Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

- Варто, ой варто! - розквітнув головнокомандувач війська небесного. Господи, ото дам прикурить!

- Які масштаби майбутньої демонстрації сили? - діловито запитав архангел Гаврило. - Земна куля? Континент? Країна? Місто? Селище міського типу чи якась там нікчемна родина фараонів?

Всевишній на мить замислився, а по тому вдумливо відповів:

- Я гадаю, для початку вистачить дощентного зруйнування міста. От коли не збагнуть, що й до чого... Але, ясна річ, слід обрати місто велике, багате, усім добре відоме. Дуже зручно для цього розташований Бейрут...

- Але ж, - делікатно нагадав Гаврило, - Бейрут поки що - лише невеличке приморське селище, не варте бомбардування й бриляками. От у майбутньому!..

- Дайте мені Австралію або хоча б Мадагаскар! - нараз слізно заканючив Михайло.

- Цить, вельмишановний!

- Слухаюсь...

- Які будуть конкретні думки та пропозиції?

- Дозвольте мені, - звівся на ноги теоретик.

- Кажи, Гавриле.

- Ваша Блискавичність! - уклін у бік Всевишнього. - Ваша Звитяжність! уклін у бік хмарного головнокомандувача. - На мій погляд, континент Австралія та острів Мадагаскар, як об'єкти карально-виховної акції, мають щонайменше два недоліки. По-перше, вони страшенно віддалені від Святої землі і ніхто там про них поки що навіть не відає: розквіт мореплавства та географічних відкриттів ще попереду.

- Чого ж досі барилися?

- Цить, Михайле!

- Слухаюсь...

- По-друге, аборигени тих віддалених об'єктів ще й пошепки не чули слова Божого, отже, наша карально-виховна операція тільки посилить вплив на авторитет тамтешніх удільних ідолів, кумирів і тотемів. Мовляв, це вони, іроди, розперезалися! Відтак, наша акція виявиться даремною, її психологічний ефект дорівнюватиме нулю. З однаковим успіхом ми б сиділи отут, бездіяльне склавши руки. До того ж не забуваймо, і наш некерований хор праведників своє діло робить.

- Осанна тобі. Господи! - струсонуло атмосферу.

- Чуєте? - тонко усміхнувся архангел.

- Ближче до справи, Гавриле! До чого ти ведеш?

- А ось до чого. Ваша Блискавичність! Я насмілюсь - зрозуміло, з вашого ласкавого дозволу - запропонувати таке: приректи на профілактичну погибель місто, котре межує з обіцяною колінам Ізраїлевим землею, аби всі і звідусіль на власні очі уздріли потугу, велич і масштабність наших вікопомних діянь. Щоб сама згадка про них жахала!

- Ти здурів, Гавриле, чи що? - щиро здивувався головнокомандувач. Я ж там усе поруйнував! Перетопив, розтрощив, перетовк на порох! Та й людність повирізував руками згаданих тобою Ізраїлевих колін...

На цей вибух Гаврило відповів лукавим запитанням:

- І коли ж ти встиг, Михайле?

- Уже й сам не пам'ятаю... Давно було!

- Отож воно і с - "давно"! - чемно зазначив чепурун. - А тим часом повиростали нові міста.

- Невже? - зрадів головнокомандувач. - Каменя на камені не лишу! Винищу у кращих традиціях святого письма! Та я...

- Замовкни, Михайле!

- Слухаюсь...

- Який об'єкт ти пропонуєш, Гавриле?

- Ось давайте разом поглянемо на карту. Бачите, Ваша Блискавичність і Ваша Звитяжність, ось тут, на перехресті основних торговельних шляхів, стоїть велике, багатолюдне, розкішне місто. Для нашої мети - просто-таки справжня перлина. Знахідка!

- Ні-не-вія, - по складах вимовив головнокомандувач, бо читати був не мастак.

- Так, Ніневія, - ласкаво зазначив Гаврило. - Як ви гадаєте, чи дізнається про наш профілактичний захід щодо цього міста всенький світ? Чи не заживемо тоді ми нової невмирущої слави? Чи не засяють з новим блиском наші імена на золотих скрижалях історії? Чи не буде це ще одною славною сторінкою в наших святих діяннях?

- Ой, буде!

- Тому, архігенерале, вам і цю карту в руки, якщо на мою скромну пропозицію зголоситься його Блискавичність...

Та Всевишній тільки заклопотано спитав:

- А про мотиви покарання ти подумав, Гавриле?

