Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

Києва на річці Прип'ять,

сталася найбільша техно-

генно-екологічна катастро-

фа сучасності — вибухнув

реактор 4-го енергоблоку.

Вибух приніс незчисленні

біди українському народу.

Гуманітарну

допомогу

дітям,

які

постраждали

від

Чорнобильської

трагедії,

надають

багато

країн

сві-

ту, серед них і Франція — країна давніх гуманістич-

них традицій. Багато років безкорисливу допомогу в

493

оздоровленні дітей міста Києва надає Комітет дружби

і солідарності департаменту Арденни з країнами Сою-

494

Арден

ни

зу незалежних держав (СНД), створений у січні 1992

року вже після розпаду СРСР.

Велику і складну роботу з організації оздоровлен-

ня дітей проводить Президент Комітету «Арденни —

СНД» пан Мішель Ремі за підтримки мерії столиці де-

партаменту Арденни міста Шарлевіль-Мезьєр. У роботі

йому допомагають також мерії усіх комун департамен-

ту. Щороку в Арденни на оздоровлення приїздить до

20 дітей, яких на 15 днів приймають у свої сім'ї мешкан-

ці Шарлевіля-Мезьєр. За час перебування у Франції

діти відвідують парки й атракціони міста, здійснюють

екскурсії до Парижа, Реймса та інших міст, знайом-

ляться з побутом і культурою країни. Комітет постійно

допомагає дитячим закладам і лікарням Києва, Київ-

щини і Житомирщини медикаментами. Цю гуманітар-

ну місію мешканці Арденн вважають своєю національ-

ною філософією.

495

Кошти на гуманітарні акції надходять в основному від

продажу на виставках предметів українського приклад-

ного мистецтва. Ці виставки стали традиційними, вони

збирають багато людей і проходять з великим успіхом.

Велику роботу з організації груп, оформлення віз,

придбання речей для виставок, супроводження дітей

із Києва до Франції і назад з українського боку здійс-

нюють громадські діячки-гуманістки Зоя Лосєва251,

Аліна Суворова252 і Марія Цибуленко253, з якими у пана

Мішеля Ремі встановлені теплі і дружні стосунки.

Українці повинні знати про шляхетних французів

нашого часу, які віддають свою доброту і любов ді-

тям,постраждалим від Чорнобильської катастрофи.

Про себе пан Мішель Ремі розповідає так: «Народив-

ся я 5 вересня 1937 року в місті Седані. Батько був

військовослужбовцем. Мати працювала в текстиль-

ній промисловості. Перші мої спогади відносяться

до 1944-1945 років. Батько потрапив у полон до фа-

шистів, і я не знав його. Під час війни виховувався у

бабусі й дідуся та моїх тіток.

Мої перші спогади пов'язані з визволенням мого

рідного міста американськими військами від німець-

ких загарбників. Щоб допомогти родині, я щодня пе-

ред школою обмінював фрукти із дідусевого саду на

консерви у американських солдатів. Протягом року

я таким чином годував родину.

У1945 році я, нарешті, побачив батька. Для дити-

ни восьми років це було великим потрясінням, тому

що до того я ніколи не бачив чоловіка поряд з моєю

матусею. Після повернення батька я ще деякий час

продовжував жити з дідусем і бабусею.

496

За юних літ відвідував школу і був гарним учнем,

щороку одержував призи і грамоти за перші місця.

Через відсутність коштів я не мав можливості про-

довжувати навчання. Батьки допомогли мені здобу-

ти професію пломбувальника. Я одержав сертифі-

кат. Роки юності проминули в праці й серед друзів.

Моє життя стало цікавим, коли я познайомився

з Людмилою і вона стала моєю дружиною. Познай-

омившись з дівчиною, яка не була француженкою,

я одержав дозвіл її родини на зустрічі з нею і поба-

чив, як живуть люди іншої національності. Гостин-

ність, з якою мене зустрічала родина Людмили, була

для мене великим подарунком, і я запам'ятав це на

все життя.

На превеликий жаль, життя — не завжди свято.

Коли мені виповнилося 20 років, я був призваний на

військову службу і протягом 30 місяців воював на пів-

ночі Африки, в Марокко й Алжирі. За службу в армії

нагороджений медалями.

З армії демобілізувався у січні 1960 року, а у квітні

цього ж року ми з Людмилою одружилися. У нас наро-

дилося четверо дітей: Дідьє (1961), Філіпп (1964), Ні-

коля (1968) і Наташа (1972).

Після народження Дідьє моє фінансове становище

було не з кращих. Я не міг забезпечити сім'ю всім не-

обхідним, тому вирішив стати викладачем, доклав-

ши для цього багато зусиль.

У 1963 році я взяв участь у національному конкур-

сі на вступ до педагогічного учбового закладу і зайняв

друге місце, після чого поїхав до Парижа і вступив до

Нормальної школи, яка готує педагогів.

497

Людмила з двома діточками залишилася в Арден-

нах. Я повернувся до Арденн як викладач технічних

наук. Працював за фахом з 1964 по 1997 рік в одному з

навчальних закладів Шарлевіль-Мезьєра. У 1974 році

ми збудували в селі будинок недалеко від навчального

закладу, де я працював.

У 1977 році почав працювати в Асоціації дружби

і культурних зв'язків «Франція — СРСР» і згодом

став Президентом цієї Асоціації в департаменті

Арденни. У січні 1992 року, вже після розпаду СРСР,

був створений Комітет дружби і солідарності де-

партаменту Арденни з країнами Союзу незалежних

держав (СНД), який надає гуманітарну допомогу ді-

тям, постраждалим від Чорнобильської катастро-

фи. Ці діти приїжджають в Арденни на відпочинок,

де їх приймають французькі сім'ї. Робота Прези-

дента Комітету забирає багато часу, але прино-

сить задоволення. Також багато часу я приділяю

своєму будинку, саду, онукам».

498

Українці, навчання та діяльність яких

пов'язані із Францією

Акименко Федір Степанович, справжнє прізвище

Якименко (1876, Харків — 1945, Париж) — компози-

тор, піаніст, диригент. З 1923 року жив у Парижі.

Алиськевич Іван (р.н. 1947, Лувен, Бельґія) — жи-

вописець і скульптор. З 1982 року живе в Парижі.

Алчевський Іван Олексійович (1876, Харків — 1917,

Баку, похований у Харкові) — співак (лірико-драма-

тичний тенор). Співав на сценах Парижа у 1908, 1910,

1912-1914 роках.

Альбіновська-Мінкевич Софія Юліанівна (1886,

Клаґенфурт, Австрія — 1972, Львів) — живописець і

графік. У 1906-1909 роках навчалася в Парижі. З 1912

року жила у Львові.

Альтані Іполит Карлович (1846, Катеринославська

губернія — 1919, Москва) — диригент, хормейстер та пе-

дагог. Член Французької академії мистецтв з 1895 року.

Альтман Натан Ісайович (1889, Вінниця — 1970) —