Ваш покiрний слуга кiт
Ваш покiрний слуга кiт читать книгу онлайн
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
— Бач, як необдумано базікали грецькі філософи. Як на мене, то на світі нема нічого страшного. Я, приміром, у вогні не горю, у воді не тону… — Докусен-кун затнувся.
- Коло жінок не впадаю, — прийшов ва допомогу Мейтей-кун. Господар скоромовкою читав далі:
— «Сократ сказав: найважча робота — правити жінкою. Демосфен сказав: якщо хочеш замучити свогo ворогa, віддай йому свою жінку. Вона йому таку бучу зчинить, так з нього воду виварить, що він не зможе й на ногах встояти. Сенека вважав жінку й неуцтво двома найбільшими нещастями на світі. Марк Аврелій сказав, що жінкою так само важко правити, як і командувати флотилією. Плаут [212] сказав, що жінки пишно вдягаються, щоб приховати свою природну потворність. Валерій [213] в листі до приятеля сповіщав, що для жінок нема нічого неможливого на світі й благав небо, щоб воно зглянулося на нього і захистило від жіночих підступів. Він же писав: що таке жінка? Вона — ворог дружби і любові, вона — гope неминуче, вона — шкода обов’язкова, вона — спокуса природна, вона — отрута, схожа ва мед. Якщо покинути жінку неморально, то не кинути — значить приректи себе ва муки пекельні».
— Сенсей, вже досить. Як наслухаєшся такого про свою жінку, то вже нічого не захочеш.
— Ще кілька сторінок лишилося. Ну що, читати?
— Краще не треба. Адже незабаром господиня вернеться, — тільки встиг пожартувати Мейтей-кун, як із їдальні долинув її голос.
— Кійо, іди-но сюди! — гукала вона служницю.
— От тобі й маєш! Чуєш, господиня вже дома!
— Ха-ха-ха! — засміявся господар. — А тобі не все одно?
— Господине, коли це ви встигли повернутися?
В їдальні тихо. Жодної відповіді.
— Господине, ви чули, про що ми оце розмовляли, гa?
3вову жодної відповіді.
— Тіпьки не подумайте, що це погляди вашого чоловіка! Це поглядн пава Неша з шістнадцятого століття!
— Нічого не знаю, — простодушно відповіла здалеку господиня. Kaнґeцу-кун хихикнув.
— Я теж не знаю. То вже пробачте! — Тільки-но Мейтей-кун засміявся, як загримотіли двері, розсунулись сьодзі й у вітaльню безцеремонно, не питаючи дозволу, ввірвавсаяТатара Сампей-кyн. Сьогодні він не був схожий на себе. В білій як сніг сорочці, в новісінькому сюртуку, він тримав у правій руці кошичок з чотирма пляшками пива. Сампей-кyн поставив пляшки коло тунців й опустився на мату. Вигляд у вього був войовничий.
— Севсей, як у вас із шлунком останнім часом? Краще? Ви безвихідно сидите вдома, а тому й не одужуєте.
— Я ж тобі ще не сказав, чи мені краще, чи гірше.
— Не сказали, але ж ввrляд у вас нездоровий. Обличчя якесь жовте. Тепер не завадило б рибку половити. Взяти в Ciнaґaвa човна і… Я тієї неділі рибалив.
— Що спіймав?
— Нічого не спіймав.
— Не спіймав, і все-таки було цікаво?
— Ви знаєте, я настільки піднісся духом. А ви коли-небудь ловили рибу? Ох і приємна розвага. Кружеляєш собі на маленькому човнику посеред широкого моря…
— А я волію на здоровому човні по малюсінькому морю, — втрутився Мейтей.
— Якщо вже вудити, то принаймні кита або русалку. Інакше не варт і починати, — додав Kaнґeцу-кун.
— А хіба їх можна ловити на гачок? У цих літераторів ані крвхти здоровоro глузду…
— Я не літератор.
— Невже? А хто ж тоді? Для таких, як я, бізнесменів насамперед конче потрібен здоровий глузд. Сенсей, останнім часом я збагатився тим глуздом. 3 яким пристаєш, таким сам стаєш.
— Яким це таким?
— Ну от хоч би цигарки… Поки куриш «Асахі» або «Сікісіму» ніхто тебе не помічає. — Сампей-кун вийняв єгипетську цигарку з позолоченим мундштуком і запихкав.
- У тебе вистачає грошей на таку розкіш?
— Я не маю грошей, але незабаром розстараюся. Як куриш такі цигарки, тобі відразу довіряють.
