Чорна рада

Ч ƒаю ≥ об≥ц€ю, бгате! Ч каже „еревань, см≥ючись: рад був, що розважив Ўрама.

“ут вони саме прибули до братства, що на ѕодол≥.

Ч ’од≥мо ж, Ч каже Ўрам, Ч да помолимось, щоб господь допом≥г нам у нашому доброму д≥л≥.

V

–≥дко, може, Їсть на ¬крањн≥ добра людина, щоб ≥зжила в≥к, да не була н≥ разу в иЇв≥. ј вже хто був, то знаЇ братство на ѕодол≥, знаЇ ту високу з дзигарками дзв≥ницю, муровану кругом ограду, ту п’€тиголову, пишно, з переднього лиц€, розмальовану церкву, т≥њ висок≥ кам’€ниц≥ по боках. ќт же рок≥в за дв≥ст≥ назад, тод≥, €к отой-то Ўрам був у иЇв≥, все те було ≥нше. “од≥ ще сто€ла дерев’€на церква гетьмана ѕетра —агайдачного, ≥ ограда, ≥ дзв≥ниц€, ≥ вс≥ братськ≥ школи, Ч усе те було дерев’€не. ” середин≥ в монастирев≥ сто€в тод≥ густий старосв≥тський сад. Ѕула то колись благочестива пан≥ √анна √улевич≥вна, що подаровала на братство св≥й дв≥р ≥з садом; ≥ на тому-то двор≥ гетьман —агайдачний церкву збудовав ≥ монастир братський з школами устроњв, щоб теЇ братство д≥тей козачих, м≥щанських ≥ вс€ких учило, люд€м у темнот≥ розуму загинути не давало.

ѕосто€вши прочане наш≥ в церкв≥, подали ср≥бла панотц€м братським на школи ≥ прога€лись геть-то, огл€дуючи монастир. ј було тод≥ на що там задивитись. ѕридавсь один чернець на мальованнЇ ≥ пообмальовував не то церкву, да й саму ограду округи братства, що вже де на €ку дивовижу, а в братство мир€не йшли дивитись на мальованнЇ. ўо т≥лько в б≥бл≥њ прописано, усе чернець той мов живе списав скр≥зь по монастирев≥. “о ж св€те саме по соб≥, а то таки й наше козацьке лицарство було там скр≥зь по оград≥ помальоване, щоб народ дививсь да не забував, €к колись за батьк≥в та за д≥д≥в д≥€лось.

Ѕув там намальований ≥ Ќечай, ≥ ћорозенко. руг його гор€ть костьоли й замки, а в≥н с≥че-рубаЇ, топче конем л€х≥в з недол€шками. ≤ще й п≥дписано: ЂЋицар славного в≥йська «апорозькогої; а над л€хами: Ђј се прокл€тущ≥ л€хиї. «наЇте, тод≥ ще ’мельнищина т≥лько що втихла, так любив народ, дивл€чись, споминати, €к наш≥ за себе одд€чили. ј ченц≥ соб≥ любили мир€нам у голову задовбувати, що нема в св≥т≥ ворога над католика. ѕали, рубай його, вивертай з коренем, то й будеш славен ≥ хвален, €к ћорозенко.

Ѕув там ≥ козак Ѕайда, що вис≥в ребром у турк≥в на гаку, а не зламав своЇњ в≥ри. “ак ≥ те все там помальовано, щоб ус€ке знало, €к≥ то колись були лицар≥ на ¬крањн≥.

Ѕув ≥ —ам≥йло ≥шка, що й дос≥ про його сп≥вають кобзар≥, €к в≥н попавсь у турецьку неволю ≥ п’€тдес€т чотири роки був на галерах у кайданах, за замками, €к йому господь допом≥г ≥ себе, ≥ товариства п≥в-чвартаста визволити, ≥ €к, уз€вши ту галеру, приплив до козак≥в ≥ корогви хрещат≥ давн≥ у кишен≥ козакам прив≥з Ч не зневажив козацькоњ слави.

