Десятий учень. Книга 1 (СИ)

Всі накинулись на поставлені перед ними страви. Коли обід скінчився, полоненим знову зв’язали руки і штовхаючи, кудись повели . Ішли вузькими, закрученими сходами, спочатку в гору , потім до низу і нарешті всі опинилися на внутрішньому дворі. Хоча , як такого, двору і не було , замість нього була вирита глибока яма, стіни якої ,було викладено гранітним каменем, а ось дно було земляне, в ньому зіяла знайома нашим мандрівникам нора, навколо неї лежали понівечені трупи. Це були, мабуть, ті самі тіла, що висіли на цепах в тронній залі. Палали факели в руках жриців, а також на стінах самої ями. Полоненим веліли по драбині , спуститися до низу. Як тільки, останній з них, став на землю, її хутко витягли, залишивши полонених самих, в цій жахливій, напівмогилі. На горі знову почувся голос жриця:

-- Дорогі наші гості, ви не станете беззахисними жертвами, як попередні. Щоб показати силу нашого повелителя, ми повертаємо вам вашу зброю. Хоча , навряд чи вона, допоможе, але це розважить Великого Норка, бо що може людина зі зброєю, в суцільній темряві. Ви житимете, поки горять факели, на стінах жертовника. А тепер прощайте і будьте достойні цієї честі.

Жриці принесли , відібрану у мандрівників зброю, і кинули їм під ноги. Процесія , що супроводжувала друзів до жертовника, разом з верховним жрицем, почала ритмічно в такт з барабанами, хлопати у долоні і вигукувати ім’я свого божества:

--- Норк, Норк, Норк. — лунало з усіх боків.

Карол отямився першим, він став навколішки біля зброї, і нагнувся лицем до землі, коли підвівся, то стискав зубами свого кинджала. Кивком голови, хлопець запросив когось, підійти до нього. Першим підійшов Мозус і хлопець перерізав мотузку на його руках. Звільнившись від пут, чолов’яга , швиденько всіх порозв’язував .

-- Що , будемо робити? — спитав у своїх товаришів, Крістур. — Невже , так і помремо, в цій смердючій ямі?

-- З ями нам не вибратись. Тому нас і залишили самих. Залишається тільки битися, ось де знадобиться нам, наша сила. — сказав Мозус.

-- Але ж , смолоскипи довго не горітимуть, а коли впаде морок, ми довго не протримаємось. — заперечив , Івер. — Жрець, був правий.

Запала тиша, кожен гарячково шукав виходу, адже він неодмінно повинен бути. Та спливали хвилини за хвилинами, а відповіді не було. Факели почали пригасати, в горі, свистів пронизливий вітер, на небі не було жодної зірки, мабуть його затягло важкими хмарами.

-- Може, піде дощ. — висказав надію, Теймур. — Він нас захистить, шорхи не полізуть, якщо їм на голови литиме.

-- Друзі, є ще один вихід, але він дуже небезпечний, та можливо, це і є наш шанс. — сказав Карол і витяг з кишені, шкіряну торбинку. — Добре, що нас не обшукали. Це порошок, який мені дав Муеро-Лісовик, він сказав, що коли ним посипати якусь річ, вона починає яскраво світитися в темряві. Ця нора підземлян, десь за стінами храму, виходить на поверхню.

-- Ти , пропонуєш нам, в неї, добровільно залізти? Там же повно шорхів, а якщо, вона буде завузькою і ми там застрянемо?— обурився, Крістур.

Він мав на це, право. Кремезний і широкоплечий, він навіть в двері заходив боком. Що вже казати про нору! Мозус, що був не менший, з ним, погодився.

-- Все, можливо, але треба щось робити. Неможна , ось так стояти і чикати смерті. Ми , обсипмось тим порошком і поки він світитиметься, шорхи до нас не наближатимуться, а занадто сміливих, ми пригостимо зброєю. – запально промовив, Івер. —Я , з Каролом, згодний! Хто ні, нехай залишається тут.

Міла зойкнула і показала рукою на покійників . Тіло однієї з жертв, почало рухатись, воно повзло в напрямку нори. Спочатку всім стало моторошно від такого видовища, та потім полоненні зрозуміли, це шорх тягне свою поживу.

-- Напевне, вони тут звикли до такої годівлі і ці вигуки навколо, для них як запрошення на бенкет.

Тіла , одне за одним, зникли в норі. Мандрівники розуміли, скоро прийде і їхня черга.

-- Якщо, підійти до самої нори і не давати їм з відти висунутися, ми зможемо виграти трохи часу. — сказав Плато.

