А вiдьми тут тихi (СИ)

- Так….- Постукуючи себе по губі, задумливо промовив Ілля. – Стає все цікавіше.

- І що ж саме таке цікаве? – Не втримався Адам від запитання.

- А що за малюнки? – Проігнорував його Ілля.

- Десь так він виглядав за життя. – Я зробила собі ще одну чашку кави.

- І що ж то, за бісова ковінька тобі його підкинула? І головне навіщо? Будуть у тебе якісь припущення?

- Запрошення на шабаш? – Припустив Єрмолаєв. Ілля задумливо на нього глянув.

- Дурний тебе піп хрестив.

- Ти на черепі краще зосередься. – З життєрадісною посмішкою відповів Єрмолаєв. – Чи у вас тут кожний день черепи на веранді знаходять? Заберіть мене з цієї божевільні. – Патетично закінчив він. Я закотила очі.

- Питання то звісно хороше. – Втрутилася я. – Але я уявлення не маю, хто мені його приніс. Як і з якою метою це зробив.

- Це може бути зв’язано з твоєю професійною діяльністю?

- Можливо. – Потисла я плечима.

- А череп можуть застосовувати в якихось ритуалах? – Неохоче та все ж запитав Ілля.

- Можуть.

- Сто чортів в печінку. – Виразно озвучив думки усіх Ілля. – Добренько. Я це забираю. А ти будь обережна. – Я хмикнула на таку заяву.

- Звичайно, я ніжна і ранима. – Ілля виразно покосився на мене після моїх слів.

Я поверталась з пробіжки, коли побачила рожевий джип.

-О, ні, це не добре, це дуже не добре. Та, щоб тебе, мені ж не може аж так не щастити . – Адама і Ольгу я побачила на терасі, вони сиділи і мирно пили вино. – Видно може.

- Злата я така рада тебе бачити. Привіт.

- Ольга, рідна і що ти тут робиш?- Задала я запитання.

- Я посварилась з Вадимом ти ж знаєш, який він іноді буває і вирішила на декілька днів змінити обстановку.

- За що ж ти тільки обрала мій дім, а не Європу?

- А ти зла, все таки ти моя двоюрідна сестра. – І мені дійсно стало соромно.

- Вибач. Я не хотіла бути грубою.

- Забудь. Я тебе все одно люблю.

- Я тебе теж.

- А я як радий, що ви все вияснили. - Не втримався Єрмолаєв і підняв бокал .

- Адам побережи здоров я . – Та він демонстративно наповнив і третій бокал. Я взяла вино і сіла до їхнього столу.

- І що Вадим?

- Козел – лаконічно відповіла Ольга. – А що тут робить Єрмолаєв молодший?

- Те ж вирішив на кілька днів змінити обстановку. І я не знала, що ви знайомі.

- Його слава, його випереджає.

- Ясно. – Один тільки Адам насолоджувався тим, що відбувалось і вином.

- То чим ви тут займаєтесь ? – Лукаво, задала запитання Ольга.

- Насолоджуйся вечерею і вином. Вино до речі справді не погане. З колекції Вадима витягнула?

- Так. – Покаялась вона. – Я зла на нього.

- Він майже святий, раз живе з тобою.

- Ти не можеш бути на його стороні.

- Я на стороні здорового глузду.

- О і чому ти така нестерпна? – прошипіла вона, а я розсміялася.

- Як справи в твоєму салоні краси?

- Нормально. Може ти і не повіриш, та просто чудово. Стає одним з найкращих. - Приїзд Ольги дещо збентежив мене, а приїзд Ольги засмученої це взагалі сам по собі страшний шок. Від Адама не було ніякої можливості відв’язатись, приїзд Ольги він розцінив як свято, то ж і намагався цим тішитись. Посиділи ми майже добре, вечеря у нас затягнулась з обіду, на щастя весь простір зайняла Ольга і присутність Адама, який був на диво душенькою мене майже не дратувала.

- Добре, ми гарно посиділи, але пора уже спати. – Підвела я, коли у Ольги язик від привезених спиртних запасів став дещо заплітатись.

- Зануда відмочка – прокоментував Адам.

- Чого він на тебе так каже? – Тут же виявила цікавість Ольга.

- У нього буйна уява. – Поблажливо пояснила я.

- Чорт, а він такий сексуальний . Що поробиш природна чарівність в поєднанні з темною стороною душі завжди притягують бідні жіночі серця. Але не варто забувати, що він рідкісна сволота, та і виглядає таким оптимістом і врівноваженим, що навіть складно зрозуміти, що він викине в наступну мить. – Єрмолаєв все чув його брова як завжди піднялась вгору.

