Чужа гра

Свідки сиділи у залі за столом і нервово смикалися від кожного різкого звуку. Один, зовні інтелігент, тепер був власником продуктового магазину, інший торгував на ринку, хоч мав п’ятьох продавців; для нього базар був стилем життя. Коли його жінку ґвалтували кіркуєвці, ховався у сусідів. Після цього розлучився і одружився на молодичці, яка знала тільки слово «дай».

— Вам пояснили, чому ви тут? — запитав Князь, важко впавши у крісло. — На кого, ви, мокриці, наважилися писати заяви?

— Ігорю, — відповів розважливо гастрономщик, — я написав як було. На мене давили менти і поставили умову: або йду свідком і Андрій сидить, або порушують справу проти мене.

— Що ти мені травиш?! На ментів працюєш?! — зірвався на ноги Князь. — І де твої менти зараз?!

— А що робити? — розвів руками.

— Не знаєш, що робити?! — підскочив Анатолій і з розгону вдарив його ногою в лице.

Той звалився з крісла і, закрившись руками, подумав, що його будуть бити як три роки тому — спочатку рекетири, вимагаючи гроші, потім менти, щоб відмовився від свідчень. Ігор помахом руки зупинив брата. Анатолій збуджено відійшов убік.

— Іди до своїх квіточок, — порадив Князь, — сам розберуся.

— Козли права качають! — обурився Анатолій.

— Я вам нічого не винний! — верескнув гастрономщик. — Ви відібрали все! Я півроку не мав чим годувати сім’ю!

— Виставляєш рахунок?! — не втримався Анатолій. — Я тобі покажу, чим мав годувати своїх виродків, падло!

Схопив за волосся і почав товкти лицем об підлогу, примовляючи:

— Кров’ю, сука, як пелікан! З голоду не подох?! Може я повинен годувати твоїх виблядків?! Працювати не хочуть! Іди на завод! Магазини будує, а немає чим годувати!

— Досить, — наказав Ігор.

— Живий? — запитав Князь.

— Вони живучі суки, — витираючи руки об одяг жертви, відповів брат. — Вправив йому мізки!

Інший свідок безвільно осів у кріслі, обмочився.

— Як у тебе справи на роботі? — миролюбно запитав Ігор. — Якісь гроші капають?

Той зі сльозами глянув на Князя і розчулено відповів:

— Трішки є, та не те, що колись…

— Ніхто не чіпає?

— Все добре…

— Якщо будуть проблеми, кажи, що стоїш від нас. Непорозуміння, що тут сталося, залишиться між нами?

— Звичайно, Ігорчику…

— Не станеш свідчити проти Анджея?

— Ніколи! На мене також менти наїхали, пообіцяли, що повернуть гроші, які я тоді… завинив вам. Сказали, якщо не напишу заяви, заберуть патент, виженуть з ринку, а в мене дружина молода…

— Треба зайти її потрахати! — зареготав Анатолій. — І як на таких виродків баби ведуться? Думаєш, тоді твою жінку хтось ґвалтував? Сама ноги розставила, коли побачила справжніх мужиків!

— Толя, досить, — наказав брат. — Йди до своїх квіточок.

Той, посвистуючи, вийшов.

— Наступного разу думай, — порадив Ігор свідкові. — Коли почнуть наїжджати менти, говори, що у тебе амнезія. Ще одне: якщо це чучело, — кивнув головою на іншого свідка, — напише заяву, що його побили у твоїй присутності і ти підтвердиш…

— Нічого не знаю, нічого не бачив.

Коли той пішов, Ігор наказав привести до тями першого і повторив слова залякування. Потім дав команду відвезти його додому. Сам поїхав до нареченої.

23

Жора повернувся з Австрії через три дні у доброму гуморі. Але коли в офісі з'явився Валентин, настрій відразу погіршився. Кіря посвіжів, лице обвітрилося на полігонах, у колючих темних очах з'явилася хижа поміркованість.

Компаньйони привітались прохолодно. Тільки Князь тішився — частина тягаря відповідальності спадала з його рамен. Качана за цей час знайти не вдалося, про переговори з Шариком домовився тільки на наступний тиждень.

— Швець «наш», — повідомив Ангел. — Я прикрив рахунок, а Смик дістав документи, що він придбав у Празі будинок.

