Перший спалах

Марта нарешті спромоглася витиснути з себе тихеньке, несміливе «дякую» і, відвернувшись, підійшла до Марини, що досі продовжувала тупцювати біля купи хмизу.

— Кхм...ти той...вибач, — ледве чутно сказав йому Сашко, понуривши голову. Схоже, він таки почував себе винуватим. — Я захопився.

Андрій нічого не сказав у відповідь, тільки докірливо подивився на друга.

— Знаєш, в мене на якусь мить виникло величезне бажання дати тобі по морді! — з притиском видихнув Андрій, зиркаючи, як той чухає перенісся. — Що, окуляри намуляли?

— Є трохи, — зізнався Сашко, все ще не знаючи, куди себе подіти. — Блін, ця Марина сліпа, як курка!

Щоб забути прикре непорозуміння, бідолашний спробував змінити тему розмови. Андрій зібрався зробити йому ще кілька зауважень, та тільки-но розкрив рота, як краєм ока помітив, що Марта пильно за ними спостерігає. Точніше, вона не зводила погляду саме з Андрія.

Усю його злість одразу як вітром здуло.

— Ну...ага...мабуть, — неуважно кинув він, дивлячись на Марту, котра, схоже, навіть не думала відводити погляд.

— Може, нарешті почнемо святкувати? — раптом втрутилася в розмову Марина, якій повернули її окуляри. — Бо поки дочекаємось шашликів, нам животи поскручує від голоду. Я вже мовчу про те, що пора б і за іменинницю випити! Бодай разок!

— Сестра діло каже! — вишкірився Діма, кидаючи за спину черговий недопалок. — Не знаю, як там у вас, а моє пузо вже не в силах чекати, коли його нарешті чимось напхають! Або давайте сюди ті кляті бутерброди, або, клянуся своїми цигарками, я зараз когось з’їм!

— Людожер Димитрій! — засміялася Марта і повернулась до Андрія. — Ну що, народ, давайте, діставайте бухло!

Діма раптом почав скакати і розмахувати руками, мов нещасний моряк на потопаючому кораблі.

— Всі чули? Діставайте бухло! — голосно викрикнув він. І додав речитативом: Сло-во іме-нин-ни-ці — за-кон!

— О! П’ємо! — підхопив думку Олег, трохи сонний блондин з лукавими, глибоко посадженими очима.

— Тобі тільки одне в голові, — тихенько сказала йому чи то Оленка, чи то Оксана, очевидно, не надто схвалюючи грядущу пиятику. Але на неї ніхто не звернув уваги. Хлопці дістали кілька паперових ящиків і вийняли звідти пляшки з вином. Оля принесла пластикові стаканчики. Андрій відкоркував пляшку і взявся розливати ароматну, сяючу рубінову рідину. Вино іскрилося на сонці, мов коштовне каміння. Оленка, чи то Оксана слабо запротестувала, та з цього знову ж таки нічого не вийшло. Діма тицьнув їй у руки стаканчик, налитий майже по вінця, і заявив, що сам простежить, щоб вона його спорожнила.

В цей час Андрій прибрав до рук контроль над ситуацією.

— Ну що ж... За іменинницю, чи як? — весело заявив він, підіймаючи стакан над головою. Вслід за ним угору потягнулося й решту рук. Андрій помітив, як затремтіла рука Оленки, чи то Оксани, затиснена в лещатах Діминої долоні.

Марта підморгнула йому. В її сливових очах витанцьовували грайливі бісики.

Андрій вихилив стаканчик до дна і разом з усіма налетів на бутерброди. Запах сиру, ковбаси і оливок нестерпно залоскотав ніс, змушуючи рот наповнитися слиною. Він відгриз ледь чи не півбутерброда і одразу ж ковтнув його, навіть не пережовуючи.

Дівчата спокійно розмовляли, іноді дозволяючи собі відкусити невеличкий шматок. Тільки зеленокоса Аліна вирішила не поступатися хлопцям. За три хвилини вона вмудрилася ум’яти пару чи не найбільших канапок. Андрій ошелешено дивився, як це анорексичне створіння з неймовірною швидкістю запихає в себе хліб і шматки ковбаси, і не міг зрозуміти, куди воно все потім дівається.

— Ну що, по другій? — сказала Аліна з набитим ротом. Хлопців не треба було довго вмовляти, дівчата теж не були проти. Навіть Оленка, чи то Оксана мовчки підставила свій майже порожній стаканчик.

— Ого! — захоплено свиснув Андрій, вихлюпуючи туди трохи рубінової рідини. — Непогано, Оксанко, таки непогано!

Дівчина почервоніла по самісінькі вуха.

