Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

нув у Париж, ідеалом моїм був французький худож-

ник Альфонс де Невіль і у нього я хотів вчитися».

Самокиш із жвавим інтересом вивчав музеї і ху-

дожні виставки Парижа. Годинами простоював перед

картинами Невіля, Мейсоньє, Рози Боннар, Бастьєна

Лепажа, вивчав твори Рубенса, Леонардо да Вінчі, Ве-

ласкеса, Фортуні, Мункачі, творчість барбізонців, ми-

лувався роботами Міллє і Реньо. Він високо цінував

сучасний французький живопис. Захоплювався ім-

пресіоністами, вивчав техніку пленерного живопису в

288

приватній студії Колороссі, студіював натуру на віль-

ному повітрі, насиченому сонячним світлом, грою тіні,

кольоровою палітрою. Проте головною метою худож-

ника було вивчення батального живопису. Він писав:

«У Парижі я вчився у Детайля. Це був майстер баталь-

ного живопису із світовою славою». Навчання у Еду-

арда Детайля сприяло удосконаленню техніки письма

молодого художника .

За академічними правилами пенсіонери-баталісти

повинні були один рік провести у Франції, а інші три

роки в Росії — у військах, на маневрах та інших війсь-

кових навчаннях. Протягом пенсіонерського строку

Самокиш тричі виїжджав у Росію і перебував там три-

валий час, а також відвідав Італію, де ознайомився з

музеями Флоренції, Рима, Ґенуї, мандрував по Іспа-

нії, побував в Алжирі.

Повертаючись до Парижа, продовжував заняття в

майстерні Детайля, слідкував за новими роботами ху-

дожників-баталістів. Особливо сильне враження на

нього справила картина Еме Моро «Рейсгофен», ек-

спонована на виставці Салону у 1887 році.

Наприкінці 1889 року Самокиш попрощався з Пари-

жем і, склавши звіт перед Академією, почав самостій-

ний творчий шлях.

Після повернення з-за кордону він виконав три вели-

ких картини для військово-історичного музею в Тиф-

лісі (тепер Тбілісі, Грузія): «Бій під Авіляром у 1877

році», «Баталія коло річки Іорі у 1800 році» та «Оборо-

на Наурської станиці». Після цих картин він тривалий

час не працював у жанрі батального живопису.

На академічній виставці 1890 року за картину «Та-

289

бун на водопої» Самокишу було присуджено звання

академіка живопису.

На початку 90-х років художник всю свою діяльність

присвятив книжковій графіці. Почавши з ілюстрацій

для журналу «Нива», він протягом десятиріччя вико-

нав тисячі різноманітних рисунків. Манеру ілюстрацій

Самокиш виробив на основі знайомства з досвідом ро-

боти в графіці французьких художників Невіля і Де-

тайля. Його рисунки нагадували графіку Невіля. Він

став неперевершеним в Європі майстром рисунка пе-

ром, особливо віньєток, у жанрі яких художник виявив

багато фантазії і витонченого смаку. Ілюстрації Само-

киша досягли віртуозного реалістичного мистецтва.

У Парижі Самокиш познайомився з талановитою

художницею-акварелісткою і рисувальницею Оле-

ною Петрівною Судковською, з якою одружився у 1890

році. Згодом вони часто працювали разом над ілюстра-

ціями до книг.

Великою графічною роботою художника у

1890-

1891 роках були рисунки пером, сепією і аквареллю до

книги Радде «23000 миль на яхті «Тамара», в якій роз-

повідається про мандрівку в Індію 1889 року. Близько

400 рисунків до цієї книги Самокиш виконав з фото-

графій, знятих під час мандрівки. Поєднання доку-

ментальної достовірності з виразністю віртуозного ри-

сунка створює враження безпосередніх замальовок з

натури. Це дало привід помилково вважати, що Само-

киш і сам мандрував по Індії. За художнім оформлен-

ням книга Радде представляє один з кращих зразків

книжкової графіки свого часу.

