Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

Знаючи про те, що німці окупували Україну, він

із патріотичних почуттів вирішив продовжити свою

участь у війні з німцями і у січні 1918 року вступив до

Іноземного легіону 1-ї Марокканської дивізії фран-

цузької армії. У березні 1918 року дивізію було кинуто

назустріч прориву німців у Пікардії, і Малиновський

брав участь у тяжких боях аж до перемир'я. За ці бої

був тричі нагороджений французьким орденом Круа

де Гер з мечами. Службу в царській і французькій ар-

міях закінчив єфрейтором.

У 1961-1965 роках, виявивши літературний хист,

Малиновський написав про українців, росіян і фран-

цузів, які воювали проти німців на Західному фронті

Першої світової війни. Свою книгу він назвав «Солда-

ти Росії». Її головним героєм під іменем Івана Гринька

був сам автор.

У серпні 1919 року Малиновський був відправле-

ний пароплавом із Марселя до Росії і у жовтні 1919

року прибув до Владивостока. Добровольцем вступив

до Червоної армії, брав участь у Громадянській війні.

У 1923 році його призначили командиром батальйону,

458

і на цій посаді він служив до вступу у Військову акаде-

мію імені М.В. Фрунзе. Навчаючись в академії, наполе-

гливо займався самоосвітою, прочитав твори Толстого,

Достоєвського, Лєскова,

Чехова,

Салтикова-Щедріна

та інших класиків російської літератури. Почав зби-

рати бібліотеку, в якій, крім книг з військової спра-

ви, були книги з історії, улюблений з дитинства «Коб-

зар» Шевченка і поезія Лесі Українки, твори Флобера,

Вольтера, Паскаля і Ларошфуко французькою мовою,

якою він добре володів. Захоплюючись шахами, він зі-

брав велику шахову бібліотеку.

Після закінчення академії (1930) Малиновський слу-

жив на різних посадах у військах Північно-Кавказь-

кого та Білоруського військових округів. У 1937-1938

роках добровольцем брав участь у національно-рево-

люційній війні в Іспанії з боку республіканського уря-

ду. Повернувшись з Іспанії, з вересня 1939 року викла-

дав у Військовій академії імені М.В. Фрунзе, а у березні

1941 року генерал-майор Малиновський був призна-

чений командиром стрілецького корпусу в Одеський

військовий округ. На цій посаді він 22 червня 1941 року

на річці Прут вступив у війну з фашистською Німеч-

чиною.

У кінці серпня 1941 року Малиновський під Дні-

пропетровськом прийняв командування 6-ю армією і

з боями відійшов з нею до Ізюма на річці Сіверський

Донець, де з жовтня 1941 року фронт стабілізувався.

У грудні 1941 року його призначають командуючим

Південним фронтом і на цій посаді у другій половині

січня 1942 року він разом з Південно-Західним фрон-

том здійснив наступальну Барвінково-Лозовську опе-

459

рацію, прорвав оборону противника і захопив плац-

дарм для наступу на Харків. У середині травня 1942

року війська Південно-Західного фронту під команду-

ванням маршала Тимошенка почали наступ на Харків.

У харківській битві праве крило Південного фронту

повинно було забезпечити ударне угруповання міцною

обороною з півдня. Битва закінчилася тяжкою пораз-

кою військ Південно-Західного фронту, які були ото-

чені та майже повністю знищені.

На початку липня 1942 року німці намагалися ото-

чити війська Південного фронту, які оборонялися в

Донбасі. За наказом Ставки верховного головнокоман-

дування вони були відведені за Дон і закріпилися на

його лівому березі. Південний фронт був з'єднаний з

Північно-Кавказьким. У зв'язку з ліквідацією Пів-

денного фронту Малиновського у кінці серпня 1942

року призначають командуючим 66-ю армією, яка би-

лася з противником під Сталінґрадом. У жовтні його

призначають заступником командуючого Воронезь-

ким фронтом, але у листопаді відкликають з фронту

і призначають командуючим нещодавно сформованої

2-ї гвардійської армії. У кінці грудня 1942 року армія

розгромила німецьку групу військ

генерал-фельдмар-

шала Манштейна, яка намагалася деблокувати 6-у ар-

мію Паулюса, оточену в Сталінґраді.

