Чужа гра

Коли попрощалися з Пашею, Андрій зателефонував до Ірини:

— Кохана, ми з татом післязавтра вилітаємо до Києва, будемо в Борисполі рівно о другій.

— Мама в мене. Хоче вас зустріти.

— Гаразд. Тільки Романа попередьте, щоб вчасно пригнав машину.

— Може, я поїду?

— Мені страшно, коли ти за кермом. Краще зустрінь мене вдома. Цілую…

З Красновим зустрілися наступного дня в його офісі. Він не був таким життєрадісним та веселим, як раніше. Падіння з Олімпу — справа болюча. Тепер його добивали морально зловтіхи ворогів. Але такого монстра рано було скидати з політичних терезів.

— Знову проблеми… — підсумував господар, невесело.

— У кого їх немає… — погодився Гуцул.

— Зустрічалися з Пашею? — зиркнув з-під окулярів. — Я теж гадаю, що Нагірна зачекає. Треба підготувати юридичну базу — не все так просто… Укрмайно з нами відмовилось працювати — все пов’язали люди Мойші.

— Ми вирішимо з ними питання, — самовпевнено пообіцяв Анджей.

— Мене зараз хвилює Красовскі, — зауважив Краснов. — Аферист світового рівня. За ним стоїть Мойша і Борисувич.

— Я заслав у Київ двох чистильщиків, хлопці сплетуть йому лапті, — сказав Андрій.

— Як у вас з чеченським караваном? — поцікавився магнат. — Маю трохи вільних грошей…

— Працюємо, — сказав Гуцул, — але з області вивезли все, що можна.

— Треба ще продуктів. Після цієї афери в моєму виборчому окрузі впали ціни.

— А в нас піднялися, — зітхнув Василь Васильович, — картоплю доводиться завозити з Польщі.

— Бізнес є бізнес, — посміхнувся господар, — треба використовувати момент. Можу кинути на вибори кілька мільйонів. Дам нафту в необмежених кількостях… І, до вашого відома, в мене завтра день народження, ваш святий обов’язок прийти в «Слов’янський» і випити чарку за моє здоров’я.

— Ми збиралися завтра в обід їхати — справи, — Гуцул пірнув рукою в сумку і вручив Краснову булаву зі слонової кості, інкрустовану золотом та скалками діамантів. — Подарунок від нашої компанії.

— Що це за дубина? — здивувався магнат.

— В Україні з давніх часів це — символ влади, гетьманства.

— Символ влади? Хороший символ, щось не так — цок в лобок, і порядок…

— І ще один презент, — добув із сумки п’ятилітрову кришталеву пляшку з написом на етикетці «Гетман Руси» зі стилізованим портретним зображенням Краснова в одязі українського гетьмана.

— Ну-у, для чого ж так? — зі скромним задоволенням прийняв подарунок. — Який я гетьман?..

— Наш нафтовий гетьман, — блюзнірствував Гуцул.

— Обов’язково прийдіть хоч завтра вранці, — попросив Краснов, — а то, може, й залишитеся? Програма буде — прогулянки на кораблях, салюти. А делікатеси, — чмокнув пальці, — ведмедячі лапи, фазани, перепілки.

— Справи, — розвів руками Гуцул. — Собі не належу. Але вранці обов’язково завітаємо!

— Передайте Гаркавому, щоб підготував рахунки. Пережену вам на вибори дещицю. Важливо охопити вашим політичним рухом не лише центральну Україну, а й західну. Треба вибити ґрунт з-під ніг у націоналістів, вони заважають розвиватися економіці і дивляться на Захід. Комуністів не зачіпати. На президентських виборах можна розіграти карту червоної загрози, як це зробили в Росії…

Невдовзі родичі повернулися до готелю. Не встигли й попоїсти, зателефонував Сєнцов і попередив, що зайде.

— А чому ви, тату, не хочете залишитися? — поцікавився Андрій.

— Треба вміти поводитись у такій компанії. Знати етикет…

— Поводьте себе природно — ось і весь етикет! Гадаєте, там будуть аристократи? Минулого року ми з Красновим були на прийомі з приводу підписання угод з якимись чучмеками. Там бандитів з хамськими манерами було більше, ніж урядовців! Та й урядовці — хами.

Прийшов Сєнцов. Круглопико посміхався, почав обнімати Андрія, хоч вони були мало знайомі.

— Як вам тут? Як рівень обслуговування? — питав.

— Дякую, розкішно, — відповів Гуцул.

— Дівчата хороші, — посміхнувся Андрій. — По чарці за зустріч?