-- Не забувай , про темряву. — нагадав, братові , Капер. — Та і не думаю, що жриці спокійно дивитимуться, як ми рубаємо їхніх домашніх улюбленців.

Після слів хлопця, на якусь мить, запанувала тиша. Потім Мозус , махнув рукою:

-- А, давай суди, той порошок і нехай нам , щастить!

Карол , розв’язав торбинку і почав обсипати з неї, всіх, по черзі. Спочатку, ніякого дива не сталося і Шутім вже було відкрив рота, щоб почати лаятись, та раптом одежа почала світитися яскравим, зеленкуватим світлом.

-- Ну , що ж, друзі, рушаємо. Я піду першим, за мною Плато, потім Мілена і Шутім, за ними всі інші, Крістур піде останнім. — розпорядився, Мозус.

--- Останнім, я не піду. --- заперечив болотник.

--- Це ж, чому?

--- А, якщо я, застряну?

--- Якщо, пройду я, пройдеш і ти. --- заспокоїв Крістура, степовик.

Ніхто не знав, скільки часу, діятиме зілля, тому потрібно було поспішати. Виставивши в перед руку з мечем, Мозус поліз в нору. Світла від одежі, було достатньо, щоб бачити все навкруги і перше що він побачив, це як шорхи, задкують від нього.

-- Будьте обережні. — гукнув він, позад себе . — Тут цих тварюк, сила силенна!

Тіл, які затягнули сюди підземляни, на вході вже не було, напевно їх відтягли подалі, а можливо вже і з’їли. Уявивши це, Мозус скривився від відрази до мешканців підземелля. Коли жриці побачили, що полонені самі полізли до нори, то аж завили, водночас і від подиву, і від утіхи. Вони ще дужче заляскали руками, а верховний жрець, простяг руки в напрямку до нори і прокричав:

-- Повелителю, наш, Величний і Могутній Норк. Та прибудуть з нами , твоє покровительство і благословення.

Всі , хто зараз були назовні, фанатично вірили в самопожертву, своїх бранців.

8

Нора, на диво, виявилась досить таки просторою, по всьому було видно, що вони постійно користувалися нею, мабуть для отримання свого харчу, від служителів Норка. Та її ходи, лабіринтом розходилися на всі боки, тому мандрівники пішли навмання. Крістуру, майже весь час доводилося задкувати, щоб підземляни, не мали змоги напасти з заду. То в одному, то в іншому закутку, друзі помічали їхні очі, які виблискували зеленкуватим світлом, за мандрівниками спостерігали звідусіль. Деякі з тварей , навіть намагалися полювати на них, та їх, одразу спиняли удари мечів і вони для своїх соплемінників самі ставали поживою. В деяких місцях, проходи ставали зовсім вузькими і бідолашні Мозус та Крістур, ледь протискалися в них, залишаючи на стінах, сліди від чарівного порошку і рвучи свій одяг. Каролові кілька разів доводилося підсипати порошок, на одяг своїх друзів. І ось, останні пилинки, були витрушені з торбочки. Тепер їм , як можна швидше, потрібно знайти вихід. Було важко уявити, скільки пройшло часу від тоді, як друзі, спустилися під землю. Вони плутали і плутали в лабіринтах, кілька разів заходили в тупики і верталися назад по своїх слідах. Світло на їхньому одязі почало пригасати і шорхи стали нагліть. То з одного , то з іншого боку, вискакувало по кілька жахливих створінь. Друзям, все частіше, доводилося вступати в бій. Та поки що , їм щастило і вони залишалися не ушкодженими.

-- Якщо найближчим часом, ми, не знайдемо виходу, нам капець. – мовив Теймур.

-- Справді, вже майже нічого не видно. — піддержав його, Плато.

-- Ви , відчуваєте?— раптом спитала Міла.

-- Що?— озирнувся до неї Крістур.

-- Свіже повітря. З відтіля!— дівчина показала рукою напрямок, і не чикаючи реакції чоловіків, сама туди кинулася.

Раптом, дорогу їй перегородив шорх, він змахнув своєю страшною лапою, і вже майже дістав до дівчини, якби її, з усієї сили, не смикнув назад Мозус, і ударом меча не рубонув потвору.

-- Ти , що , крихітко, з глузду з’їхала? Чи забула , де знаходишся? Куди тебе несе?— закричав він дівчині в обличчя.

Та і сама страшенно перелякалася. Вона тремтіла всім тілом, притулившись до Карола.