, то й оплату я мав би скоріше.
Ми-бо ходили б по місту й чіплялись до вас із благанням
Наше віддати добро, аж поки всього б не вернули.
Нині ж лише нездоланний ви серцеві жаль завдаєте».
Гнівно слова ці він вигукнув, берло відкинув на землю,
Сліз не тамуючи, й жалість до нього людей охопила.
Мовчки сиділи всі інші, й ніхто з-поміж них не насміливсь
В відповідь прикре сказать Телемахові слово образи.
Тільки один Антіной озвався до нього й промовив:
85] «Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний!
Нащо ганьбиш нас? Ти хочеш неславою нас заплямити?
Не женихи-бо у смутку й печалях твоїх завинили.
Тільки матуся твоя, що на хитрощах знається добре.
Третій минає вже рік і четвертий небавом настане
90] З дня, як ахейським синам серця вона в грудях морочить,
Всім-бо надію дає, обіцянками кожного тішить,
Кожному вість посилає, в думках замишляючи інше.
Підступ ще й інший вона в лукавих задумала мислях:
Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась
95] Ткати велику тканину тонку і так нам сказала:
«Юні мої женихи! Хоч і вмер Одіссей богосвітлий,
Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я
Покрив погребний, – щоб марно прядіння моє не пропало, –
Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно
100] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,
Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,
Що залишився без савану той, хто надбав так багато».
Мовила це і дух наш відважний у грудях скорила.
З того часу вона ткала удень полотнину велику
105] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.
Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв.
Аж на четвертому році, як знову весна наступила,
Нам розказала одна із жінок, що знала цю тайну,
Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину.
110] Тут довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити.
Ось що кажуть тобі женихи, щоб і сам ти душею
Добре збагнув і щоб інші ахеї усі оте знали:
Матір свою відішли і умов, щоб стала до шлюбу
З тим, кого батько укаже й хто буде самій до вподоби.
115] А як ахейських синів відсилать вона буде й надалі,
Горда із того, чим щедро її наділила Афіна, –
Розумом світлим, умілістю в різних роботах прегарних,
Хитрістю витівок тих, що про них не чували раніше
В давніх ахеянок ми, таких, як оті пишнокосі
120] В гарнім віночку Мікена, Тіро і Алкмена ошатна, –
Жодна із них не могла б з Пенелопою навіть рівнятись
Розумом; нині ж їй краще тих хитрощів не замишляти.
Доти худобу й маєтки вони поїдатимуть в тебе,
Доки триватиме марно у мислях вона, що боги їй
125] В груди вкладають. Для себе вона цим велику здобуде
Славу, тебе ж призведе до значних лише втрат і видатків.
Ми ж ні вернемось до справ, ні до іншої ми не поїдем,
Поки не вийде вона за котрого захоче з ахеїв».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
130] «Як же б то міг, Антіною, я з дому прогнать проти волі
Ту, що зродила мене й згодувала? На чужині десь
Батько мій – вмер чи живий він? Нелегко було б і сплатити
Віно Ікарію, матір до нього самому пославши.
Дав би за те мені батько! Мене й божество покарає
Грізно, якщо до жахливих Ерінній взиватиме мати,
З дому виходячи, тяжко упав би на мене богівський
Осуд. Отож-бо я й слова про це не скажу їй ніколи.
Ну, а якщо це у вас тільки гнів у серцях викликає,
Йдіть з мого дому! Про інші собі постарайтеся учти –
Власне майно прощайте у кожного в домі по черзі.
А догідніше і краще здається вам тут залишатись,
Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, –
Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих –
Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, –
145] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!»
Так їм сказав Телемах, а Зевс громозвучний тим часом
Випустив з верху гори двох орлів, щоб додому летіли.
Легко за подувом вітру вони подалися обоє,
Близько простерши один біля одного крила широкі,
150] А опинившись якраз над майданом багатоголосим,
Стали кружляти вони і крилами часто махати.
Голови всім оглядали, загибель віщуючи близьку;
Кігтями потім лоби взаємно подряпали й шиї
І над домами направо й над містом кудись полетіли.
