Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

Віктор Некрасов народився 17 червня 1911 року в

місті Києві в родині банківського службовця Плато-

478

на Феодосійовича (1878-1917) і лікаря Зінаїди Мико-

лаївни (1879-1970) Некрасових. Його мати, до шлюбу

Мотовилова, була родичкою матері поетеси Анни Ах-

матової, яка по материнській лінії теж була з роду Мо-

товилових. Брат Микола був на одинадцять років стар-

ший за Віктора. Дитинство братів проходило в Лозанні

(Швейцарія) і в Парижі, куди родина переїхала після

того, як Зінаїда Миколаївна закінчила медичний фа-

культет Лозаннського університету.

У 1915 році родина повернулася до Києва. Невдов-

зі помер батько (1917), а в часи Громадянської війни

трагічно загинув старший брат Микола. У цей період в

Україні були безперервні бойові дії між червоними, бі-

лими, петлюрівцями, махновцями. У містах і селищах

багаторазово змінювалася влада, проводилися обшуки,

арешти і розстріли. У 1919 році Микола, який постійно

жив у Франції, знаходився у далекого родича в Мирго-

роді. Коли місто захопили червоні і почалися обшуки, у

Миколи знайшли французькі книги. Вирішивши, що він

шпигун, його зашмагали шомполами і кинули в річку.

Після закінчення залізничнобудівельної профшко-

ли Віктор працював на будівництві Київського заліз-

ничного вокзалу. Його почали будувати за проектом

київського архітектора Олександра Матвійовича Вер-

бицького у 1929 році. Віктор пишався тим, що приймав

участь у будівництві вокзалу, любив його і вважав од-

ним із найкращих вокзалів країни. У ці роки його захо-

плювала не тільки архітектура, але й театр.

Після закінчення архітектурного факультету Київсь-

кого будівельного інституту (1936) і Театральної студії

при Київському театрі російської драми (1937) він до

479

початку війни якийсь час працював архітектором в Ки-

єві, а потім актором і театральним художником у теа-

трах Києва, Владивостока, Кірова і Ростова-на-Дону.

Війна застала його в Ростові-на-Дону, де він працю-

вав у театрі. Звідси у серпні 1941 року Некрасов пішов

у діючу армію. Воював в Сталінґраді, Україні і Польщі.

Був командиром взводу, інженером полку, заступником

командира саперного батальйону. Двічі дістав тяжких

поранень і у 1944 році був демобілізований за інвалідні-

стю в званні капітана. За бойові заслуги нагороджений

медаллю «За відвагу» і орденом Червоної Зірки.

Після демобілізації спробував вступити до аспіранту-

ри Київського будівельного інституту, але зазнав невда-

чі і з березня 1945 року почав працювати завідувачем

відділу в газеті «Советское искусство». Перебуваючи у

Київському окружному шпиталі на лікуванні після дру-

гого поранення, почав писати повість «В окопах Сталінґ-

рада». Про повоєнні роки життя в Києві він писав: «Ні на

що не нарікаю, ні на що не скаржусь. Ну, яке я маю пра-

во скаржитись, якщо, відсурмивши весь Сталінґрад від

першого до останнього дня, залишився живий. І дійшов

до самої Польщі, і повернувся до рідного Києва, і обійняв

маму. . розцілував її... і прожив з нею ще двадцять п'ять

років! Подумати тільки — двадцять п'ять років! Не кож-

ному випада таке щастя. А на мене ось, звалилося».

У 1946 році повість «В окопах Сталінґрада» була опу-

блікована в журналі «Знамя» під назвою «Сталінґрад»,

а у 1947 році її відзначили Сталінською премією. При

цьому премію свого імені присудив сам Сталін. Чому?

