Десятий учень. Книга 1 (СИ)

-- Все! Досить! Більше не можу!— вимовив крізь регіт, Самсон. — Ведіть його назад , бо я умру від сміху.

Карол сидів під стіною і мовчав, втупившись в підлогу. Несподівано, йому здалось, що вона ворушиться. Він придивився пильніше, земля знов ворухнулася.

-- Здається, в нас, ще більші неприємності , ніж ми вважали. — прошепотів юнак.

Друзі звернули на нього увагу.

-- Про ,що, ти говориш?— не зрозумів , хлопця, Мозус.

Карол показав пальцем у підлогу:

-- Про , шорхів. Мабуть, вони вирішили в цьому сараї прорити свою нору.

Земля під ногами, просідала все дужче і дужче. Друзі тулилися по під стінами, боячись провалитися.

-- Ще трохи і нам кінець. — констатував факти, Теймур.

-- І ,що, ти пропонуєш?— спитав його, Плато.

-- Я , пропоную. — обізвався Капер. — Ми всі, не слабого десятка , треба разом налягти на двері, може виб’ємо, а там розберемося, що робити. Та сидіти і чекати поки нас з’їдять шорхи, дурість.

-- А, що , може вийти!— погодився з братом , Плато.

Вони не стали чикати наказу, приготувалися і разом кинулися на двері. Та коли вони вже були перед самими дверима, ті , раптово відчинилися і болотники, не виспівши зупинитися, вивалилися на зовні, збивши з ніг охоронців, що якраз привели Шутіма. Коротунові, теж дісталося. Першим , отямився Плато, він ударив кулаком в обличчя, одного з охоронців і вихопив в нього зброю. Його прикладу , по слідував Капер, і обеззброїв іншого бандита. Здавалося , друзі вже вільні, залишилося визволити Мілу.

-- Шутіме, ти там був, у нас є шанс врятувати дівчину?— спитав Крістур, підіймаючи за руку, малого з землі.

-- Є, вони всі перепилися, але, чи їй це потрібно?— грубо відповів , коротун.

-- Про, що ти кажеш?— сердито, вигукнув Карол.

-- А, те і кажу, що вона сидить в обнімку з тим бандитом і либиться. —з образою в голосі, відповів Шутім. — Вона ,разом з іншими, сміялася з мене.

-- Це , ще нічого не доводить. Я ,знаю Міленку, з дитинства. Вона не з тих дівчат, що вішаються на шию, кому попало і якщо вона, себе так поводила, на те в неї, мабуть, були причини на те. — спокійно і розсудливо сказав, Мозус.

-- Пішли вже, поки підземляни не повилазили. — став підганяти товаришів, Крістур.

Мандрівники, обережно рушили в бік бенкету. За столами і справді вже були всі п’яні . Чи то Вассине зілля подіяло, чи то просто обпилися , різниці не було. Друзі сміливіше рушили в перед, та ватажок банди ,хоч і був добряче на підпитку , та не настільки, щоб не помітити їх. Він злякався, розуміючи, що його вояки, йому не підмога. Схопивши Мілу, Самсон витяг її із за столу, придавивши їй до горла ніж.

-- Підійдете ближче і дівчина загине, зрозуміло? Ану покладіть мечі на землю і повертайтеся назад, до сараю. — наказав своїм полоненим, ватажок бандитів.

-- Не можемо, в сараї , свою нору риють шорхи. — відповів , йому, Крістур.

Та Самсон зараз, мало що міг скумекати, тому весь час продовжував притискати ножа до горла дівчини і крутив головою на всі боки, шукаючи собі допомоги. Та все було марно. Ніж врізався в ніжну дівочу шкіру, вона почала задихатися, а товариші не знали як їй допомогти. Несподівано , Самсон застиг на місті і здивовано подивився на свій живіт, з відти тирчав наконечник списа. Рука з ножем безвольно опустилась, бандит відпустив Мілину і озирнувся назад, за його спиною стояла Васса.

--- Ах, ти ж, су…-- більше він нічого не вспів сказати і втративши свідомість , упав на землю.

-- Це, тобі , покидьку, за моє знівечене життя. — з люттю в голосі промовила, жінка.

Мілена кинулася до неї.

-- Дякую, тобі, Вассо. Ти , мене врятувала.

-- Не, треба подяки. В першу чергу, я врятувала себе, а тепер, треба з відси тікати, поки бандити не прохмелилися. — сказала вона, звертаючись вже до чоловіків.

Ті столи і спостерігали за всім , що відбувалося з роззявленими від подиву ротами і лише після її слів, прийшли до тями. Карол обійняв і пригорнув до себе дівчину.

