Матильда

І ось надії міс Гані ставали дедалі грандіозніші. Вона вже думала, чи не варто попросити в батьків дозволу давати Матильді приватні уроки в позашкільний час. Її професійна вчительська інтуїція підказувала надзвичайну важливість перспективи стати репетитором такої обдарованої дитини. Отож вона несподівано вирішила ще таки того ж вечора відвідати містера і місіс Вормвудів. Завітає до них пізненько, між дев’ятою й десятою годинами, коли Матильда вже, поза сумнівом, спатиме.

Так вона і вчинила. Знайшовши в шкільних реєстрах їхню адресу, міс Гані відразу по дев’ятій вийшла зі своєї хатки до будинку Вормвудів. Будинок цей стояв на затишній вуличці, де кожна будівля була відділена від сусідської невеличким садочком. Це був сучасний цегляний дім, що, мабуть, недешево коштував, а на воротах висіла табличка з назвою: «Спокійний Кут».

«Закутий спокій» було б ще краще, подумала міс Гані. Вона мала схильність до гри слів. Пішла стежкою до дверей і натисла дзвіночок, а поки чекала, слухала, як гримить у домі телевізор.

Двері відчинив щуроподібний коротун з тоненькими щурячими вусиками, одягнутий у домашній оранжево-червоний смугастий жакет.

— Слухаю? — буркнув він, зиркаючи на міс Гані. — Якщо продаєте лотерейні білети, то мені вони не потрібні.

— Нічого я не продаю, — заперечила міс Гані. — І даруйте, що втручаюся не в свої справи. Я Матильдина вчителька, і мені дуже важливо порозмовляти з вами й вашою дружиною.

— Вона вже встигла щось устругнути? — гримнув містер Вормвуд, заступаючи вхід. — Але то вже ваш клопіт. Самі з нею розбирайтеся.

— Нічого вона не встругнула, — сказала міс Гані. — Я прийшла з доброю новиною про неї. Просто неймовірною новиною, містере Вормвуд. Не могла б я зайти на кілька хвилин і поговорити з вами про Матильду?

— Ми зараз дивимося мою улюблену програму, — відказав містер Вормвуд. — Це дуже незручний час. Приходьте іншим разом.

Міс Гані почала втрачати терпець.

— Містере Вормвуд, — обурилася вона, — якщо для вас якась дурнувата телепрограма важливіша за майбутнє рідної дочки, то який з вас тоді батько! Та вимкніть ви той клятий ящик і послухайте мене!

Це справило на містера Вормвуда враження. Він не звик, щоб з ним так розмовляли. Він уважно придивився до худенької тендітної жіночки, що так рішуче стовбичила перед ним на порозі.

— Ну, що ж, нехай, — кинув. — Заходьте й розказуйте.

Міс Гані спритно зайшла в дім.

— Місіс Вормвуд вам за це не подякує, — буркнув коротун, заводячи вчительку до вітальні, де огрядна фарбована блондинка заворожено втупилася в телевізійний екран.

— Хто це? — спитала блондинка не озираючись.

— Вчителька зі школи, — відповів містер Вормвуд. — Каже, що хоче поговорити з нами про Матильду.

Він підійшов до телевізора й вимкнув звук, але залишив зображення.

— Та що ж ти робиш, Гаррі! — зарепетувала місіс Вормвуд. — Вілард ось-ось запропонує руку Анжеліці!

— Ти можеш і далі дивитися, поки ми розмовляємо, — сказав їй містер Вормвуд. — Це Матильдина вчителька. Каже, що повинна повідомити нам якусь новину.

— Мене звати Дженіфер Гані, — відрекомендувалася міс Гані. — Добрий вам вечір, місіс Вормвуд.

Місіс Вормвуд люто на неї зиркнула й запитала:

— То що там за халепа?

Ніхто не запропонував міс Гані сідати, тож вона сама взяла стільця й сіла.

— Сьогодні, — почала вона, — ваша дочка вперше прийшла до школи.

— Ми й самі знаємо, — гаркнула місіс Вормвуд, роздратована тим, що пропускає програму. — І це все, що ви нам хотіли сказати?

Міс Гані глянула просто в тупі сірі очі цієї жінки й витримала довгу паузу, аж місіс Вормвуд відчула певний дискомфорт.

— Ви хочете, щоб я пояснила, чого сюди прийшла?

— Та кажіть уже скоріше, — буркнула місіс Вормвуд.

