Iлiада

248] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду! 249] Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною 250] Коштом народним п'єте й порядкуєте кожен загоном 251] Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу! 252] Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні 253] Хто з вас вождем: занадто-бо полум'я бою палає.

254] Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом, 255] Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».

256] Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий. 257] Перший до нього прорвавсь крізь шал сум'яття бойового; 258] [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш 259] Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний. 260] Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати 261] Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!

262] Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор. 263] Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами, 264] Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні 265] Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, – 266] З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї 267] Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом, 268] Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо 269] Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну 270] Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний, 271] В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда. 272] Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським 273] Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

274] Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв. 275] Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого 276] Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа 277] Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї 278] Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі 279] Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея 280] Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв. 281] Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий 282] На роз'ярілого вепра, що в горах оточений псами 283] Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає. 284] Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона, 285] Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави, 286] Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням 287] В місто його волокти і тим славу для себе здобути.

288] Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу 289] Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви. 290] Ременем міцно м'язи йому при стопі обв'язавши, 291] Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель 292] Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли. 293] Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього 294] І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив, 295] Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий, 296] Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий, 297] І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї 298] Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу

299] Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю 300] Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився 301] Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши 302] Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало, 303] Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

304] Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом. 305] Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно 306] Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв, 307] Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї 308] Славній мав і оселю, і владу над людом численним. 309] Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини 310] Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря. 311] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

312] В час той Еант посеред живота своїм списом ударив 313] Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя. 314] Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне 315] Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками. 316] Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор. 317] Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих – 318] Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.

319] Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв 320] До Іліона, подолані всі малодушністю злою. 321] Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі, 322] Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині 323] Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши, 324] Сина Епіта. Той при дворі його батька «тарого 325] Так і постарів окличником, щирої приязні повним. 326] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

327] «Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий 328] Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші, 329] Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну 330] Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато. 331] Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу 332] Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою».

333] Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона, 334] Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:

335] «Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших! 336] Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв 337] До Іліона, подолані всі малодушністю злою. 338] Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив – 339] Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем. 340] Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарно 341] До кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом».

342] Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду. 343] 1 обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.

344] Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта 345] Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда. 346] Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий, 347] Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись, 348] Апісаона прошив Пппасіда, керманича люду, 349] Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли. 350] Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши, 351] Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.

352] Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий, 353] Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято. 354] Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла 355] Огородились вони, щетинячись грізно списами. 356] Воїв обходив Еант і давав їм належні накази. 357] Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він, 358] Не вириватися з лав, не битись від інших окремо, 359] А коло тіла триматися близько й боротись завзято. 360] Так їм Еант наказував, велетень, і багрянилась 361] Кров'ю земля пурпуровою, й купами падали трупи 362] Воїв троянських та силою гордих союзників вірних, 363] Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись, 364] Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались 365] Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.

366] Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б, 367] Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі – 368] Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращі 369] Вої стояли навкруг убитого сина Менойта. 370] Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеї 371] Билися вільно під небом ясним; навкруги променіло 372] Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини – 373] Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились, 374] Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали 375] Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви 376] Й пітьми терпіли, і гинули там од нещадної міді 377] Вої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих, 378] Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули, 379] Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали, 380] Що він живий і з троянами б'ється у лавах передніх. 381] Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати, 382] Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор, 383] Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.

384] Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча 385] Звади великої. Втома нестерпна і піт безупинний 386] Воям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна, 387] Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвим 388] Другом шляхів бойових швидкого онука Еака.

389] Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром, 390] Людям своїм доручає господар як слід розтягнути, 391] Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки 392] Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром, 393] Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура. 394] Так же туди і сюди на малому просторі тягнули 395] Тіло ті й другі. Трояни його затягнуть сподівались 396] До Іліона, твердині високої, вої ж ахейські – 397] До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точилась 398] Круг його тіла. Ні войовничий Арей, ні Афіна 399] Бою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.