Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

оформлення спектаклів у ряді міст Європи.

Гладкий Сергій (кінець 19-го століття, Полтав-

щина — невідомо) — архітектор, живописець і вида-

вець. Після Першої світової війни емігрував. Після

1924 року жив у Парижі. Наприкінці 1930 року повер-

нувся на батьківщину.

Глазуненко Степан Олександрович, справжнє

прізвище Глазунов (1870, Куп'янськ — 1934, Красно-

дар, Росія) — актор, режисер і антрепренер. У 1893-

1894 роках з трупою Г.Деркача виступав у Франції.

Глинка Михайло Іванович (1804, с. Новоспаське,

тепер Смоленської області, Росія — 1857, Берлін, Ні-

меччина, похований у Петербурзі) — композитор,

основоположник російської класичної музичної шко-

ли. У 1844-1845 і 1852-1854 роках жив у Парижі.

508

Глущенко Микола Петрович

(1901, Новомо-

сковськ, тепер Дніпропетровської області — 1977,

Київ) — живописець. З 1925 року жив і працював

у Парижі. У 1936 році повернувся на батьківщину.

Працював переважно в жанрах пейзажу, натюрмор-

ту, портрета. Створив цикли краєвидів Франції, Гол-

ландії, Італії, України; портрети А. Барбюса і Р. Рол-

лана (обидва у 1934).

Гоголь Микола Васильович (1809, с. Великі Соро-

чинці, тепер Полтавської області — 1852, Москва) —

письменник. З 1836 року жив за кордоном у Веве (Швей-

царія), Парижі, Римі. В Парижі у листопаді 1836 —

березні 1837 року працював над «Мертвими душами».

У 1848 році повернувся на батьківщину.

Гординський Святослав Ярославович (1906, Коло-

мия, тепер Івано-Франківської області — невідомо) —

поет, перекладач, художник, мистецтвознавець.

У 1929-1931 роках навчався в академії Р.Жульєна в

Парижі. З 1944 року — за кордоном.

Горленко Василь Петрович (1853, с. Ярошівка, те-

пер Сумської області — 1907, Петербурґ, похований

в Ярошівці) — письменник, мистецтвознавець, фоль-

клорист та етнограф. Закінчив Сорбонну в Парижі.

Гриценко Микола Миколайович (1856, Кузнецьк,

тепер Пензенської області, Росія — 1900, Ментона,

Франція) — художник-пейзажист. З 1896 року пер-

ший живописець Головного морського штабу Росії. По-

стійно жив у Парижі.

Грищенко Олексій Васильович (1883, Кролевець,

тепер Сумської області — 1977, Париж) — живо-

писець і мистецтвознавець. У 1918 році емігрував до

509

Франції. Працював у Парижі, де й здобув слави ху-

дожника зі світовим іменем.

Ґрімм Петро (1898, Катеринослав, тепер Дніпро-

петровськ — 1980, Париж) — живописець. З 1924 року

жив у Парижі.

Громницький Павло Антонович (1889, Катери-

нославщина — невідомо) — живописець. У 1922-1925

роках жив у Парижі.

Грушевський Михайло Сергійович (1866, Хелм,

нині Польща — 1934, Кисловодськ, Росія, похований у

Києві) — історик, громадський і державний діяч, го-

лова Центральної Ради (1917-1918), Президент Укра-

їнської Народної Республіки (1918). У 1903 році ви-

кладав у Російській школі суспільних наук у Парижі.

У 1919-1924 роках — на еміграції у Відні, Празі, Берлі-

ні, Женеві, Парижі.

Делімарський Юрій Костянтинович (1904, с. Крас-

нопілка, тепер Вінницької області — 1990, Київ) —

український хімік, академік, один із основоположни-

ків школи фізичної й електронної хімії. Читав лекції

у наукових центрах й університетах Франції, Англії,

Німеччини, Швеції, Фінляндії, Японії, США.

Деркач Георгій Йосипович, справжнє прізви-

ще Любимов (1846, Катеринослав, тепер Дніпропе-

тровськ — 1900, Томськ, Росія) — актор, антрепренер.