ƒивл€тьс€ наш≥ на т≥њ намальован≥ дива, доход€ть уже до дзв≥ниц≥, аж слухають Ч за оградою щось гуде, стугонить, наче гр≥м гримить оддалеки, ≥ музики грають.

Ч —е, Ч каже ченчик, що проводжав њх по монастирев≥, Ч се добр≥њ молодц≥-запорожц≥ по иЇву гул€ють. Ѕачте, €к наш≥ бурсаки-спудењ б≥жать за ворота? ∆одною м≥рою не вдержиш њх, €к зачують запорожц≥в. Ѕ≥да нам ≥з сими ≥скусител€ми! Ќањдуть, покрасуютьс€ тут, погул€ють; дивись Ч половина бурси ≥ вродитьс€ за порогами.

“им часом музики, галас ≥ тупотн€ п≥дходили все ближче. Ћюде один одного пхаЇ та б≥жать дивитись на с≥чових гул€к. “≥льки й чути: Ђ«апорожц≥, запорожц≥, з св≥том прощаютьс€!ї

ўо ж то було за прощаннЇ з св≥том? Ѕула то в запорожц≥в гульн€, на диво всьому миров≥. як доживе було которий запорожець до великоњ старост≥, що воювати б≥льш не здужаЇ, то наб’Ї черес дукатами, да забере з собою при€тел≥в душ тридц€ть або й сорок, да й њде з ними в ињв бенкетовати. ƒома, у —≥ч≥, ход€ть у семр€жках да в кажанках, а њд€ть мало не саму соломаху, а тут жупани на њх будуть лудани (жупани з блискучоњ матер≥њ або вишит≥ золотом Ч прим≥т. авт.), штани ≥з дорогоњ саЇти (англ≥йське сукно Ч прим≥т. авт.), гор≥лка, меди, пива так за њми в куфах ≥ њзд€ть, Ч хто стр≥нетьс€, ус€кого частують. “ут ≥ бандури, тут ≥ гусл≥, тут ≥ сп≥ви, й скоки, ≥ вс€к≥ викрутаси.

ќтсе одкупл€ть, було, бочки з дьогтем, да й роз≥ллють по базару; одкупл€ть, ск≥лько буде горшк≥в на торгу, да й порозбивають на череп’Ї; одкупл€ть, ск≥лько буде маж ≥з рибою, да й порозкидають по всьому м≥сту: Ђѓжте, люде добр≥њ!ї

ј погул€вши нед≥ль ≥зо дв≥ да начудовавши увесь ињв, ≥дуть було вже з музиками до ћежигорського спаса. ’то ж ≥де, а хто з прощальником танцюЇ до самого монастир€. —ивий-сивий, €к голуб, у дорогих кармазинах, вискакуЇ, попереду йдучи, запорожець; а за ним везуть боклаги з напитками ≥ вс€к≥ ласощ≥. ѕий ≥ њж до своЇњ любост≥, хто хочеш.

ј вже €к прийдуть до самого монастир€, то й стукав запорожець у ворота.

Ч ’то такий?

Ч «апорожець!

Ч „его ради?

Ч —пасатис€!

ќдчин€тьс€ ворота, в≥н ув≥йде туди, а все товариство ≥ вс€ суЇта мирська€, з музиками ≥ скоками, ≥ солодкими медами, останетьс€ за вор≥тьми. ј в≥н, скоро вв≥йшов, зараз черес ≥з себе ≥ оддаЇ на церкву, жупани кармазинов≥ з себе, а над≥не волос€ну сорочку, да й почав спасатись.

“ак-то розказують стар≥ люде про тих прощальник≥в.

ќт же й тепер, перед Ўрамом да „ереванем, висипали вони з улиц≥, €к ≥з рукава, танцюючи. „уприндир≥ так≥, що любо гл€нути. ≤дучи мимо церкви, покладали хрести, били поклони, да знов, схопившись, навприс€дки, да через голову, да колесом! ј бурсаки, повиб≥гавши за ограду, дивл€тьс€ на них да й плачуть.