Ілюстрації Самокиша до книг «23000 миль на яхті

290

«Тамара» (1890-1891), «По

білому світу» (1893-1894),

«Великокнязівське і царсь-

ке полювання на Русі»

(1894-1896),

«Біловезька

Пуща», до творів О.Пушкі-

на, Л.Толстого, Я.Полонсь-

кого, численні рисунки до

видань з історії полків ро-

сійської армії та до книг з

історичної і військової те-

матики принесли йому сла-

ву видатного майстра гра-

фічного мистецтва.

Художник М. Самокиш.

Хорти.

291

Українсько-французькі

зв'язки

в особах, подіях та легендах

У 1900 році на Всесвітній

Малюнок пером.

1896рік.

художній виставці в Пари-

жі за картину «Четверня на повороті» художнику при-

судили бронзову медаль.

Мешкаючи і працюючи в Петербурзі, художник не

поривав зв'язків з Україною, його хвилювала її геро-

їчна історія. У 1900 році разом зі своїм другом С.Ва-

сильківським і українським істориком Д.Яворниць-

ким він видає альбом «З української давнини», який

продовжував традиції альбому «Живописна Украї-

на» Т.Шевченка. Д. Яворницький стисло виклав істо-

рію українського козацтва і написав нариси про героїв

визвольної боротьби українського народу. С.Василь-

ківський намалював акварельний портрет кожного ге-

роя, а М.Самокиш виконав рисунки на теми життя і ді-

яльності намальованого персонажу. Самокиш виконав

рисунки пером до 20 сюжетів альбому, серед них пор-

292

трети уманського сотника Івана Ґонти138, героя пое-

ми Т.Шевченка «Гайдамаки», та народного письмен-

ника і філософа 18-го століття Григорія Сковороди139.

Рисунки Самокиша до альбому пройняті духом народ-

ності, спираються на глибоке знання побуту і душевну

близькість художника до свого народу.

У 1903-1906 роках Самокиш разом з Васильківсь-

ким виконав велику роботу в галузі монументально-

декоративного живопису — настінні розписи в будин-

ку Полтавського губернського земства. У цій роботі

Самокишу належать орнаментальні панно і обрамлен-

ня фрескових картин за мотивами народного декора-

тивного мистецтва. З Васильківським він намалював

велике фрескове панно «Козак Голота»140.

У 1904 році, коли почалася російсько-японська вій-

на, Самокиш як військовий художник-кореспондент

журналу «Нива» виїхав на фронт. Його велика серія

рисунків і акварелей була опублікована на сторінках

журналу «Нива» та в альбомі «1904-1905. Война из

дневника художника». У своїх рисунках він розкри-

ває трагедію війни, в якій гинуть маси людей обох во-

юючих сторін, загальнолюдський характер цієї траге-

дії. Всі його симпатії на боці народу. Альбом Самокиша

є видатним явищем у мистецтві батального жанру по-

чатку 20-го століття.

У 1912 році художник разом з Васильківським видає

альбом «Мотиви українського орнаменту». В альбомі

представлені мотиви вишивок, виконаних шовком, зо-

лотом і кольоровими нитками. Рисунки Самокиша пе-

редають красу і багатство кольорового рослинного ві-

зерунку і різноманітну техніку українських вишивок.

293

З 1893 року художник почав педагогічну діяль-

ність у Петербурзькій школі Товариства заохочення

художників як викладач рисунка. З листопада 1911

року став викладачем у майстерні батального жанру

Петербурзької академії художеств. На початку 1913

року його обрали професором-керівником батальної

майстерні і призначили дійсним членом Академії ху-

дожеств. Праці з учнями Самокиш приділяв багато

уваги і часу. Суворий і вимогливий, він умів вносити в

навчальні заняття постійну атмосферу високої любові

до мистецтва, до батального жанру, користувався ве-