А вiдьми тут тихi (СИ)

- Жертва обставин. Пару раз невдало впав на кулак. Але в мене ще є причина моєю поїздки.

- Що? – Я дістала коробку показала її мешканця.

- Зловила, коли місцеву корову ссав. Врятуй, а?

- Давай сюди. – І Бардак засунув руку і витяг вужа.

- Самець. Вгодований.

- Завжди дивує, як ти їх відрізняєш.

- Секрет фірми, але тобі відкрию по розміру, самочки довші.

- Усиновиш?

- Хто ж тобі відмовить. – Розсміявся він. – Пішли в дім. Я такий радий, що ти приїхала. Тільки цього вселю. – Ми пішли з Бардаком за дім, де в нього стояли величезний тераріум.

- Ні в чорта собі. – Видихнула я при вигляді розмаху Бардака.

- Подобається?

- Вражаюча широчінь твого захоплення.

- Змії придатні для лікування. Один раз на місяця я отримую з них невелику кількість отрути. – Пояснив Бардак.

- Отрута змії являє собою досить складну суміш неорганічних і органічних речовин. До його складу входять різні амінокислоти, білки, мінеральні речовини і токсини. Кожен зміїний вид має свій унікальний отруйний склад.

- Точно, кому я це пояснюю. – Ляснув він себе по лобі. - А ти як?

- Нормально все добре.

- Працюєш?

- Ні, я вирішила відпочити.

- Це теж правильно. А далі що хочеш робити?

- Ще поки, що не знаю.

- А з наших з кимось спілкуєшся?

- Іноді. А ти?

- Так, я навіть у Блазня дитину хрестив.

- Це класно.

- А ще в мене є вино. Пам’ятаєш я обіцяв тебе ним пригостити. Ходімо в хату, чого стоїмо. Гуся, як звати?

- Адам. – Відповіла я.

- Може перестанете робити вигляд, що мене тут не має. – Обурився Єрмолаєв.

- Де ти його взяла? – Ігноруючи Єрмолаєва, запитав у мене Бардак.

- Підкинули.

- І хто ж тебе таким іменем нагородив? – Звернувся Тарас до Адама.

- Мама. – З сяючою посмішкою відповів Єрмолаєв.

- Ну, мама це святе. – Сказав Бардак і потягнув нас в дім. - Вероніка у нас гості. – Гаркнув він. З дому до нас вийшла тендітна білявка з величезними голубими очима.

- Люба, пам’ятаєш я говорив, це Змія. Хлопчину звати Адам. – Я потисла руку дівчині. – Вероніка . – Представилась вона ще раз.

- Злата.

- Пішли до столу. Я Златі вино обіцяв. – Потягнув нас Бардак в дім.

- Прошу будь-ласка. – Запросила нас Вероніка.

- Дякую. – Відповіла я, добре знаючи, що з Бардаком немало сенсу сперечатися , він як кремінь, як сказав, так і зробив. І вже за хвилину нас посадили за стіл в прохолодній хаті, Вероніка швиденько накривала стіл, а Тарас приніс своє вино.

- Ну, що давай за зустріч. – Тарас розлив в бокали вино і вправно підсунув нам з Адамом.

- По трішки, ще сьогодні повертатись.

- Залишайся.

- Свій дім, це те, що найбільше цінується.

- Розумію.

- Гуся посади за кермо.

- Він мріяв вирватись на волю. Бачиш яким зачарованим поглядом дивиться на бокал.

- Я те поправлю. – Оскалився Бардак.

- Пам’ятаєш, що я говорила? – Я поглянула Тарасові в очі, він знітився.

- Так.

- А вино і справді неймовірне. – Підтвердила я, зробивши ще один ковток.

- Я ж казав, а ніхто не вірив, що з зміїної отрути, можна таке вино забабахати. – Після цих слів Єрмолаєв поперхнувся вином і закашляв. А я приховала посмішку за ковтком вина.

- Серйозно? – Відкашлявшись прохрипів Адам.

- Перші згадки про зміїне вино відносяться до китайської династії Чжоу. І до речі вино має безліч цілющих властивостей, підняття тонусу і таке інше. – Осідлав улюбленого конька Тарас.

- Хоча не говоріть мені, як ви його зробили. – Попросив Адам.

- Робиться зануренням цілої змії в рисове вино. – Адам помітно зблід. На його лиці промайнув вираз відрази.

- Ну, що ще по одній? – Життєрадісно запитав Тарас до Адама.

- Думаю, я утримуюсь. – Відказав Єрмолаєв.

- Ну, якщо за кермом Адам, то наливай. – Бардак наповнив мій бокал і ми пропустили ще по одному, слухаючи як Тарас розводить змій.

