Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

тає твори Горація і Тібула, Арістофана і Плутарха,

Геродота і Ксенофонта, Тіта Лівія і Гомера, Платона

і Конфуція, Данте і Аріоста, Шекспіра і Ларошфуко,

Бальзака і Дюма, Флобера і Золя, Стендаля і Мішле

і свого великого земляка, улюбленого Гоголя. Філо-

софські книги вражають її. Вона має уявлення про все,

але найглибше всього вивчила історію, літературу і

фізику, щоб бути спроможною читати все, що цікаво.

І все цікаве збуджує у неї справжню лихоманку: «Коли

мене охоплює лихоманка читання, я скаженію, і мені

здається, що ніколи не прочитаю я всього, що потрібно;

я б хотіла все знати, голова моя готова луснути...» У неї

справжня пристрасть до книг, яких в її бібліотеці в Па-

рижі близько семисот томів. І чим більше вона читає,

тим більше відчуває потребу читати, тим більше від-

кривається перед нею ряд речей, які хотілося б їй вив-

чити. Вона захоплюється і політичними питаннями, із-

за політики вона могла втратити сон.

У дванадцять років, закохавшися у герцога Г. (ма-

309

буть Гамільтона), Маруся на сторінках «Щоденника»

міркує про свою любов (1873) і можливе одруження.

Аналізуючи почуття (1876), які виникли між нею та

племінником кардинала П'єтро Антонеллі, вона при-

ходить до висновку, що рівень її розвитку і інтересів

значно перевищує рівень її потенційних женихів і ото-

чення. Усвідомлення цього прирікає Марусю на ду-

шевну самотність.

Природа щедро обдарувала Марусю багатьма та-

лантами, вона любила життя у всіх його проявах і дуже

хотіла «відразу жити сімома життями». Але слабке

здоров'я через силу протистояло позамежним наван-

таженням, які взяла на себе Маруся. Щоб зняти втом-

леність і поправити здоров'я, вона мандрує, лікується

на курортах. У 1876 році подорожує по Італії (Рим, Ва-

тикан, Неаполь, Помпея, Везувій). У Ватикані побува-

ла на аудієнції у папи Пія ІХ (1846-1878). Обожнюючи

живопис, вона відвідує музеї; тривалий час просто-

ювала біля картин великих італійських художників.

У травні 1876 року її здоров'я різко погіршало, виник-

ла біль у грудях і сильний кашель, а у червні почало-

ся кровохаркання, туберкульоз уразив праву легеню.

У серпні Маруся поїхала до батька і брата в Україну.

По дорозі була в Петербурзі і Москві. Петербурґ їй не

сподобався. У маєтку батька зустрічалася з численни-

ми родичами, закохувала в себе місцеву молодь, коке-

тувала. Разом з батьком їздила в Полтаву, Харків, від-

відала Диканьку й інші гоголівські місця. Після майже

чотиримісячного перебування в Гавронцях вона з

батьком повернулася до Парижа. Бажаючи примири-

ти своїх батьків, які, незважаючи на тривалу розлуку,

310

любили один одного, Маруся добилася з'єднання ро-

дини.

Володіючи чудовим голосом (меццо-сопрано), граю-

чи на багатьох інструментах (рояль, гітара, арфа, ман-

доліна), Маруся мріяла стати знаменитою співачкою.

Але почавшийся туберкульоз легенів, а потім катар і

хронічне запалення гортані призвели до втрати голо-

су. Гордовита, зарозуміла і шанолюбива, вона у 1877

році вирішила присвятити себе живопису, давши са-

мій собі клятву стати у двадцять два роки знаменитою

або умерти: «Якщо живопис не принесе мені швидко

слави, я вб'ю себе, і все тут. Це вирішено...»

Переїхавши з Ніцци до Парижа, вона у вересні 1877

року вступає до приватної академії живопису Рудоль-

фа Жульєна і в короткий термін досягає вражаючих

успіхів, підкоряючи своїх викладачів Рудольфа Жу-

льєна і Тоні Робера-Флері своїми незвичайними здіб-

ностями. Навчання в академії принесло їй радість.

