Ваш покiрний слуга кiт

— На те він Карлейль. Він не журився б навіть тоді, коли б усі стояли, — кинув репліку Канґецу-кун.

— Але залишімо в спокої самосвідомість поблажливих людей, — вів далі Докусен-кун. — До речі, чим більше в людині тої самосвідомості, тим важче їй робити добро. Жаль, але це факт. Звичайно кажуть, начебто з розвитком культури жорстокі звичаї вимирають, а людські відносини стають дружніми, лагідними. Але це груба помилка. Хіба можуть вони стати лагідними, коли людська самосвідомість досягла такого ступеня? Це тільки здається, що люди живуть тихо, спокійно. Насправді їхні стосунки завдають їм нестерпної муки — так почуває себе борець на рингу, очікуючи нападу cупротивника. Збоку глянути, він наче спокійний, а насправді в його душі бурхає море почуттів.

— І бійки в давнину були невинні. Користувалися виключно фізичною силою, — перехопив ініціативу Мейтей-кун. — А в наш час удаються до витончених методів боротьби, що теж сприяв зміцненню самосвідомості. Бекон [205] писав: «Перемaгати природу, спираючись на її сили». Як не дивно, а сучасні люди воюють згiдно з цим афоризмом. Часто як у дзюдо — повалити супротивника, використовуючи його силу…

— Або як гідроелектроенергія — не опиратися силі води, а використати її для добування електроенергіі… — почав Канґецу-кун, а Докусен-кун одразу підхопив:

— Тому-то бідного зв’язують злидні, бaгатого зв’язує бaгатство, засмученого зв’язує радість. Геніїв занапащує геніальність, мудреця зводить зі світу мудрість, а неврівноваженого Кусямі-куна заманює у пастку ворог, використовуючи його запальність.

«Браво!» — заплескав у долоні Мейтей-кун, а господар, посміхаючись, відказав: «Не так-то просто мене заманити» — і всі зареготали.

— Між іншим, від чого вигинуть такі, як Канеда?

— Жінку доведе до загибелі ніс. Самого Канеду зведе в могилу жадібність, а його посіпаки здохнуть від доносів.

— А дочка?

— Дочка? Нічого не можу сказати, я її не бачив. У всякому разі, її може загубити гонитва за модою, обжерливість і пиятика. Від кохання вона не загине, ні. Хіба що помре на узбіччі дороги жебрачкою, у хвилину божевілля осягнyвши найвищу мудрість.

— Яка несправедливість!_ — заперечив Тофу-кун. Недарма вів присвятив їй збірку віршів у новому стилі.

— Тому дуже важливо пам’ятати слова: «Відмовтеся від бaгатства, забудьте про наживу, плекайте добрі наміри» [206]. Доки людина не пройметься цим душевним станом, доти вона буде мучитися, — повчав Докусен-кун тоном просвітленої людини.

— Чого ти запишався? Гляди, аби часом блискавка з весняним вітром не перекинула тебе догори ногами.

— В кожному разі, якщо цивілізація і далі розвиватиметься таким самим темпом, то я не хочу жити, — випалив господар.

— Як не хочеш, то вмирай, не соромся, — рішуче порадив Мейтей.

— А от не буду вмирати! — з незрозумілою впертістю заперечив господар.

— З’являючись на світ, ніхто не думає над народженням, а от смерті всі бояться, — байдужим голосом промовив Канґецу-кун.

— Так само радо позичають гроші, а от віддавати борги не спішать, — озвався Мейтей-кун.

— Як щасливий той, хто не думає віддавати борги, так щасливий і той, хто не журиться смертю, — голосом людини, що зреклася мирської суєти, проголосив Докусен-кун.

— 3 твоїх слів ясно, що просвітлення сходить на людей зухвалих.

— Хто його зна. У священних книгах дзен-буддизму написано: «Будь із залізним обличчям і серцем бика, або з обличчям бика і залізним серцем».

— Ти — взірець такої просвітленої особи.

— Аж ніяк. А втім, згадка про смерть стала нестерпною лише тоді, як відкрили хворобу, прозвану неврастенією.

— Що й казати, э будь-якого погляду ти — представник доневрастенічного племені.

Поки Мейтей-кун сперечався на таку чудернацьку тему з Докусеном, господар у спілці з Канґецу нарікав на сучасну цивілізацію.

— Питання в тому, як уникнути сплати боргів.

— Так питання не ставиться. Борг будь-що треба віддавати.

