Чужа гра

Максимів вів гру проти Анджея без особливої підтримки з Києва. Лише через столичних друзів дізнався, що Сліпого звільнили, і скоро спалахне війна між ним та зведеним угрупованням Карася — Шарика.

Згідно оперативних даних, співвідношення сил між противниками 1:1. За Сліпим стоїть Мойша з потужним капіталом та зв’язками, а за Шариком — Гаркавий з Красновим та Пашею. Зрештою, зерна ворожнечі між Московським та Грабовецьким посіяні давно, потрібен був лише привід. Його знайшли — Мойша не визнав свого боргу перед Пашею у сто тисяч доларів. Упродовж півроку намагалися залагодити справу миром, але Ізя був таким, що й за долар ладний вдавитися.

Максимів телефоном викликав до себе Дудника.

— Ось що, Мирославе, з цим мотлохом, що ми назбирали на Анджея, Швеця і Гуцула, треба їхати до Києва. Якщо у столиці це нікого не цікавить, я не буду дерти дупу… Що з Качаном?

— Повернувся з Польщі… Виплатив зарплату бикам, розрахувався з боргами. З ним приїхало четверо київських бандюків…

— Треба з’ясувати, чиї вони, надішлеш запит в ГУБОЗ. Пробий по польських каналах, з ким Качан зустрічався, хто дав йому грошей. Є якась інформація по вбитих під будинком Анджея?

— Ні. Машини — крадені.

— Що жінка Андрія?

— Дівка рішуча, не побоялася хуртовини, миттю примчала з Києва… Ми взяли її на прослуховування.

— Про Кулю щось чути?

— Наші помічники кажуть, що вже в Празі. Але там не затримається, і з чеським паспортом рвоне у Македонію.

— Для них світ широкий… До речі, в Києві зустрінешся з Лисаком, нехай підключить свої зв’язки, може, вдасться втримати Анджея за ґратами.

20

Погано почуватись маріонеткою в руках власного заступника. Так міркував Швець, збираючись у відрядження до Києва. Не пив другий місяць, став дратівливим і гарячково намагався навести лад в області — страйкують зубожілі вчителі, збанкрутілі фермери, голодні пенсіонери. Збір цукрового буряку провалився через нестачу пального. Ціна цукру підскочила удвічі, але на прилавках — найдешевша горілка.

Щоб відвести від себе удар, Теодор Данилович переклав вину на цукрові заводи, які не надали КСП пальне авансом за буряк. Для порядку виніс догани головам місцевих адміністрацій і поставив питання про зняття з посад окремих чиновників. Страйкарів та пікетників демонстративно ігнорував.

Завада підготував плутану доповідь про запобіжні заходи, які застосувала адміністрація, аби подолати кризу. З цією доповіддю Швець їхав у Київ на нараду з питань агропромислового розвитку. У доповіді як щитом закривався вдалою операцією по закупівлі на наступний рік пального за низькими Цінами. Замилював очі графіком зростання аграрного виробництва, розвитком КСП, хвалився досягненнями агрофірми Кравченка. Висновком доповіді були передбачення Завади про заплановане зростання аграрного сектора за рахунок зниження місцевих податків, розпаювання КСП і здешевлення паливно-мастильних матеріалів…

Швець відкинувся на спинку крісла і оглянув кабінет. Після ремонту він створював робочий настрій. Тепер тут не витав клятий комуняцький дух! Глянув на настільний календарик і зітхнув. Чорним було обведено шістдесят останніх днів, відколи не пив. Роздратовано закреслив і сьогоднішній день — як викреслив з життя.

Думки вперто поверталися до заступника. Це через нього зірвалася бурякозбиральна компанія. Добре, що заховав кінці, а коли б оборудкою з пальним зацікавилося КРУ?! За цей ризик той жидок Ангел приніс кредитну картку. Завтра тишком треба перевірити її в «Остерайхбанку», чи є там обіцяних тридцять тисяч…

Серйозного удару по його репутації завдавав ще й зв’язок з Анджеєм. Інформація про співпрацю адміністрації з фірмою «Ірина» докотилася до Києва. Втім, у столиці корупція набула більших розмірів. Там один підпис посадового чинуші коштує не менше тридцяти тисяч.

Дзвінок. Гуцул:

— Прокурор продовжив санкцію на утримання Андрія в ІТУ!

— Я вивчаю доповідь, бл, зателефонуй пізніше.

