Борозна у чужому полi
Борозна у чужому полi читать книгу онлайн
Це істинно легендарна родина - братів Тимошенків. Старшого брата Степана іменують батьком американської прикладної механіки, Володимир – член уряду Рузвельта, Сергій був міністром шляхів уряду УНР, в еміграції, мешкаючи у Луцьку, обирався послом і сенатором польського сейму, а ще він започатковував модерний український стиль в архітектурі – в Грузії і Росії, Україні і Польщі, Чехії і Канаді, Парагваї та Аргентині зводилися будівлі за його проектами; храмів поміж тих будівель доля значна. А ще Сергіїв син Олександр був головним архітектором метро в Вашингтоні, зводив хмарочоси в Нью-Йорку, закладав підвалини Товариство українських інженерів Америки...Шкода, звісно, що славетним цим вченим, інженерам і архітекторам так випало мало свій край розбудовувати, більше натомість Польщу чи Чехію, Вашингтон чи Нью-Йорк… Та склалося вже, як склалося, кожен з них свою борозну прокладав, хай навіть і не на своєму полі. Але ж воно, нивка до нивки, в висліді дасть поле загальнолюдське, вічне й невимірне: колись таки поцінують вклад нашого люду у поступ цивілізації світової. Істотно тепер, аби ці імена (лиш з одної родини четверо!), не розвіялися суходолами європейськими та заокеанськими обширами, не привласнювалися нетрудними…Новий роман Івана Корсака саме про цю родину.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
З побуту галицьких українців у Києві залишилася дуже гарна пам’ятка церковного будівництва – не- велика дерев’яна греко-католицька церковця, що її збудував, здається, Іван Левинський (а може, На- гірний), на Павлівській вул. та, на жаль, большевики знищили її на самому початку свойого панування на Україні. Ця церковця, хоч і стояла на пустирях, якось більше виглядала природно в Києві, аніж цибулясті з балясниками церкви сусіднього, на Львівській вул., Покровського монастиря, що їх будували росіяни.
Іще перед Першою світовою війною для Іва- на Бойка, заможного українця з Харкова, архітект Сергій Тимошенко спроектував в українському сти- лі дачну (відпочинкову) оселю біля Геленджика, над Чорним морем, але, здається, тільки курортний павільйон та ще один будинок встигли збудувати за цим проектом».
А ще Олександрові хоч штрихами, хоч пунктиром хотілося окреслити, де ж ти є, національна архітек- туро, як велося тобі, коли з моці останньої тужилась вижити, не датися розтоптати і знищити?…
уряді, тому при змінах влади доводилося конспірува- тися. С. Тимошенко, перебуваючи 1919 р. нелегально під Києвом, підготовляв повстання та Зимовий похід проти більшовиків, але одночасно виконав близько 15 шкіців різних будинків для майбутньої відбудови України. Два з них, – проект міської управи для провін- ційного українського міста та проект 9-банної церк- ви на 3500 чоловік, – опубліковано у виданні «Група Празької Студії – 1926 р.». Дмитро Антонович, даючи оцінку цих праць, вважає проект цієї 9-банної церк- ви за один з найцікавіших проектів у процесі розвитку української церковної архітектури. Архітект Дяченко працював тоді над проектами шкіл та інших будівель.
Від 1921 року українську архітектуру можна поді- лити на дві цілком відмінні течії. Перша – незалежна від політичної контролі праця в Польщі (Галичина, Волинь), на Підкарпаттю, у Чехословаччині та за океаном – у Канаді й США. Друга – на більшій части- ні української території, де архітектура, як і ціле укра- їнське культурне життя, перебуває під контролею московської окупаційної влади. На Великій Україні, через залежність від Москви, українська архітектура підупадає, бо черпання мотивів з українського баро- ко вважається за великий злочин. Крім декількох бу- динків, як ось Лісовий інститут у Києві за проектом Д. Дяченка чи готель та музей на могилі Шевченка – архітекта Василя Кричевського, які проскочили повз російську цензуру, решта будівель, приблизно від 1927 року аж до останнього часу, будується на загаль- ноімперський кшталт, і мають вони ті самі напрям- ки й архітектурні ідеї, що й архітектура російська. Треба визначити, що й більшість архітектів тепер на Україні – росіяни. З цих часів для характеристики слід подати такі визначні будинки з 1925–1929 років,
як Харківський поштамт (доба конструктивізму) та будинок Держпрому в Харкові – архітектів Серафи- мова й Кравця. На них помітний вплив російського кубізму. Багато ліпший пізніший комплекс архітектів Серафимова й Зандберга з 1990 року, де дуже поміт- ний вплив конструктивізму Західної Європи (Корбу- зьє, Гропіус та Лукарти – брати). У такому або, може, й гіршому оформленні збудовано кілька будинків у Кривому Розі, Сталіно (Юзівка) та в інших містах. Ці будинки на 90% навіть мало модерні, а так, якась мішанина запозичених мотивів з віденського модер- нізму 1910-х років, спрощених і застосованих досить неохайно. Яскравим прикладом такого будівництва міг би бути будинок Універмагу в Києві, цілком зруй- нований за Другої світової війни».