— Цим можна його взяти за горло, — посміхнувся Князь. — Юрко, зателефонуєш і домовишся про зустріч — зарплата за горілчані операції, а там викладеш наші козирі. Хто зі мною до Києва?.. Поїдете обоє. Треба проконсультуватися з нашими союзниками і закривати тему. Надокучило третій місяць жити у стані війни. У мене невдовзі весілля… До того часу все має закінчитися.

Ангел про себе зауважив, що в голосі Ігоря вже пробиваються лідерські нотки. Влада змінює людей.

Валентин сидів за столом, щедро заставленим напоями та наїдками, слухав цих двох ділових і думав, що вони смішні, нікчемні люди, які у своєму болоті стали кимось.

— Про що задумався? — запитав Князь. — Сумуєш за Москвою?

— Москва, — зітхнув, погоджуючись, — знали б ви, якими бабками там крутять!

— Чого вас там навчили? — поцікавився Ангел.

—… Тепер я згодний, що треба скоротити наше військо вдвічі. Решту пов'язати кров'ю.

— Але саме тепер розформовувати його не будемо, — заперечив Ангел. — Андрій узгодив з Пашею роботу в Нагірній. Ти з Двадцятьма людьми підеш туди авангардом.

— Половину пацанів, що проходили навчання, передаси Калачу, — вирішив Князь. — 3 Праги повернуться твої хлопці, візьмеш їх.

Валентин зиркнув з-під лоба на колег:

— А чи не забагато на себе берете? Урізали мені бабки, я сидів на декохті… [9]

— Для чого ж підняв своїм зарплату? — стенув плечима Ангел.

— Це мої справи.

— Вас туди відправили не шикувати, а навчатися, — відрізав Князь.

— З моїх територій не зібрано шість тисяч.

— А бабки, які ти здер з лабухів на весіллі Андрія?! — розсердився Ігор.

Валентин процідив крізь зуби:

— Поки Андрій не скаже своє слово, пальцем не поворухну. Щось не так — заберу своїх людей; з ними не пропаду…

Князь примружився на Валентина:

— Я тобі багато вибачав. Гадаєш, зможу вибачити таке?

— Ви заганяєте мене в глухий кут! Та й не повинен я слухатися ваших наказів, мій шеф — Анджей. Усі питання роботи, моїх пацанів може вирішувати тільки він!

— Ти сумніваєшся у моїх повноваженнях? — зиркнув на Валентина.

Ангел вирішив розрядити ситуацію:

— Рішення щодо Нагірної і твоїх людей Андрій прийняв два місяці тому. Для цього їх послали навчатися.

— Хлопці тасуються як карти в колоді! Працювати краще з людьми, яких знаєш, яким можеш довірити власне життя! Ви ж посилаєте мене не на відпочинок у Карпатах!

— Що ти приндишся, — розізлився Князь, — таке враження, буцім тебе щодня посилають закривати тілом амбразури? Перед тобою теж не хлопчики, що грають у козаків-розбійників!

— Коли так складається, Валіку, — вирішив Ангел, — будемо чекати на маляву від Андрія. Він скаже, як далі жити.

Валентин вийшов невдоволений. На вулиці мороз. Хлопці, мабуть, ще на полігонах ганяють з автоматами напереваги. Вони здружилися і стали командою. Навіть Астаф’єви змінилися. Коли наступного разу їм запропонували пройти тест на вбивство — відмовилися всі. Усвідомили, що смерть повинна мати сенс. А потім успішно витримали тест на виживання у «в'язниці» і виконали замовлення на ліквідацію саратовського банкіра. Це покращило його фінансовий стан.

Останні тижні Валентин не ходив на заняття, час проводив з кумами — Нарочицьким та Сєнцовим. Перший — колишній майор ДРУ, другий — колишній голова колгоспу, що відсидів у восьмидесяті роки за розтрату. На зоні потрапив на «козлячу» [10] посаду і весь термін відбув у в’язничному готелі прибиральником. З прапорщиком на прізвисько Синій Туман влаштував там бордель. Грошовитим зекам приводили з міста повій. На цих «заходах» Сєнцов познайомився з Пашею. Зробив для нього чимало послуг — передавав на волю записки, з волі діставав горілку та наркоту.

Тепер був співвласником готелю «Столичний», кількох казино та ресторанів. Коли Кіря «прибрав» саратовського банкіра, Сєнцов за безцінь заволодів блокуючим пакетом акцій банку з оборотним капіталом два мільярди доларів. На зборах акціонерів Ігор увів до складу правління Нарочицького і поставив свого керуючого.