-->

Ваш покiрний слуга кiт

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Ваш покiрний слуга кiт, Сосекі Нацуме-- . Жанр: Юмористическая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Ваш покiрний слуга кiт
Название: Ваш покiрний слуга кiт
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 411
Читать онлайн

Ваш покiрний слуга кiт читать книгу онлайн

Ваш покiрний слуга кiт - читать бесплатно онлайн , автор Сосекі Нацуме
«Ваш покірний слуга кіт» — один з найбільш знаменитих романів класика японської літератури XX ст. Нацуме Сосекі, перший великий сатиричний твір в японській літературі нового часу. 1907–1916 роки можуть бути названі «роками Нацуме» в японській літературі: настільки потужний був його вплив на уми японської інтелігенції тих років. Такі великі письменники, як Акутагава Рюноске, Ясунарі Кавабата і Дадзай Осаму вважали себе його учнями. Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.  

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

Перейти на страницу:

— Бач, як необдумано базікали грецькі філософи. Як на мене, то на світі нема нічого страшного. Я, приміром, у вогні не горю, у воді не тону… — Докусен-кун затнувся.

- Коло жінок не впадаю, — прийшов ва допомогу Мейтей-кун. Господар скоромовкою читав далі:

— «Сократ сказав: найважча робота — правити жінкою. Демосфен сказав: якщо хочеш замучити свогo ворогa, віддай йому свою жінку. Вона йому таку бучу зчинить, так з нього воду виварить, що він не зможе й на ногах встояти. Сенека вважав жінку й неуцтво двома найбільшими нещастями на світі. Марк Аврелій сказав, що жінкою так само важко правити, як і командувати флотилією. Плаут [212] сказав, що жінки пишно вдягаються, щоб приховати свою природну потворність. Валерій [213] в листі до приятеля сповіщав, що для жінок нема нічого неможливого на світі й благав небо, щоб воно зглянулося на нього і захистило від жіночих підступів. Він же писав: що таке жінка? Вона — ворог дружби і любові, вона — гope неминуче, вона — шкода обов’язкова, вона — спокуса природна, вона — отрута, схожа ва мед. Якщо покинути жінку неморально, то не кинути — значить приректи себе ва муки пекельні».

— Сенсей, вже досить. Як наслухаєшся такого про свою жінку, то вже нічого не захочеш.

— Ще кілька сторінок лишилося. Ну що, читати?

— Краще не треба. Адже незабаром господиня вернеться, — тільки встиг пожартувати Мейтей-кун, як із їдальні долинув її голос.

— Кійо, іди-но сюди! — гукала вона служницю.

— От тобі й маєш! Чуєш, господиня вже дома!

— Ха-ха-ха! — засміявся господар. — А тобі не все одно?

— Господине, коли це ви встигли повернутися?

В їдальні тихо. Жодної відповіді.

— Господине, ви чули, про що ми оце розмовляли, гa?

3вову жодної відповіді.

— Тіпьки не подумайте, що це погляди вашого чоловіка! Це поглядн пава Неша з шістнадцятого століття!

— Нічого не знаю, — простодушно відповіла здалеку господиня. Kaнґeцу-кун хихикнув.

— Я теж не знаю. То вже пробачте! — Тільки-но Мейтей-кун засміявся, як загримотіли двері, розсунулись сьодзі й у вітaльню безцеремонно, не питаючи дозволу, ввірвавсаяТатара Сампей-кyн. Сьогодні він не був схожий на себе. В білій як сніг сорочці, в новісінькому сюртуку, він тримав у правій руці кошичок з чотирма пляшками пива. Сампей-кyн поставив пляшки коло тунців й опустився на мату. Вигляд у вього був войовничий.

— Севсей, як у вас із шлунком останнім часом? Краще? Ви безвихідно сидите вдома, а тому й не одужуєте.

— Я ж тобі ще не сказав, чи мені краще, чи гірше.

— Не сказали, але ж ввrляд у вас нездоровий. Обличчя якесь жовте. Тепер не завадило б рибку половити. Взяти в Ciнaґaвa човна і… Я тієї неділі рибалив.

— Що спіймав?

— Нічого не спіймав.

— Не спіймав, і все-таки було цікаво?

— Ви знаєте, я настільки піднісся духом. А ви коли-небудь ловили рибу? Ох і приємна розвага. Кружеляєш собі на маленькому човнику посеред широкого моря…

— А я волію на здоровому човні по малюсінькому морю, — втрутився Мейтей.

— Якщо вже вудити, то принаймні кита або русалку. Інакше не варт і починати, — додав Kaнґeцу-кун.

— А хіба їх можна ловити на гачок? У цих літераторів ані крвхти здоровоro глузду…

— Я не літератор.

— Невже? А хто ж тоді? Для таких, як я, бізнесменів насамперед конче потрібен здоровий глузд. Сенсей, останнім часом я збагатився тим глуздом. 3 яким пристаєш, таким сам стаєш.

— Яким це таким?

— Ну от хоч би цигарки… Поки куриш «Асахі» або «Сікісіму» ніхто тебе не помічає. — Сампей-кун вийняв єгипетську цигарку з позолоченим мундштуком і запихкав.

