Пробудження Лол В. Штайн

Безперечно, у плани Лол не входило стрімголов поспішати до Татіани. Спочатку вона хотіла походити навколо її будинку, поблукати вулицями, які його оточували. Хто знає? Можливо, Татіана б вийшла, вони б зустрілися так, зустрілися б так, ніби випадково.

Але так не сталося.

Напевно, вперше Лол побачила Татіану Карл на терасі, вона, одягнена в купальник, лежала в шезлонгу, на сонці, із заплющеними очима. Другого разу так само. Одного разу Татіани там не було. Там стояв шезлонг і низенький столик із кольоровими журналами. Погода того дня була похмурою. Лол забарилася. Татіана не вийшла.

Тож Лол вирішила завітати до Татіани. Вона сказала своєму чоловікові, що збирається знову зустрітися з давньою подругою з коледжу, Татіаною Карл, фотографію якої вона випадково знайшла під час прибирання. Чи вона коли говорила йому про неї? Вона вже не пам’ятала. Ні. Жан Бедфорд нічого не знав, поки не почув це ім’я.

Оскільки Лол ніколи не виявляла бажання побачити чи зустрітися з кимсь, така ініціатива здивувала Жана Бедфорда. Він почав розпитувати Лол. Вона не відступилася від єдиної причини, яку вона йому назвала: вона хотіла почути новини про своїх колишніх приятельок із коледжу, особливо про Татіану Карл, яка, з її спогадів, була найбільш привабливою серед усіх. Як вона дізналась її адресу в С. Тахла? Вона якось побачила її на виході з кінотеатру в центрі міста. І вона написала до Товариства випускників їхнього коледжу.

Жан Бедфорд звик роками бачити свою дружину поряд із собою, задоволеною, без жодних додаткових вимог. Образ Лол, яка говорить із кимсь — таке неможливо собі уявити, і навіть це може бути неприємним для тих, хто її добре знає. Проте, схоже, Жан Бедфорд нічого не зробив, щоб завадити Лол поводитися, нарешті, як інші жінки. Ця очікувана мить, яка доводила, наскільки їй, із часом, стало краще, мала відбутися рано чи пізно, і він сам цього бажав, певно, згадав Жан Бедфорд, чи хіба ж він волів би, щоб вона лишилася такою, якою вона була впродовж десяти років у Ю. Бриджі, у цій бездоганній віртуальності? Я уявляю собі, який жах пронизав Жана Бедфорда: він мав остерігатися самого себе. Він мусив удавати, що є щасливий з цієї ініціативи Лол. Все, що виводило її з рутини повсякдення, у нього, казав він, просто викликало захват. Чи вона того не знала? А її прогулянки? А чи міг би й він познайомитися з Татіаною Карл? Лол пообіцяла йому це в близькому майбутньому.

Лол придбала собі сукню. Вона відклала на два дні свій візит до Татіани Карл, їй був потрібен час, щоб здійснити цю складну покупку. Вона зважилася на зовсім літню сукню білого кольору. Ця сукня, на думку геть усіх її домашніх, їй дуже пасувала.

Криючись від свого чоловіка, від своїх дітей, від служниць, того дня вона готувалася годинами. Не лише її чоловік, але всі знали, що вона збиралася відвідати свою подругу з коледжу, з якою вона дуже близько товаришувала. Всі дивувалися, але мовчали. Коли вона виходила, нею милувалися, вона подумала, що має дещо уточнити: вона вибрала цю білу сукню, щоб Татіана Карл її краще впізнала, щоб їй було легше; вона пригадує, що то було на березі моря, — як вони бачилися востаннє з Татіаною Карл — то було десять років тому, і під час тих канікул за бажанням одного друга вона весь час вбиралася в біле.

Шезлонг був на своєму місці, столик також, і журнали. Татіана Карл, мабуть, була вдома. То була субота, близько четвертої години. Була хороша погода.

Я гадаю, що все було так:

Лол, укотре вже, обходить садибу, і вже не з надією випадково зустріти Татіану, але щоб спробувати трохи вгамувати це нетерпіння, що збурює в ній хвилювання, яке може змусити її бігти: не слід нічого показувати цим людям, які ще не знають, що їхній спокій скоро буде порушений назавжди. Татіана Карл, за ці декілька днів, стала для неї такою дорогою, що якщо її спроба зараз провалиться, якщо вона зараз не зможе побачитися з нею, вона не зможе дихати в цьому місті, вона помре. Успіх був необхідний. Ось ці самі дні, у більшій мірі навіть, ніж близьке майбутнє, стануть для цих людей такими, якими їх зробить вона, Лол В. Штайн. Вона створить необхідні обставини, потім вона відкриє ті двері, які потрібно: вони увійдуть.

