Чужа гра

Андрій зареготав:

— А що мент?

— Сказав, що спустить зі сходів того, хто видасть Заваді книжку — він їх дістав своїм творчеством.

Андрій помовчав, дивлячись з-під лоба:

— Що у вас з Оленкою сталося?

— Бачила мене з якоюсь бабою… Ми вже помирилися.

— Вважай менти тебе відлупили за неї. Іди, завтра все буде гаразд…

14

Після проводів з коньяком та купання під дощем Смик поїхав до Праги. Кіркуєв готувався виїжджати до Москви. На честь від'їзду влаштував гулянку для своїх пацанів. Князь з Ангелом чекали в офісі на Кулю, якого Валентин залишав за себе. Ось така ротація кадрів.

— Даремно Цигана відпускаємо в Москву. Уявляєш, чого там навчиться? — сумнівався Юрко.

— Диверсійної роботи, — посміхнувся Князь. — Понти це все. Припустімо, піде проти нас… Що далі? Його не пустять у наші теми. Він не настільки дурний, щоб кусати руку, яка його годує.

— Андрій дав йому забагато влади. Та й сам став диктатором. Постійно випоминає, що з моєї вини вся ця колотнеча зі Сліпим… Хіба Анджей сам не вчепився за мою пропозицію?

— Андрій завжди вину перекладає на інших.

— Він змінився. У нього є Краснов, Гаркавий… Він уже політик, а ми — босяки.

— Не мели дурниць! Ми разом пережили і замахи, і в’язниці…

— Анджей ніколи не сидів…

— Що з тобою?! — роздратувався Князь. — Біла гарячка від цього пійла? — кивнув на «адміральський» чай [8].

— Ділюся підозрами.

— Купання не пішло тобі на користь — розвинулась паранойя…

Нарешті прийшов Куля — Богдан Микульський. Колишній афганець та спецназівець, був і зброярем у ланці Кіркуєва, і вибухівку готував, а ще створював нестандартні типи пістолетів, на розборках розставляв снайперів і таке інше. Валентин зробив його заступником з вогневої підготовки та систем зовнішньої охорони. Слухаючи розповідь «кандидата», Князь скупо посміхнувся:

— Знали б рядові громадяни, який у нас жорсткий відбір кадрів, не романтизували б нашу професію!

— Гаразд, — сказав Ангел, — анкета взірцева. Поки не буде Кірі, відповідаєш за охорону. Скільки у тебе піхоти?

— Двоє — особиста охорона Анджея та ваших п’ятнадцять людей. Спеців не рахую — п’ятеро на прослуховуванні телефонів, один — контролює пейджерний зв’язок, двоє готують звіти.

— Ми таки оголили наші тили, — знітився Князь. — Як розподілено решту сил?

— Четверо на двох машинах — супровід Анджея. Четверо позмінно на охороні його будинку. Четверо — відпочивають. Четверо, разом зі мною, — резервна мобільна група: «зброєносець», лікар і піхотинець.

— Що сказав на це Циган? — запитав Ангел.

— Загнуться пацани. Дуже щільний графік роботи.

— Подвоїмо їм зарплату, — вирішив Ангел. — У нас взагалі залишилося по два охоронці, і ми не почуваємось обділеними. Іще одне… Яка у тебе зарплата?

— Шість сотень баксів.

— Гроші, які надійдуть з точок Кіркуєва, будеш відправляти в Москву, не забуваючи тридцять відсотків залишати в нашій бухгалтерії.

— Так. Тільки мені треба ще хоч трьох чоловік…

— Навіщо? — поцікавився Ангел.

— У переліску біля будинку Андрія останнім часом блукають підозрілі типи. Випивають… Треба організувати патрулювання, взяти одного, допитати.

Князь відкинувся на спинку крісла і зацікавлено зиркнув на товариша. Юрко наморщив лоба:

— Що будемо робити, коли ця голота повернеться з Москви?

— Пошлемо на війну у Чечню, — зареготав Ігор. — А якщо серйозно — нам потрібні люди в Києві.

— Взагалі, Богдане, скільки тобі ще треба людей, щоб почуватися впевнено? — запитав Юрко.

— Чотири на вашу охорону, три у резерв і три на патрулювання.

— А якщо доведеться врізати зарплати? — почав торгуватися Юрко.

— Треба провести градацію зарплат, — запропонував Куля. — Для чого платити охоронцям будинку подвійну ставку? Дати кілька баксів премії. Зняти охоронців з офісів та ресторанів — у них стабільна зарплата. Ще створити преміальний фонд для тих, хто себе проявить.

