Сутiнки

Взагалі, влада є найстрашнішим породженням людства, хоча без неї і не можна. Такий собі от парадокс, чотирикутний трикутник…

Тож немає сенсу деталізувати весь широкий спектр вчинків і думок Вілена Петровича Шерстохвостова на довгому, звивистому, вибоїстому шляху по дорозі влади, аби це хоч комусь було цікаво. А тому — лише незвичні епізоди з того шляху, в які, можливо, догматикам і повірити буде важко.

І ще: коли уважно продивитися, влада і бандити — сіамські близнюки. Але чомусь влада постійно переконує свій народ, що вона — біла й пухнаста, а бандити — невгамовне зло. Хоча і ті, і інші — звичайні захисники. З усіма недоліками. Просто захищають різні верстви суспільства.

Влада, разом з міліцією, судами, прокуратурою, в’язницями, податковою, митницею, військами, спецпідрозділами, пожежниками — захищає саму себе і всіх, хто присмоктався до неї. І тільки бандити, в масовій самоті, постійно піклуються про бідний народ, лише зрідка його грабуючи, ґвалтуючи і вбиваючи.

Проте коли подлубатися у статистиці, обов’язково виявиться, що владні структури грабують, калічать, ґвалтують і вбивають набагато більше населення, ніж професійні злочинці, бо більшість злочинів (влада приховує це) скоюється випадково, звичайними громадянами: з перепою-похмілля, голодухи, сексуальних сплесків, цікавості, заздрості, задумливості.

Якщо копнути ще глибше, знову виявиться, що моральний кодекс бандитів — на щабель вищий, ніж будь-якої з гілок влади, та й самої влади в цілому.

Головні і найстрашніші сьогоднішні злочини бандитів, що їм закидають: поширення розпусти, наркотиків, торгівля зброєю, підробка продуктів і горілки. Але ж це — дрібниці, коли згадати, як наша влада нас годує, лікує, учить і розважає. То краще б вона поширювала наркотики!.. Бо і зброєю торгує, і розпусту курує… та й з того ж обігу наркотиків має процент, і вельми непоганий, хто цього не знає?.. То — в чім різниця??

Лише втім, що влада все це робить, прикриваючись бандитами. Тому й цінує їх, як свою тінь, бо без них існувати не зможе.

Що цікаво: жодне з бандитських угруповань за всю історію людства не інспірувало жодної не те що світової, навіть серйозної регіональної війни! І не тому що не мало можливості — просто розуміло її безглуздя, бачило інші, розумніші способи досягнення поставленої мети.

Навіть за всіх етнічних чи релігійних розбіжностей серед бандитів, між ними ніколи не відбувалися кровопролиття на суто національному ґрунті — тільки через гроші, порушення внутрішнього кодексу жадібність або перехрещення інтересів у сферах впливу.

Звідси можна сміливо зробити проміжний висновок: влада — більш злочинна, ніж бандити.

Зважаючи ж на незаперечний факт, що сьогодні практично всі видатні бандити — у владі, а влада не прийняла їхні правила гри і не стала кращою, слід зробити остаточний висновок: наша влада безнадійно, невиліковно хвора і злочинна, у найжорстокішій і збоченій формі, якщо навіть бандитів примушує жити за своїми принципами, ламаючи їхні традиції, кодекси честі, правила і мораль.

Тобто — розбещує навіть уже розбещених.

Тому: не будемо про нашу владу, та ще — проти ночі. Бо присниться бабай. Поганий.

Поїзд повільно сунув літнім нічним безкраєм, ліниво постукуючи на стиках рейок. У темному, занедбаному вагоні-теплушці, колись переробленому з вантажного, під стелею висів лише ліхтар «летюча миша» і тягло з усіх щілин сирим нічним повітрям. Особливо ж задувало з круглої дірки в підлозі, у кутку вагона, що служила за відхоже місце, з мокрими загидженими краями і клаптями «відпрацьованого» паперу.

У протилежному кутку вагона світився вогниками шкали транзисторний приймач «Меридіан», з якого злагоджено горлали ситими комсомольськими голосами підтоптані хлоп’ята:

Біля приймача, на великій розстеленій купі соломи примостилися троє пасажирів цього незвичного потяга — два чоловіки і жінка.

