Iмена твоi, Украiно

хоча й немало доводилося дискутувати – навіть

у найдемократичніших росіян залишалися передсуди

щодо України, принаймні незнання її пракоренів.

– Ваша стаття «Росія і Польща», року п’ятдесят

дев’ятого, справді наробила поголосу по всій Європі,

– звернув якось увагу Герцена отець Агапій

на одну деталь. – І там є добре слово про мій край.

Ось читаю: «Україна була козацькою республікою,

в основі якої лежали демократичні та соціальні засади.

Запорізька Січ – дивне явище плебеїв-рицарів,

витязів-мужиків». Все це так і не так Олександре

Івановичу. На відміну від римського плебсу, що

не мало громадських та цивільних прав, наше козацтво

володіло цим усім.

– Не будемо лукавити, – заперечив Герцен і його

брови запитально і з подивом поповзли угору. – На

Січ ішло немало безземельного, скривдженого люду.

І як воювали Стамбул чи Кафу козаки, то не тільки

визволяли з рабства своїх одноплемінників, але й по

щирості грабували…

136136

– На війні – як на війні, – отець Агапій дивився

на кінчики своїх пальців, де в’їлася друкарська фарба

і нічим її вже не відмити, мов там міг вичитати відповідь

на закид. – Трофеї як брали колись, так і все ще

беруть, на жаль. Та не є секретом, що козачий люд у

самій своїй суті був непогано освічений, як вся Україна

того часу, досить послатися на сина Антиохійського

патріарха Макарія, Павла Алепського. Я не кажу

вже про те, що простолюд наш встиг витворити свою

аристократію, вишколену в найкращих європейських

університетах, при королівських дворах, на дипломатичній

службі.

Отцю Агапію так багато хотілося оповісти про знаних

своїх земляків. Хмельницький, учень відомого

доктора теології, письменника і проповідника, окрім

рідної та російської, достеменно володів латиною,

польською, турецькою, татарською і французькою

мовами, Мазепа закінчив Києво-Могилянську академію,

Єзуїтський колегіум у Варшаві і Падуанський

університет, Сагайдачний вийшов з Острозької академії,

одного з найкращих тогочасних східноєвропейських

закладів, Юрій Немирич вчився у Голландії,

Оксфорді, Кембриджі та Парижі, більшість козацьких

чиновників походили з потомствених шляхетних

родин, а про поміч церквам і освіті не багато рівних

знайдеться такому «плебсу». Хіба ж бо незіставна

культура, освіта і мова українського люду будь-якому

іншому знаному народові?

Хтозна, чи не спадали на думку Герцену слова Агапія

Гончаренка, коли він для грудневого числа «Колокола

» 1861 року писав свою статтю «З приводу листа

з Волині»: «Визнаймо ж раз і назавжди як незмінну

істину, що нікого не треба ані русифікувати, ані полонізувати,

що нікому не слід заважати говорити і думати,

вчитися і писати як кому заманеться… Заради чого

українець, приміром, проміняє свою рідну мову – ту,

якою він говорив у вільних лісах усю історію його –

на мову зрадницького уряду, який постійно обманює

Малоросію? Але з цього не випливає, щоб українець

навчався, прикладом, польської тільки тому, що «весь

освічений клас народу розмовляє польською».

…Корабель торкнувся причалу, залопотів теплий

вітер у приспущених вітрилах і Агапій Гончаренко

зійшов на американську землю. Доля розпорядилася

йому відкрити нову сторінку в його унікальному житті.

На отця Агапія, українського бунтівника, з незмінною

підозрою дивилося російське світське і духовне

начальство, зате в грецького духівництва він здобув

повагу – на берег зійшов з рекомендаційними листами

до грецького консула Димитрія Ботоссі. Консул

приязно зустрів новоприбулого на американський

континент і небавом Агапій Гончаренко вже служить

у тутешній грецькій церкві. Минає небагато часу і

Біблійне товариство Нью-Йорка приймає його до

редакційної колегії. Тут частково здійснюється його

мрія про новий переклад Біблії – він редагує видання,

але не українською, редагує, як добрий знавець,

арабською мовою.

…Знову перевертається сторінка життя Агапія

Гончаренка, відкривається новий аркуш цього захопливого

опису унікальної долі – отець Агапій уже

на Алясці, яку щойно Росія продала Сполученим

Штатам. Він купує друкарню і видає газету «Alaska

Hеrald». Газета англо-російська, але в підзаголовку

«Свобода» широко публікуються українські статті. Як

то жилося священику з далекої Київщини, зрозуміло,

типово в російському «ключі» описується на сайті

Інги Клеменс, юриста, що займається імміграцією в

Канаді: «Это был русский эмигрант, революционер,

священник, народоволец, редактор-издатель и типограф

журнала «Аляска Гералд» на русском и английском

языках, (десь поділись українські публікації в

«російського» емігранта – авт.) превратившегося затем

в газету «Свобода». Американское правительство

субсидировало этот журнал с целью познакомить русских

после покупки Аляски с Америкой и превратить

их в лояльных американских граждан. Гончаренко

создал первый журнал и первую типографию на русском

языке. Он душевно болел за всякие неудачи и

оббирательства русских людей. В нем билось сердце

одинокого русского человека, живщего вдали от родины,

о которой оно тосковало и томилось.

Гончаренко родился в 1832 г. в Киевской губернии

и воспитывался в Киевском Духовном училище. Умер

на своей маленькой ферме в Калифорнии в 1916 г. В

1857 г. он был отправлен на службу при русском по

138138

сольстве в Греции. Сотрудничал в «Колоколе» Герцена.

Пропагандировал освобождение монастырских

крестьян. В 1860 г. был арестован, как политический,

и послан в Россию. В Константинополе бежал с корабля

в Лондон, где был наборщиком и сотрудником

Герцена. Был вторично в Греции и посвящен в сан

священника. Перебрался в Америку и оказал содействие

основанию первой православной церкви в

Нью-Орлеане. 2 марта 1865 г. в Нью-Йорке, по просьбе

епископа Потера, Гончаренко совершил православную

литургию Иоанна Златоуста на анг лийском

языке и убедил американцев в том, что нет святее

религии, как православие. Это была первая русская

православная литургия в Нью-Йорке. Свой журнал

он начал издвать в 1867 г. Посылал басплатно в Аляску.

Гончаренко, бледный и тощий, ходивший в костюме,

напоминавшем подрясник, был типичным украинцем.

Он сам был редактором, экспедитором и конторщиком.

Обычно работыл с 5 часов утра до позд ней ночи.

Ему помогала жена, итальянка, родственница Мадзини,

не говорившая по-русски. Гончаренко очень интересовался

русскими людьми и всячески старался

не только просвещать их, но и помогать им в новой

стране. Он нападал на священника и консула потому,

что они не заботились о бедняках, о рабочих и о полудиких

детях Аляски, а только о том, чтобы соорудить

храм да дать возможность попу выпить хорошо.

Священник Николай Ковригин в свою бытность

миссионером в Аляске ничего не делал. Туземцы же

Аляски были преданы пьянству, разврату и без пристанища

валялись в грязи. Они не знали, что такое

«Бог» и «Христос». Не было иконы. Вместо православных

священников появились спекулянты пасторы