Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

Вечір минув пречудове.

Ми з Ідою склали гарний дует і співали янгольських пісень:

Обнімалися, цілувалися,

Одним крилечком укривалися...

По тих співах Іда зачудовано глянула на мене та й мовила:

- Ех, якби до цих пісеньок та додати практичні заняття...

- Все у руці божій! - обережно пообіцяв я. - Усі ми живемо його мудрим промислом...

- Ой, правда? - розквітла Іда, осяяна небесним одкровенням.

- Істинно кажу! - велелюбно засвідчив я.

От тільки Ієвусей дещо псував мені настрій - ніяк не лягав спати. Та ще брехав розумниці Іді, нібито я - клептоман. І що, мовляв. Їхній святий обов'язок вилікувати мене від цієї пекельної хвороби.

І що б ви думали?

Іда охоче погодилася!

Вона навіть вразила нас обох чудовим зразком жіночої логіки.

- Відомо, - дуже лагідно мовила молодиця, - що жінка - власність чоловіка. Отож, мій любий Ієвусею, якщо ти побачиш мене в келії клептомана Іони, не сумуй - я повернуся. Не буду ж я пручатися, коли мене, як чужу власність, хапає хвора людина без злого умислу! Як лікувати, то лікувати...

- Золото у мене, а не жінка! - аж розчулився Ієвусей. - Добра душа! Тож з цього приводу...

І він рішуче потягнув до себе сулію.

Отак нівроку і алкоголіком можна стати! А чим тоді лікуватися?

3. Без муки не бува науки

Як не щастить, то вже не щастить.

Скільки я добрих справ зробив, та якось так виходить, що про них краще мовчати. Така вже у мене лиха вдача.

Візьмемо випадок з Ієвусеєм.

Я його лікував від клептоманії. А що вийшло? Спився сусіда до того, що, окрім практичних занять по жебракуванню у храмах божих, ніякої іншої науки не визнав. Правду кажучи, добру копійчину мас! Особливо під час довжелезних всенощних відправ.

Як ніч, він - до храму, його дружина Іда - до мене.

А як мені не втішити покинуту жінку? Зрештою, чого нас навчають? Найголовнішому: щирій любові до ближнього свого, високому вмінню гамувати пристрасті, знімати страждання. Ото приходить Іда та й у своїх намірах сповідається. А на ранок я відпускаю їй усі гріхи. І йде Іда від мене зовсім безгрішною.

І досі не чув від неї жодних нарікань! Та хіба про це комусь скажеш? Адже таїну сповіді слід берегти якнайсуворіше...

Або візьмемо сьогоднішній випадок.

Ішов я на випускний екзамен з першооснов слова божого і твердо вірував, що витягну білет з номером 13.

І не дивина: я щоразу витягаю білет з цим осоружним номером. Не інакше отака моторошна доля мені на роду записана.

Уся наша братія оцієї чортової дюжини боїться, як дідько свічки, а бог кочерги.

Та найбільше жахаюся я.

Так жахаюся, що, крім страхітливого білета N 13, нічого і не вчу. Я точно знаю, що витягну саме цей фатальний номер. І маю всі підстави отак думати: наша нажахана до смерті братія завжди якось примудряється позначити потворний номер святим хрестом.

І що б ви думали?

Коли я пішов відповідати і витягнув білет, то одразу застеріг: таки номер 13.

Жах! Навіть зимно стало...

Від долі не втечеш!

Братія з непідробним жалем і щирим співчуттям дивилася на мене, як на безневинну жертву, приречену до неминучоу страти. Правду старі люди кажуть: без муки не бува науки.

"Ех! - у цілковитому розпачі подумав я. - Як гинути, то паном!"

То й бовкнув з відчаю:

- Можна відповідати без підготовки?

Уся братія вражено остовпіла.

4. У науки довгі руки

Отож я запитав наставника нашого, отця Авімелеха, на обличчі якого виразно була зелена нудьга писана:

- Можна відповідати без підготовки?

Він одразу пожвавішав:

- А чого ж! Хоч один сумлінний послушник серед отари бовдурів знайшовся...

- Я готовий - запитуйте! - мовив я, мов у крижану воду пірнув.

