Чужа гра

Тепер ти наш компаньйон, оскільки довів лідерство. Далі працюємо разом: останнім буде тест виживання; твоїх піхотинців «візьмуть» на справі менти. Їх будуть мордувати у камерах зеки, на допитах відбивати нирки… Побачимо, хто на що здатний.

Через півгодини Нарочицькому доповіли, що вбито семеро бомжів.

17

Зима прийшла несподівано. Ще вчора лили дощі, а одного ранку, розсунувши штори, Ірина побачила, що сніг випав і не танув, а пухнастим килимком лежав на клумбах. Двірники шкребли асфальт лопатами, вулиці чистили снігозбиральні машини. Ірина подумала, що сьогодні на дорогах будуть затори, тому вирішила авто не брати. Розбудила Оленку. Та завжди спала як убита.

— Підеш Сьогодні у тренажерний зал? — запитала.

— Після роботи маю повечеряти з одним рекламодавцем.

— Що це за такі позаслужбові стосунки? — посміхнулася.

— Осман пообіцяв виплатити премію п’ять тисяч доларів, якщо цей тип замовить рекламу.

— Скоро купиш квартиру у Києві. Тисячі три вже маєш…

Дівчата нашвидкуруч підмальовувались перед дзеркалом і розмовляли. Ірина враз запитально глянула на подругу:

— Чому очі опустила? Знову дала гроші Шлапаку?!

— Не дала, а позичила.

— Ти при своєму розумі? — розгнівалася. — Скільки?!

— Три тисячі. Він робить ремонт в офісі!

— Наче й розумна баба… — розвела руками. — Як стахановка сиділа ночами на роботі, а тільки він приїхав, трахнув — готова альфонсу віддати все!

Подруги перейшли на кухню.

— Чи, може, справа йде до весілля? — зробила припущення Ірина.

— Роман вважає, що треба почекати ще рік. Поки купимо квартиру, станемо на ноги…

— Ви хоч визначилися, де будете жити?

— У Києві…

— Я можу знайти йому роботу! Знімете житло, а там…

— У нього зараз зарплата непогана. Нехай поки працює, все-таки сам собі господар. До речі, повинен скоро приїхати у гості, — запитально глянула на подругу.

— Ти знаєш, як я до нього ставлюся, — прошипіла Ірина.

— Добре, піду з ним в готель, — образилась Олена.

— Нікуди не підеш. Якщо не витримають нерви, піду до Ольги, нарешті віддамся їй… Андрій також мене не тішить своїми візитами, хоча, негідник, обіцяв. Віриш, оце поїду на вихідні додому, і бачу його тільки ввечері. Єдина радість, що погуляю з Васильком, а в понеділок знову ходом сюди!

— А ти кажеш, щоб я виходила заміж…

— Що ти порівнюєш?! Шлапак дурить тебе і одного дня покине, не повернувши грошей.

— Чого ти причепилася до нього? Який не є, але я його люблю! Тобі не обов'язково повинен подобатися!

— Ну то вибач, що образила твого Ромчика!

Ірина допила каву, залишила філіжанку на столі, і, зиркнувши на годинника, квапливо вибігла з кухні.

Ірина не помилилася — на вулицях затори, не було сенсу брати таксі. Довелося добиратися на метро, — зі штовханиною, жебраками, продавцями газет. Після цього на першій лекції не могла зосередитись, сердито думала про подругу, мовляв, витягнула її з багна… Треба виставити з дому, нехай спробує жити сама. Роман… Минулого разу приїхало…

Минулого разу Шлапак приїхав на таксі. Олена вибігла зустрічати на вулицю. Довго цілувалися, він при цьому скоса зиркав довкола. Був одягнений у хороший плащ, добротний костюм, при краватці, з парасолькою-ціпком і невеличкою піжонською сумочкою.

Коли піднялися в квартиру, Роман викликався допомогти на кухні. Спочатку довго мив руки, переодягався, потім взявся різати шинку. Між ділом розповідав, що поміняв верстку газети, змінив працівників, тепер планує перенести офіс до центру. Повідомив, що готує до випуску тритомник Завади. Хвалив автора. За чверть години набрид до нестями.

Коли сіли снідати, нагадав, що це він нарізав м’ясне і овочі. Випивши коньяку, став почуватися як удома. Розповідав про відпочинок у Греції, про те, як у кафе гречанки танцювали босоніж на розпеченому вугіллі і запрошували його. «Я вже був зняв шкарпетка, але подивився на пучки ніг, та й думаю: та де такими ногами можна скакати по вуглю? Нє, — думаю, — ви дівки файні, але краще зранку ґонорово стати на ноги, ніж би мене возили на візочку». Ірина стримано посміхалася і якомога скоріше хотіла піти з-за столу. Проте Шлапак сказав, що так не можна, він ще не їв торта, хоч однією рукою вже лапав Оленку за коліна.

Потім вони на годину зачинилися у ванній кімнаті, звідки подруга двічі виходила, щоб налити коньяку для Ромасика. Ірину брали чорти. Згодом закохані пішли гуляти і повернулися близько шостої. Шлапак був п’яний, молов дурниці, астматично дихав і слиняво ліз цілуватися до Оленки. Коли подруги пішли ставити авто, увімкнув порнографічний фільм з Петрівки. Сів на підлозі перед телевізором і упродовж двох годин не відірвався від екрану. За вечерею натякав, що непогано було б спробувати «Швецію», але тут же відкашлювався, награно реготав і казав, що це такий жарт.

Вночі Ірина не могла спати — у сусідній кімнаті наче комбайн працював. Іноді на кілька хвилин затихав, закохані шепотілися, і «комбайн» вмикався знову. Так тривало до ранку.

Вранці Роман попросив, щоб Ірина зробила каву, поки Оленка була у ванній. Але коли та поставила його на місце, тупо зареготав, пояснюючи, що так жартує:

— Ірусю, та я жартун неперевершений, хіба не знаєш?

Коли гість поїхав, на прощання всіх розцілувавши, Ірина полегшено зітхнула. І зараз бачити його знову зовсім не хотіла.

На перерві між парами зателефонувала додому. Але ні в Андрія, ні в батька не відповідали телефони. Дзенькнула до Інни — вона сьогодні теж не прийшла на заняття. З’ясувалося, що разом з Ольгою застрягли в пробці на Лук’янівці.

— Може поснідаємо? — запропонувала подругам.

— Издеваешься? — вирішила Інна. — Мы еще час будем в пробке!

— Наверное поругалась с Оленой, — зауважила Ольга.

— Повинен приїхати Ромасик. Коли його бачу, мені стає недобре, — зізналася Ірина.

— Дорога освободилась! — враз зраділа Інна. — Подходи в «Максим».

Невдовзі приятельки зустрілися. Ольга, як завжди, виглядала ефектно. На її густому рудому волоссі блищали крапельки талого снігу. Інна трохи схудла, це їй личило і підкреслювало бойовий бюст; на личку залишився милий юнацький жирок.

Замовили вино і налисники з яблуками.

— Давно так не сиділи, — зітхнула Ірина. — Стали діловими і збираємося, дедалі рідше.

— У меня работа, — розвела руками Інна, — после пар бегу в офис и подчищаю дела за Османом.

— Как Олена работает? — поцікавилася Ольга.

— Умная баба, далеко пойдет.

— Дурепа, — заперечила Ірина. — Зв'язалася з альфонсом, позичає йому гроші на вічне віддання…

— Это ее личное дело, — вирішила Інна.

— Псує собі дівка життя. Невже любов така сліпа? Бачили б ви його… Кролик з казки про Алісу. Годинами крутиться перед дзеркалом і вважає себе неперевершеним красенем!

Враз в Ірини у сумочці засвистав мобільник. Приклала до вуха. Дівчата мовчки дивилися на подругу, що, слухаючи, полотніла обличчям. «Мамо, тримайтеся», — сказала на прощання і відімкнула мобілку.

— На наш будинок був напад. Охорона відстрілювалася. Андрія заарештували… їду в Чорнопіль, — пояснила подругам.

Невдовзі мчала по житомирському шосе, не зважаючи на віхолу і ожеледь. Сподівалася на Бога і шиповану гуму коліс.

За п'ять годин була на місці і відразу забігла на роботу до батька. Той сидів у кабінеті, як чорна хмара.

— Що сталося, тату? — запитала з порога.

— Що… Якісь виродки закидали ваш будинок гранатами і почали поливати з автоматів. Куля схопив кулемета і з даху став відстрілюватися. Ті — драла. Він на мотоциклі по снігу за ними! Наздогнав і розстріляв.

— Що з Андрієм?!

— Приїхали менти, заарештували охорону, а за компанію і його.

— Його не поранено?!

— Слава Богу, ні.

— Що з хлопцями?

— Двох вбито, трьох поранено — кинули вісім гранат.

— Можеш щось зробити, щоб я побачилася з Андрієм?

— Його скоро випустять, при обшуку в будинку нічого не знайдено.