ГЧ

— Добре. Припустімо, що ми знайшли метод і розв’язали завдання. Що це дасть?

— О, дуже багато. По-перше, значно спроститься транспортування й збереження всіх продуктів, які швидко псуються. Не потрібні будуть холодильні установки, ізотермічні вагони, рефрижератори, льодники. Техніка виготовлення консервів зміниться. Продукти, приготовлені для консервування, не треба буде варити в автоклавах, досить тільки опромінити їх. І якість консервів, яких не підігрівали до високої температури, буде набагато вищою, вітаміни збережуться; у будь-який час року і в будь-якій точці Союзу ми матимемо свіжі фрукти, овочі, молоко, м’ясо… Свіжі!

— Слухайте, товаришу Тунгусов… Цими днями на одній урядовій нараді ми обговорювали питання про постачання нашої армії. Ви не можете уявити, яка це складна, громіздка й дорога справа. І от постала потреба збудувати цілу систему нових холодильних установок і консервних заводів. Так і вирішено: все це ми будуватимемо, бо ні при яких обставинах наша армія не повинна зазнавати перебоїв у постачанні продуктами харчування. Тепер ви догадуєтесь, чому я заговорив про це з вами? Гаятись не можна. Ми вже почали роботу. От подумайте… Якщо ваші припущення справдяться, ми Переробимо все заново. Обдумайте і завтра сповістіть мене про своє рішення. Виходьте з того, що люди, матеріали, приміщення і взагалі все потрібне у вас буде.

Микола вийшов од наркома похмурий. Відмовитись можливо. Немає підстав. Нарешті, він не має права відмовлятися: цього вимагає держава. Виходить, братися за нову роботу? Скільки часу буде потрібно на це? Він прикинув у думці: генератор для дослідів є, до нього треба тільки зібрати новий стабілізатор частоти. Це дрібниці, три-чотири дні. Далі підуть досліди. Вони можуть тривати і місяць, і рік. Усе залежатиме від організації справи, від масштабу… Потім, коли завдання те розв’язане, почнеться проектування установки, виготовлення деталей, монтаж. Це в усякому разі надовго. Як же бути з професором, адже він певен, що Тунгусов уже вільний і готовий сьогодні-завтра взятися за підновлення «ГЧ». Крім того, не тільки Ридан чекає цього. Для Ганни така відстрочка в роботі батька теж буде ударом…

Микола вирішив відверто поговорити з професором, щоб разом з ним з’ясувати становище. Увечері вій подався в ординський особняк.

Ридан зустрів його радісно. Він відчував, що сьогодні Микола прийде.

— Ну, насамперед поздоровляю! Майстерно зроблена ця сама сушарка! Шедевр!..

Коли враження вчорашнього вечора були вичерпані, професор з надією подивився на Миколу.

— Отже, ви вільні тепер… — сказав він. — Розпочнемо?

— Сьогодні я бачився з наркомом, — обережно почав Микола. — Боюсь, що нам з нашою роботою доведеться ще зачекати.

Він докладно розповів про цю розмову, пропозицію наркома. Ридан замовк і уважно слухав. Спочатку він був прикро вражений. Коли ж Микола згадав про досліди в інституті харчування, професор відкинув назад волосся, насторожився, очі його заблищали.

— Стривайте, стривайте… Як ви кажете? Консервувати ультракороткими хвилями? Виходить, теж шляхом нагрівання? Так само, як ви виганяєте воду з деревини у вашій сушарці? Чого ж ви кажете свіже м’ясо? Адже воно буде варене?

— Ні, ні, Костянтине Олександровичу! Тут зовсім інше. Про варіння немає мови. Температура, правда, підніметься під час опромінення, але небагато, не більше ніж до сорока — сорока п’яти градусів. Так що білок лишається неушкодженим. Опромінення триває всього якусь там секунду, навіть менше. Тут, очевидно, тільки біологічна дія високочастотного поля. У тому досліді, про який я вам щойно розповів, м’ясо, пролежавши в термостаті двадцять три дні, було зовсім свіже.

— Результати аналізу ви бачили?

— Звичайно. Ніяких змін, порівняно з аналізом, проведеним перед опроміненням, не виявлено, якщо не брати до уваги загибелі бактерій і дуже незначної втрати вологи. Проба була герметично закупорена.

Ридан жвавішав дедалі більше.

— Дозвольте… Якщо це так… А ви певні, Миколо Арсеновичу, що вас не обдурили ці самі харчовики?

