А вiдьми тут тихi (СИ)

Напруження сталеве нервів, волі

Додасть снаги легкій твоїй ході –

І враз підступний ворог стане кволим,

Відстоюючи кривду у суді.

Якщо тебе Кохана все ж розлюбить,

І ти її не зможеш повернуть…

Але – стезю єдину серед бруду

Віднайдеш вкотре… З нею – вищу Суть.

Себе пізнаєш – і підкориш натовп,

І гордощам не будеш потурать…

Навчишся з королями розмовляти,

При цьому – власну гідність не втрачать.

Якщо ні ворог, ані друг «найкращий»

Тебе з дороги Правди не зіб’ють…

Якщо себе ти не назвеш пропащим,

Тоді – вперед! Небесна ляже Путь.

І Всесвіт – твій, і все, що є у ньому…

Бо ти – Людина. Синку, пам’ятай:

Розвіються невдачі, біль і втома –

Сміливо йди вперед…УСЕ ЗДОЛАЙ.

- Навіть український переклад . – Виразила я здивування. – Ніколи раніше не чула.

- Завжди займайся власним саморозвитком. – Повчально сказав він, я заскрипіла зубами. Попереду показалась хатинка, гарна місцина з однієї сторони ліс, поле, степок, от що означає остання хата на хуторі. Хутір дійсно був крихітний на дванадцять хатинок в який постійно жили люди тільки літом , і в дев’ятьох хатинках цілорічно. Хатинки розміщувались одна проти одної по прямій вулиці, яка навіть ще зберігала залишки асфальтованої дороги. Я залишили машину і ми пішли до двору.

- І яка радість жити десь там на відшибі у цих людей? – Тут же поцікавився Єрмолаєв.

- Поглянь довкола зрозумієш.

- Ліс, степ і ніякої цивілізації. – Розвів руками Єрмолаєв.

- В цьому його і принада. Хутір починався, як дрібне землеволодіння козаків, вільних селян, міщан. І виник він завдяки інтенсивній обробці землі.

- Вікіпедія ходяча. – Пробурмотів Єрмолаєв і ми зайшли в двір під гавкіт собаки. Маленька, руденька собачка з усієї дурі на нас гавкала з явними намірами покусати.

- Пішли це чудо обійдемо, там нижче я хвіртка, яка веде до хати , минаючи господарство. – Сказала я, та в двір з криками : «Моська, фу, в кучу» вбігла Любов Василівна.

- От, паразитка. Спокою немає. – Пожалілась вона на собаку, усміхаючись нам. Відкрила хвіртку і ми зайшли в двір, Моська здається не втрачала надію тяпнути когось з нас за ногу, бо час від часу робила кружляючи набіги.

- А ми з Іваном уже ждемо вас.

- Як там справи у Івана Пилиповича? – Задала я питання.

- Потихенько. З роками уже легше не стає. Оце тут стоїть моя годувальниця. – В літньому таборі жуючи жуйку стояла велика чорно-ряба корова і поряд з нею невеличке телятко, яке вже лежало і на бігання Моськи не звертало ніякої уваги. Ледь в стороні стояла коняка.

- Як корівоньку звати?

- Ромашка. – З любов’ю виговорила Любов Іванівна. Я оглянулась. Літній табір для худоби був з ліва з права було горло погребу і яблуня поряд якої в купі лежали дрова, неподалік від табору стояв віз.

- Ну, що нічого не відчуваєш ? – Не втерпіла Любов Іванівна.

- Вечірню прохолоду відчуваю. – Зітхнула я. – Я тут на довго, можливо і до ранку. Тому ви ідіть , лягайте спати, а Ромашку я постережу. Тільки невгамовну Моську заберіть. І Івана Пилиповича попередьте, що я тут в засаді сиджу. Ще не вистачало мені тільки, щоб він з опалу рушницю не дістав.

- Авжеж, все йому сказала, добро дав.

- Тоді, все. – І Любов Василівна без великої охоти покинула нас самих в дворі.

- І що тепер?

- Тепер беремо одіяла , каву, бутерброди і влаштовуємося , он в тому возі, Ромашку стерегти. – Підборіддям я показала на віз. Єрмолаєв з сумнівом поглянув на нього, та пішов слідом за мною до машини. Я всунула йому в руки невеличке одіяло , покривало і їжу, сама взяла рогачі і ліхтарика, закрила машину і ми повернулись до воза. Я з сінажу дістала оберемок сіна і намостила ложе в возові.

- Чого стоїмо? Кого чекаємо? Влаштовуйся. – Я зробила вітальний жест в сторону воза.

