Чужа гра

— З ким ти домовлявся? — сердито запитав Анджей.

— Із Земляком…

— Максимів не пішов би на таке западло, — вирішив Князь.

— Будемо знати, що з цим підаром не варто мати справ, — вирішив Ангел. — Якщо попросить інформацію — нічого не знаємо… Давайте пом'янемо покійного.

— На мене смерть наганяє філософські думки, — зітхнув Ангел, — тому не ходжу на цвинтар.

— Через дорогу є єврейське кладовище, — підколов Ігор.

— Як колись співали: «О, Боже, який гарний світ, як тяжко його покидати! Там цідять горілку, там цідять вино і пивом дають запивати», — гидким голосом заспівав Андрій.

— Хоч ти не вий, — попросив Ангел. — Давайте краще відтягнемося. Треба прочистити мізки.

— Одну із заповідей виконали… — погодився Анджей.

— У суботу одружуюся, — сказав Князь, — давайте влаштуємо хлопчачник…

Товариші, випивши коньяку на спомин душі покійного, поїхали в сауну. Дорогою Ангел з Князем зайшли до знайомого продавця маріхуани, купили дві сірникових коробки конопляної січки, узяли вино, торти, чай.

До сауни зайшли о другій годині. Відключили мобілки. Про справи не говорили. Попарилися, поплавали, попідтягувалися на турніках, заварили чаю, забили косячки, роздали карти. Гра йшла повагом, по-товариськи. Висмалили по кілька персоналок, випили вина, чаю, але наркотик не пробирав. Розум був чистим, навіть не хотілося їсти.

— Здається нам всучили фуфляк, — вирішив Ангел, маючи на увазі наркотик, — поїхали розберемося з тим козлом!

Швиденько зібралися, вийшли і сіли у машину… Утрьох збігли сходами на четвертий поверх до торговця і довго дзвонили, грюкали у двері. Той, сонний, відчинив і отетеріло глянув на несподіваних візитерів.

— Ти нам фуфло впихнув! — гаркнув Князь.

— Ви знаєте яка година?

— Сьома, — автоматично зиркнув на годинника Ангел.

— Сьома ранку! Подивіться на себе!

Друзі озирнулися. Вони стояли в коридорі, замотані в рушники, наче в римські тоги, й у резинових сандалях на босо. Мовчки, як за наказом, розвернулися і зійшли вниз. На вулиці їх пробило на регіт. Охоронці, що ледь устигли за ними, здивовано поглядали на авторитетів.

— А ти кажеш — «фуфло», — сказав Князь Ангелу.

В обід в офіс привезли Шлапака. Андрій був у доброму гуморі. Охоронці, що привезли з сауни одяг, передали йому листок з рахунком гри. Виявилося, що за п'ятнадцять годин, вони розписали всього дві партії деберца.

Побачивши перелякане обличчя редактора, Анджей ледь стримався, щоб не розреготатися.

— Наш бухгалтер порахував, що ти свиснув не менше чотирнадцяти тисяч доларів, — насупив брови Анджей.

— Андрюша, та я, — забелькотів Роман, але Анджей гаркнув:

— Чому зробив Заваді тираж три тисячі?! Хто просив передоручати роботу над книжкою?! Ти, генетичний виродок, не уявляєш, з ким жартуєш!

— Завада сам погодився! Що він робив би з тими книжками?!

— Краще думай про себе! Чотирнадцять тисяч без неустойки!

У Романа судома перехопила горло. Ностальгічно пригадав Оленку. Хоч розлучайся, біжи до неї і проси пробачення!

— Маю жінку вагітну, — заскиглив. — Треба якось жити…

— Чому сам живеш, заважаючи іншим? Чому Оленці голову крутив стільки часу? Чому позичав у неї гроші, брешучи, що на ремонт офісу, хоч ремонтував моїм коштом?!

— Я ж не хотів… — гарячково облизував губи.

— Мене не хвилюєш ані ти, ані твоя вагітна жінка, навіть якщо у неї батько слідчий… Ти зобов'язаний повернути борг Оленці… Друга умова: мені сподобався роман Паньківа. Якщо видаси його, вважай, врятувався, і я пробачу борг. Якщо ні, забудь про свою драну газету, кар'єру… Віталій непогано пише, дасть Бог, не зіп'ється і вийде з нього щось путнє… Поговориш з ним, а завтра принесеш мені весь роман, хочу перечитати.