— Ви, зрозуміло, знаєте, — сказала міс Гані, — що від діток-першокласників у перший шкільний день ніхто не очікує вміння читати, знати, як пишуться слова або жонглювати цифрами. П’ятирічні діти не можуть такого робити. А от Матильда може. І якщо вірити її словам...

— Я б їм не вірила, — вставила місіс Вормвуд. Її й далі дратувала відсутність звуку в телевізорі.

— То що, вона збрехала, — запитала міс Гані, — коли казала, що ніхто її не навчав множити цифри й читати? Це хтось із вас її навчив?

— Чого навчив? — не зрозуміла місіс Вормвуд.

— Читати. Читати книжки, — уточнила міс Гані. — Можливо, це ви її навчили. Можливо, вона мені збрехала. Можливо, у вашому будинку скрізь полиці з книжками. Я ж не знаю. Можливо, ви обоє затяті книголюби.

— Авжеж, ми читаємо, — втрутився містер Вормвуд. — Що ви таке кажете. Я щотижня перечитую від першої до останньої сторінки журнали «Автомобіліст» і «Світ машин».

— Дитина прочитала неймовірну кількість книжок, — повідомила міс Гані. — Я просто намагалася з’ясувати, чи вона з родини, де шанують гарну літературу.

— Ми не схвалюємо читання книжок, — скривився містер Вормвуд. — Читанням на життя не заробиш. Ми не тримаємо в хаті книжок.

— Я бачу, — погодилася міс Гані. — Я тільки хотіла вам сказати, що в Матильди блискучий розум. Сподіваюся, ви й самі це знаєте.

— Аякже, я знала, що вона вміє читати, — буркнула мати. — Вона тільки те й робить, що сидить у себе в кімнаті, втупившись у якусь дурнувату книжку.

— Та невже ж вас не цікавить, — здивувалася міс Гані, — що маленька п’ятирічна дитина читає довжелезні дорослі романи Діккенса й Гемінґвея? Невже це вас не примушує стрибати від захоплення?

— Анітрохи, — відповіла мати. — Мені не подобаються занадто начитані дівчата. Дівчина має дбати про зовнішність і про те, щоб згодом знайти собі доброго чоловіка. Бути гарною важливіше, ніж читати, міс Ганкі...

— Моє прізвище Гані, — виправила її міс Гані.

— Ось погляньте на мене, — сказала місіс Вормвуд. — А тоді подивіться на себе. Для вас головне читати. Для мене — бути гарною.

Міс Гані подивилася на цю незугарну дебелу тушу з самовдоволеною масною пикою, що сиділа в глибині кімнати.

— Що ви сказали? — перепитала вона.

— Сказала, що для вас головне — читати, а для мене — бути гарною, — повторила місіс Вормвуд. — І хто в результаті виграв? Звичайно, я. Я ось сиджу собі гарненько в затишному будиночку з успішним бізнесменом, а ви гаруєте, як невільниця, навчаючи капосних дітлахів абетки.

— Щира правда, солодка сливонько, — підтримав її містер Вормвуд, дивлячись на жінку таким слізливо-дурнуватим поглядом, від якого знудило б і кота.

Міс Гані вирішила, що треба тримати себе в руках, якщо хоче бодай чогось добитися від цих людей.

— Я ще не все вам сказала, — мовила вона. — Матильда, наскільки я можу судити на такому ранньому етапі, володіє геніальним математичним хистом. Вона блискавично перемножує в голові складні цифри.

— Кому це треба, якщо можна купити калькулятор? — знизав плечима містер Вормвуд.

— Дівчата здобувають чоловіків не завдяки розуму, — втрутилася місіс Вормвуд. — Взяти, наприклад, цю кінозірку, — додала вона, показуючи на німотний телеекран, де актор з поораним зморшками лицем обіймав під місячним сяйвом пишну жінку. — Може, ви думаєте, що вона його спокусила таблицею множення? Навряд. А тепер він на ній ожениться, ось побачите, і житиме в маєтку з купою покоївок та дворецьким.

Міс Гані не вірила власним вухам. Вона чула, що подібні батьки трапляються, і що їхні діти стають злочинцями й покидьками, та все одно була шокована, зустрівшись з такою парочкою віч-на-віч.

— Матильдина біда в тому, — вдалася вона до ще однієї спроби, — що вона страшенно всіх випереджає, й тому варто було б замислитися про якісь додаткові приватні уроки. Я цілком серйозно вірю, що за два-три роки належного вишколу її можна підготувати до університетського рівня.