У 1893 році його трупа гастролювала в Парижі.

Деслав Євген, справжнє прізвище Слабченко (1900,

Київ — невідомо) — кінорежисер. З початку 20-х ро-

ків на еміграції. В кіномистецтві з 1925 року: в Парижі

(1925-1939), в Мадриді (1943-1953), потім у Ніцці. Почес-

ний диплом міжнародного фестивалю (Венеція, 1956).

510

Дольницький Зенон Кирилович (1896, Заліщи-

ки, тепер Тернопільської області — 1976, Париж) —

співак (баритон). З 1925 року співав на європейських

оперних сценах. Останні роки життя викладав у Ро-

сійській консерваторії в Парижі.

Донцов Дмитро Іванович (1883 — 1973) — політич-

ний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналіз-

му. У 1945 році жив у Парижі. З 1947 року на емігра-

ції в Канаді.

Драгоманов Михайло Петрович (1841, Гадяч, те-

пер Полтавської області — 1895, Софія, Болгарія) —

публіцист, історик, літературознавець, фольклорист,

філософ, суспільно-політичний діяч. У 1876 році емі-

грував за кордон. З 1889 року — професор Софійсь-

кого університету. У 1870-1890 роках відвідував Па-

риж.

Драгомиров Михайло Іванович (1830, поблизу Ко-

нотопа, тепер Сумської області — 1905, Конотоп) —

військовий і державний діяч, видатний теоретик війсь-

кової справи, педагог, публіцист, генерал від інфан-

терії. Учасник австро-італо-французької війни 1859

року. Уряд Франції нагородив його орденами Почес-

ного Легіону 1-го і 2-го ступеня.

Екстер Олександра Олександрівна (1882, Біло-

сток, тепер Польща — 1949, Фонтене-о-Роз, поблизу

Парижа) — художниця театру і кіно, педагог. У 1908

році навчалася в Парижі. З 1924 року жила в Парижі.

Євсевський Федір Андрійович (1889, Бориспіль,

поблизу Києва — 1969, Париж) — композитор, дири-

гент. З 1920 року жив у Парижі.

Ємець Василь (1890, Жаборівці, тепер смт Шарів-

511

ка на Харківщині — 1982, США) — кобзар. З 1920 року

жив у Чехословаччині, Франції та США.

Єрмоленко-Южина Наталія Степанівна, справжнє

прізвище Плуговська (1881, Київ — 1937, Париж) —

співачка (сопрано). Вокальну майстерність удоскона-

лювала в Парижі. З 1901 року виступала на сценах

Петербурґа, Москви, Парижа, Лондона. Пропагувала

українську народну і класичну музику.

Жаспар Таїсія Павлівна (1912, Тобольськ, тепер

Тюменської області, Росія — 1986, Київ) — живопи-

сець і графік. У 1947-1948 роках навчалася в Парижі.

З 1947 року жила в Києві.

Жуковський Аркадій (1922 — невідомо) — істо-

рик, професор. Навчався в Сорбонні. У 1960-1968 ро-

ках викладав у Національному інституті східних мов

і цивілізацій (Париж). Голова Європейського відділен-

ня Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка (з 1985),

штаб-квартира якого знаходиться у Сарселі поблизу

Парижа.

Забела-Врубель Надія Іванівна, справжнє прізви-

ще Забіла (1868, Каунас, Литва — 1913, Петербурґ) —

співачка (лірико-колоратурне сопрано). Співацьку

майстерність удосконалювала в Парижі. Образ спі-

вачки втілений її чоловіком М.Врубелем у портретах і

картині «Царівна-либідь».

Забіла Пармен Петрович, знаний і як Забелло

(1830, с. Монастирище, тепер Чернігівської області —

1917, Лозанна, Швейцарія) — скульптор, академік.

Автор надмогильного пам'ятника О.Герцену в Ніцці (1872,

Франція).

Заболотний Данило Кирилович (1866, с. Чоботар-

512

ка, тепер с. Заболотне Вінницької області — 1929,

Київ, похований у рідному селі Заболотне) — мікро-