Перший спалах

Хоча ні, не вмерли, а, мабуть, заснули, заморозились. Бо інакше вони навряд чи повернулися б після того, як Андрія добряче шарахнуло блискавкою. І навряд чи йому тепер допікали б ці страшні видіння з мертвим Юрком-Гіласом — з тим самим Юрком-Гіласом, що приходив у його сон і чиє обличчя ніяк не вдавалося запам’ятати. З тим самим юнаком у зеленому плащі, якого Андрій, здавалося, знає усе життя. З тим самим юнаком, чиї риси увесь час розпливалися, стиралися із голови, наче вранішній туман під яскравим сонцем, скільки б він не намагався втримати його у своїй пам’яті. З тим самим юнаком, що був його демоном. З тим самим юнаком, що був Андрієм, точніше, живу Андрієвій підсвідомості, потрохи виїдаючи його розум зсередини).

25

Вано був спантеличений не менше, ніж Андрій. Ключ дістався йому від хлопчика, якого священик ненадовго погодився прихистити чотирнадцять років тому. Хлопчика, якого до нього привезла Ліра, звелівши забрати ключ і сховати так, щоб той ніколи його не знайшов. Хлопчика, чия мама злягла на кілька тижнів від хвороби, не в силах пережити страшну втрату другої дитини.

Чому Ліра не сказала, що цей хлопчик — син його зрадливої коханої Ольги? Тієї самої Ольги, через яку він ледь не покінчив самогубством? Тієї самої Ольги, що проміняла його — повільного буквогриза Ванічку — на безвідповідального волоцюгу в червоній куртці Олега?

26 

— Ти — і моя мама? Вухам своїм не вірю! — ошелешено сказав Андрій згодом, дивлячись у кудись у пустоту. — Як... Як це? Мій тато відбив у тебе мою маму?

Вано промовчав.

— Навіть не знаю, що мене приголомшило більше: чи то те, що в мене був брат, чи те, що моя мама ледь не стала дружиною такого...кхм...екзорциста. Чорт... Якого біса світ такий тісний?

— Тісний,— замислено погодився Вано. — Значить, так мало бути. Ти мав сам знайти відповідь, повернувшись на початок історії. Бач, коло замкнулося. Змія вхопила себе за хвіст.

Він взяв в’язку з ключами і відчепив «змійку».

— Бери, це твоє! — сказав Вано, простягаючи її Андрієві. — Ти уже й так знаєш всю правду, а отже, тримати це в себе більше немає сенсу.

Андрій взяв ключ і міцно стиснув його в долоні.

— Тепер ти мене відпустиш, Гіласе? — запитав він у когось самими лише губами.

Замість епілогу

Із журналу спостережень

Арт-терапія дає плоди. Сьогодні виписали нашу першу пацієнту — Семенюк Анну Володимирівну, яка перебувала на стаціонарному лікуванні з січня минулого року.

Чесно кажучи, аж таких результатів я не очікував. За період перебування тут Анна написала цілий роман. Мушу визнати, що текст добре структурований, цікавий, цілісний, немає проблем з формулюванням думки, непогано відстежуються причинно-наслідкові зв’язки. На жаль, через відсутність вільного часу поки що прочитав лише першу частину. На днях спробую це виправити.

Анна потрапила в наш заклад із запущеною анорексією та важкими деперсоналізаційними розладами, що супроводжувались гіпоестезією, галюцинаціями та порушенням сприйняття часу. На сьогодні її стан стабільний, рецидивів не було вже кілька місяців. Відновлена здатність аналітично мислити. На жаль, не все так добре, як хотілося б. Анну досі мучить думка, що час навколо зупинився, та, як показують спостереження, це поки що не є небезпечним ні для Анни, ні людей, що її оточують.

За час її перебування тут прив’язався до неї, мов до дочки. Вона розуміла мене, як ніхто інший. Ех, вільна, пре» красна творча душа! З нею я вперше зрозумів, як виглядаю збоку, коли натхненно малюю картину. З нею я зрозумів усе. За час нашого знайомства я майже зав’язав із алкоголем.— Анна, маленька Анно, мені тебе не вистачатиме.

