Чужа гра

Ігор Деметраш, на прізвисько Молдован, колишній комсомольський функціонер з Придністров’я, зустрів гостя на подвір’ї. Зараз був депутатом і часто з екранів телевізорів патякав про духовність та національні пріоритети недолугою російською мовою.

У вітальні з каміном і великим телевізором було ще двоє гостей. Переглядали відеозапис футбольного матчу. Ігор Дмитрович відрекомендував:

— Макс Красовски, бизнесмен, гражданин Соединенных Штатов.

Швець потис міцну руку гостя.

— Господин Боровицкий, — назвав наступного, — бывший зам начальника киевского УБОПа, щас руководит охраной банка «Всесвит».

Ігор Дмитрович запросив гостей повечеряти. Служниця, накривши стіл, зникла. На столі не було витребеньок а-ля «дупа слона у власному соусі», а вареники, сметана, червона риба, копченості і горілка з перцем. Теодор Данилович краєм ока глянув на пляшку — з ґуральні Анджея. «Мені тицьнув тридцять тисяч, а сам заробляє мільйони — горілка по цілій Україні!», — подумав про Гуцула.

Господар запропонував тост:

— За встречу и знакомство. Это принесет нам минуты приятного общения и выгодное сотрудничество. На пользу нашей родине Украине.

Швецю тост сподобався, патріотично насупивши брови, випив. За хвилину Ігор Дмитрович перейшов до справи:

— Имеем серьезные финансовые интересы в вашем регионе.

— Наша область багата, бл, — туманно відповів.

— Интересует нефтяной бизнес, — уточнив господар.

— На наступний рік ми забезпечили область пальним.

— Знаю, ваш партнер фирма «Ирина» предоставила области кредит на пятьдесят тысяч тонн горючего, — посміхнувся Ігор Дмитрович. — Гарантами выступили господин Краснов — фигура, приближенная к президенту России и Гаркавый.

— Бажаєте придбати це пальне за заниженими цінами, бл? — зіронізував Швець.

— Нам известно, кто стоит за этой аферой. Пан Гуцул допускает ошибку. Его экономическая инициатива затрагивает интересы наших друзей, которых здесь представляет господин Красовски, а его водочные махинации лихорадят рынок Киева, пятьдесят процентов которого контролировал «Всесвит».

Швець розплився у широкій посмішці:

— Для чого ж ви на стіл виставили це пійло?

— Ето їво гарілка? — здивувався Боровицький.

Теодор Данилович задоволено сказав:

— Анджей горілку завжди робив на совість. Приємно дізнатися, що його марка завойовує ринки Київщини. Тут знімає подвійну ціну у порівняні з Чорнополем… Власне, чим можу зарадити?

— Нам, чисто, не нравится ваше окружение, — промовив нарешті американський гість. — Оно плохо на вас влияет.

У нього була блатна говірка уродженців київського Подолу.

— Я задоволений роботою своїх людей, — зиркнув на нього Швець.

— Ми можем, чисто, предложить вам альтернативу, — продовжив Макс. — Должность в фонде Держмайна по приватизации. Своих двадцать штук в месяц, чисто, будешь иметь.

— Я двічі відмовлявся від таких пропозицій, — відказав Швець.

— Значит в ваших отношениях с Гуцулом полное взаимопонимание, — зрозумів господар.

— На роботі буває різне…

— Неужели вас устраивает, что они, чисто, оккупируют водочный рынок и подрывают экономику державы?

Швець розсердився:

— Мені до дупи, бл! Що ви від мене хочете?!

— Увольте Гуцула, — запропонував Молдован. — В Чорнополе найдется человек, способный его заменить…

Теодор Данилович криво посміхнувся.

— Это, чисто, будет стоит денег, — пообіцяв Красовскі. — Сто штук баксов — без базара.

— Не забувайте про Анджея.

— Він у тюрмі, нахуй, і вийде не скоро, — запевнив Боровицький. — Над етім ми работаєм.

— Коли отримає строк, бл, поговоримо, — вирішив Швець.

Присутні за столом перезирнулися. Швець був не в тім'я битий.

— Мы подумаем над этим, — розчаровано сказав Ігор Дмитрович. — Надеюсь, этот разговор останется между нами… Главное, понятно — Гуцул с Анджеем — ваша обуза. Кстати, нам нужна информация, где они развернули водочное производство, где их цеха и склады.