— Не п’ю, — запевнив, — Ісус Христос наказував не зловживати.

— Ви тепер у секті, — нагадав Анджей.

— Я — серед праведників, тих, хто буде врятований.

— А бізнес з дівчатами? Відколи Ісус патронує такі справи?

— Господь наш бізнес не забороняє, — так вчить пастор Ієзекіїль. Кожен робить свій вибір, і кожен відповість за свої гріхи перед Ісусом. Я тільки слуга його, а вам — порадник і друг. Розкайтеся, і вам простять, і будете спасенні.

— Амінь, — закінчив Андрій.

— Коли плануєте виїжджати? Замовити білети? — смиренно поцікавився «праведник».

— Вже взяли, — відповів Гуцул.

— І навіть на день народження не підете? — здивувався.

— Ми привітали Краснова, завтра вип’ємо по чарці за його здоров’я і — на літак…

— Я дам машину, щоб було зручно пересуватися по Москві… Хай вас береже Ісус!

… Наступного дня, добряче напідпитку, родичі виходили з літака в Борисполі. Їх зустрічав шофер з тещею. Гуцул та Андрій кинулися її обнімати. Жінка несварливо виговорила чоловіку за пияцтво, а також зятеві — за те, що дозволив йому випити зайвого. Андрій мав чудовий настрій.

— Мамо, подивіться довкола — «весна іде, красу несе, і тій весні радіє все!» — і ми радіємо весні. У Москві сніг, а тут — передчуття літа! Не гнівайтеся мамо! У Краснова день народження, там були такі люди!

Коли сіли в машину і Роман натиснув на акселератор, Андрій зручно вмостився на передньому сидінні; піддаючись дії алкоголю, заплющив очі.

Не встигли проїхати й кілометра, Роман різко загальмував перед «москвичем», що запетляв дорогою. Та враз з-за огорожі по машині вдарили автоматні черги, під днищем вибухнула граната. Кілька куль, пустивши павутинку на лобовому склі, влучили шоферу в голову, Андрій устиг схопити кермо, але всюдисущі свинцеві оси боляче вп’ялися в його тіло. «Джип» круто повело вправо, за інерцією кинуло в кювет і перевернуло на бік. З розбитих вікон машини лунали панічні зойки Тамари Андріївни. Бойовики змінили автоматні магазини і натиснули на гашетки. Через мить усе стихло… Ірина водночас стала і сиротою, і вдовою.

Міліцейські наряди і пожежники, прибувши за кілька хвилин, встигли витягнути тіла до того, як авто спалахнуло. Правоохоронці розпочали операцію «Перехват»…

40

Їх ховали в Чорнополі. Три труни в одному домі. Попрощатися прийшли не лише родичі. Був Швець, Завада, Краснов, Гаркавий і друзі-бандити, їх устигли охрестити «Шарик і Ролик». По будинку, наче тіні, ходили Ангел з Князем, Кіркуєв.

На похорон передали вінки з багатьох міст України, з усіх закутків колишнього СРСР, Сполучених Штатів, Німеччини, Австрії, Кіпру, Ізраїлю і Бразилії. Два головних Чорнопільських готелі не змогли вмістити прибулих. Міліція та гебісти ходили як по голках, шоковано спостерігаючи за такою кількістю відомих бандитів. Їм на допомогу приїхали столичні альфівці, львівський «Беркут», прибув Максимів.

Біля будинку Анджея припаркувалось понад півсотні дорогих авто. Міліційна машина кілька разів проїжджала вздовж колони, фільмуючи номери машин та обличчя людей, котрі тут крутилися.

Зала на першому поверсі була місткою, більшість із тих, хто приїхав висловити Ірині співчуття, розташувалися довкола трун і стиха говорили тільки хороше про покійних.

Ірина була наче поза цим дійством. Наморочилося у голові, ліки, що їх дав лікар, ввели у стан прострації. Багато вінків, квітів, але запаху похорону немає. Чорними куртинами прикрито незавершений ремонт і сліди вибухів, чути запах фарби. Голі стіни таємниче відлунюють шепіт присутніх. Ніхто не плаче.

Підійшов Князь. Присів поруч.

— Як себе почуваєш? — запитав.

— Ніяк.

— Зараз під’їдуть московські бродяги, привітайся з ними.

Ірина подумала, що «бродяги» це — мандрівники, але, судячи із зовнішності, вони більше мандрували по зонах. Згодом дізналася, що на жаргоні «бродяга» означає «злочинний авторитет», який значну частину життя «блукав» по в’язницях.