— За три місяці непогано зекономимо. А приїде Кіря, вони повернуться на роботу, — погодився Ангел.

— Дамо їм роботу, де не треба досвіду, — сказав Куля.

— Своєрідна перепідготовка, — засміявся Ігор.

— Добре, що подумав про нашу охорону, — похвалив Ангел. — Матимеш півтори тисячі баксів зарплати.

Ігор дістав коньяк, покликав секретарку і попросив принести з ресторану закуску.

— Ось що, — сказав Ангел замість тосту, — після Москви Кіря має передати більшу частину биків Калачу. Ти, Богдане, поїдеш з ними. Валентин повернеться — а тут всюди наші люди. Платити їм по триста доларів не потягне і втратить авторитет…

— Валік з мене зробив людину… — Куля непевно покивав. — Але він — безпрєдєльщик, мені це не подобається.

— Ти за три місяці повинен здобути авторитет, — сказав Ангел. — Ми допоможемо. Будеш на свій розсуд обдаровувати пацанів. Коли переберешся до Києва, підімнеш людей Кіркуєва під себе.

— Пацани його не люблять, це буде нескладно, — відповів Куля.

— Може, з них у Москві зроблять зомбі? — хмикнув Князь.

— Справлюся, — запевнив Богдан.

— Головне, ти зрозумів, що від тебе вимагають, і що дають, — зауважив Юрко. — Циган зробив з тебе чоловіка, а ми зробимо людину.

У кабінет Кіркуєва з ресторану доносилися звуки веселощів. Братва гуляла. Валентин зняв навушники і поклав на стіл. Вийняв з магнітофону касету із записом цієї розмови. Куля! Від нього менше всього чекав зради. Втім, він іще не зрадив, але вже продався.

Хоча без Андрія ці «путчисти» не зроблять і кроку… Здається, Ангел поклав око на місце Анджея… Скільки Жора не намагався щось втовкмачити в тупу макітру Князя — той як не чув. І це люди, яких не раз рятував од небезпек!

Викликав Астаф’євих.

— Як там братва?

— Гульбан, — дурнувато усміхнувся щойно вколотий Мишко.

— Передайте братві, щоб завтра не пили; піднімаю зарплатню до трьохсот п’ятдесяти доларів, — сказав Валентин.

— А нам? — поцікавився Сашко.

— Вам мало тисячі баксів?!… Завтра всі їдуть до Москви групами по троє у різних поїздах. Номери заброньовано у різних готелях. Ви поїдете зі мною на машині через Київ.

15

Куля знав свою роботу і рвався, аби вислужитися перед Ангелом. Кількість охорони зменшилася вдвічі, довкола будинку Анджея постійно ходив патруль. З’ясувалося — кілька автомобілів, що часто проїжджали повз будинок, належали людям Качана. Специ прослухали телефонні переговори, що їх вів Львівський. У них було багато туману, про це Куля й доповів Андрію.

— Що пропонуєш? — запитав той.

— Створити мертву зону довкола будинку — перекопати дорогу, почепити знак «в’їзд заборонено». На всіх пияків та грибників спускати собак, щоб відбити бажання тут швендяти.

— Так і зроби, — погодився Андрій.

Наступного вечора патруль затримав трьох молодиків, що з авта у бінокль спостерігали за будинком. Коли їх обшукали, знайшли зошит із записами годин приїзду і від’їзду Анджея, схему обійстя, два пістолети ТТ і рації.

Андрій вирішив сам їх допитати. Бранців вишикували у підвалі.

— На кого працюєте? — запитав мирно, підійшовши до одного.

— Ні на кого, — грубо відповів.

— Ініціативна група, — усміхнувся і вдарив його у щелепу. Той відлетів назад, вдарився головою об стінку і сповз на підлогу.

— На кого? — запитав іншого.

Той озирнувся подивитися, що сталося з товаришем, але теж і опинився на бетонній долівці.

Третій вирішив не випробовувати долю:

— На Качана…

Проте Андрій і йому врізав.

— Допитати і записати на відео їхні зізнання, — наказав Кулі. — Трупи — у ванну з сірчаною кислотою, щоб не лишилося сліду. Пацанам — премію.

Андрій повернувся до будинку. Намагався опанувати себе, випив коньяку. Шкода, що свого часу не пришив Качана. Знову випливає. Треба з ним негайно розбиратися. Коли дізнається про зникнення цих виродків, намаже п’ятки салом. Покликав Кулю: