Десятий учень. Книга 1 (СИ)

-- Я теж , гадав, що то зробили жриці. — перебив чоловіка Шутім.

Крістур хитнув головою, і закінчив свою думку:

-- Та , тепер я знаю, чиїх то рук справа.

З ним погодилися всі, вони попали в полон, до мародерів і бандитів. Тому і люди в селищі , такі налякані , за них, не було кому заступитися.

-- Невже, вони не бояться шорхів?— здивовано спитав, Капер.

-- Мабуть вони, ще з ними не зустрічалися, тому і такі самовпевнені. В селищі не запалили жодного багаття. Разом з ними в небезпеці і населення, і ми. — відповів на запитання, Мозус.

-- Якщо, нас не вб’ють, раніше. — іронічно додав, Крістур.

Мілена стояла навпроти великого дзеркала, на ній було гарне, навіть розкішне блакитне плаття, жінка років тридцяти, розчісувала її довгі, світлі коси .

-- Тобі, подобається Самсон?— несподівано, для дівчини, спитала вона.

-- Хто?— не зрозуміла Міла.

-- Чоловік, за якого ти хочеш вийти заміж. Його звуть , Самсон. — пояснила жінка.

-- Ні , не подобається, і заміж я, за нього, не хочу. Він обіцяв відпустити моїх друзів, якщо я стану його дружиною. — тихо відповіла ,дівчина.

-- Він тобі збрехав. Він всім бреше. Як тільки він заволодіє твоїм тілом, твої друзі помруть, та і ти станеш йому не потрібною. Як ось, я. — сказала жінка.

-- А хто, ти, для нього?— поцікавилася Мілена.

-- Я і є, його законна, дружина. Він приїхав до нас на узбережжя, красивий, видний, багатий . Я ,одразу закохалася в нього. Він посватався до мене, і мої батьки дали згоду на наш шлюб. Хіба ми могли знати, звідки те багатство і хто він такий на справді. Самсон забрав мене в ці краї і лише один день я тут була з ним щасливою. Після першої шлюбної ночі, я зробилася йому не цікавою, і залишилася потрібною лише як прислуга. Те саме буде і з тобою. — розповіла ,жінка.

-- Що ж, мені робити? Як врятувати себе і своїх друзів?— дівчина , подивилася очами повними сліз на своє відображення в дзеркалі, наче чикала від нього відповіді.

-- Якщо, я , вам допоможу, твої друзі, захистять мене? Не кинуть на поталу, моєму чоловікові?— несподівано спитала жінка.

-- Ні, не покинуть! А, як ви, нам допоможете?

--- Ще не знаю. В мене є снодійне зілля, я спробую його використати. От тільки потрібно розвідати, де Самсон тримає полонених. Мені він, не скаже. Спробуй ти, у нього випитати.

--- Як?

--- Якось, спробуй! Зараз він, тобі, і гори золота даруватиме!

Двері, раптово відчинилися, на порозі стояв ватажок бандитів.

-- Вассо, пішла геть з відси. — сказав він своїй дружині.

Та ,покірно вийшла. Самсон підійшов до Міли з заду і перекинувши руки через її плечі , показав їй намисто з перлів. Він посміхаючись, надив їй його на шию.

-- Подобається? Це , мій тобі, весільний подарунок. — посміхнувся, він.

Та замісто посмішки наречена, побачила звірячий оскал. Її всю, аж пересмикнуло від відрази.

-- Гарна річ, весільні подарунки. Наче даруєш комусь, а насправді вони залишаються в тебе. — Самсон, зареготав і вийшов.

За дверима він наштовхнувся на Вассу.

-- Через хвилину, щоб , дівка була готова.

-- Добре, господарю. — відповіла жінка.

Самсон пішов, він був задоволений собою. Якби він зараз озирнувся, то наштовхнувся на погляд повний люті і ненависті, яким його проводжала, дружина.

Посеред селищного майдану, горіло багаття. Навколо нього , були поставлені столи, що просто ломилися від наїдків і напоїв, за ними, розсілися вся банда. Мілена сиділа поруч Самсона. Від нервової напруги, в неї тремтіло все тіло. Васса обіцяла свою допомогу, та що може тендітна жінка, проти цілої банди. Ватажок, обійняв дівчину за плечі, він відчув її тремтіння.

-- Що, таке, крихітко. Ти мене боїшся? Не треба! Ми хлопці хороші, нікого не кривдимо. Еге ж, друзі мої?— гукнув , Самсон, до своїх людей.

-- Еге ж! Так! Звісно!— почулися звідусіль, п’яні вигуки.

Ватажок, смачно поцілував Мілену у вуста, слизьким і жирним він наїдків, ротом. Дівчина вирвалась і рукавом обітерла губи, та бандита це не збентежило, він знову голосно зареготав і показуючи на Мелену кісткою, яку щойно гриз, вигукнув:

-- А дівча, з норовом. Мені , такі подобаються.

