ГЧ

Юрій Долгушин

ГЧ

_{Художнє оформлення О. ДОВГАЛЯ}

_{Переклад здійснено за виданням: Юрий Долгушин. «ГЧ». Профтехиздат, М., 1960.}

_{ВІД АВТОРА}

_{«ГЧ» я написав давно, ще до Великої Вітчизняної війни. Історія виникнення ідеї цього роману і чотирирічної роботи над ним пов’язана з такими цікавими, часом майже фантастичними подіями, що вже сама могла б стати темою окремого твору. Але зараз мова не про це.}

_{В 1939 і 1940 роках роман був опублікований в журналі «Техника — молодежи». Він називався тоді «Генератор чудес». Велика кількість листів, одержаних мною і редакцією журналу, читацькі конференції, відгуки бібліотек — усе свідчило про те, що роман набув певної популярності серед читачів. Ось чому тепер, приступаючи до підготовки роману для видання окремою книжкою, я не вважав за потрібне грунтовно «обновляти» його.}

_{Проте були критики, які наполегливо радили мені стати на цей шлях. Мені казали: описані вами відкриття і винаходи, які мають і оборонне значення, були зроблені у передвоєнні роки, що прямо випливає із змісту роману. Але війна минула, а ці винаходи застосовані не були. Читач, мовляв, має право запитати: що ж з ними сталося, куди вони поділися. Щоб не викликати в читача такого подиву, перенесіть дію роману п майбутнє або хоча б у наш час, змініть біографії ваших героїв (бо всі вони в такому разі стають на двадцять років старшими), наркома назвіть міністром і т. д. і т. д. Словом, мені пропонували по суті написати новий роман на ту саму тему.}

_{Я з цим ніяк не міг погодитися. Зображуючи мрію уже здійсненою, такою, що вже до певної міри змінює життя своїх героїв, фантаст, — чи пише він у минулому, чи в теперішньому часі, — неминуче порушує історичну правду. І така «реалізація майбутнього» — характерна і цілком закономірна риса наукової фантастики.}

_{Звичайно, щоб підготувати «Генератора чудес» до видання окремою книжкою, та ще через багато років після опублікування журнального варіанта, мені треба було серйозно попрацювати. Багато чого довелося переписати заново, змінити композицію роману, дещо вилучити, додати чимало нового. Я з великим натхненням працював над тим, щоб поліпшити, зробити яскравішим, дохідливішим і цікавішим те, що було раніше. Але зрадити моїх колишніх героїв з їх ідеями, характерами, зовнішністю, вчинками — ні, я просто не мав права так робити.}

_{Основою для фантастики мені послужили справжні події в науці довоєнного періоду. Це був дуже цікавий час, час становлення нової матеріалістичної науки, яка дістала необмежені можливості вільно розвиватися в умовах соціалізму. Жорстоку боротьбу з старими підвалинами науки «кабінетного», «університетського» типу вели прогресивні вчені; їм на допомогу піднімалися нові сили з народу.}

_{Особливо хвилюючі події відбувалися тоді у двох, найближчих мені сферах знання — фізиці та біології. Перемоги, одна визначніша за одну, здобували ідеї нової мічурінської біології та павловської фізіології. Академік О. Д. Сперанський своїми дивовижними дослідами вперше розкрив таємничу роль нервів в організації хворобливих процесів. Професор С. С. Брюхоненко спростував колишні уявлення про смерть організму і демонстрував живу голову собаки. Біолог А. Г. Гурвич відкрив мітогенетичне випромінювання живої тканини, а Лепьошкін — некробіотичне проміння — «проміння смерті». Проведено багато досліджень, що підтвердили припущення про специфічну дію високочастотних електромагнітних випромінювань на живу тканину, на розвиток рослин і мікробів. К. К. Коровін, користуючись ультракороткохвильовим генератором, вирощував редиску завбільшки з яблуко. Інший експериментатор приєднав через посилювач провід від репродуктора до слухового нерва кота, і тоді виявилося, що вухо кота виконує роль звичайного мікрофона, а нерв — роль провода, який передає коливання струму звукової частоти…}