Ч Ќе плачте, дурн≥! Ч кажуть њм запорожц≥, Ч ƒн≥про тече просто до —≥ч≥…

ƒома в себе вони, кажу, ход€ть було у дьогт€них сорочках да в д≥р€вих кожухах-кажанках, а тут повбирались у так≥ жупани, що хоть би й гетьманов≥, Ч ≥ все, щоб т≥лько показати перед миром, що запорожцю т≥њ сукна й блаватаси все одно, що й семр€га. «араз, чи калюжу вбачить де на дороз≥, так у калюжу й л≥зе в кармазинах; чи шир≥твас[4. невисока бочка Ч прим.авт.] дьогтю зуздрить, так ≥ вскочить туди з сап’€нц€ми. ’имерний дуже був народ!

Ўрам хоть ≥ сердивсь на запорожц≥в, да й сам не постер≥г, €к задививсь на них. ƒобр≥њ молодц≥ багато ≥нколи д≥€ли люд€м шкоди по ¬крањн≥, да, мимо того €кось припадали до душ≥ вс€кому. Ќе раз доводилось мен≥ самому слухати, €к ≥нший д≥д, споминаючи њх пакост≥, зачне, було, њх коренити, а дал≥, €к заговоритьс€, €к забалакаЇтьс€ про њх звичањ да ходи, то й сам не знаЇ, чого йому й жаль стане с≥ромах, ≥ зачне сива голова гуторити про них, €к про своњх родич≥в. „им же то, чим т≥њ запорожц≥ так припадали до душ≥ вс€кому? ћоже, тим, що вони безпечне, да разом €кось ≥ смутно дивились на божий мир. √ул€ли вони ≥ гульнею доводили, що все на св≥т≥ суЇта одна. Ќе треба було њм н≥ ж≥нки, н≥ д≥тей, а грош≥ розсипали, €к полову. ћоже, тим, що «апорожжЇ ≥споконв≥ку було серцем украњнським, що на «апорожж≥ вол€ н≥коли не вмирала, давн≥ звичањ н≥коли не забувались, козацьк≥ предков≥чн≥ п≥сн≥ до посл≥ду дней не замовкали, ≥ було те «апорожжЇ, €к у горн≥ ≥скра: €кий хоч, такий ≥ роз≥дми з нењ огонь. “им-то, мабуть, воно й славне по м≥ж панами й мужиками, тим воно й припадало так до душ≥ вс€кому!

„еревань, дивл€чись на т≥њ скоки й викрутаси, аж ногою притупував, уз€вшись у боки.

Ч ќт, бгате, Ч каже Ўрамов≥, Ч де люде вм≥ют жити на св≥т≥! оли б € був не жонатий, то зараз би п≥шов у запорожц≥!

Ч Ќе знать, що ти провадиш, свате! Ч дав йому одв≥т Ўрам. Ч “епер чесному чолов≥ков≥ стид м≥шатись м≥ж с≥ розбишаки. ѕеревернулись тепер уже казнаЇ на що запорожц≥. ѕоки л€хи да недол€шки душили ”крањну, туди вт≥кав щонайкращий люд з город≥в; а тепер хто йде на «апорожжЇ? јбо гольт€пака, або злодюга, що боњтьс€ шибениц≥, або дармоњд, що не звик заробл€ти соб≥ насущного хл≥ба. —ид€ть там ока€нн≥њ в —≥ч≥ да т≥лько п’€нствують, а очорт≥Ї гор≥лку пити, так ≥ њде в городи да тут ≥ величаЇтьс€, €к порос€ на орчику. ÷ур њм ≥з њх скоками! ѕоњдьмо борж≥й у ѕечерський, а то не застанем на службу.

оли ж тут хтось ≥з-за плечей:

Ч ќвва!

ќбернувсь Ўрам, аж у його ззаду стоњть запорожець у кармазинах; стоњть ≥ см≥Їтьс€.