Наприкінці літа Балига призначив зятю несподівану термінову зустріч у Києві, і Вілен Петрович, покинувши всі свої справи голови обласної ради, поперся до столиці. Тесть чекав його вдома, мовчки привітався, одразу ж повів на вулицю, до машини, за кермо якої сів сам, і повіз за місто, у чудовий листяний ліс.

На всі спроби Білена заговорити Юрій Іванович прикладав пальця до рота і заперечливо хитав головою.

Коли ж вони вже зупинилися далеко від міста, Балига вийшов, поманив зятя за собою, уважно оглядаючись навкруги. І лише як відійшли з галявини у гущавину і посідали в непролазних кущах, один проти одного, старший пояснив усі перестороги:

— Ти знаєш, що вже більше року я відійшов від справ і веду тихе життя. Але це не означає, що мене викинуто на смітник історії. Просто я зник з очей занадто цікавих політиків… нової формації. Так треба було. Зараз настав саме мій час. І твій. Я — керівник важливої місії, а ти — її головний виконавець.

— Я слухаю. Уважно, — кивнув головою Вілен.

— Так от… — тесть майже впритул нахилився обличчям і заговорив тихо, але чітко. — Настала пора, на яку ми не сподівалися, але передбачали: треба сховати золото Партії…

— Всієї?! — аж скинувся зять, напружившись.

— Ти що?! — Юрій Іванович зневажливо посміхнувся. — Ти навіть не уявляєш, скільки це… Ні, лише золото нашої, української Партії, її частку. Мовчи і слухай! Всі папери, все потрібне буде в тебе, ти керуєш всім і відповідаєш за все. Я ж — здійснюю всю підготовку, взаємозв’язок, загальне керівництво: твоя справа лише везти вантаж і контролювати все на шляху. Будуть два помічники, з яких одна — жінка. Ти їх знаєш.

— Хто?..

— Побачиш… Так от: оскільки золото зберігається частками, у всіх областях, на випадок будь-яких провокацій або зради ваш маршрут буде через усю Україну. Поїдете потягом, у тому броньованому вагоні, в якому Леніна з компанією завозили з Німеччини до Росії колись: це і Конспірація буде, і продовження наших традицій. Машиніст теж буде той, що віз тоді Леніна. Потяг причеплять до паровоза, що зараз стоїть у Боярці, символізуючи міф про подвиг комсомольців з роману «Як гартувалася сталь». Тому що цей паровоз, за винятком деяких частин — з чистого золота, пофарбованого багато разів. Ваш вагон буде одразу за ним, потім — вагони із золотом у злитках і коштовностями в мішках.

- І що, про цей паровоз ніхто не знав і не здогадувався?.. — Шерстохвостов навіть забув, що давно розучився дивуватися.

— Хто знав, — Юрій Іванович поблажливо посміхнувся, — той уже забув давно… А хто намагався згадати — став на голову коротший. Так же й цікаві. Ти що, свою Партію за зборище дурнів маєш? Ми навіть космонавтів на Сонце планували запустити. Вночі, щоб не згоріли… Та не встигли. Краще слухай уважно. Паровоз — то лише частина золотого запасу на Київщині. Залишки будуть завантажені у пульманівські відкриті залізні вагони, із завареним низом. Золото кладуть на третину вагона — більше не можна, воно важке дуже, а на дві третини — засипають сміттям, відходами скотобоєнь, заливають зверху п’ятьма машинами фекалій з вигрібних ям. І так — у всіх вагонах, що ви їх зберете на шляху.

— Але ж… Це ж які пахощі будуть!.. — Аж прикрив рота рукою Вілен, уявляючи собі. — Воно ж тхне так, що… Як же ми дихати будемо?!

— Ну, по-перше, отримаєте носові фільтри, остання розробка лабораторій КДБ, по-друге — будуть щонайновіші протигази у достатній кількості, по-третє — зверху вагони притрусять спеціальним порошком, що зменшує запахи у десять разів, а по-четверте — швидко звикнете, бо людина за необхідності звикає до всього. До того ж ця робота не безкоштовна, кожен з вас трьох отримає свій процент, залежно від відповідальності. Тобі випадає близько двох тон у золоті, плюс коштовне каміння, платина… Але я вирішив, що твою частку краще мати в доларах. То вийшло близько мільярда американських президентів.