155] Всі аж жахнулись, тих птахів на власні побачивши очі,
Й думали нишком про себе: на чому це може скінчитись?
З словом звернувся до них Аліферс – герой сивочолий,
Масторів син; він один визначався з його покоління
Тим, що знався на птахах і віщо умів промовляти.
160] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
До женихів щонайбільше із цим я звертаюся словом.
Лихо велике на них насувається: вже-бо недовго
Бути від друзів своїх оддалік Одіссеєві; десь він
165] Близько відціль, і усім женихам він убивство готує
Й смерть невідхильну; погано іще й багатьом доведеться
Нам, що на здалеку видній Ітаці живемо. Порадьмось,
Поки не пізно, як женихів нам приборкати; краще
Хай би самі вгамувались, було б це й для них корисніше.
170] Я-бо не вперше віщую – на цьому вже знаюся добре
Отже, і з ним, я кажу, все точнісінько так відбулося,
Як оповів я тоді ще, коли в Іліон вирушали
Люди аргейські і з ними поплив Одіссей велемудрий.
Горя зазнає багато, супутців утратить, казав я,
175] Й, як незнайомий, лише на двадцятому році додому
Вернеться він, – і справді усе це збувається нині».
Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:
«Йшов би ти краще додому, старий, і там ворожив би
Дітям своїм, щоб лихо яке не спіткало їх часом.
180] уут же і я віщувати без тебе ще краще зумію.
Птахів у небі літає без ліку під ясним промінням
Сонця, – не всі ж вони мають про щось віщувать; Одіссей же
Згинув далеко, – було б і тобі вже загинути разом
З ним, щоб нікому із нас ти нещасть не пророчив прилюдно
185] Й не намовляв проти нас Телемаха, що й так вже лютує, –
Мабуть, ти ждеш, щоб тобі подарунок послав він додому?
Ось що скажу я тепер, і це збутися конче повинно:
Будеш при давніх, великих знаннях своїх ти підбивати
Юного мужа цього балачками своїми на сварку,
190] Все тільки вийде самому ж йому найперше на шкоду, –
Навіть і з поміччю птахів отих він нічого не зробить.
Ну, а на тебе, старий, ми пеню накладемо, що добре
Дасться взнаки тобі, – буде для серця тяжка та гризота.
А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу:
Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись –
Там їй хай справлять весілля і щедре нехай приготують
Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.
Певен-бо я, що ахейські сини не раніше відстануть
З прикрим отим жениханням. Нікого ми не боїмося:
200] Ні Телемаха самого, який би не був велемовний,
Ні віщуванням твоїм ми не журимось, старче, що марно
Ти виголошував, – цим лиш ненависть до себе ти збільшив,
Буде так само усе поїдатися тут, і оплати
їм не діждать, поки з шлюбом вона, зволікаючи, буде
205] Зводить ахеїв. Скільки-бо часу прогаяли досі
Ми у змаганні за неї й не ходим, проте, наречених
Інших шукати, щоб кожному з нас одружитися гідно».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Досить уже, Еврімах і всі женихи благородні,
210] Слів витрачати на те, щоб вас умовляти й просити, –
Все це відоме богам, і ахеї усі про те знають.
Дайте швидкий ви мені корабель і супутників двадцять,
Щоб і туди, і назад пропливли всю дорогу зі мною.
Маю-бо в Спарту пливти і в Пілос, пісками укритий,
215] Там розпитати про батька, якого так довго немає,
Може, від смертних почую що-небудь чи з уст Поголоски,
Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить.
Вчую, що батько живий і додому вернутися має, –
Ждатиму ще рік, терпляче ті зносячи всі неподобства.
220] А як почую, шо вмер він, що більше його вже немає,
Швидко додому вернуся, до милої серцю вітчизни,
Пагорб могильний насиплю і похорон справлю врочистий,
Все як годиться, й тоді вже віддам свою матінку заміж».
