Зорянi крила

— Куди дозволите виписати арештовану? — спитав комендант.

— Просто до мене, — засміялася Берг, — до мене додому, адже ви віддаєте арештованих на поруки, от я її і візьму.

— Але це перший випадок, коли ручиться службовець райху.

— Я служу не в райху, а в гестапо, — нагадала Берг, і комендант погодився незаперечно.

Саме так опинилася Віра Михайлівна Соколова в квартирі Берг на вулиці Леніна. Другого ранку вона отямилася на чистій постелі, під крохмальним простирадлом і м'якою теплою ковдрою. Це було так неймовірно і несподівано, що Соколова не повірила собі самій. Це сон, це їй сниться. Вона спробувала поворухнутися, відчула різкий біль у плечі і переконалася: вона не спить.

Тоді вона напружено, гарячково почала згадувати минулий день, появу в таборі Любові Вікторівни Берг… Далі вона вже нічого не пам'ятала. Як опинилася вона в цій квартирі? І квартира на диво знайома. Раніше тут, безперечно, доводилося бувати. Ах, так, це ж раніше тут жив Юрій Крайнєв з Ганною.

В цю мить рипнули двері, і Любов Вікторівна Берг з'явилася на порозі кімнати.

— Прокинулися? — весело сказала вона. — От і добре. Ми вас швидко на ноги поставимо; правда, лікар каже, ніби доведеться зробити невеличку операцію, але це дрібниці. Скоро ви зможете знову приступити до роботи…

Швидко і звично вона наливала каву у склянку, говорила так, ніби ніякої війни взагалі не було на світі.

— Як ви тут опинилися? — різко запитала Соколова.

— Зараз вам найголовніше — одужати, — не відповіла на запитання Берг, — а всі принципові питання ми з вами вирішимо потім, коли ви остаточно очуняєте.

— Я хочу знати, ворог ви мені чи друг?

— Це питання ви будете вирішувати, коли одужаєте, — сміялася Берг. — Пийте, це добра кава, ви дуже виголодалися, і щось істотніше вам можна буде дати тоді, коли ви звикнете до їжі. Прошу.

Ще нічого не в силі збагнути, Віра Михайлівна випила каву, і втома знову поборола її; очі самі заплющилися, переможені глибоким сном.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Генерал сидів за широким письмовим столом і уважно розглядав свого співбесідника. Штори на вікнах було опущено. Настільна лампа, прикрита темним абажуром, освітлювала лише частину столу. Величезний кабінет тонув у темряві, і тільки на просторому полірованому столі лежало ясне коло світла.

Інженер Генрі Кервуд теж дивився на генерала Старка. Він про нього вже чимало чув, але бачив уперше. Він знав, що генерал відає авіаційним озброєнням Америки. Про інші сторони діяльності генерала Старка інженерові нічого не було відомо. З цікавістю він чекав початку ділової розмови. А генерал не поспішав говорити, він тільки дивився на Кервуда уважно, вивчаюче. Світлі очі його, під невиразними, ніби вицвілими бровами, дивилися насторожено. Тонкі губи міцно стиснулися, підкреслюючи суворість кощавого обличчя.

Генерал намагався скласти точну думку про інженера Кервуда. За рекомендаціями цей інженер був дуже спритним хлопцем і доручити йому можна було яку завгодно справу. Генерал також знав, що Кервуд дещо тямить не тільки в авіаційній техніці, а і в розвідці. В усякому разі, спеціальні завдання виконувати йому не вперше.

Генерал ніколи нічого не вирішував необдумано. Він не поспішав говорити навіть тоді, коли вище начальство негайно вимагало відповіді. Ця властивість уберегла генерала від багатьох неприємностей. Справа, заради якої Старк викликав Кервуда, була важливою, і тому генерал довго розмірковував, вирішуючи, чи придатний Кервуд для виконання завдання.

Він встав з-за столу і підійшов до вікна. Відхилив штору, глянув униз на вулицю. Вона пливла перед очима численними вогнями машин. Зверху горіли вогні реклам. Для Нью-Йорка затемнення не було потрібним.

Старк повернувся до столу. Далі розмірковувати нічого. Мабуть, цей хлопець придатний. Перше враження від нього хороше. Приємно вже те, що він зміг витримати таку довгу паузу, не промовивши жодного слова.