Загадка! У книзі «Записки зіваки» Некрасов пише:

«У всіх читаючих (і видаючих) мимоволі виникло за-

480

питання. Що ж це таке? У книзі одні солдати і офіцери,

ніяких генералів, ніяких політпрацівників і про відступ

розповідається — кому це потрібно? — і ні слова про

комуністичну партію, і головне — очам не вірилось! —

майже немає Сталіна, так, у двох-трьох місцях, між ін-

шим... Загадка!». Так у 36 років Некрасов став відомим

письменником. Книга перевидавалася більшістю ра-

дянських видавництв загальним тиражем в декілька

мільйонів примірників. Її переклали на 36 мов і прочи-

тали в багатьох країнах світу. Така доля першої книги

Некрасова — однієї з кращих книг про війну.

Після успішного вступу до великої літератури Не-

красов став членом Спілки письменників СРСР, пере-

йшов на творчу роботу (1947), був заступником голови

правління Спілки письменників України. У наступні

роки він написав романи «У рідному місті» і «Кіра Геор-

гіївна», збірник воєнних оповідань «Василь Конаков»,

нариси про подорожі «Перше знайомство», «Місяць у

Франції», «По обидва боки океану». Як сценарист зро-

бив низку кінофільмів, серед них фільм «Солдати», де

в ролі Фарбера дебютував, ставший в майбутньому

знаменитим, артист Інокентій Смоктуновський.

Нариси про подорожі в Італію і Америку «По обидва

боки океану» («Новый мир» за 1962 рік) у березні 1963

року були розкритиковані головою компартії Радянсь-

кого Союзу Микитою Хрущовим. Письменника стали

паплюжити на зборах, критикувати в газетах, завели

на нього персональну партійну справу і ухвалили су-

вору догану за те, що він в Америці побачив не тільки

черги безробітних за юшкою, але й високий рівень роз-

витку країни. Перестали друкувати його твори.

481

Після падіння Хрущова письменнику дозволили дру-

куватися, але невдовзі почалися нові переслідування

після того, як він 29 вересня 1966 року в день 25-ї річни-

ці розстрілу євреїв і українців фашистами у Бабиному

Яру (Київ) виступив із промовою на багатотисячному

мітингу. Ушанувавши пам'ять загиблих, він висловив

упевненість у тому, що у Бабиному Яру буде встановле-

но пам'ятник жертвам фашизму. Крім цього, він підпи-

сав колективний лист на захист осудженого за право-

захисну діяльність українського літератора В'ячеслава

Чорновола

(1937-1999).

Почалася друга персональна

справа й ухвалена чергова сувора догана за організацію

«масового сіоністського збіговиська» і за захист «анти-

совєтчика» Чорновола. Нарешті, у 1972 році знов-таки

за Бабин Яр і Чорновола його було виключено зі Спілки

письменників СРСР і КПРС, в яку він вступив у Сталінґ-

раді на Мамаєвім кургані в розпалі боїв. У рішенні було

сказано: «... за те, що дозволив собі мати власну думку,

яка не збігається з лінією партії». З цього часу Некрасов

перестав існувати як радянський письменник.

17 січня 1974 року в його квартирі на Хрещатику,

15 дев'ять чоловік протягом 42 годин чинили ганебний

обшук. Усіх жінок і чоловіків, які приходили до нього,

обшукували. Дебісти увезли із собою сім мішків вилу-

чених рукописів, книг, журналів, газет, листів, фото-

графій, друкарську машинку, магнітофон з касетами,

два фотоапарати. Метою обшуку було «виявлення лі-

тератури антирадянського і наклепницького змісту».

Після обшуку Некрасова шість днів з ранку до вечора

допитував в Комітеті державної безпеки (КДБ) слід-

чий з особливо важливих справ. Слідчого цікавило,

482

чому він читає і зберігає антирадянські видання. Пись-

менник повинен був доводити, що він має право чита-

ти книги різного змісту, і пояснювати, чому та чи інша

книга його цікавить. Йому сказали, що з окопів Сталі-

нґрада він перебрався в окопи ворогів, а в кінці допитів

генерал КДБ сказав: «Знайденого у вас під час обшуку

достатньо, щоб ваш спосіб життя дещо змінився. У су-

сідній кімнаті сидять двоє молодих людей, які можуть

це виконати, скажи я їм тільки слово... » Але слово не

було мовлено, очевидно, вирішили, що ще рано. За Не-