Так він промовив і сів; з присутніх підвівся натомість
225] Ментор, – товаришем був бездоганному він Одіссею,
Той, відпливавши на суднах, увесь йому дім свій довірив,
Слухать старого звелів і добра пильнувати ретельно.
З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
230] Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,
Лагідний, добрий, нехай, справедливості в серці не знавши,
Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже
Не пам'ятає ніхто Одіссея божистого в бідних
Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий!
235] Зовсім не заздрю отим женихам я зухвалим, що й досі
Тут учиняють насильство, лиш підступи маючи в серці.
Голови власні вони підставляють, плюндруючи ґвалтом
Дім Одіссея в надії, що вже він не вернеться більше.
Іншими теж усіма я обурений, що сидите ви
240] Мовчки й не зважитесь навіть і словом яким втихомирить
Жменьку отих женихів, хоч вас проти них так багато».
В відповідь мовив тоді Леокріт йому, син Евенора:
«Менторе, згубний шаленче! То ти весь народ підбиваєш
Нас втихомирювать тут? А було б таки, мабуть, нелегко
245] Навіть і многим мужам змагатися з нами на учті!
Хай би вже раптом і сам Одіссей ітакійський з'явився
Й вигнати звідси хотів би усіх женихів благородних,
Що в цьому домі і зараз на учті сидять, то, напевно,
Втіхи було б небагато дружині його, хоч і довго
Ждала на нього вона, – гірка б його доля спіткала
З багатьома в непосильнім змаганні. Дурниці ти кажеш!
Ну, а тепер розходьтеся кожен до справи своєї!
Цього ж хай Ментор уже з Аліферсом у путь виряджають –
Товариші його батька обидва були вони здавна.
Тільки, гадаю, ще довго сидітиме він на Ітаці,
Вісті вчуваючи, – мабуть, мандрівці отій не бувати!»
Мовивши це, розпустив він негайно зібрання ахєїв.
Кожен до дому свого – усі порозходились люди,
А женихи в Одіссея божистого дім повернулись.
360] Берегом моря піщаним пішов Телемах далеченько,
Сивою руки водою омив і звернувсь до Афіни:
«Вислухай, о божество, що вчора в наш дім завітало
І кораблем наказало мені по туманному морю
їхать питати вістей, чи додому так довго відсутній
265] Батько не вернеться. Та заважають у цьому ахеї,
Більше ж усіх – женихи, що зухвальству їх краю немає».
Так він молився. До нього наблизилась тихо Афіна,
Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа,
І, промовляючи, з словом звернулась до нього крилатим:
270] «Ні слабодухим, ані нерозумним не будь, Телемаху,
Силу й відвагу міцну від батька свого перейнявши, –
Те, чим всього досягав і ділом він завжди, і словом;
Буде й для тебе тоді твоя путь не безплідна й не марна.
А як не син ти його і не з лона родивсь Пенелопи,
275] То я не певен, щоб ти досягнути здолав, чого прагнеш.
Рідко, проте, до батьків бувають подібними діти.
Гірші здебільша вони, а кращих таки небагато.
Отже, якщо слабодухим ані нерозумним не будеш
І Одіссеєва тяма ще зовсім тебе не покине,
280] Є цілковита надія, що сповниш своє ти завдання.
А про дурних женихів, про їх каверзи, їх забаганки
Ти не турбуйся, – цілком нерозумні вони і неправі.
Навіть не знають, нещасні, що смерть і чорна їх доля
Близько за ними стоїть і в день їх єдиний загубить.
285] Зовсім недовго триватиме путь, якої жадаєш, –
Буду-бо другом твоїм так само, як батькові був я,
Бистрий тобі корабель споряджу й сам поїду з тобою.
Ти ж повертайся додому і трохи побудь з женихами
Та приготуй у дорогу припаси в судині належній:
290] В амфорах – вина, а борошно ячне, цей мозок людини, –
В грубих міхах шкіряних. Гребців добровільних я швидко
Сам між народом зберу. У морем омитій Ітаці
Знайдеться тих кораблів – і нових і старих – ще багато.
Я придивлюся до них, який поміж ними найкращий, –
295] Швидко його спорядивши, поплинемо в море широке».