Генерал став біля свого крісла. Він був високий на зріст, і світло від лампи, прикритої темним абажуром, сягало йому до пояса.

Кервуд міг побачити пояс і пряжку, та. ще численні орденські стрічечки на грудях генерала. Голова і обличчя Старка здавалися невидимими.

— Як ви поставитеся до поїздки в Радянський Союз? — запитав генерал, і це запитання вразило Кервуд а. Він міг припустити що завгодно, але така пропозиція йому на думку спасти не могла.

А проте виказувати своє здивування не годилося.

— Коли треба поїхати до Радянського Союзу, то я, звичайно, поїду. Проте я не знаю, чи встигну я доїхати саме до Радянського Союзу.

— Встигнете. Так швидко німці його не розіб'ють. Це трапиться пізніше. І саме в зв'язку з тим, що поразка росіян у цій війні неминуча, ви туди і поїдете.

— Що ж я мушу звідти привезти?

Інженер Кервуд був явно догадливим хлопцем. Видно, таки недаремно говорили, ніби він може виконати найделікатніше завдання. Генерал вирішив не гратися в піжмурки, а йти до справи просто.

— Вам щось говорить прізвище — Крайнєв? — запитав він.

Кервуд на мить замислився. Він зразу пригадав це прізвище, але вдав, ніби пригадує.

— Звичайно, говорить, — відповів він не кваплячись, — російський інженер Крайнєв працює над реактивною технікою. Колись його захопили німці, але він зумів їх одурити. Свого часу про це було багато галасу в газетах. Правда, вся ця історія трохи скидається на якусь неймовірну…

— Мене мало цікавить ваша думка щодо минулого Крайнєва, — перебив його генерал. — Мене цікавить тільки майбутнє. Крайнєв нам потрібний.

— Нам? — Вперше за всю розмову Кервуд дозволив собі проявити якесь почуття. Він здивувався одверто і щиро.

— Так, Крайнєв нам потрібний. Він винайшов такі речі, до яких наші інженери ще довго не додумаються. І буде дуже шкода, якщо він опиниться в руках німців, зрозуміли?

— Так, зрозумів. Я мушу його викрасти?

Генералові здалося, ніби він помилявся в Кервуді.

Хлопець мислить безперечно надто примітивно.

— Зараз викрадати його нічого, а крім того, це вам не вдасться. Вам треба приїхати туди і почекати, поки німці настільки наблизяться до перемоги, що всім стане ясною доля Радянського Союзу. От тоді ви виступите на сцену, підготувати до цього самого Крайнєва і його співробітників вам доведеться раніше.

— А коли німці не розіб'ють Радянський Союз?

Генерал сів у крісло, і Кервуд міг побачити його обличчя. Він навіть пошкодував, що поставив це запитання. Мабуть, генерал зараз розчарувався остаточно в здібностях Генрі Кервуда.

— Як це німці не розіб'ють Радянський Союз? — перепитав генерал. — Ви ставите якісь нерозумні і безтактні запитання. Це вже давно вирішено у Вашінгтоні. Там не помиляються. Я хочу знати, чи зрозуміли ви моє завдання.

— Так, — поспішив відповісти Кервуд, щоб якось розвіяти неприємне враження від свого несподіваного запитання. — Я сподіваюся, мені вдасться виконати ваше завдання. Звичайно, коли у моєму розпорядженні будуть відповідні матеріальні й транспортні можливості.

— За це можете не турбуватися, — відмахнувся генерал, і Кервуд зрозумів, що, очевидно, комусь дуже хочеться мати Крайнєва в Америці і грошей на це не шкодуватимуть.

— У мене будуть ще якісь спеціальні завдання?

Генерал Старк знову кілька хвилин подумав.

— Ні, — нарешті рішуче відповів він, хоч йому дуже хотілося сказати «так» і доручити Кервудові ознайомлення з роботою Крайнєва. — Ні, — ще раз повторив він, підкреслюючи своє слово енергійним рухом руки. — Коли ви візьметеся до інших завдань, то можете проґавити основне. Отже, нічого і нікого, крім Крайнєва. Ні, мабуть, не тільки його одного. Підготовчу роботу можна також вести серед його найближчих співробітників. Вони теж можуть бути дуже корисними. Постарайтеся стати його приятелем, другом, чим завгодно. Повторюю, для нас усіх буде великою неприємністю, коли німцям пощастить захопити Крайнєва.