- Пхе, мотиви... То, Ваша Блискавичність, вибачте на слові, суща дрібниця. Пригадайте лишень, за що ми руками колін скарали на горло мадианитян поголовне - всіх чоловіків, усіх жінок, усіх дітей і навіть хатніх тварин їхніх? Чому ж ми ух отак всеосяжно покарали?

- Справді - чому?

- Нагадати?

- Шквар, Гавриле!

- Цить!..

- Мовчу, мовчу!

- А тому покарали, що якийсь недотепа мадианитянин буцімто нічної пори "помочився до стіни" і цим мерзенним фізіологічним актом брутально вразив нашу цнотливість. Цього було задосить...

- Ну й утнули! Любо-дорого! Мовчу, мовчу...

- А що Ніневія? - усміхався безсоромний Гаврило. - Оголосимо її сферою наших божеських інтересів, та й годі!

- Ну, оголосимо... А що далі?

- А далі ми матимемо моральне право у своїй сфері вимагати своїх правил поведінки. Приміром, мені відомо, що мешканці Ніневіу, коли сьорбають юшку, тримають ложку правою рукою. А це - претяжкий гріх!

- Розтлумач, Гавриле, бо вже і я нічого з твоїх теревенів не второпаю, - насупився Головуючий.

- Пояснення нескладне: права рука призначена для того, щоб святий хрест на лоба класти, а не черево набивати, тішачи свою гріховну плоть. Хіба не гріх?

- Масш рацію, Гавриле, - мудро похитав головою Всевишній.

- А кожного лівшу (ух усіх разом і сотні не набереться) оголосимо праведником і врятуємо від погибелі як свідків. Це буде цілком у дусі найкращих біблійних традицій...

- Слушно!

- Так от. Ніневію ми можемо спопелити, як Содом або Гоморру...

- Торох-торорох! - захоплено розтлумачив головнокомандувач.

- Або піддати нищівному бомбардуванню з небес...

- Бах-бах-бах! - уточнив заповзятий Михайло.

- Або влаштувати місцевий локальний потопчик. Раптова повінь Тигру та Євфрату і...

- Буль-буль-буль! - розчулився головнокомандувач.

- Або, нарешті, здійснимо акцію за комплексним методом.

- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - узагальнив архангел Михаїл.

Та Всевишній рішуче поклав край втішному для небесного архистратега обговоренню.

- Не про це зараз у нас мова, - суворо проголосив він. - Засоби покарання визначимо пізніше, коли детально виявимо найбільш вразливі місця. Часу на це у нас досхочу. Насамперед ми мусимо вирішити нагальне питання: кому дамо завдання жахати ніневійських їдоків страхітливими пророкуваннями? Гавриле, поглянь-но у список реєстрових віщунів. Чи зберігся у нас хоч один кадр, який ще не погруз у марнославстві, хабарництві, казнокрадстві, шахраюванні та інших гріхах, що паскудять пастирів в очах овечок божих?

Красень Гавриїл легко знявся з місця, узяв з полиці припорошений космічним пилом фоліант і почав його гортати, елегантно здмухуючи пилюку в ніс головнокомандувача.

Нарешті повідомив:

- Є такий кадр, Ваша Блискавичність!

- Ім'я?

- Іона.

- Ап-п-пчхи! - підтвердив Михайло.

- Коли народився?

- Під час володарювання тирана Ієровоама Другого.

- Місце народження?

- Десь у Галілеї. Містечко стерто з лиця землі. Навіть назви не лишилося...

- Ап-п-пчхи! - підтакнув Михайло.

- Соціальне становище?

- Як у всіх святих - дармоїд.

- Фах?

- Віщун, спеціалізований на базарних тлумаченнях снів та пророкуванню по лініях на долоні.

- Не густо, - зітхнув Всевишній. - А що далі?

- А далі в анкеті все "не"... У сектах не перебував... До єресі не вдавався... Облудним ідолам не вклонявся... До поганських кумирень не ходив... Овечок божих не обдирав... Дів непорочних не чіпав...

- А порочних? - вклинцювався Михайло.

- Цить!..

- Слухаюсь...

- Нічні вертепи не відвідував... Предметів релігійного культу з храмів на товкучку не виносив...

Архангел Гавриїл все вичитував з фоліанта нові й нові відомості, в кожному з яких обов'язково фігурувало заперечення "не", аж врешті і сам здивувався :

- Це воістину святий, Ваша Блискавичність, бо він досі жодного разу не спокусився принадами й можливостями свого службового становища!