Так Афіна промовила, Зевсова донька. Почувши
Голос богині, не став Телемах тут баритися довго, –
Милим зажурений серцем, додому поспішно подався,
Дома застав женихів він зухвалих: одні у покоях
300] Патрали кіз, а інші свиней на подвір'ї смалили.
З сміхом тоді Антіной Телемахові рушив назустріч,
Руку узявши, назвав на ім'я його й слово промовив:
«Що ж, Телемаху, шаленцю ти високомовний, надалі
Викинь з грудей своїх намір нам шкодити словом і ділом,
305] Краще поїсти і випить ходім, як раніше бувало.
Те, що потрібне тобі, усе приготують ахеї:
І корабель, і добірних гребців, щоб доїхав ти швидше
В Піл ос священний чуток про славетного батька почути».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Не випадає мені між зухвальців таких, Антіною,
Учти справляти спокійно й безжурно отут веселитись.
Що, вам не досить хіба, що усякого скарбу багато
В мене понищили ви, женихи, коли був ще дитям я?
Нині ж дорослий я став і чую, що мовлять навколо.
315] Все розумію цілком, і в грудях відвага міцніє, –
Тим-то жахливих на вас і спробую Кер я наслати,
В Пілос приїхавши, може, чи й тут ще, між нашим народом.
Я від'їжджаю, і буде не марною путь, що кажу я, –
Щасною буде; тож їду, хоч ні корабля, ні гребців я
320] Власних не маю, – як видно, здавалось це вам вигіднішим».
Мовив це й руку свою він із рук Антіноєвих вирвав
Легко; в той час женихи клопоталися учтою в домі.
З нього знущались вони і словами із глумом ганьбили.
Дехто отак говорив із тих юнаків велемудрих:
325] «Мабуть, таки Телемах убивство на нас замишляє!
Месників він привезти чи з піщаного Піл оса хоче,
Чи аж із самої Спарти, бо прагне туди він страшенно!
Може, в Ефіру, на ниви родючі, він їхати хоче,
Щоб відтіля привезти душогубного зілля-отрути,
330] В чаші насипати нам і усіх нас нараз погубити».
Інший ще так говорив із тих юнаків велемудрих:
«Хто зна, а може, і він із своїм кораблем крутобоким,
Як Одіссей, заблукає й далеко від рідних загине.
Клопоту це ж і для нас могло б іще більше додати:
335] Ми його скарб між собою повинні були б поділити,
Дім тільки цей залишили б ми матері з мужем майбутнім».
Так говорили. А він у батькову, з дахом високим,
Сходить комору широку, де золота й міді лежали
Купи, і в скринях одежа, й оливи запаси пахущі;
340] В глиняних амфорах, в ряд опертих о мури, стареє
Чисте вино зберігалось – солодкий напій божественний,
Днини чекаючи тої, коли Одіссей, у блуканнях
Горя зазнавши багато, усе ж би вернувся додому.
З засувом двері двійчаті, міцні і пригнані щільно,
345] Вхід замикали. Днями й ночами сумлінно й старанно
Ключниця пильно усе стереже, вельмидосвідна жінка,
Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.
Кличе в комору її Телемах і мовить до неї:
«Влий-но до амфор для мене вина солодкого, неню,
350] Щонайсмачнішого, крім диш того, що отут стережеш ти
Для нещасливця, ждучи, чи вернеться все ж він додому,
Смерті уникнувши й Кер, – мій отець, Одіссей богорідний.
Амфор дванадцять наповни й накривками щільно прикрий їх,
Ячного борошна всип у міхи, що із шкури пошиті,
335] Двадцять мірок муки, що змелена дрібно на жорнах.
Знай це сама лиш, одна приготуй і збери все докупи,
Ввечері все заберу я, коли до верхніх покоїв
Матінка піде, про сон помишляючи свій і спочинок.
їхати в Спарту я маю і в Пілос, пісками укритий, –
Може, де вість про повернення милого батька почую».
