ГЧ

Ганна, Федір, комсомольці схвильовано стежили то за колодою, то за виразом обличчя Тунгусова, намагаючись по ньому вгадати, чи все йде так, як треба.

Нарешті Микола відірвав очі од зникаючого стовбура і, зустрівши напружені запитливі погляди, усміхнувся. Це була відповідь, якої всі чекали.

Федір не витримав. Він зірвався з місця, оббіг кругом через місток, вискочив на площадку пульта і схопив Миколу в обійми. Дружне «ура» оглушило їх. І коли Ганна, нарешті, пробилася до Миколи крізь шеренгу комсомольців, які насідали на нього, прагнучи потиснути йому руку, вона ясно відчула, що одного тільки потиску руки надто мало, щоб висловити всі поривання її серця…

Отже, високочастотна сушарка була створена і вже працювала! Вологі, щойно обчищені колоди до восьми метрів завдовжки, дошки і бруски, куски і стоси відібраної «резонансної» деревини спокійно пропливали крізь робочий простір генератора і виходили з цеху вже сухими.

Процес, який вимагав звичайно багатьох діб, тепер відбувався на очах у людей протягом кількох хвилин.

Перед колективом фабрики, який ще так недавно перебував у безнадійному тупику, тепер відкрився небувалий виробничий простір.

От чому в ці дні обличчя всіх учасників цієї оригінальної будови сяяли такою завзятою й гордою радістю. Переможцем почував себе кожний. Справді, кому належала перемога? Ну, Тунгусов вирішив науково-технічну проблему. Але ж це Решетков викопав Тунгусова й придумав почати справу на їхній фабриці і «підстьобував» потім адміністрацію. Нічого, звичайно, не вийшло б, коли б Храпов та Вольський не почали діяти енергійно і не скликали тієї знаменитої наради з Вітковським, де Ганна Ридан запропонувала звернутися прямо до наркома. А комсомольці — члени бригади?.. О, кожний з них добре знав, яка частина машини зроблена його руками!

Перемога була спільна, колективна.

Ганна розуміла її велике суспільне значення. Перемога має народжувати інші перемоги. Відкриття нового цеху повинно бути урочистим святом. Хай прийде багато гостей, представників інших підприємств, наукових кіл, преси. Хай знають усі, як треба перемагати, хай подивляться, що вони зробили!

Урочистий пуск нового сушильного цеху відбувся за тиждень до строку, який Тунгусов обіцяв наркомові.

Сотні три гостей, не рахуючи своїх, зібрались у театральному залі клубу. Директор відкрив засідання, Вольський виступив з доповіддю про науково-технічне й промислове значення тунгусовського генератора.

Тунгусов з частиною своєї бригади був у цеху, готувався до демонстрації. Під час доповіді Вольського на фабрику прибув нарком у супроводі Вітковського та ще кількох товаришів з наркомату. Ганна зустріла їх і привела просто в цех.

Тут відбулася третя зустріч Тунгусова з наркомом.

Увійшовши в яскраво освітлений цех, нарком зупинився здивований і красномовно розвів руками. Він сподівався побачити тут звичайну дослідну установку заводського винахідника, скромну й кустарну, яка була цікава своїм задумом, але потребувала ще відповідного оформлення, щоб її пустити в масове виробництво.

А тут перед ним красувався витонченою композицією частин, добре оброблений великий, досконалий витвір інженерного мистецтва. У ньому ясно відчувалася гармонія між виробничим змістом машини, де основну роботу виконувала безпосередньо й незримо сама енергія без грубих механічних зусиль, натужних звуків та інструментів, які щось розтрощували, і зовнішніми формами її компактного тіла з його пульсуючою енергією, гнучкими рухами конвейєра й ніжним дзюркотінням водяних струменів.

Якусь хвилину нарком стояв мовчки, трохи примруживши очі, відверто милуючись небаченою машиною. Він знав уже — йому розповів по телефону Храпов — про те, що всі розрахунки інженера цілком виправдались, знав виробничі показники роботи машини, автоматику, тепер він бачив її.

Усі замовкли. Нерухомий Тунгусов у далекому кінці конвейєра стежив за виразом обличчя наркома.

Нарешті, погляди їх зустрілися.

Швидко і одночасно пішли вони назустріч один одному. Потиснувши руку інженерові, нарком притягнув його до себе і міцно поцілував.

