Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

заворушень і демонстрацій, генерал-губернаторська по-

сада почала його гнітити. І хоча Драгомирова у 1903 році

призначають членом Державної Ради Росії116, він подає

у відставку і переїздить до рідного Конотопа.

Наукові заслуги Драгомирова були високо поціновані:

його обрали почесним членом Михайлівської артилерійсь-

кої академії, почесним віце-

президентом

Миколаївської

академії Генерального штабу

та почесним членом шведсь-

ко-норвезької

Королівської

військової академії в Сток-

гольмі. Він нагороджений ба-

гатьма російськими ордена-

ми, уряд Франції нагородив

його орденом Почесного Легі-

ону 1-го і 2-го ступеня.

Помер Михайло Івано-

вич Драгомиров 28 жовтня

1905 року в Конотопі, по-

хований у родовому скле-

пі поблизу Вознесенської Орден Почесного Легіону.

Існує як

церкви (склеп не зберігся). нагорода з 18 травня

У 1992 році в Конотопі йому 1804року.

поставили пам'ятник за

проектом українського скульптора Б.С. Довганя.

251

ОЛЕКСІЙ БУТОВСЬКИЙ

(1838 — 1917)

український і російський діяч у галузі

фізичного виховання та спорту, один із засновників

Олімпійських ігор сучасності

Citius, altius, fortius (лат.) -

Бистріше, вище, сильніше.

Олімпійський девіз

Олексій Дмитрович Бу-

товський

народився

21

червня 1838 року в селі

П'ятигірці на Полтавщи-

ні. Дитинство його мину-

ло в селі Пелехівщина, те-

пер Глобинського району

Полтавської області, в ро-

довому маєтку батька, від-

ставного

штабс-капітана.

Батьки були широко осві-

ченими людьми і з дитин-

ства прищеплювали своїм

п'ятьом синам і двом доч-

кам любов до праці, інтерес

до знань, до читання художньої

літератури,

вивчання

історії та іноземних мов. Ще юнаком Олексій оволодів

англійською, німецькою і французькою мовами. Фран-

цузьку мову, як і рідну українську, знав досконало.

Батько велику увагу приділяв фізичному вихованню

своїх синів, готуючи їх до військової кар'єри.

252

У 1849 році Олексій Бутовський закінчив у Полта-

ві спеціальний пансіон, після якого вчився в Полтавсь-

кому і Петербурзькому кадетських корпусах, практич-

ний курс проходив у Дворянському полку. У 1856 році

він отримав офіцерський чин прапорщика і почав на-

вчатися у Миколаївській інженерній академії. При-

пинивши навчання в академії, Бутовський у 1858 році

починає педагогічну діяльність в Полтавському ка-

детському корпусі, де набуває початкового педагогіч-

ного досвіду. У 1862-1865 роках Бутовський проходить

службу у військах і в чині штабс-капітана подає рапорт

з проханням дозволити завершити навчання у Мико-

лаївській інженерній академії. Отримавши на це згоду,

він успішно закінчує академію (1871) і призначається

на посаду офіцера-вихователя в одну з військових гім-

назій Петербурґа. Поряд з виконанням своїх прямих

обов'язків офіцера-вихователя він організовує прове-

дення з учнями гімназії занять з фехтування, гімнасти-

ки, рухливих ігор та інших видів фізичних вправ.

У 1888 році Бутовського призначають членом ко-

місії військового відомства з організації позакласних

занять фізичними вправами у кадетських корпусах.

У цьому ж році за його ініціативи при Міністерстві на-

родної освіти Росії була вперше організована комісія

для розробки загальних основ викладання військової

гімнастики в цивільних навчальних закладах з метою

покращення фізичного розвитку учнів загальноосвіт-

ніх шкіл та гімназій, котрі в майбутньому будуть слу-

жити в армії. Однак проект введення викладання гім-

настики у цих навчальних закладах не був втілений у

життя.

253

З 1890 року полковник Бутовський працює в Голов-

ному управлінні військових навчальних закладів, де

уперше теоретично обґрунтовує необхідність отри-

мання військовими не лише загальної, а й спеціальної

фізкультурної освіти. У цьому ж році йому доручаєть-

ся організувати в Петербурзі літні курси для підго-

товки офіцерів-вихователів кадетських корпусів, ке-

рівником яких він був упродовж 16 років. На курсах

Бутовський читав розроблений ним курс теорії та ме-

тодики гімнастики і тілесних вправ.

У кінці 80-х та на початку 90-х років Бутовський

стає одним із відомих у Росії фахівців у галузі фіз-

культурної освіти, фізичного виховання та спорту. Він

стає знаним і в країнах Західної Європи, куди часто

виїжджав вивчати досвід роботи з фізичного вихован-

ня та спорту у військових і цивільних навчальних за-

кладах.

Під час однієї з таких поїздок у 1892 році Бутовсь-

кий познайомився із відомим французьким спортив-

ним діячем бароном П'єром де Кубертеном, який у цей

період завершував перший етап роботи щодо згурту-

вання внутрішніх та міжнародних спортивних сил на-

вколо ідеї відродження сучасного олімпійського руху.

Погляди Бутовського збігалися з ідеєю Кубертена,

між ними почалося дружнє листування, відбували-

ся періодичні зустрічі. Кубертен знайшов в особі Бу-

товського однодумця і надійного прихільника ідеї ві-

дродження сучасних Олімпійських ігор. У 1893 році

Бутовський ознайомив спортивну громадськість Росії

з діяльністю Кубертена у праці «Телесные упражне-

ния во Франции».

254

У 1894 році П'єр де Ку-

бертен організував прове-

дення в Парижі Першого

Міжнародного

Олімпійсь-

кого конгресу. Разом із най-

ближчими

однодумцями

і соратниками Кубертена

провідну роль у підготов-

ці та проведенні конгресу

відіграв генерал Бутовсь-

кий. На конгресі було утво-

рено Міжнародний Олім-

пійський Комітет (МОК) і

затверджена

розроблена

Кубертеном

Олімпійська

П'єр де Кубертен (1863- хартія — зведення прин-

1937). ципів, правил і положень МОК. Бутовський увійшов

до першого складу МОК як представник Росії й упро-

довж шести років (1894-1900) був його активним дія-

чем.

Закордонне відрядження до Австрії, Італії та Гре-

ції (березень-червень 1896 року) Бутовський поєднав

із підготовкою і проведенням Першої Олімпіади (Афі-

ни, 1896 рік), після якої він надрукував спеціальну пра-

цю «Афиньї весной 1896 года». У ній автор писав: «Ідея

міжнародних ігор була щасливою ідеєю. Вона відповіда-

ла назрілій потребі сучасного людства, потребі фізич-

ного й морального відродження молодого покоління».

Діяльність Бутовського з відроження Олімпійського

руху була відзначена нагородженням його у 1896 році

Командорським Хрестом грецького Ордена Спасителя.

255

Група членів Міжнародного Олімпійського Комітету

(Афіни, 1896рік).

Від лівої: сидять П'єр де Кубертен (Франція), Президент

МОК Демет-

ріус Вікелас (Греція), генерал Олексій Бутовський (Росія);

стоять

Вільгельм Герхардт (Німеччина), Іржі Гут-Ярковські