Швець посміхнувся і промовив:

— Гуцул дає мені шматок хліба, нехай, бл, гіркий і часом не лізе в горлянку; де вони його добувають, мене ніх’я не цікавить. А прийде час, і внуки запитають: що ти, діду, бл, зробив, аби ми не почувалися випадковими людьми на святі життя?!

Молдован по-діловому кивнув:

— Наша дружба, карьера, деньги, власть — вот что мы можем предложить взамен. Только вы должны забыть о своих деструктивных националистических взглядах, нахуй.

— Які там взгляди, мать їх, — зітхнув Швець.

21

Ірина поверталася до Києва. Впевнено вела авто. Включила музику на весь повну потужність; імпульсивно барабанила пальцями по керму і підспівувала. Дурненькі слова в цих пісень: «Озирнися довкола, це мій рай і ти у ньому, в моєму парадизі…» «А де ж мій рай? — подумала гірко, — Постійно одна. Тільки й оббиваю ментовські пороги». А адвокат з розумною пикою пояснює: «Там треба підплатити, там підмазати»… Князь з Ангелом ходять злі, від них слова доброго не почуєш.

Батько, як чорна хмара — непорозуміння з Швецем. Той, відколи кинув пити, став ворожим, відмовляється допомогти звільнити Андрія. Від цього страждає бізнес, почали піднімати голову конкуренти. Хлопці терміново викликали з Москви Кіркуєва з п'ятьма бойовиками, а ще відкликали десятьох з Праги. Ситуація виходила з-під контролю.

Ірина й незчулася, як під'їхала до Києва. Нарешті вдома, нарешті там, де немає рутини провінційного містечка, тиші і заклопотаних злиднями перехожих. Нарешті очі не будуть мозолити свекруха з тестем. Марина Григорівна немов сказилася. Після затримання сина на неї напала неприродна активність, що виливалася в пустопорожні балачки з подругами по телефону, у сварки з чоловіком.

… Вдома на Ірину чекала несподіванка — Шлапак. Це чудо, попиваючи французький коньяк з її бару і сидячи перед телевізором у трусах, дивилося порнографічний фільм.

— Ірусю! — п'яно зіскочив, одягаючи спортивні штани. — А я приїхав до Оленки, бо боїться сама спати… Не дивися, що в хаті таке-всіляке розкидано, то Лєна прийде і прибере, а нє?

У квартирі можна ногу зламати, а цей виродок чекає, поки прийде з роботи дівчина і стане прибирати!

— Ні, «Ромасику», — сказала сердито. — Зараз ти піднімеш дупу і вилижеш тут, щоб було чистіше, ніж до мого від’їзду. Я через годину повернуся. Зрозумів?

— То тут чисто, — розводив руками Роман. — Та прийде Оленка…

— Я хочу повернутися сюди не як у клуб онаністів, а в чисту і провітрену квартиру!

— То давай допоможи, разом станемо, я повитираю порохи, га?

— Зробиш сам!

Розвернула і вийшла геть. Кого-кого, а цього блазня бачити не хотіла. Зателефонувала на мобільний подрузі.

— Чому Роман повинен прибирати? — невдоволено запитала Олена. — Через годину я прийду і приберу!

— Ти здуріла! Він сидить перед телевізором і дрочить, а ти будеш прибирати?! Видудлив дві пляшки французького коньяку по сто п’ятдесят доларів! Гоноровий! А в барі є закарпатський! Навіть Андрій собі такого не дозволяв!

— Я відкуплю!

— Справа не в тому! Такого хамла, як він, ще не зустрічала! Нехай сьогодні повикидає всю порнографію і завтра вимітається додому, щоб я його мерзенної пики не бачила!

— Може, й мені вимітатися?

— Як хочеш!

Через годину Ірина провернулася додому, але замість порядку застала ще більший безлад, — Шлапак зібрав Оленині речі, допив коньяк, і покинувши все як було, пішов геть. У квартирі стало порожньо, мертво і тихо.

Настрою прибирати не було. Дивитися на погром у квартирі теж. Зателефонувала до Інни і запропонувала розвіяти нудьгу. Та погодилася. Потім набрала номер телефону Ольги. Подруга повідомила, що сьогодні у неї зупиниться Олена з Романом.

— Але я скучала за тобою, — вирішила Ольга. — Хай вони собі трахаються, а ми відтягнемося як у старі часи!

Того вечора в клубі, програма була не з кращих — популярний співак, що тхнув голубизною, кілька безголосих дівчаток, котрих пхали на сцену дядечки-гаманці. У чоловіків фурор викликала Дівиця з формами секс-бомби, низьким голосом і зовнішністю італійської путани. Її лишили на закуску.