У січні 1943 року Малиновського знову призначи-

ли командуючим відновленого Південного фронту, а у

березні

—

командуючим Південно-Західним фронтом,

який у жовтні 1943 року перейменували у 3-й Укра-

їнський. Війська 3-го Українського фронту визволяли

від німецько-фашистських загарбників Донбас і Пра-

460

вобережну Україну. У жовтні 1943 року війська фрон-

ту визволили Запоріжжя, у лютому 1944 року — Ні-

кополь і Кривий Ріг, у березні 1944 року — Миколаїв і

Очаків, у квітні 1944 року — Одесу і Тирасполь.

У травні 1944 року Малиновського призначають ко-

мандуючим 2-м Українським фронтом, який під його

керівництвом здійснив ряд стратегічних наступаль-

них операцій: Яссько-Кишинівську (серпень 1944 р.),

Дебреценську (жовтень 1944 р.), Будапештську (жов-

тень 1944 р. — лютий 1945 р.) і Віденську (березень-

квітень 1945 р.). Війну з фашистською Німеччиною

Малиновський закінчив маршалом. Це вище військове

звання було присвоєно йому у 1944 році.

У липні 1945 року Малиновський очолив Забай-

кальський фронт на Далекому Сході. 8 серпня 1945 року

Радянський Союз оголосив війну Японії, а 9 серпня по-

чалась Маньчжурська стратегічна операція, в якій

основну роль зіграв Забайкальський фронт. 12 серпня

війська фронту, подолавши пустелю Ґобі, перейшли

через Великий Хінганський хребет і 18-19 серпня ві-

дрізали шляхи відходу головним силам Квантунської

армії Японії до Жовтого моря. 22 серпня основні сили

противника припинили організований опір. Війсь-

ка Забайкальського фронту вийшли до Ляодунської

затоки і на Ляодунський півострів, звільнивши Да-

лянь (Дальній) і Люйшунь (Порт-Артур). 2 вересня

1945 року в Токійській бухті на борту американсько-

го лінкора «Міссурі» представники Японії підписали

акт про беззастережну капітуляцію. Так закінчилася

Друга світова війна, в якій маршал Малиновський ви-

явив високе мистецтво полководця, мужність і відвагу.

461

За успішне здійснення стратегічних операцій він був

нагороджений орденом «Перемога», двічі удостоєний

звання Героя Радянського Союзу.

У вересні 1945 року Малиновський став командую-

чим військами Забайкальсько-Амурського військово-

го округу, у 1947-1953 роках був головнокомандуючим

військами Далекого Сходу, у 1953-1956 роках коман-

дував військами Далекосхідного військового округу.

У березні 1956 року його було призначено першим

заступником міністра оборони СРСР і головнокоман-

дуючим сухопутними військами, а у жовтні 1957 року

Малиновський став міністром оборони СРСР і на цій

посаді перебував до кінця життя.

Помер Родіон Якович 31 березня 1967 року в Москві,

його прах поховано на Червоній площі в Кремлівській

стіні. В Одесі встановлено бронзове погруддя героя.

462

СЕРЖ ЛИФАР

(1905 — 1986)

французький артист балету, балетмейстер

Я народився танцівником,

мої ду-

шевні рухи і польоти спаяні

з ру-

хами мого тіла.

Україна дала світовій

Серж Лифар

цивілізації багато визнач-

них імен, серед них — ім'я

танцівника,

балетмейсте-

ра, педагога і дослідника

балету Сергія Михайлови-

ча Лифаря. Він народився

2 квітня 1905 року в Києві

в родині чиновника Депар-