Працюючи по 8-10 годин на день, Маруся за два роки

опанувала семирічним курсом навчання і стала улю-

бленою ученицею своїх учителів. Такого напружен-

ня її організм не витримав, вона почала втрачати слух

(1880), сильно кашляти, їй стало важко дихати.

У 1880 році відбувся її дебют як художниці, вона взяла

участь у Салоні, який виставив її картину «Молода жін-

ка за читанням роману Дюма «Розлучення». Під карти-

ною стояв підпис «Marie Constantin Russ», у подальшому

вона підписувала свої твори «M. Bachkirtseff». Картина

була помічена і схвалена критикою. У 1881 році Башкир-

цева виставляє в Салоні велике полотно «Студія Жульє-

на», якому журі надало друге місце.

311

У квітні 1881 року до Парижа приїздить батько, і у

кінці травня Маруся з батьками відправляється в Гав-

ронці, де пише портрети українських селян, працює

на природі. Здоров'я її погіршується, приходять дум-

ки про смерть: «Невже я умру? Трапляються хвили-

ни, коли я холодію від цієї думки. Але я вірю в Бога,

мені не так страшно, хоча... я дуже хочу жити». У кін-

ці липня вона, повертаючись до Парижа, зупиняється

в Києві і відвідує Лавру. Батько і мати гаряче моляться

за її здоров'я. У Парижі вона дізнається, що почався

туберкульозний процес і в лівій легені. Катастрофічно

погіршується слух.

У жовтні 1881 року Маруся подорожує по Іспанії, від-

відує Толедо, Кордову, Севілью, Ґранаду, Мадрид. Ман-

друючи, вона постійно працює. У Мадриді копіює карти-

ни Веласкеса. Маруся усвідомлює, як мало їй відпущено

часу, і в жовтні 1882 року знову, вже в останній раз, їде в

Гавронці, щоб побачитись із мамою, батьком і братом.

У 1883 році вона багато працює і створює свої основ-

ні картини «Під парасолькою», «Осінь», триптих «Три

усмішки» («Дитина», «Дівчинка», «Жінка»), «Жан і

Жак», «Портрет парижанки», «За книгою». У Салоні

1883 року Башкирцева виставляє картину «Портрет па-

рижанки» і жанрове полотно «Жан і Жак», які мали ве-

личезний успіх, отримує медаль і похвальні відзиви у

пресі. Російський ілюстрований журнал «Всесвітня ілю-

страція» вмістив на першій сторінці репродукцію кар-

тини «Жан і Жак» і надрукував статтю про художницю.

У червні 1883 року помер батько, йому не було і п'я-

тидесяти років. Маруся картає себе за те, що не змогла

поїхати до нього і доглядати за ним до самого кінця.

312

У неї багато нових задумів, але все частіше вона зму-

шена переривати працю. Маруся усвідомлює, що ско-

ро помре, але сподівається, що живопис, якщо і не про-

довжить її життя, то не дозволить зникнути безслідно.

Про це вона пише в «Щоденнику»: «Так багато справ

у житті, а життя таке недовге! Я не знаю, чи встигну

здійснити навіть те, що задумала... «Святі жінки», «Ве-

ликий

барельєф», «Весна», «Юлій

Цезарь»,

«Аріад-

на»... Я відчуваю в собі таке духовне піднесення, такі

поривання до великого, що ноги мої вже не торкають-

ся землі. Що мене постійно переслідує, так це острах,

що я не встигну виконати всього задуманого... Адже я

не проживу довго... Я живу тільки чвертю життя і тому

мені здається, що свічка розбита на чотири частини і

горить з усіх кінців... »

У Салоні 1884 року пейзаж «Осінь» і жанрова кар-

тина «Мітинг» мали великий успіх. Не було жодного

журналу, який би не писав про її картини. Вони при-

несли Башкирцевій довгоочікувану славу. Вона щас-

лива, тому що відбулася як художниця. Але вона ще

мріє відбутися як письменниця. Маруся хоче, щоб

який-небудь письменник оцінив її «Щоденник» як лі-

тературний твір. Із цією метою вона, зберігаючи ано-

німність, почала листування з Ґі де Мопассаном, який

глибоко розумів жінок. Але листування з письменни-

ком розчарувало її, вона прийшла до висновку, що він

не та людина, яку вона шукає. Про їх відносини напи-

сав біограф Мопассана Арман Лану.