— Певен. Та це не так і важливо.

— Як?!

— Бачите… Я й сам деякі досліди проробив. Такого результату, як у харчовиків, я, правда, не здобув, зате переконався в двох основних положеннях. По-перше, старанно добираючи умови опромінення — хвилі, потужність генератора, експозицію — можна порівняно легко добитися повного знищення бактерій, у тому числі і всіх гнильних. А по-друге, мені в багатьох випадках вдавалося значно затримати хід хімічних процесів, які призводять до розпаду. Мабуть, високочастотне поле якось впливає на ферменти, що викликають ці реакції. І я не здивуюсь, коли виявиться, що в цей спосіб можна зовсім припинити реакції розпаду. Так що ефект харчовиків принципово цілком реальний.

Професор Ридан був явно схвильований.

— А ви знаєте, наскільки було свіже м’ясо в цьому досліді?

— Його привезли з бойні в холодильній машині при температурі близько чотирьох градусів вище нуля. Опромінювали через годину сорок хвилин після забою худоби.

— Так це ж була жива тканина! Ви розумієте? Не «свіжа», а жива!

— Чому жива? — дивувався Микола. Він бачив, що від засмучення, викликаного початком розмови, у Ридана не лишилось і сліду. Професор був захоплений якоюсь новою ідеєю, що, очевидно, тільки-но виникла в нього під впливом розповіді Миколи.

— Тому, що вона нічим не відрізнялася від живої, і коли б це був не шматок м’яса, а який-небудь цілий орган тварини, то його можна було б знову приживити до організму, поставити на місце такого ж, але зіпсованого органу в іншої тварини, і він функціонував би через двадцять три дні після вилучення! Тепер ви відчуваєте, в чому тут справа? До речі, скажіть, ви знаєте що-небудь про так зване «переживання» органів або тканини?

— Ні, нічого не знаю.

— То слухайте. Зараз ви побачите, чому мене захопила ваша розповідь про консервування. Ви, звичайно, розумієте, ще мене цікавлять не консерви для кухні…

Микола вже розумів, що справа повертається якнайкраще: завдання, поставлене наркомом, було для професора, очевидно, не менш важливим, ніж відновлення «ГЧ». Виходить, вони зможуть разом працювати в цій галузі!

— А ви знаєте, — вів далі Ридан, що близько дев’яноста процентів людей помирає не тому, що їхній організм нездатний більше жити, а тільки тому, що який-небудь орган вийшов із ладу, зіпсувався або не встиг пристосуватися до змінених чомусь умов. Здоровий, цілком життєздатний організм перестає жити тільки тому, скажімо, що зіпсувався який-небудь клапан у серці або закупорилась артерія. І от лікар констатує смерть.

Смерть! Ми звикли до того, що коли життя в організмі завмерло, зупинилось хоч на хвилину, то це кінець, смерть. Дурниці! Те, що звичайно констатує лікар, є тільки зупинка. Тут важко утриматись від заяложеного, але чудового порівняння Бахметьєва: живий, діючий організм — це маятниковий годинник. Зупинимо маятник — годинник стоїть, незважаючи на достатній запас енергії, зібраної в заведеній пружині. І він ніколи більше не піде, якщо ми не штовхнемо маятника. А штовхнемо — він знову йде, так же, як раніше. Те саме з організмом, який зупинився, його клітини перестали одержувати живлення, кисень, почали голодувати, задихатись і тому припинили роботу. Але вони зовсім не мертві. Як тільки відновимо нормальні умови температури, живлення, дихання — клітини знову працюватимуть.

— Невже це так?!

— Ну звичайно! Досліди над ізольованими органами викрили цю «несправжню смерть». Нам довелося зовсім відмовитись од такого, освяченого віками непохитного уявлення, як нерушимість, неділимість організму. Це, як виявилось, був помилковий погляд. Незважаючи на всю зв’язаність і величезну координованість у своїх функціях, усі органи тварини разом з тим цілком автономні і можуть існувати й діяти без організму. Виявилось навіть, що вони досить невибагливі і нормально працюють і тоді, коли умови, в які ми їх переносимо, тільки приблизно подібні до природних умов у живому тілі… Ви маєте сумнів? — перервав він себе, помітивши мимовільний рух протесту на обличчі Миколи. — Так, нам важко собі уявити це. Надто сильні традиції в наших уявленнях. Проте все саме так, як я кажу. Хочете пересвідчитись?