- І що?

- Ромашку стережемо.

- І ти справді вважаєш, що прилетить відьма корову доїти? – Підняв він брову в красномовному запитанні.

- Влаштовуйся і якщо будеш сидіти дуже тихо то до ранку усе побачиш сам. – Він дивився на мене, як на божевільну, схоже ніяк не міг повірити, що я буду біля корови усі ніч сидіти. В віз все ж заліз і влігся на спину спостерігаючи за зорями. Я налила собі кави і зробила декілька ковтків.

- Молока у корови зараз не має, отже гостей ми чекатимемо під ранок. Ти перший чергуєш, а я сплю. – Прошепотіла я йому і лягла поряд нього, він покосився на мене, та нічого не сказав. Адам був гарячий і трішки полежавши поряд нього я заснула.

- Прокидайся. – Він потрусив мене за плече. – Ти ж корову обіцяла стерегти.

- Зараза. – Прошепотіла я, та очі таки відкрила. На небі ще були зорі. Довго поспати він мені не дав. Я потерла лице, проганяючи залишки сну і перекотилась на живіт спостерігаючи за Ромашкою, яка лежала тільки час від часу видавала важкі зітхання, жуючи жуйку. На дворі помітно похолоднішала, повітря було наповнена запахом трави , худоби і здається запах троянд доносився з квітника. Цвіркуни завзято виконували свою мелодію, кажани вправно літали , було чутно ухання сови. І хоча з корови я не зводила погляду та все ж пропустила свого нічного гостя. Спочатку я думала, що то коров’ячий хвіст, та тільки потім до мене дійшло, що я бачу. Підхопивши рогачі я тихесенько спустилась з воза і підкралась до корови. Лунали смоктальні звуки, які за мить припинились та я встигла вчасно встромити рогачі, серед яких звивався вуж. Вуж несамовито видирався, та я міцно тримала рогачі.

- Що це? – Пролунав голос Єрмолаєва, я здригнулась.

- Це падлюка, яка ловка ссала корову. Називається вуж. – І я нагнулася і зловила його біля голови. Він продовжував звиватись в моїх руках. А Єрмолаєв стояти з відвислою щелепою і тільки дивився на рвучкі рухи вужа.

- В багажнику, лежить коробка. Принеси будь-ласка. Або потримай вужа.

- А ти впевнена, що це вуж?

- Тіло у вужа поступово звужується до хвоста, тому сам хвіст у нього довгий, на відміну від хвоста гадюки. У гадюки навпаки, хвіст короткий, і тіло більш товсте, ніж у вужа, і звужується різко. Тому тіло гадюки виглядає майже як обрубане. Колір шкіри у вужа і гадюки теж різний. У гадюки може спостерігатися на спині візерунок у формі зигзага, а у вужа такого візерунка немає.  У вужа — звичайні круглі зіниці, а от у гадюки вони вузькі і вертикальні. Форма голови у вужа і гадюки також відрізняються. Але є головна відмінність, що дозволяє їх відразу визначити у вужа на щічках розташовані яскраві плями. Вони можуть бути як жовтого, так і яскраво-оранжевого кольору. Тому перед нами вуж.

- І що ?

- А те, що він класно влаштувався і в парному молоці собі не відмовляв. Корова лежить, приповз насмоктався. Звичайний вуж харчується жабами, тритонами, саламандрами, рибою, ящірками і дрібними гризунами. Він також поїдає птахів, пташині яйця і пташеня, але цей зараза прогресивний попався, навіщо йому трудитися, полювати, а так приповз наївся, поспав, наївся. Ти мені коробку принесеш?

- Несу. – І Адам метнувся за коробкою. За хвилину таки приніс коробку і я запхала в неї вужа, з трудом стримуючи бажання потерти руку, якою тримала вужа. Єрмолаєв продовжував на мене дивитись з подивом. Коробку я підхопила і занесла до машини.

- Сядеш за кермо чи будеш вужа тримати?

- А навіщо ти його до дому тягнеш? Чи ти сподіваєшся , що це відьма?

- Можеш вбити його, а то якщо ми йому скажемо, що молоко у корови ссати не можна і посваримо його пальчиком, думаю він не послухається.

- І ти тягнеш його до дому вбити?

- Єрмолаєв, ну, що за припадочні думки? Я його презентую другу блюстителю закону. Вуж злочинець, молоко крав, от хай і думає сердешний куди він його діне.

- І ти знала, що то буде вуж?

- Ні, але припущення, що то якась тваринка були.