— Легкий спосіб втертися в довір’я. Набагато легший, ніж у тебе, Канґецу-кун, з твоїми кульками. Ніякої тобі мороки. Зручний спосіб, чи не так? — Мейтей-кун звертався до Канґецу, але той мовчав. Замість нього заговорив Сампей-кун:
— О, це ви Канґецу-сан? Ви ще не стали доктором? Коли так, то я візьму.
— Доктора?
— Ні, Канедову дочку. Мені незручно перед вами, але вони просили: «Візьми, візьми», — що нарешті я здався і вирішив узяти. Однак мене турбує, як ви на мій вчинок подивитеся.
— Та ви не соромтеся, — заохочував Канґецу-кун, а господар навмання докинув:
— Як хочеться, то бери. Тут нема нічого поганого.
— Яка радісна новина! Справді про дочок нема чого журитися. Я ж казав, що хтось її візьме. От і дочекалася: такий наречений об’явився, та ще й джентльмен! Тофу-кун, прекрасна тема для твоїх віршів у новому стилі! Берись мерщій до роботи! — як завжди, піднесено виголосив Мейтей-кун.
— О, то це ви, Тофу-кун? — зрадів Сампей-кун. — Чи не змогли б ви щось написати для весілля? Ми одразу віддрукуємо й розішлемо. Навіть у «Сонці» помістимо.
— Гаразд, я щось придумаю. А на коли вам треба?
— Не має значення. Давайте хоч би те, що готове. А за це ми вас запросимо на весілля і добре почастуємо. Шампанським пригостимо. Ви коли-небудь пили шампанське? Воно дуже смачне… Сенсей, я маю намір найняти на весілля оркестр. Як ви гадаєте, чи можна Тофові вірші покласти на музику й зіграти?
— Як хочеш.
— Сенсей, ви б не написали музики?
— Ти сповна розуму?
— А чи немає серед нас когось, хто б знався на музиці?
— Ось віртуоз гри на скрипці — бідолашний кандидат на доктора — Канґецу-кун. Ти його добре попроси. Правда, за пляшку шампанського він навряд чи згодиться. Він не з таких.
— Шампанське по чотири-п’ять єн за пляшку нічого не варте. Я не частуватиму такою дешевизною. Ну, ви напишете для мене музику?
— Аякже. Навіть за пляшку по двадцять сен. Як треба, то й задурно напишу.
— Ні, задурно я не хочу. Я мушу віддячити. Якщо не до душі шампанське, то, може, ось ще? — і Сампей-кун вийняв з кишені сім чи вісім фотографій і висипав їх на підлогу. То все були портрети дівчат, на повний зріст або до пояса, в хакама та кімоно з довгими рукавами, з високими зачісками «такасімада».
— Он скільки в мене кандидаток. Я можу віддячити Кавґецу-кунові й Тофу-кунові, засватавши їм будь-яку з цих дівчат. Як вам ця подобається? — Семпей-кун тицьнув Канґецу-кунові під ніс один знімок.
— Чарівна. Обов’язково мені засватай.
— А оця! — Сампей-кун показав ще одну.
- І ця зваблива. Обов’язково мені засватай.
— Яку?
— Будь-яку. .
— О, скільки у вас пристрасті! Сенсей, ось ця — племінниця одного професора.
— Он як!
— В неї лагідний характер. До того ж молода — всьогo-то сімнадцять років. За нею матимете тисячу єн посагу. А он та — донька губернатора.
— А не можна з усіма побратися?
— З усіма? Ви надто жадібні. Невже ви прихильник полігамії?
— Я не прихильник полігамії. Просто я не байдужий до жінок.
— Ну, гаразд, забирай хутко своїх дівуль! — сердито звелів господар.
— Так що, ні одна не підходить? — перепитав Сампей-кун і поклав фото в кишеню.
— Що це за пиво?
— Це подарунок від мене. На честь урочистої події. Я купив у крамниці за рогом. Покуштуйте.
Ляскотом долонь господар покликав служницю і звелів розкоркувати пляшки. Всі п’ятеро — господар, Мейтей, Докусен, Канґецу і Тофу — врочисто підняли склянки і побажали Сампей-кунові сімейного щастя. Сампей-кун радісно оголосив:
— Панове, всіх вас запрошую на весілля. Сподіваюсь, прийдете?
— Я не прийду, — відразу сказав господар.
— Чому? Такий урочистий день буде лише один раз у моєму житті. Невже не зможете прийти? Які ви безсердечнi!
— Ніякий я не безсердечний, просто не прийду, та й квит.
— Може, у вас немає пристойного кімоно? Хаорі й хакама я вам роздобуду. Сенсей, хоч іноді треба виходити на люди. Я вас познайомлю із знаменитостями.
- Навіщо вони мені здалися?
— У вас шлунок поправиться.