Навколо столу, ходила Васса. Вона все підливала і підливала вино в кухлі бандитів, ті були майже вщент, п’яні. Та Самсон, виглядав тверезим. Він поставив навпроти дівчини срібний кухоль і хлюпнув в нього червоного вина.

-- Випий , моя зіронько, за наше кохання!— улесливо , промовив бандит.

Міла, слухняно взяла кубок і трохи надпила, а потім, через силу, посміхнулася грабіжникові.

-- Щось, ти ,не дуже весела. Тобі не подобається наше свято?— побачивши, цю видавлену посмішку, спитав Самсон.

-- Чесно кажучи, веселощів у вас і розваг, справді мало. Ось в нашій компанії, був карлик, він міг розсмішити кого завгодно. — відповіла Мілена.

Сказала і сама злякалася своєї сміливості. Та робити було вже нічого, треба було грати далі і дівчина, демонстративно позіхнула.

-- А, чому був?— здвигнув плечима бандит. — Він і досі живий. Зараз ми тебе розвеселимо, моя крихітко. Гей, ви ,там, ану сходіть до полонених і приведіть коротуна. Моя дівчина хоче посміятися!

Васса, підійшла до Мілени і Самсона і попідливала їм пійла, а поки лила, нагнулася до Мілени і сказала:

-- Не пий вина, воно з отрутою. Я, вже все налаштувала, попросись до вітру.

-- Зараз приведуть Шутіма. Прослідкуй звідки. — прошепотіла у відповідь дівчина.

-- Про що , це ви шепочетесь. — несподівано, почувся голос, ватажка.

Жінка не розгубилася:

-- Дівчині, потрібно на хвилинку відійти, але вона соромиться, мій господарю, тобі про це сказати.

-- От , дурненька! Чого ж тут соромитись?— пом’якшав голос бандита. — Гей, ти. — штовхнув він під бік вояка, що сидів поруч з ним. — Проводи, красуню, до вітру.

-- Не треба, мій господарю. Вона при чужому чоловікові, буде не зручно себе почувати, я сама її проведу. — втрутилась Васса.

-- Добре. Лише не довго, бо ти ж , мене знаєш. — дивлячись у очі своїй дружині. Прошипів Самсон.

Та , нічого не відповіла, лише ствердно кивнула головою. Мілена вийшла із за столу і пішла слідом за жінкою.

Вже багато часу, мандрівники просиділи в темному сараї, вони чули гамір, та п’яні вигуки, знадвору. Що вони тільки не передумали, за цей час, але розумного рішення так і не знайшли. Карол зовсім не хвилювався за себе, його весь час тривожила думка: « Як , там, Мілена. Що роблять з бідною дівчиною, ці недолюдки». Біля вхідних дверей зашурхотів засув, двері розчинилися і на порозі нарисувалося двоє п’яних бандитів. Один з них , ткнув смолоскипом майже в обличчя Шутімові.

-- Ти, підеш з нами, тебе хоче бачити наш ватажок.

Коротун перезирнувся з товаришами.

-- Не хвилюйся Шутіме. — заспокоїв його , Мозус і додав:-- Використай свою прогулянку з користю.

Чоловік зрозумів натяк, він хитнув головою, даючи пойняти, що все зрозумів.

Тим часом Мілена і Васса, обговорювали план дії.

-- Це добре ,що ти , попросила привести карлика , це нам дасть трохи часу, поки зілля почне діяти. Я сховала зброю і трохи харчив. Зараз , повернися до столу, щоб Самсон, нічого не запідозрив. — посовітувала, жінка.

-- А, як же я, знову, піду із за столу?— розгубилася Мілена.

-- Щось придумаємо. — заспокоїла її , Васса.

Мілена сіла біля бандита, якраз в ту хвилину, як до столу підвели Шутіма.

-- Ану, карлику, покажи нам, що ти вмієш робити. — п’яно прохрипів , ватажок. — Заспівай , чи потанцюй для нас.

-- Ще, чого!— обурився , малий. — Не дочекаєтесь, щоб я, перед вами , вихилясував.

Шутім, з пересердя, затупав своїми кривулястими ніжками, а п’яні бандити, дивлячись на нього, аж за животи хапалися, у Самсона навіть сльози виступили з очей.

-- Ти, була права, моє серце!— вигукнув, він , звертаючись до дівчини. — Нічого смішнішого в своєму житті , я не бачив.

Ватажок обійняв Мілену за плечі і міцно притис до себе. Побачивши, як дівчина і бандит туляться один до одного, Шутім , аж присів від злості. Він хотів сказати щось образливе, та йому забракло слів. Він лише як риба, відкривав і закривав рота, витріщивши свої очі.