- У тебе вистачає грошей на таку розкіш?

— Я не маю грошей, але незабаром розстараюся. Як куриш такі цигарки, тобі відразу довіряють.

— Легкий спосіб втертися в довір’я. Набагато легший, ніж у тебе, Канґецу-кун, з твоїми кульками. Ніякої тобі мороки. Зручний спосіб, чи не так? — Мейтей-кун звертався до Канґецу, але той мовчав. Замість нього заговорив Сампей-кун:

— О, це ви Канґецу-сан? Ви ще не стали доктором? Коли так, то я візьму.

— Доктора?

— Ні, Канедову дочку. Мені незручно перед вами, але вони просили: «Візьми, візьми», — що нарешті я здався і вирішив узяти. Однак мене турбує, як ви на мій вчинок подивитеся.

— Та ви не соромтеся, — заохочував Канґецу-кун, а господар навмання докинув:

— Як хочеться, то бери. Тут нема нічого поганого.

— Яка радісна новина! Справді про дочок нема чого журитися. Я ж казав, що хтось її візьме. От і дочекалася: такий наречений об’явився, та ще й джентльмен! Тофу-кун, прекрасна тема для твоїх віршів у новому стилі! Берись мерщій до роботи! — як завжди, піднесено виголосив Мейтей-кун.

— О, то це ви, Тофу-кун? — зрадів Сампей-кун. — Чи не змогли б ви щось написати для весілля? Ми одразу віддрукуємо й розішлемо. Навіть у «Сонці» помістимо.

— Гаразд, я щось придумаю. А на коли вам треба?

— Не має значення. Давайте хоч би те, що готове. А за це ми вас запросимо на весілля і добре почастуємо. Шампанським пригостимо. Ви коли-небудь пили шампанське? Воно дуже смачне… Сенсей, я маю намір найняти на весілля оркестр. Як ви гадаєте, чи можна Тофові вірші покласти на музику й зіграти?

— Як хочеш.

— Сенсей, ви б не написали музики?

— Ти сповна розуму?

— А чи немає серед нас когось, хто б знався на музиці?

— Ось віртуоз гри на скрипці — бідолашний кандидат на доктора — Канґецу-кун. Ти його добре попроси. Правда, за пляшку шампанського він навряд чи згодиться. Він не з таких.

— Шампанське по чотири-п’ять єн за пляшку нічого не варте. Я не частуватиму такою дешевизною. Ну, ви напишете для мене музику?

— Аякже. Навіть за пляшку по двадцять сен. Як треба, то й задурно напишу.

— Ні, задурно я не хочу. Я мушу віддячити. Якщо не до душі шампанське, то, може, ось ще? — і Сампей-кун вийняв з кишені сім чи вісім фотографій і висипав їх на підлогу. То все були портрети дівчат, на повний зріст або до пояса, в хакама та кімоно з довгими рукавами, з високими зачісками «такасімада».

— Он скільки в мене кандидаток. Я можу віддячити Кавґецу-кунові й Тофу-кунові, засватавши їм будь-яку з цих дівчат. Як вам ця подобається? — Семпей-кун тицьнув Канґецу-кунові під ніс один знімок.

— Чарівна. Обов’язково мені засватай.

— А оця! — Сампей-кун показав ще одну.

- І ця зваблива. Обов’язково мені засватай.

— Яку?

— Будь-яку. .

— О, скільки у вас пристрасті! Сенсей, ось ця — племінниця одного професора.

— Он як!

— В неї лагідний характер. До того ж молода — всьогo-то сімнадцять років. За нею матимете тисячу єн посагу. А он та — донька губернатора.

— А не можна з усіма побратися?

— З усіма? Ви надто жадібні. Невже ви прихильник полігамії?

— Я не прихильник полігамії. Просто я не байдужий до жінок.

— Ну, гаразд, забирай хутко своїх дівуль! — сердито звелів господар.

— Так що, ні одна не підходить? — перепитав Сампей-кун і поклав фото в кишеню.

— Що це за пиво?

— Це подарунок від мене. На честь урочистої події. Я купив у крамниці за рогом. Покуштуйте.

Ляскотом долонь господар покликав служницю і звелів розкоркувати пляшки. Всі п’ятеро — господар, Мейтей, Докусен, Канґецу і Тофу — врочисто підняли склянки і побажали Сампей-кунові сімейного щастя. Сампей-кун радісно оголосив:

— Панове, всіх вас запрошую на весілля. Сподіваюсь, прийдете?

— Я не прийду, — відразу сказав господар.

— Чому? Такий урочистий день буде лише один раз у моєму житті. Невже не зможете прийти? Які ви безсердечнi!

— Ніякий я не безсердечний, просто не прийду, та й квит.

— Може, у вас немає пристойного кімоно? Хаорі й хакама я вам роздобуду. Сенсей, хоч іноді треба виходити на люди. Я вас познайомлю із знаменитостями.

- Навіщо вони мені здалися?

— У вас шлунок поправиться.

Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название