Наступний претендент на виписку — Ольга Вовк. З досьє: страждає від нав’язливих ідей, параної і вважає себе винною в усіх бідах світу в загибелі маленького сина (для довідки: хлопчик втопився в озері). Здається, форма сповідальних листів (чи то пак, щоденника), який обрали для пані Вовк в якості арт-терапії, впливає на пацієнтку найкращим чином.

Знайшовся Андрій Маковей — один із наших найпроблемніших пацієнтів, що самовільно покинув стіни лікарні два тижні тому внаслідок серйозної провокації з боку іншого пацієнта — Тесленка Миколи Петровича, котра ледь не призвела до летальних наслідків.

Оскільки конфліктів між пацієнтами раніше не спостерігалось, логічно припустити, що Маковей зазнав серйозного ураження струмом, ймовірно, схопившись за оголений дріт. На щастя, у хлопця міцний організм і струм майже не завдав йому шкоди. Принаймні, фізичної.

Однак, це не змінює того факту, що больовий шок спричинив стрес, який призвів до різкого погіршення психічного стану хворого. Ошалілий від болю Маковей напав на медперсонал і ледь не покалічив охоронця, завдавши важких тілесних ушкоджень невідомим гострим предметом, ймовірно, ключем. В результаті інциденту охоронця довелось госпіталізувати через значну втрату крові.

Маковея знайшли в Огнієво — селі його бабусі, за 20 км від Прилісся. Оскільки хата знаходиться на околиці, біля лісу і в ній уже давно ніхто не мешкає (про що свідчать забиті вікна, дірки в покрівлі та інші сліди запустіння), не знайшлося нікого, хто б повідомив про місце перебування Маковея одразу після його втечі. Судячи по слідах життєдіяльності, пацієнт майже не покидав територію будинку, за винятком прогулянки в ліс, під час якої потрапив на очі мисливцям.

Перебування поза межами лікувального закладу негативно позначилося на психічному здоров’ї Маковея. У хлопця спостерігаються рецидиви: повний комплект псевдогалюцинацій (зорові, слухові, нюхові, дотикові), деперсоналізація, амнезія, дереалізаційні розлади (макропсія), агнозії, параноя тощо.

На сьогодні стан Маковея цілком стабільний. Процес розв’язування математичних задач і рівнянь позитивно впливає на його психіку.

Є підстави вважати, що під нашою опікою опинився черговий геній.

Внаслідок несумлінного виконання професійних обов’язків звільнено трьох членів медперсоналу. Я давно підозрював, що це треба зробити, однак сьогоднішній інцидент став останньою краплею.

Наш пацієнт — Тесленко Микола Петрович — намагався, цитую, «провести експеримент з передачею електроенергії на великі відстані», наслідуючи вченого-фізика Нікола Теслу, реінкарнацією якого себе вважає. Використовуючи гіпнотичні навики, що залишилися в нього ще з часів роботи в цирку, отримав доступ до комірчини завгоспа і, озброївшись необхідними інструментами, спробував розібрати телевізор в кімнаті для дозвілля. В силу відсутності елементарних знань про принцип роботи електричного струму Тесленко не вжив жодних заходів, які б уберегли його та інших пацієнтів від небезпеки ураження, через що уже є один потерпілий — Андрій Маковей.

Як би дивно це не звучало, кілька годин тому Андрій покинув стіни лікарні і пішов туди, де птах не літає і сонце не сходить зник у невідомому напрямку. Але я знаю, ми його ще побачимо. Я знаю, що буде далі, завдяки тобі, моя Анно. Бо, як ти кажеш, часу немає коло нарешті замкнулося і змія вхопила себе за хвіст.

А Маковей — хороший хлопець.

І все з ним буде добре.

Головний лікар Приліщинської міської психіатричної клініки, Вінт Григорій Іванович.