-- Я так хвилювався за тебе. З тобою все гаразд?

-- Так. Все добре. Ми з Вассою, хотіли прийти вам на допомогу і вже навіть приготувалися. Вона підпоїла бандитів сонним зіллям, але ви і самі вибралися.

-- Оце, так жінка!— вигукнув , Крістур. — На все здатна.

Він дивився на неї захопленим поглядом , Васса, теж, глянула на нього, і посміхнулася, лише в молодості, на неї, так дивилися парубки.

-- Хто ти, красуне?— спитав Крістур.

-- Мене звуть , Васса. Я , дружина цього недоумка. — вона показала рукою на нерухомого Самсона. Як давно, я мріяла його вбити. Скільки знущань і наруги, я від нього зазнала. Думаю, Боги , мені вибачать за скоєний мною злочин.

-- Неодмінно! Ти ж рятувала людину. — погодився з нею чоловік.

-- Я , приготувала для вас зброю і харчі, там біля сарайчика. Треба забрати. — згадала, жінка .

Та коли мандрівники, разом з нею , наблизилися до будови, то побачили безліч тіней, які поволі рухалися в їхній бік.

-- Це шорхи! Вони вже на поверхні. — вигукнув, Карол.

-- Треба звідси швидше тікати. — обізвався Теймур.

-- До речі, у бандитів є коні!— згадав Мозус. — Ними і скористаємось.

-- А як же , місцеві жителі ?— спитала Міла. — Вони ж, загинуть.

Друзі від її запитання, розгубилися. Дійсно , покинути людей на смерть, це паскудство . Та Васса остудила її благородні наміри:

-- Ми, нічим їм не допоможемо. Вони, так налякані бандою Самсона , що не стануть вас слухати, і не відкриють двері нікому. Так що, треба рятуватися самим, а їм , нехай допоможуть Боги.

Друзі повскакували на коней, що належали банді. Карол і Крістур підсадили жінок. Мілена перегнулася з коня і поцілувала хлопця, той від щастя аж засяяв. Він обернувся до Шутіма і з докором в голосі, сказав:

-- А ти , що базікав?

-- Я, лише казав, що бачив. — здвигнув плечима Шутім, потім коротун звернувся до дівчини. — Вибач Міленко, я вирішив, що ти полюбила Самсона.

Мілена у відповідь, лише засміялася.

-- Ну, що, вже всі всілися?— спитав Мозус. — Тоді рушаємо.

Друзі поскакали, одразу пускаючи коней в галоп, покидаючи це небезпечне місце. Трохи проїхавши, Мозус притримав коня, в селищі почувся розпачливий крик.

-- Почалося. — промовив він сам до себе і пришпоривши коня, наздогнав товаришів.

Їхали до самого світанку, підземляни за ними не гналися і мандрівники почували себе, майже, в безпеці. Дошкуляли лише, голод і втома. Вже другу добу, вони не мали крихти в роті, та і відпочити їм, так і не довелося. Крістур, весь час, крутився навколо Васси. Та, вона, здається цього не помічала, або просто вдавала, що не помічає. Зате товариші, це не пропустили. Першим , як завжди, вколов слівцем чолов'ягу, Теймур:

-- Крістуре, а, Крістуре, чого це ти все їздиш кругами, навколо Вассиного коня? Він тобі, що, подобається більше за твого?

Крістур, почервонів і сердито зиркнув на хлопця, а потім потай, показав йому кулак.

-- І, що то, робить , з чоловіками кохання. — скрутно похитав, Теймур головою, дивлячись на Мозуса.--- Ну зовсім людина, втрачає голову. Ось, Крістур, вже друзям погрожує.

Мандрівники, весело засміялися. Крістур, скоса глянув на жінку, та дивилася на нього і посміхалася, він теж розплився в посмішці. Він зрозумів , що теж їй не байдужий. І можливо, підколи Теймура, розтопили останній лід, в їхніх стосунках. Тепер, він зовсім не сердився на хлопця, за його довгий язик.

-- А куди, ви , направляєтесь. — першою заговорила до Крістура, Васса.

-- На узбережжя. — відповів, чоловік. — Там десь, знаходиться замок чаклунів, до них, ми і направляємось.

-- Я , знаю де це. Адже, я, народилася в тих краях. Мій батько, був капітаном, невеликого торгового судна і він, часто брав мене з собою. Неодноразово, ми з ним, пропливали по біля скелі, на якій стоїть цей замок. — сказала Васса.

-- А , як довго, нам ще туди іти?— втрутився в розмову, Мозус.

-- Якщо в ночі відпочивати, то дня, три.