Так він сказав. Заридала старенька тоді Евріклея
І, лементуючи гірко, промовила слово крилате:
«Звідки у тебе, дитя моє любе, ця думка на серці
Виникла? Як ти наваживсь у сторону їхати дальню,
Наш ти єдиний, коханий? Пропав од вітчизни далеко,
Десь у незнанім краю, і сам Одіссей богорідний!
Ці ж, як од'їаеш, у слід тобі лихо негайно замислять,
Занапастять тебе підло і все тут між себе поділять.
Дома, з своїми лишайся! Навіщо тобі десь блукати
370] В морі пустинному й тяжко усяку терпіти недолю?»
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Ти не журись, моя неню! Тож не без богів отой задум.
Лиш поклянись, що про все це ти матері любій не скажеш,
Поки аж днів одинадцять мине чи навіть дванадцять,
375] Чи як почує сама про від'їзд мій і стане тужити, –
Тільки б не плакала дуже й сльозами краси не сушила».
Так він сказав, і старенька велику богів йому клятву
Щиро дала, а скінчила клястися вона й присягатись,
В амфори зразу ж вино почала наливати солодке,
380] Борошно ячне всипати в міхи, із шкури пошиті.
А Телемах до господи у гурт женихів повернувся.
Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:
Місто оббігала скрізь, Телемаха прибравши подобу,
Кожного мужа спиняла і мовила кожному слово,
385] Щоб на швидкий корабель усі позбирались надвечір.
Світлому Фронія сину, Ноемону, потім сказала
Дати швидкий корабель, і радо він те обіцяв їй.
Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги;
Спущено в море швидкий корабель, всі укладено в нього
390] Снасті, що їх на собі кораблі добропалубні носять.
В гавані скраю стояв він, до нього супутники гідні
Вже позбирались, богиня ж відваги усім додавала.
Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:
До Одіссея божистого в дім увійшла вона швидко,
395] В очі усім женихам солодкого сну повливала,
Розум питцям помутила і келихи вибила з рук їх.
Довше сидіти несила було їм, і спати до міста
Всі подалися, бо сон їм солодкий упав на повіки.
Тут Телемаха з покоїв, збудованих зручно й вигідно,
400] Кличе до себе ізнов ясноока богиня Афіна,
Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа:
«Товариші, Телемаху, твої в наголінниках мідних
Вже посідали за весла й твого дожидають від'їзду.
Отже, ходімо, не треба вже довше із цим зволікати».
405] Мовивши так, уперед вирушає Паллада Афіна
Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.
Вийшли до моря вони, де стояв корабель бистрохідний,
На узбережжі піщанім супутців знайшли кучерявих.
З словом звернулась до них Телемахова сила священна:
410] «Друзі, ходім принесімо припаси, – усе вже готове
В домі лежить. Про від'їзд ані мати не знає нічого,
Ані служниці, окрім однієї, яка про це чула».
Мовив це й вирушив він, і всі тут же за ним поспішили.
На корабель добропалубний всі перенісши припаси,
Склали їх так, як звелів улюблений син Одіссеїв.
На корабель Телемах тоді вслід за Афіною вийшов;
Сіла богиня тоді на кормі, а поряд із нею
Сів Телемах. Відв'язали гребці корабельні причали,
На корабель увійшли і за весла громадою сіли.
420] Вітер попутний для них ясноока послала Афіна –
Бистрий Зефір зашумів, винно-темним шугаючи морем.
А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше
Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.
Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,
425] Вставили міцно й до переду линвами враз прив'язали
Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.
Вітер надув полотно, і враз зашуміла обабіч
Хвиля пурпурна під кілем судна, що плинуло легко, –
Плавно по хвилях шумливих верстав свою путь корабель той.
430] Снасті усі закріпивши на чорнім судні бистрохіднім,
Повні по вінця вина мореплавці поставили чаші
Й вічноживущим, безсмертним богам з них лили узливання,
Більше ж від інших усіх – ясноокій Зевсовій доньці.
Так цілу ніч, цілий ранок верстав свою путь корабель той.
Перейти на страницу:
