Iмена твоi, Украiно

сід-карів знищені, залишаються на побоєвищі.

Здобуто різну зброю й амуніцію. На вбитому капітані

Тео Фішбах знайдено рапорт про відхід 2-го

Українського Куреня й доказ зради поручника Гаврилишина,

а також наказ походу для 2-го московського

полку.

4 вересня – Наскок одної чоти українців на роздоріжжі

Ля Мен Ст. Ґорґон. Три німецькі вози, що їхали

до Понтарліє, знищено, а залогу вбито. Кінцева кооперація

з легкими французькими частинами.

5 вересня – Здобуття Понтарліє. Одна сотня

українців у сполученні з батальйоном Валянтена з 3-го

полку альпійських стрільців. – Один вбитий, два ранені.

Захоплено багато полонених (Майор Петі – поручник

Федорів).

Бій у Шо-лє-Пассаван.

Дві сотні українців атакують німецькі панцерники.

Шість українців вбитих. Один вбитий француз

(сержант Без з П’єрфонтен).

6 вересня – Наступаючи з Валльон під наказами

полковника Ґіллєбо з 4-го полку 11, курінь здобуває

Дамблєн. – Один вбитий від гарматного стрільна.

10 вересня – Здобуття місцевості Ґу.

Ударна патруля, зложена з 5 чоловік (з яких три

будуть ранені і один вбитий), проти танків. Взято в

полон кілька німців.

11 вересня – Стежа до Ґран-Буа. Доброволець, цивільний

провідник Морель з Мошан, ранений. Запеклий

бій одної сотні, перекиненої опісля до Ґран-Буа.

Ніч з 11 на 12 вересня – сім українців і один ФФІ

Мажжі ранені гарматним вистрілом.

13 вересня – Наказ відтяти дорогу на північ від

Пон-де-Руаде.

168168

Один км на північ від цього міста для підтримки

наступу з півдня. Одна сотня стрільців, команда куреня

й третя сотня (Федорова) попадають в оточення

внаслідок німецького протинаступу з флянгу

поляни, протинаступу з панцирною зброєю, що відтяв

ці частини від решти куреня.

Ще на самому початку французька гармата 57,

що мала нас супроводжувати, наскочила на 3 німецькі

міни, дві наступні 57 не змогли через це піти вперед і

таким чином згадані вище одиниці відтяті від зв’язку

з Мошан.

Поручник Паолі вбитий, один українець ранений

– в намаганні знайти цей зв’язок.

Наші одиниці оточені ворогом, в частині лісу, що

межує з роздоріжжям біля ферми Монтпурон.

Німецькі танки патрулюють довкола наших позицій.

Німці копають свої становища довкола нас, особливо

вночі.

14 вересня – Вириваємось з оточення. Відступ на

Мошан-Нефшатель.

15 вересня – Дамблєн (стан на 15 вересня 1944).

10 українців убитих. 2 французи убиті.

11 українців ранених. 2 французи ранені.

Курінь відходить на відпочинок до Епенуа, чекаючи

на своє влиття в Іноземний легіон.

Майор Віктор Петі переведений до Штабу Підокруги

Ф. Ф. І. – Д 2, де виконує обов’язки Шефа 3-го

Бюра.

Віктор Петі».

Тим часом курінь опинився без фінансування:

ввійти в регулярну армію, за законом, українські

стрільці як іноземці не могли, а під статус військовополонених

не підпадали. А тут ще й тиск радянської

дипломатії. Якийсь час перебивалися, продаючи вози,

коні та інше з майна.

Коли прийшов наказ про розформування, стрільці

без розмов склали зброю, але зажадали розписки:

– Як буде Україна самостійною, Франція має повернути

зброю українському уряду.

Стрільців куреня повантажили на військові автомашини

і повезли на станцію Моншард. Прощальні

169

помахи хустинок з вікон і церковний передзвін, спеціально

яким проводжали французи бойових побратимів:

той подзвін знімався над вуличками і будинками,

подзвін прощання і благословення.

І знову вистукують на рейках вагони з українськими

стрільцями, через Лонг-ле-Сеньє, Бург, Шамбрі,

Гренобль іде ешелон на південь Франції і 2 жовтня

прибуває до Марселя. 8 жовтня новий командант куреня

капітан Вірвіль шикує стрільців.

– Хто хоче їхати в СРСР – крок вперед!

Кладовищна тиша зависла над шеренгами, надмогильним

каменем придавила душі людей, яким

належало зробити невідворотний вибір: іти чи залишатися?

І ось перший стрілець робить крок уперед, другий,

третій, двадцятий. Сто шістнадцять вояків вийшли

вперед, не в змозі подолати глибинної туги, сильнішої

страху за ймовірні наслідки.

А ще через кілька днів на вимогу Кремля прийшло

розпорядження заборонити українцям вступати до

французького іноземного легіону, решту ж вояків

відправити в радянський табір. Їх посадили на машини

і рушили до радянської місії. Та раптом просто у

полі, не доїжджаючи місії, колона спинилася.

– Хлопці, я порушую наказ, – сказав французький

офіцер. – Але я не можу забрати у вас права

останнього вибору – куди йти.

Вояки зрозуміли і оцінили цей благородний вчинок.

Ще раніше, потай від радянських військовиків,

їм видали посвідки про участь у французькому Рухові

Опору, які дозволяли записуватися в іноземний

легіон.

Вони прощалися так, як прощаються назавжди,

вони не говорили багато слів, але знали напевне, що

більше ніколи їм не зустрітися. І пішли вони в різні

боки під насупленими осінніми хмарами Франції

– одні в Алжир та Індокитай воювати за чужий інтерес,

а інші пішли дорогою, що не мала перехресть

і узбіччя, дорогою, з якої неможливо уже звернути і

яка вела прямісінько в радянські концтабори.

170170

ЛИСТ ЗЕМЛЯКА

Того спекотного серпневого дня в Ігоря Сікорського

було таки чимало заморочки, то ж до пошти

руки дійшли тільки пізно ввечері. Ігор Іванович засвітив

настільну лампу і почав розрізати конверти.

Серед ділової кореспонденції один лист був досить

несподіваним. Писав Василь Галич, викладач тутешнього

американського університету: він просив розповісти

про родовід Сікорських, над чим зараз особисто

працює, бо Галичу це потрібно як науковцю,

що досліджує українську діаспору.

«Ти ба, – усміхнувся Ігор Іванович, відкладаючи

листа. – Мав би я надмірно загострене честолюбство,

то й запишатися можна – мені лише

сорок два, а за дослідження життєвого шляху вже

беруться науковці».

Він встав, пройшовся кімнатою, з подивом глипнув

на сніжно-білий прямокутник паперу під яскравим

світлом лампи. На просте, як табличка множення,

запитання, виявляється, не так просто відповісти.

Він уродженець Києва, тут же минули прекрасні студентські