— Та пішов ти! — раптом кинула вона зі сміхом. — Мене взагалі-то Ксюшею звуть!

— Один чорт, — відповів Андрій і штурхнув під бік Сашка. — Ну що, спортсмен, з тебе другий тост! Валяй!

— Ем... — несподівано знітився той і відвів погляд кудись убік. — За дружбу?

— Так-так, молодець, старий! За дружбу! — перехопила ініціативу Оля. — Мартухо, сонечко, хай у тебе завжди будуть такі круті друзі, як ми! Чула?

І пішло-поїхало.

Другий...Третій...Четвертий...Пʼятий...

А вино навіть не думало закінчуватись.

Добряче захмелілі, хлопці вовтузилися з шашликами. Обляпавшись маринадом по вуха, Андрій нанизував на шампури соковиті шматки апетитного м’яса, поливаючи їх то пивом, то вином. Аліна сиділа навпочіпки біля багаття, тримаючи в руках лозину з настромленим на неї окрайцем хліба. Біля неї намотував кола вже добряче п’яненький Сашко.

«Невже він буде її клеїти?»

Андрій не встиг здивуватися, бо до нього раптом хтось підкрався і затулив очі долонями. До вух долинув здушений Мартин сміх.

— Перестань, бо помщуся! — весело пригрозив Андрій, розмахуючи руками навколо себе. Збоку виглядало, наче він хоче схопити Марту, та чомусь ніяк не може цього зробити.

Марта захіхікала і прибрала долоні.

— Чекай-чекай, я тобі ще пригадаю! — продовжив жартівливо бурчати Андрій. — Хай тільки з шашликами розберусь...

Нарешті м’ясо зашкварчало над вогнищем. Присадкуватий Олег, що вмудрився поцупити батькову машину, заліз у салон і ввімкнув музику.

— Голосніше! — зарепетував Вуєвич, притискаючи до себе захмелілу Ксеню. Лівою рукою він обіймав її за плечі, раз за разом нахиляючись, щоб послухати напівп’яне туркотіння. Між пальцями правої стирчала цигарка.

— Танцювати! Іменинниця хоче танцювати! — і собі заволала Марта. Вона підійшла до Діми і, не питаючи дозволу, відібрала цигарку.

— Будеш? — поцікавилась в Андрія.

Він зиркнув на цигарку і перевів погляд на Марту. Тоді ще раз — на цигарку — на Марту. Марта... Цигарка... Марта... Цигарка... Марта... Не дочекавшись відповіді, дівчина прибрала цигарку з-під Андрієвого носа і притулила собі до губ.

Андрій не курить. Колись, звичайно, бавився цим, однак будьмо чесними... Хто не грішив подібним? Він не тримав цигарки в руках вже років зо два... Однак... То було тоді... А зараз є зараз. Зараз просто добре. Йому добре.

Він забирає в Марти цигарку і поволі вдихає в себе її отруйний вміст. Дим наповнює легені, не викликаючи жодних неприємних відчуттів. В голові Андрія легко, і на серці легко. Йому здається, що він бреде в тумані. Але туман цей приносить тільки солодку млість.

Груди Андрія опускаються, і дим виривається з рота акуратними білими кільцями. Марта мовчки дивиться йому в очі. Він дивиться на Марту і підносить цигарку до її губ. Марта затягується...

— Дебіли, всю скурите! — репетує Вуєвич за їхніми спинами.

— А тобі що, шкода?! — кричить йому Марта і заливається сміхом.

Андрій милується ямочками на її щоках і дивиться, як вона зграбним рухом викидає недопалок у траву.

Він обіймає Марту за талію...

Вечоріє.

12

Лагідні осінні сутінки здригаються від гучної музики, що лунає з машини, розриваючи динаміки. Високо у небі загораються перші вечірні зірки. Пахне м’ятою і димом, пахне Мартиним волоссям і ще чимось невловимим, чимось таким, що мов привид, кружляє навколо нюхових рецепторів, однак боїться до них наблизитись. У голові мимоволі зринає асоціація з метеликом. Так, запах — наче метелик. Невловимий і полохливий, що втікає кудись, наляканий легким вітерцем.

Музика гримить. Марта танцює. Звивається навколо нього, мов повітряна змія. Саме так, повітряна. Марта вся немов виткана з повітря. Повітря і диму. Напівзгаслого вогнища і запаху сигарет. Помах руками. Напівзаплющені очі. Лінія шиї. І солодкий, млосний аромат фальшивого щастя.

Тиша і божевілля. Тиша на дні душі. Галас розриває слух на мільйони дрібних шматочків. Мов скляна королева, розлітається вона на друзки, розбита ударом каменя. Знаєте, як у тій казці про принцесу-воїна.