Вона обходить навколо будинку, трохи перебирає той час, який вона сама собі призначила для відвідин. Вона радісна.

У якому загубленому світі Лол В. Штайн навчилася такої непримиренної сили волі, таких методів?

Прийти до Татіани ввечері їй, можливо, здалося б більш привабливим. Але вона, поміркувавши, дійшла висновку, що вона мала виявити розсудливість, і вона підлаштувалася до звичного часу відвідин, усталеного серед буржуазії, до якої вони належали, Татіана й вона.

Вона дзвонить у ворота. Вона навіть бачить, так би мовити, рожеві свої щоки, до яких прилила кров. Вона має бути настільки вродливою сьогодні, щоб це було помітно. Сьогодні, за її бажанням, усі мають побачити Лол В. Штайн.

Покоївка вийшла на терасу, подивилася на неї якусь мить, зникла всередині. За декілька секунд потому Татіана Карл, у свою чергу, у блакитній сукні вийшла на терасу подивитися.

Тераса знаходиться за сотню метрів від воріт. Татіана намагається впізнати, хто ж це прийшов, так несподівано. Вона не впізнає, наказує відчинити ворота. Покоївка знову зникає. Ворота відчиняються, електрична защіпка клацає, звук змушує Лол підскочити.

Вона в середині парку. Ворота зачиняються.

Вона йде вперед алеєю. Вона вже на півдорозі, коли двоє чоловіків приєднуються до Татіани. Один із цих чоловіків — той, кого вона шукає. Він бачить її вперше.

Вона усміхається групі й продовжує повільно йти до тераси. Уздовж алеї, на газоні тепер видно квітники, гортензії відцвітають у затінку дерев. Їхня розплавлена маса, що вже набирає бузкового кольору, напевно, стає зараз єдиною її думкою. Гортензії, гортензії Татіани, у той самий момент, коли Татіана тепер є тою, хто із секунди на секунду вигукне моє ім’я.

— Це ж Лола, я не помиляюся?

Він дивиться на неї. Вона бачить у ньому той самий зацікавлений погляд, що й на вулиці. А це ж Татіана, ось її голос, ніжний, раптом такий ніжний, з давніми барвами, її сумний дитячий голос.

— Ні, але ж це Лол? Я не помиляюся?

— Це вона, — каже Лол.

Татіана бігом спускається з ґанку, підбігає до Лол, зупиняється перед тим, як дійти до неї, дивиться з ледве стримуваним, але й трохи розгубленим, здивуванням, що переходить від приємності до невдоволення, від переляку до заспокоєння. Лол — непрохана дівчинка зі шкільного двору, Лол із Т. Біч, цей бал, цей бал, божевільна, чи вона досі його любить? Так.

Лол опиняється в її обіймах.

Чоловіки з тераси дивилися, як вони цілуються. Вони чули, що про неї говорила Татіана Карл.

Вони дуже близько до тераси. З хвилини на хвилину відстань, що відділяє їх від цієї тераси буде подолано назавжди.

Перед тим, як це станеться, чоловік, якого шукає Лол, раптом опиняється серед полум’я її погляду. Лол, поклавши голову на плече Татіани, бачить це: він злегка похитнувся, він відвів очі. Вона не помилилася.

Від Татіани більше не пахне свіжою білизною дортуарів, де її сміх пробігав вечорами в пошуках вух, яким можна довірити витівки завтрашнього дня. І ось завтрашній день настав. Татіана, вбрана в золотаву шкіру, пахне амброю, зараз, теперішнє, яке кружляє, кружляє в пилюці, і яке нарешті вкладається в крик, ніжний вигук зі зламаними крилами, надрив якого може вловити лише Лол В. Штайн.

— Боже! Лоло, я не бачила тебе десять років.

— Справді, десять років, Татіано.

Обійнявшись, вони підіймаються сходами ґанку. Татіана представляє Лол П’єра Беньєра, свого чоловіка, та Жака Гольда, одного з їхніх друзів мене. Дистанцію подолано.

* * *

Мені тридцять шість, я входжу до цеху медиків Лише рік тому я прибув до С. Тахла. Я працюю в службі П’єра Беньєра в лікарні департаменту. Я — коханець Татіани Карл.

Відколи Лол потрапила до будинку, вона більше ні разу не глянула на мене.