Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах

портрет шанованого ним живописця за програмою на

звання академіка. На портреті

Яковлева

Левицько-

му близько 77 років, у нього погляд людини сповненої

енергії і невичерпного інтересу до життя.

Дмитро Григорович Левицький народився в Києві

близько 1735 року в родині потомствених священнос-

лужителів. Його батько Григорій Кирилович був па-

рафіяльним священиком Михайлівської церкви в селі

Маячка біля містечка Кобеляки на Полтавщині, куди

з Правобережної України у другій половині 17-го сто-

ліття переселився його предок священик Василь Ніс.

За легендою, яка ґрунтується на родинних пере-

казах, Григорій Кирилович Ніс навчався в Польщі у

Вроцлаві і в Київській академії. Навчаючись граверній

справі в Польщі, він змінив родове прізвище і став під-

писуватися Левицьким.

Згідно запису Київської духовної консисторії47 відо-

мо, що він здавав у найми свою парафію іншому свя-

щенику. Сам же мешкав у Києві у власному будинку на

Подолі і, як видатний гравер, створював високохудож-

ні гравюри для видань Києво-Печерської лаври48. Крім

граверних робіт, він за дорученням Синоду49 здійсню-

вав нагляд за художнім рівнем іконопису і розписом

церков і соборів Київської єпархії.

129

Достовірних відомостей про дитинство і юність Дми-

тра Левицького немає. Його першим учителем живопи-

су був батько. За легендою батько і син були запрошені

1752 року для участі у розпису Андріївської церкви50,

збудованій в Києві на Андріївській горі51 за проектом

архітектора В.Растреллі52.

Розпис церкви здійснювала «живописна команда»

при Канцелярії від будівництва під керівництвом ху-

дожника Вишнякова. У «команді» був відомий жи-

вописець-портретист Олексій Петрович

Антропов53,

який очевидно мав сильний вплив на вибір життєвого

шляху юним Дмитром.

Відомо, що Дмитро Левицький у 1758 році приїхав

до Петербурґа і став учнем, а потім помічником Антро-

пова в його приватній живописній школі. У 1762 році

він вже як самостійний художник брав участь зі своїм

вчителем у розпису тріумфальних воріт у Москві, збу-

дованих у зв'язку з коронацією Катерини ІІ.

До 1768 року Левицький перебував у Москві і пра-

цював як вільний художник. Про його діяльність у цей

період майже нічого невідомо. Тоді ж у Москві за осо-

бистим розпорядженням Катерини ІІ споруджено дві

церкви. Цим будівництвом імператриця відзначила

свій прихід до влади. Обидві церкви були збудовані за

рахунок державної скарбниці. Виконання іконостасів

Гофінтендантська контора у лютому 1767 року дору-

чила вільним живописцям — москвичу Василю Васи-

льєвському і киянину Дмитру Левицькому. У жовтні

того ж року замовлення, яке складалося із 73-х іконо-

писних образів, було виконано.

Приїхавши у січні 1768 року до столиці, Левиць-

130

кий створює портрети ад'юнкт-професора історичного

живопису Гаврила Козлова та його дружини, які були

представлені на академічній виставці 1769 року. За ці

портрети Дмитру Левицькому надали звання «при-

значеного» в академіки, тобто кандидата у повноправ-

ні члени Академії художеств. Це було офіційним виз-

нанням таланту художника, і з цього часу відбулася

різка зміна в його долі.

На академічну виставку 1770 року «вільний мало-

рус» — так його, українця, називали в документах —

представив шість портретів: Олександра Строганова,

Григорія Теплова, Олександра Кокорінова, Богдана

Умського, Християна Віргера і Никифора Сєзамова.

За портрет директора Академії художеств Олексан-

дра Пилиповича Кокорінова Левицькому надали зван-

131

ня «обраного», тобто по-

вноправного,

академіка.

У березні 1771 року Рада

Академії призначила його

керівником класу портрет-

ного живопису, а у жовтні

1776 року він став радни-

ком Академії.

Розквіт творчості худож-

ника розпочався з портре-

та Кокорінова (1769). Особ-

ливо плідним у творчості

став 1773 рік, коли були на-

писані портрети Дені Дідро

і Прокопа Демідова. Цьо-

Художник Д.

Левицький.

го ж року він започатковує

Портрет Дені Дідро.

1773рік.

132

цикл із семи портретів ви-

хованок Смольного інститу-

ту54 (1773-1776), який при-

ніс художнику славу. У цих

портретах Левицький пере-

дав на полотні світлий дух

радісної юності і неповтор-

ні риси вдачі кожної із семи

«смолянок». Про жіночі пор-

трети художник Костянтин

Коровін55 сказав: «Хіба не

поет Левицький? Які та як у

нього передані жінки!»

Портрети близьких ху-

Художник Д. Левицький.

дожнику людей зігріті ду-

Порт-

шевним теплом, вони захо-

рет невідомої у блакитній

плюють виразністю образів

сукні. 1784рік.

133

Українсько-французькі зв'язки

в особах, подіях та легендах

і правдивою передачею характерних особливостей. У

1779 році він створює «Портрет священика», прототипом

якого вважають його батька. За глибиною психологічно-

го вирішення він нагадує твори великого Рембрандта56.

Левицький захоплювався літературою і музикою і

вважався одним із найосвіченіших людей свого часу. Се-

ред його друзів були музиканти Марко Полторацький57 і

Євген Фомін58, поети Василь Капніст59, Гаврило Держа-

він60 і Іван Дмитрієв61, архітектор і поет Микола Львов62,

просвітитель Микола Новіков63 та багато інших видатних

діячів культури. Образи багатьох з них він залишив по-

томкам у своїх творах. З особливою любов'ю здійснений

портрет Миколи Новікова (1792), в якому відчувається

неординарна постать мислителя і діяча нового складу.

134

Чудова

ерудиція

з питань історії ми-

стецтва,

практики

сучасних йому за-

хід

ноєвропейських

шкіл і, насамперед,

особливостей

фран-

цузького

парадного

портрета

дозволили

Левицькому

розро-

бити свою систему

навчання, яка визна-

чила вимоги до май-

стерності та погляди

на мистецтво цілого

Художник Д. Левицький.

покоління

художни-

Портрет М. Новікова

ків-портретистів.

(1744-1818).

Левицький починав навчання своїх учнів з копію-

вання робіт кращих вітчизняних і західноєвропейсь-

ких майстрів. При цьому він домагався творчого зобра-

ження зразків, що копіювалися. Потім учні переходили

до створення оригінальних портретів. На цьому ета-

пі він навчав художників-початківців композиційній

побудові картини і пошуку в натурі тих притаманних

ознак, які роблять її образ неповторним, єдиним, тобто

передають характерні риси. Левицький був перекона-

ний, що тільки завдяки передачі в портреті характе-

ру людини художник може досягти природної схожо-

сті з натурою.

У 1763-1772 роках до Петербурґа надійшли закуп-

лені Катериною ІІ приватні зібрання західноєвро-

135

пейського живопису. Левицький добився дозволу на

ознайомлення і копіювання своїми учнями творів із