— Стривай. У суперечці народжується істина, тож мовчи і слухай. Питання про те, як уникнути сплати боргу, схоже на питання про те, як уникнути смерті. Далебі, так питания вже ставилося. А розв’язати його намагалась алхімія. Однак алхімія зазнала краху. Стало ясно, що людині ніяк смерті не минути.

- І до алхімії це було ясно.

— Стривай. У суперечці народжується істина, тож мовчи і слухай. Гаразд? Коли стало ясно, що смерті ніяк не минути, виникло інше питання.

— Он як!

— А саме: якщо смерті нізащо не минути, то як найкраще вмерти? Водночас з цим питанням, ясна річ, виник Клуб самогубців.

— Ну, ну!

— Вмирати тяжко. А жити ще тяжче. Для неврастеніків життя куди більша мука, ніж смерть. Ось чому їх тривожить проблема смерті. Неврастеніки тривожаться не тому, що не хочуть умирати, а тому, що не знають, як. Більшість через недоумство здаючись на ласку природи, стає жертвою немилосердного суспільства. Але людина з характером не може задовольнитися повільною смертю від руки суспільства. Я певен, що завдяки глибоким дослідженням обов’язково будуть відкриті риті нові чудові способи смерті. І кількість самогубств зростатиме, і кожен самовбивця зможе покинути цей світ своїм окремим, самобутнім чином.

— Аж лячно стало.

— Лячно буде згодом. У п’єсі Артура Джонса [207] є філософ, який пропагує самогубство…

— А він укорочує собі віку?

— На жаль, ні. Однак я певен, що через тисячу років люди кінчатимуть життя самогубством. А через десять тисяч літ іншої смерті вони й не уявлятимуть собі.

— Ото буде жах!

— Авжеж, буде. До того часу самогубство, досліджене з усіма подробицями, перетвориться у струнку наукову систему. Так що в такій гімназії, як «Ракуункан», замість моралі запровадять обов’язковий курс самогубства.

— Ото дивовижа! Мабуть, тепер знайшлися б охочі відвідати такі уроки. Як ви гадаєте? Мейтей-сенсей, ви чули прекрасну теорію Кусямі-сенсея?

— Аякже, чув. Тоді вчитель моралі в гімназії «Ракуункан» ось як промовлятиме: «Панове! Не дотримуйтеся того дикого пережитку, що зветься суспільною мораллю. Кожен з нас, юних, насамперед мусить пам’ятати про самогубство. Але тому що іншій людині годиться зичити лише того, чого собі бажаєш, вам треба ступити крок уперед і перейти від самовбивства до вбивства. От поблизу живе собі бідолашний пан Тінно Кусямі. Життя довело його до розпачу. Ваш обов’язок полягає в тому, щоб якнайшвидше переправити його на той світ. Однак на відміну від давніх часів у нашу цивілізовану епоху не слід користуватися такою підступною зброєю, як спис, алебарда або стріла. 3астосовуйте дошкульнішу, витонченішу техніку — насміх і глузування. Так йому принесете користь, а самі заживетеслави»…

— Що й казати, цікава лекція.

— Далі піде ще цікавіше. Нині найголовніше завдання поліції — охороняти життя і власність населення. А от у майбутньому поліцейські ходитимуть з кийками, як гицлі, і до смерті битимуть громадян…

— Чому?

— Як це — чому? Сучасна людина дорожить своїм життям, а тому поліція її оберігає. А в майбутньому життя стане мукою, і поліція з милосердя вбиватиме людей. Більш-менш спритні люди самі вкоротять собі життя, а тому на ласку поліції здасться всяка потолоч без крихти власної гідності, найпослідущі ідіоти й каліки. Так от, вони, бажаючи смерті, будуть вивішувати на воротях об’яви, а поліція у зручний для себе час обходитиме свою дільницю і чинитиме згідно з їхніми побажаннями. Що з трупами? Трупи теж поліція вивозитиме. Я вам ще цікавіше розповім…

— Сенсей, вашим жартам не видно кінця, — захоплено промовив Тофу-кyн. А Докусен, ях завжди, посмикуючи свою цапину борідку, трохи помовчав, а тоді озвався:

— Можливо, це жарт, а може, й пророцтво. Люди, які не збагнули істини, сковані повсяхденними явищами життя, часто сприймають пустопорожню фантазію за вічну правду. Таким людям досить розповісти що-небудь своєрідне, як вони відразу гадають, що з ними жартують.