Про руйнування Хрещатика і універмагу при тім числі Олександрові Сергійовичу оповідав знайо- мий, він бачив місто лиш проїздом, з вікна авто, і не міг судити в деталях, що обвалилося, що вціліло. А от руйнування таланту мистців Олександрові довелося бачити, хоч і не вживу, на фото, але вони були крас- номовні вельми. Під «пролетарський» стиль совіт голив і стриг усіх, навіть найталановитіших не обми- нала ота державна гребінка. Тамбовські «пєтушки» раптом силилися закукурікати на чужих домівках…
і будинок Верховної Ради в Києві (архітект Заболот- ний). Найбільше шкода, що на будування цих будин- ків були знищені такі блискучі пам’ятки української архітектури, як Михайлівський монастир, військовий Микільський собор та багато інших. До ілюстрації, як у Совєтах підведено архітектуру під одну лінію, не зайво буде згадати український павільйон на сіль- ськогосподарській виставці в Москві 1939–1940 років за проектом архітектів А. Тодзія та Чванченка. Диву- єшся, чому цей павільйон має назву український, а не казахстанський чи якоїсь іншої азійської народности. На жаль, мені не пощастило знайти ніяких матеріялів з того, що будують тепер в Україні. Проте виходячи із загального совєтського напрямку, можна припус- тити, що там панує ніби «пролетарський», а в дій- сності зближений до самодержавного миколаївсько- го, класицизм. На конкурсі колгоспних будиночків я бачив для України хати, прикрашені без жодного смаку й потреби українським орнаментом. Були такі самі хати, прикрашені також московськими «пєтуш- камі» (півниками) для російських районів. Як бачи- мо, архітектурна спадщина буде жахлива, і свого часу потребуватиметься дуже багато праці, знання та ар- хітектурного смаку, щоб усунути ці пам’ятки росій- ського варварства. Колись українці зрозуміють, чому треба було усунути російський Собор з історичної Саської площі у Варшаві. Будівлі, що нагадують по- літичне поневолення, не становлять і не можуть ста- новити архітектурної вартости».
Інколи таке трапляється у житті: яскраві особис- тості волею обставин збираються в одному місці, утворюють сузір’я, яке світитиме довгий час, і не тільки при житті цих особистостей; обставини так зібрали непересічних митців тоді у Львові…
«Між Першою та Другою світовими війнами по цей бік большевицького кордону, хоч в обставинах теж матеріально та політично мало сприятливих, але без подиктованого згори напрямку, українські архітекти дaлі працюють над розвитком відроджен- ня української архітектури. На якийсь час Львів стає осередком еміграції мистців з Наддніпрянської України, і 1922 року заклався був тут гурток діячів українського мистецтва під проводом Петра Івано- вича Холодного.
До гурту свіжих емігрантів із Наддніпрянщини пристають видатні архітекти та мистці з Західної України. Олександер Лушпинський, Нагірний, Гри- цай виставляють свої архітектурні праці на трьох різних виставках поруч з Піщанським і Сергієм Тим- ошенком – архітекторами з Наддніпрянщини. Ми- кола Голубець – мистецький критик – популяризує українську архітектуру серед галицько-волинського громадянства. Архітект Піщанський та Володимир Січинський працюють над дослідами стародавньої архітектури. Вийшли тоді праці В. Січинського про стародавню архітектуру Крехівського монастиря та обміри типової хати біля Львова. З присланих про- ектів на конкурс, оголошений з приводу перебудо- ви Національного музею у Львові, знаємо проекти Піщанського, Пежанського, Лушпинського та С. Тимошенка. С. Тимошенко робить шкіц до проекту будинку українських техніків у Львові, проект Оселі українських журналістів та проект і одночасно до- глядає над перебудовою церкви на Левандівці. Він також проектує церкву на Клепарові (її забудовано), кілька приватних будинків та величезний комплекс монастиря Студитів у Зарваниці, що його замовив ігумен Климентій Шептицький, – з головною церк-
У стрімкій річці часу, істинно стрімкій, бо й не зогледівся ти, Олександре, як спливло відтоді май- же півтора десятка літ, полишився у пам’яті «острі- вець» – конкурс на проект костелу в Яновій Доли- ні. Храм мав вміщувати тисячу двісті мирян, хор на півсотні учасників та орган; проект, який захопив не тільки тебе: дванадцять учасників наважилися по- змагатися.