— Я був певен, що так і вийде, — сказав він. — Спасибі, товаришу Тунгусов!

— Ні, це вам спасибі! Коли б не ви, товаришу нарком, нам не вдалося б нічого зробити. Половина успіху належить вам, а половина — усім нам…

Розмова урвалася, гості знайомилися з Тунгусовим, з Решетковим, який відрекомендував їм свою бригаду, зніяковілу від виявленої до неї уваги.

Трохи згодом прийшли професор Ридан з Наталею. Дівчина непомітно прошмигнула в цех за професором, але її встиг помітити Федір. Ганна познайомила їх, і з цього моменту увага бригадира дивним чином почала двоїтись, розподіляючись порівну між Наталею і всіма іншими людьми та подіями.

Уже всі зібрались, і Тунгусов, коротко пояснивши будову сушарки, почав демонструвати її роботу. Гості розташувалися вздовж вільної стіни цеху й затихли.

Знову повторився весь процес сушіння. Але тепер Тунгусов покинув пульт і приєднався до глядачів. Ніхто не керував машиною, ніхто не стежив за показаннями приладів.

Процес вела автоматика.

І коли дверцята вихідного отвору зачинилися за величезним стовбуром дерева, що виповз із цеху, погляди всіх змову були спрямовані на конструктора, і оплески розітнули тишу.

Почесних гостей запросили в клуб. На цей час Вольський закінчив доповідь, і було оголошено перерву. Всі, хто сидів у залі, поділились на чотири групи, оглянули цех і побачили роботу машини.

Хвилин через сорок засідання відновилося.

Збуджена щойно побаченим видовищем публіка зайняла місця. Хтось вимагав, щоб усі ті, що брали участь у створенні сушарки, вийшли на сцену, і збори дружно підтримали цю вимогу. Їх було обрано до почесної президії. Після цього взяв слово директор.

— Пропоную, — сказав він, — обрати й товариша наркома, як активного учасника нашої роботи, що забезпечив її успіх.

Під дружні оплески нарком піднявся на сцену й зайняв місце біля директора.

Багато слів було сказано цього вечора. Виступали робітники, представники науки, підприємств, зацікавлених у тому, щоб використати в себе почин фабрики. Останнім вийшов на трибуну нарком. Він говорив про радянську техніку, що звільняє людину й перетворює її життя, і про вільних людей, які безперервно розвивають техніку. Бадьора, енергійна промова його закликала до нових перемог, до нових сміливих дерзань.

Коли він скінчив, усі схопилися з місць.

Під грім овацій стихійно залунали ритми гімну. Голоси вмить злилися, і грянув «Інтернаціонал».

Одна за одною, як загони в марші, линули в урочистій непорушності залу широкі строфи партійного гімну.

Та ось у передніх рядах виник рух.

Якась жіноча постать зненацька вирвалась уперед, швидко пройшла вздовж рампи праворуч і зникла в коридорі.

Це була Наталя.

«Щось трапилось», — подумала Ганна, побачивши її зі сцени, і непомітно відступила назад, за куліси. За хвилину, збентежена, вона знову повернулась, тихо підійшла ззаду до Тунгусова і, торкнувши його за рукав, повела в глибину сцени.

— Ідіть сюди! Наталя приготувала вам подарунок.

— Миколо Арсеновичу, — уривчасто прошепотіла в напівтемряві Наталя. — Дивіться…

Вона повернулась так, що пасмо світла зі сцени впало на зім’ятий папірець, що тріпотів у її руках. Микола побачив знайомі літери: LMRWWAT.

— Дивіться… — і, торкаючись кінчиком вказівного пальця до кожної букви, вона чітко промовила… — Лиш… ми робітники… діти… святої…

— …армії труда! — в нестямі майже скрикнув Микола. Він занурив обидві руки у волосся і, стиснувши їх, смикнув так, що на очах виступили сльози. — Ну, звичайно! Наталю, люба… — він схопив її за руки й міцно стиснув їх, — який я вам вдячний! Оце справді подарунок! Це ви зараз?

— Так, так, саме під час співу «Інтернаціоналу».

— Ну, молодець! Ось що, друзі… Негайно треба розшифрувати повідомлення німця. їдьмо зараз же до мене. Там ніхто нам не заважатиме.