_{Я був тоді в курсі всіх цих і багатьох інших приголомшливих відкриттів, і мені ставало ясно, що фізика і біологія невпинно прямують назустріч одна одній, і на їх зіткненні людство чекають несподівані відкриття.}

_{Такий був тоді час. Читач знайде в «Генераторі чудес» його сліди, його характерні риси, бо я не міг не показати, як ці реальні джерела моїх, поки що фантастичних узагальнень народжувались і формувалися у думках і ділах людей науки, в їх живому, напруженому житті. Хіба не в цьому полягає сенс і значення роману?}

_{І як недобре вийшло б, коли б я послухався критими і переніс дію роману в наш час (не кажучи вже про майбутнє!). Адже тим самим я змусив би своїх героїв у епоху атомної енергії і штучних супутників землі, коли частина моїх фантастичних прогнозів уже близька до реального здійснення, повторювати давно зроблені відкриття і видавати за нові давно відомі ідеї! Оце було б уже справжнісінькою і недозволеною фальсифікацією історії науки.}

_{І є ще одна важлива обставина, на яку я обов’язково повинен вказати.}

_{Хай читач не думає, що коли на обкладинці книжки стоїть моє ім’я, то це означає, що я, автор, — єдиний творець роману. По суті це не так, — у створенні книжки брало участь багато людей.}

_{Наукова фантастика, як я її розумію, — надзвичайно важкий жанр. Кожний твір повинен не тільки відповідати всім загальнолітературним вимогам, але й містити в собі новий прогноз, здобутий з передових наукових ідей. І прогноз цей повинен бути своєрідним відкриттям, винаходом, хай не розробленим у деталях, але принципово обгрунтованим. Зрозуміло, що для виконання такого завдання потрібна велика підготовча робота — і пізнавальна, і творча.}

_{Мушу сказати, що в моїй літературній діяльності це була справді казкова чотирирічка, іноді нестерпно важка, але сповнена величезної радості пізнання справжнісіньких чудес, прихованих у нашій науці, в її людях, у її книжках та інститутах. І я кидався, захоплений, від книжок — до вчених, від лабораторій — до винахідників, як бджола, розшукуючи і збираючи по краплях цей нектар чудес.}

_{Микола Панасович Байдуков, мій давній друг, тоді ще студент і великий «снайпер ефіру», який за дивно короткий строк перетворився потім на генерал-майора — радіоінженера авіаційної служби, ввів мене в електромагнітні хащі, зробив мене короткохвильовиком. З ним ми будували перший у нашому Союзі кустарний телевізор, показали потім Валеріану Володимировичу Куйбишеву жартівливий фільм «Міккі-Маус», який було прийнято з-за кордону [1]. Микола Панасович уже помер. Риси цієї надзвичайно талановитої, скромної і працьовитої людини я показав у образі одного з героїв — Миколи Тунгусова. До речі, другий з головних моїх героїв — професор Ридан — складніше поєднання кількох визначних учених, яких я знав. Ридан — ім’я вигадане, що народилося як один псевдонім за багато років до створення «Генератора чудес». Таким чином, і Ганна Ридан — особа дійсна. І Наталя — теж. І тьотя Паша. Більше взятих із дійсності героїв у романі нема.}

_{Зате в моєму житті того періоду їх було чимало. Лікар Дубровін Євген Олексійович у тісній кімнатці в Тропічному інституті змушував мене тримати білого пацюка з саркомою на спині, поки він опромінював його ультракороткими хвилями; професор Михайло Васильович Фролов годинами показував і пояснював мені, як і чому висушується за кілька секунд сира дошка в полі високої частоти.}

_{Я ніколи не забуду наших зустрічей з академіком Олексієм Дмитровичем Сперанським у ВІЕМі — Всесоюзному інституті експериментальної медицини. Вчений, книжку якого на таку, здавалося б, «суху» тему, як «Елементи побудови теорії медицини», я читав, мов захоплюючий роман, буквально приголомшив мене своїми ідеями, дивовижною витонченістю і філігранністю аналізу явищ. Нам було про що говорити ще й тому, що він не цурається літератури, знає і любить її. Олексій Дмитрович редагував тоді деякі розділи роману.}