- Комусь уже досить вина. Ходімо Ольга. – Потягла я її за собою. Та в слід так, що б чув Єрмолаєв вона проговорила.

- Тільки пам’ятай цей засранець, нікого окрім себе не любить, а жінок просто використовує.

- Чудово, а тепер спати. – І я нарешті усіх повідправляла по кімнатах.

Ранок я розпочала з розгляду практично порожнього холодильника і роздумів, як троє дорослих людей могли усе так швидко з’їсти. Сніданок я створила з рагу в яке чесно закинула все , що було в холодильнику і пюре. Ольга прокинулась на запах кави, а Адам ще спав.

-Привіт! Як самопочуття?

- Жахливо. Здається вино мені вчора було лишнім.

- Я поїду за продуктами. Хочеш зі мною?

- Ні, я ще хочу поспати.

- Добре , тільки тримайся подальше від Адама.

- Що? Я його занадто добре знаю. Він вродливий, зарозумілий сучий син.

- От і добре. Пам’ятай про це коли будеш витріщатись на нього…

- Ладно, не спокушай – перебила вона мене.

Я досить швидко впоралась з продуктами і вже розраховувалась, коли в магазин зайшов Ілля весь в формі і з виразом обличчя «я зайнятий вирішенням важливих справ».

- Злата привіт! – У нього був вигляд наче він шалено радий мене бачити

- Привіт! – привіталась я розуміючи, що щось моєму другові від мене вкрай потрібно.

- Як в тебе справи?

- Давай пропустимо мої і відразу перейдемо до твоїх.

- Ми можемо поговорити?- Сором’язливо запитав він.

- Уже ж говоримо.

- Не тут. Давай кави поп’ємо .

- За твій рахунок? – лагідно усміхнулась я

- Так. – понуро погодився він

- Справи видно серйозні. Добре, тільки продукти закину в багажник .

- Давай, я тобі допоможу.

- От, тепер ти мене лякаєш.

- Не треба з мене робити чудовисько. – Пробурмотів Ілля підхопивши сумки.

- А ти не боїшся, що люди будуть казати?

- Злата, перестань. – Досить миролюбно попросив він і я тяжко зітхаючи пішла слідом за ним до кав’ярні. Ілля взяв дві чашки і ми сіли на вулиці на невеличкій літній площадці. Він не поспішав говорити, а я його і не підганяла, не розуміючи , про що саме він хоче зі мною поговорити.

- У нас сталася пригода і я хотів би, щоб ти мені допомогла – досить здалеку почав він.

- А по конкретніше ?

- Був здійснено акт вандалізму на південному кладовищі…- зам’явся він і тепер уже я насторожилась, це було кладовище де похована моя сім’я.

- Ілля, терпінням я ніколи не відрізнялася, так що там сталося? Це має відношення до моєї сім’ї?

- Ні, ні просто на цьому кладовищі якісь покидьки відкопали могилу і дістали тіло .

- Не розумію? І до чого тут я?

- Я подумав, що ти можеш допомогти, ну знаєш ти ж все таки була патологоанатомом, і враховуючи що говорять про твою бабку ну може ти щось про це знаєш?

- Ага, я живу в домі бабусі і відьмацтво передається повітряно-крапельним шляхом ти на це натякаєш?

- Ні, просто , ти…ну…

- Ну, так загальновідомо, що моя бабуся була відьмою, а відтак я повинна знати усі сатанинські культи так?

- Ні, не так – огризнувся він – просто я хотів би, що б ти на це подивилась і сказала, що ти про це думаєш.

- Ілля, я не працюю зараз, тому,що саме від такого видовища я хочу відпочити. Я втомилась дивитись на смерть, кров і страждання.

- Я сьогодні спілкувався з батьком, який тиждень тому похоронив свою дитину, так що вибач мені не твоєї високої матерії. – Зло сказав він.

- Розумію. Та я поки, що не можу. Я тільки перестала по ночах бачити братські могили. І моя свідомість ще не до кінця оговталась, як людина може таке робити з людиною. І в тих тілах теж були діти, брати, батьки. Не змушуй мене.

- Ладно, вибач, я погарячкував. Ти справді була на братських могилах?

- Була. І це не ті спомини до яких я хочу вертатись.

- Я не хотів. Просто я не знаю, що з цим робити.

- Почни з простого. Якщо ти підозрюєш сатаністів, вони не могли діяти так,щоб до цих пір нічого не було відомо. Мають бути сліди.