- Ну що ж, почнемо, - хижо зиркнув на мене старець Авімелех. Відповідай, отроче Іоно, на перше запитання білета: "Що таке атеїст?"

Я аж похолов, немов живий труп.

Це одне з найкаверзніших запитань з усіх першооснов слова божого. Ріже воно на екзаменах братву, як гостра коса колоски.

Та хоч який у мене був переляк, однак я знайшов у собі сили, щоб хвацько відповісти:

- Атеїст, панотче, це людина, для якої немає нічого святого!

- Коротко і ясно! - зрадів Авімелах і мрійливо додав: - Ех, якби усі так відповідали... Уже й додому пішли б! - а тоді до мене: - Запитання друге: "Методика пророкування кінця світу".

Я затремтів, мов осика на вітрі. Адже це також одне з найхитромудріших запитань програми. На нього відповісти "коротко і ясно" попросту неможливо.

Однак я не зволікав з хвацькою відповіддю:

- Методика пророкування кінця світу передбачає три основних етапи. Перший - залякування віруючих. Другий - масові рятувальні заходи. Третій підготовка докладного звіту, чому не відбувся кінець світу.

Я мав необережність передихнути, і підступний екзаменатор Авімелех негайно з цього скористався. Для нього немає більшої насолоди, аніж без ножа зарізати когось на іспитах. Певно, походить з коліна Каїна.

- Починай тлумачити поетапно, - солодко заспівав цей гаспид. - Ану, вріж по залякуванню...

Я бадьоро врізав:

- Щоб проголошувати кінець, слід дочекатися початку!

- Як так? - не второпав він.

- Згідно розробленої інструкції, панотче! Для успішного пророкування кінця світу слід дочекатися початку чуми, холери або іншої пошесті чи стихійного лиха. Скажімо, посухи з недородом. Щоб грішник відчув крижаний подих неминучої погибелі. Саме тоді слід визначити дату кінця світу і почати залякувати.

- Молодця! - поцмокував Авімелех. - Шквар далі...

- На приречених людей, як правило, найбільше впливають сцени Страшного суду, коли кістяки мерців раптом повстають з-під землі і з моторошним вишкіром облізлих черепів стають у довжелезну чергу до Всевишнього. А Найвищий Суддя возсідає на осяйному престолі з гойдливими терезами в руках. На одну шальку він кладе добрі діла кожної окремоє особи, на другу - гріховні. Якщо переважить перша шалька, мрець потрапить на сьоме небо у сонм праведників. Якщо переважить друга, то стрімголов полетить в геєну вогненну, де вічно кипітиме у смолі та сірці або лизатиме розпечені сковороди, казанки або миски. А смердить у пеклі ще дужче, ніж у нашому нужнику, бо отець-економ харчує послушників дуже кепсько...

- Тьху на тебе! - збурився від моєї мимовільноє критики Авімелех. Знайшов про що казати! Хіба я питав тебе про отця-економа?

- Та я ж не про економа, я ж - про нужник, щоб яскравіше змалювати страшні пекельні муки...

- Досить! Оповідай про другий етап!

- Щоб підготувати успішне проведення другого етапу, тобто здійснення комплексу рятувальних заходів, слід кожному зокрема і усім в цілому втовкмачити, що найбільший гріх - це достаток. Людина з натоптаною торбою за плечима ніколи не пролізе у врата раю, як верблюд не пройде у вушко голки. Особливо коли верблюд - двогорбий. Правильно?

Авімелех дико поглянув на мене, але змовчав.

А я не вгавав:

- Найтупіший дурень або навіть природжений бовдур, котрих подекуди ще величають кретинами, йолопами, дебілами, колодами, дубами, трухлявими пнями...

- Припини перелік! - зойкнув старець Авімелех. - Кажи по суті!

- Так от, кожен тупак мусить утямити: якщо він хоче врятувати від пекельних мук свою безсмертну душу, то мусить найретельніше подбати, щоб у нього нічого за душею не лишилося. А святий обов'язок скромних прислужників божих - докласти всіх зусиль, аби під час масових рятувальних заходів кожен віруючий лишився голий і босий, щоб душа його звільнилася від мирських тягарів. У цьому разі путівку в рай забезпечено. Гола і боса душа, мов легенька пташечка, полине, полине, полине...