- У мене пішли замовлення на зміїне м’ясо. Навіть сама отрутніша змія, після обробки перетворюється на найніжніший делікатес. До речі по смаку нагадує курятину. Найкраще зміїне м’ясо – це м'ясо самки. А самою витонченішою стравою вважається у китайських гурманів суп з зміїного м’яса та спеціально від кормленої кішки, який називається «битва дракона з тигром». І китайці вважають не менш корисною і кров змії, її п’ють в сирому вигляді і використовують як основу для усіляких тонізуючих напоїв. І до речі м'ясо змії, підвищує потенцію, покращує зір, кровообіг і знижує тиск.

- А просто кава у вас є? – Запитав Єрмолаєв Вероніку.

- Так, я зараз принесу. – Підхопилася Вероніка.

- Якщо ви не проти, я прогуляюсь з вами. – Ми всі троє переглянули на Єрмолаєва.

- Від розмов про змій уже нудить. – Нахабно заявив Адам і пішов слідом за Веронікою.

- Я рада, що у вас все добре.

- Мені здорово допомогла Вероніка. – Я посміхнулась.

- Так, що за штріх? Допомога потрібна?

- Годі тобі Тарас. Опікувалась вами я, то якось більш природно чи що. Я справляюсь, у мене все добре.

- А у тебе завжди все добре. Але якщо буде потрібна допомога…- Він не закінчив речення, але і так було все ясно. Єрмолаєв повернувся з підносом, на якому стояли чашки з кавою, а Вероніка внесла торт.

- Здається когось тут балують. - Посміхнулась я.

- Треба знати на кому одружуватись. – Розсміявся Тарас.

Проводи затягнулись, бо на остаток Тарас приніс мені ще пляшку напою зі змією всередині. Єрмолаєва від видовища помітно перекосило і він поспішив за кермо.

- Тільки від одного гада здихався, на тобі іншу гадюку дали. – Пробурмотів він. – І може таки гуманніше вужа було дома прибити?

- Тарас професійно цим займається.

- Ну, так в пляшці йому буде краще.

- Господарям корови однозначно краще.

- А Змією він тебе називав за характер?

- Щось таке. – Легко погодилася я.

- Вночі ці дороги, ще жахливіші ніж вдень. Хоча це заперечує самій ідеї, що вночі ям видно менше. – Поскрипуючи зубами прокоментував Адам.

- Дорога прикра, але терпима.

- А ніч яка зоряна, ясна. – Єхидно додав він.

- А ти в грайливому настрою видно. – Вишкірилась я.

- Що там Змій Горинич в пляшці?

- Вужик Вогнепальний почувається добре. Його не закачує.

- Ніжність моя. Ти під алкогольними парами неймовірно мила. – В його голосі прозвучало стільки їдучого сарказму, що довелося відкрити очі і поглянути на Адама.

- Дорогоцінний мій. – В тон йому відповіла я. Він підняв брову, уважно мене слухаючи. – Розчарувавшись в одному, не наказуй інших. І буде тобі щастя.

- Уже і нісенітницю якусь городиш. – Далі усю дорогу до дому я мовчала. Прекрасно розуміючи, що мовчання іноді краще слів.

- Вирішила застосувати улюблену жіночу тактику по відношенню до оточуючих? Образитися і мовчати, твердо будучи переконаною, що це є суворим і дієвим покаранням для мене? Думаєш, що таке мовчання змусить мене відчувати почуття провини і каяття?

- Цур тобі. – Фиркнула я. – Просто мовчання є найбільш переважним способом прислухатися до себе, до свого внутрішнього «я», тим більше, що в цьому випадку з’являється можливість на усвідомлення того факту, що внутрішній світ ні в чому не поступається зовнішньому. Відношення до тебе не має. – Закінчила я, розвівши руками.

- Захмарна філософія. – Похитав він головою.

- Ти такий скептик. – Похлопала я його по плечі. Він навіть здригнувся і машина правим колесом вскочила в ямку, Адам нецензурно вилаявся. Заодно згадав і шляховиків і те, скільки вбухується грошей в наші дороги, але чомусь європейськими від того вони не стають.

- Погані дороги в Україні - наслідок неправильного вибору способу ремонту дорожного полотна. Основна проблема - відсутність визначення методу ремонту і виборів матеріалів, так принаймні вважають спеціалісти.

- Ну, так це тільки у нас разом зі снігом, сходить і асфальт.

- Шляховики кажуть, що більшість об'єктів будувалися ще за часів СРСР і розраховані на інше навантаження, а проводити ремонт і реконструкцію їм заважає нестача фінансування.