Черговий важкий удар долі. Виявилося, що з приданого в дружини — тільки далекі родичі в США, її батько лише слідчий прокуратури, і при розмові прохопився, що боїться Анджея, а найбільше — Кіркуєва. З'ясувалося, що Оленка завела роман з Валентином, приїздить з ним машиною з Києва, гуляють по ресторанах, і від цього Романа почали проймати ревнощі та заздрість. Дізнався, що вона обіймає високу посаду у відомій фірмі, чимало заробляє.

Ішов холодними вуличками, похнюпивши голову, під ногами чавкав мокрий сніг. Не знав, що робити. Знав лише, що зовсім не любить дружину, хоче помиритися з Оленкою, і знав, що продавати квартиру не буде. Враз назустріч, наче безтурботні демони пияцтва і постійні супутники Бахуса, із забігайлівки вийшли Кіт, Вечірній та Паньків. У Романа з'явилася ідея…

— Пацани, а я вас шукаю! — радісно кинувся до друзів. — Я ж могорича не виставив за весілля! Та й не справляв — зібралися її та мої рідні! Зараз не той час, щоб робити гулянку на сто чоловік, а нє? То пішли, я візьму фляшку, закуску, мізерії [13]… Та то не файно вийшло з мого боку… Ще загніваєтеся і скажете, шо я якийсь жлоб!

Вечірній, надувши губи, подав руку Романові і сказав серйозно:

— Створена сцє одна українська сім'я. За цє треба випьити!

36

Життя справді йшло, наче у «Sim City». Час спливав. Ще вчора за вікном стояла осінь, на диво тепла, без дощів, а вже й зима минає.

Ірина кілька разів намагалася порозумітися з Оленкою, але та не йшла на контакт. Мабуть, до цього часу мала гнів на подруг, котрі робили все, щоб відвернути її від Романа. Коли її запросили на весілля до Князя, зраділа, що там побачить подругу. Оленка мала бути дружкою. Та й Валентину час показати друзям, що завів серйозний роман.

На весілля з Іриною напросилися й Інна з Ольгою: «У вас збереглися традиції, співають, готують смачно. Які тістечка були у тебе на весіллі!»… Інна досі не могла отямитися від одруження Османа, не говорила з ним, хоч втішалася, що розблоковано рахунки фірми і є оборотний капітал. Ольга завела роман з Ангелом, і з материнською ніжністю ставилася до нього, його дітей і навіть до дружини, коли вони бували у Києві. Інна говорила, що в Ольги новий вид сексуального збочення. Ольга зітхала і зізнавалася, що знайомство з дружиною Ангела ще більше її збуджує…

На весіллі Ірина, пригорнувшись до чоловіка, пригадувала день їхнього вінчання. Було сумно і радісно. Привітати Ігоря приїхали Гаркавий з Шариком та Карасем, Калач, гордий собою, бо до весілля випустив сорт горілки «Руський князь». На етикетці було зображено воїна у варязьких обладунках із суворим обличчям Вербного.

Ангел прокоментував:

— Дивно, що обійшлося без сомів.

— Скоро нерест, — зауважив Андрій. — Сашко думає про майбутнє.

До друзів підійшов Карась, підсміюючись з вигадки Калача.

— Он — наша находка, — сказав. — За два місяці эта марка стала популярной. Можемо через магазины пропускать левак в неограниченных количествах!

— Сліпий волоски на задниці повисмикує, — вирішив Андрій.

— Честно говоря, — підійшов Гаркавий, — нечему радоваться… В Москве происходит что-то не то.

— Не панікуй, Льоню, — заспокоїв Андрій. — тепер ми на коні. Скоро Валік покінчить з нашими проблемами.

— Твои слова Богу в уши, — зітхнув Шарик, чомусь поплескавши себе по черевцю.

— Кіркуєв затягує, — зауважив Ангел.

— Тихо. Ми не на сходняку, — вирішив Андрій.

До гурту приєдналася Ірина. Чоловіки замовкли і розійшлися. Андрій обняв дружину. Була засмученою — ні Кіркуєв, ні Оленка не прийшли. З'ясувалося, Валентин поїхав у справах до Києва, а подруга, мабуть, не хотіла нікого бачити.

— Ти не радієш за мене, Іринко? — запитала наречена, відлучившись від Ігоря.

— Заздрю. Я би виходила заміж щороку.

— Цікаво за кого? — запитально зиркнув на дружину Андрій.

— Тільки за тебе!

— Як твій братик? — поцікавилася наречена.

— Залишився жити і лікуватися в німецькій родині. Там інші люди, не жлоби як тут. Як Оленка. Доброго покуштувала, стала гоноровою.

— Не хотіла говорити… Вона телефонувала до мене і сказала, що не буде на весіллі, бо не хоче бачити тебе і «київських курв».