— Поговори з прокурором, — категоричним тоном.

— А якщо він отримав вказівку згори, мать його?

— Всі претензії до Андрія шиті білими нитками! Це — удар не по ньому, а по нас!

— Це байки для дилетантів, бл… Через три дні повернуся, спробую вирішити!

— Не можна відкладати! Я грошей не пошкодую!

— Хочеш, бл, щоб я через твого зятя не поїхав на нараду, організовану урядом?!

— Хочу, щоб ти сказав прокурору: до тебе підійде заступник, вислухай і допоможи!

— Такі питання, бл, він із заступником вирішувати не буде. А Анджею варто трохи перепочити від справ буденних, нах!

— Не зрозумів…

— А ти зрозумій, нах!

— Гаразд, — Гуцул засопів. — Поговоримо після Києва.

Швець кинув трубку.

Наступного дня в Міністерстві агропромислового розвитку їх повчали, що робити, аби наступного року уродила пшениця та краще доїлися корови.

Під час обіду а-ля «шведський стіл» не утримався і таки смикнув чарку. Коньяк приємним теплом розлився по тілу, на чолі виступив піт, довколишнє крізь призму алкоголю здалося нереальним, кіношним. Ця суєта була театром абсурду. І всі грали одну тягучу і нескінченну п’єсу, де кожен знає свою ролю, знає, що всі один одному брешуть, що все промовлене з трибуни, — фарс. Направду зараз у кожного в кишені лежать конверти зі значними сумами у ВКВ, що невдовзі перемістяться до кишень організаторів дійства. Навзаєм їм виділять з бюджету фонди. А ввечері в кулуарах будуть інші розмови: про особисті справи, про плітки в уряді, про бізнес. Після кількох відер горілки їх потягне на дівчат… І вся правда залишиться між ними, правда влади, двоповерхова правда.

Журналістів у їдальню не пустили. Без пильного ока телекамер учасники наради не робили розумних облич за відсутності розумних думок. Закутками покотилося стримане гигикання, потім — регіт, гості взяли в руки мобільники і почали надзвонювати київським приятелям.

Від наступної чарки Швець ожив і завів цікаву розмову з мукачівським колегою. Минулого разу закарпатцю у готель привезли трьох неповнолітніх повій. Що вони виробляли…

На другій частині наради Теодору Даниловичу довелося виступити з доповіддю. Говорив з мітинговим азартом, відійшовши від тексту: «Влада ставить рогатки на шляху ринкової економіки! До мене надходить безліч скарг на податкові, які душать підприємців! Майно КСП головами спілок заставлено під банківські кредити, гроші пропиті, за них побудовано будинки дітям та коханкам, відкрито особисті рахунки у польських банках! Самі КСП стали схожими на післявоєнні колгоспи. Я, як можу, борюся з цим лихом, але через корумпованість влади на місцях усі мої намагання зводяться нанівець! Я не маю впливу на ситуацію. Кримінальні справи, які порушуються мною проти безвідповідальних господарників, розвалюються на півдорозі до суду. І коли ви проїдете по області, побачите злидні поряд з острівцями Європи, що їх собі створили місцеві князьки. Тому пропоную розширити повноваження обласних адміністрацій щодо контролю над правоохоронними та контролюючими органами.

Розумію, що поважне зібрання не може цього зробити. Ми маємо виступити з ініціативою і звернутися до президента та парламенту. Хоч відомо, що реальна більшість і там — противники реформ, поборники минулого. Але на карті — доля української економіки і саме існування нашої держави! Слава Україні!»

Після вечірнього фуршету з помірною кількістю випивки Теодор Данилович зателефонував до Ігоря Дмитровича і сказав, що звільнився, при цьому автоматично поплескав себе по внутрішній кишені піджака, де щойно лежали конверти.

— Я за вами надішлю машину…

Скоро авто мчало його в Пущу-Водицю. Свого часу тут славно відпочивав після виборів разом з двома подругами-нацменками. Що вони виробляли упродовж тижня! Скільки було випито шампанського і спожито ікри! Щоправда, потім довелося лікувати гонорею і трихомоноз…

Але останнім часом ані секс, ані випивка не до душі. Справи, в яких зав’яз, могли потягнути на дно. Коли робив революцію, було не так страшно. Тепер, коли у банках лежить кругленька сума, страх раз по раз перехоплює горло. Є що втрачати.