Пастка-22

— Тепер ви новий командир ескадрильї, — гаркнув до нього через канаву полковник Каткарт. — Але не думайте, що це щось значить, бо це нічого не значить. Це значить тільки те, що ви є новим командиром ескадрильї.

Полковник Каткарт віддавна затаїв на майора Майора невтамовну злобу. Зайвий майор у списках особового складу означав непорядок у господарчій частині й давав привід для нападів людям зі штабу Двадцять сьомої повітряної армії, яких полковник Каткарт впевнено зарахував до своїх ворогів і суперників. Полковник Каткарт молив про якийсь щасливий випадок, як-от смерть майора Дулута. Йому остогиднув цей зайвий майор, і тепер він мав для нього місце. Він призначив майора Майора командиром ескадрильї і від'їхав на своєму ревучому джипі так само раптово, як і з’явився.

Для майора Майора це означало кінець гри. Він почервонів від хвилювання і застиг як укопаний, не вірячи своїм вухам, а над його головою вже збиралися грозові хмари. Повернувшись на майданчик, він наштовхнувся на стіну насторожених, цікавих облич, які втупилися в нього з понурою і незбагненною ворожістю. Його затіпало від сорому. Відновлена гра вже не була такою доброю. Коли він вів м'яч, гравці перед ним розступалися; коли просив дати пас, йому кидали м'яч; і коли він не влучав у кошик, ніхто не намагався перехопити м’яч. Чути було тільки його голос. Наступного дня все повторилось, а на третій день він грати не пішов.

Мов на команду, всі в ескадрильї перестали з ним розмовляти, зате стали на нього витріщатись. Він ходив із соромливо опущеними в землю очима й палаючими щоками — об’єкт зневаги, заздрощів, підозрінь, ненависті й злоби, куди б він не пішов. Ті, хто раніше навіть не помічали його схожості з Генрі Фондою, зараз тільки про це й говорили, а дехто з них єхидно натякали, що майора Майора підвищили до командира саме через цю подібність. Капітан Блек, який сам віддавна націлявся на цю посаду, стверджував, що майор Майор насправді — Генрі Фонда, але просто боїться у цьому зізнатися.

Спантеличений майор Майор борсався серед нескінченного безталання. Не порадившись з ним, сержант Таузер переніс усі його манатки до просторого трейлера, де раніше мешкав майор Дулут, і коли захеканий майор Майор увірвався до штабу доповісти, що в нього вкрали всі речі, молодий капрал перелякав його до нестями, схопившись при його появі на ноги і загорлавши: «Струнко!» Майор Майор завмер на «струнко» разом з усіма, хто там був, гарячково метикуючи, що це за важлива персона ввійшла слідом за ним. Хвилина за хвилиною минали в непорушній мовчанці, і ціле товариство могло б простояти на «струнко» до самого Судного дня, якби через двадцять хвилин майор Денбі не заскочив привітати майора Майора і не дав команду «вільно».

Ще жалюгідніше майор Майор повівся в офіцерській їдальні, де Майло, з трепетною посмішкою на обличчі, гордо провів його до невеличкого столика, який поставив попереду інших та прикрасив вишиваною скатертиною і букетиком квітів у рожевій гранчастій вазі. Майор Майор з жахом відсахнувся, але йому не вистачило духу опиратись у всіх на очах. Навіть Гавермеєр підняв над тарілкою свою важку, висячу щелепу і витріщився на нього. Майор Майор покірно піддався на Майлове сіпання і до кінця обіду принижено щулився за своїм приватним столиком. Їжа застрягала йому в горлі, але він ковтав кожен кусень, щоб не образити тих, хто її готував. Потім, опинившись сам на сам із Майлом, майор Майор уперше збунтувався і сказав, що хотів би їсти разом з іншими офіцерами. Майло відповів, що так не вдасться.

— Не розумію, що тут має вдаватися, — заперечив майор Майор. — Раніше ж нічого не траплялося.

— Раніше ви не були командиром ескадрильї.

— Майор Дулут був командиром ескадрильї, і він завжди харчувався за одним столом разом зі своїми людьми.

— З майором Дулутом усе було інакше, сер.

— Що було інакше з майором Дулутом?

— Краще не питайте, сер, — сказав Майло.

— Це все тому, що я подібний на Генрі Фонду? — набравшись сміливості, запитав майор Майор.

— Ходять чутки, що ви справжній Генрі Фонда, — відповів Майло.

— Але я не Генрі Фонда, — вигукнув майор Майор, його голос тремтів від обурення. — І я анітрохи не подібний на нього. А навіть якщо й подібний на Генрі Фонду, то яке це має значення?

— Ніякого значення не має. Саме це я хочу вам сказати, сер. Просто з вами все не так, як було з майором Дулутом.

І все справді було не так, бо наступного разу, коли майор Майор відійшов від прилавка зі стравами і спробував сісти за загальний стіл, його зупинила непроникна стіна ворожості на обличчях, і він стояв, переляканий, з тацею в тремтячих руках, аж поки йому на порятунок не підскочив Майло і мовчки та спокійно не відвів його до персонального столика. Відтоді майор Майор не опирався і завжди їв за своїм столиком, повернувшись спиною до інших. Він був певен, що вони образились на нього за те, що відколи він став командиром ескадрильї, вони нібито не гідні їсти з ним за одним столом. Коли майор Майор сидів у їдальні, не було чути ніяких розмов. Він помітив, що більшість офіцерів уникає їсти одночасно з ним, і всі зітхнули з полегшенням, коли він взагалі перестав туди приходити і став харчуватись у себе в трейлері.

Майор Майор почав підписуватись іменем Вашингтона Ірвінга на офіційних документах на другий день після того, як до нього навідався перший слідчий, щоб з’ясувати, чи не знає він, хто у шпиталі цим займається, і таким чином подав йому ідею. На новій посаді він уже знудився і втомився. Його призначили командиром ескадрильї, але він поняття не мав, до чого зобов'язує його ця посада, хіба що ставити ім’я Вашингтона Ірвінга на офіційних документах та слухати, як вряди-годи дзенькають і гупають підкови майора ...де Коверлі, падаючи під вікном його невеличкого кабінету в закутку штабного намету. Його невідступно переслідувало відчуття, що він занедбує якісь надзвичайно важливі обов’язки, і марно очікував, що вони от-от його поглинуть. Він рідко коли виходив з намету, хіба що в разі крайньої потреби, бо не міг звикнути до того, що на нього витріщаються. Час від часу одноманітність його життя порушував якийсь офіцер чи рядовий, що його посилав до нього сержант Таузер у якійсь справі, що з нею майор Майор не міг дати собі ради, й відразу відсилав його назад до сержанта Таузера з дорученням вжити належних заходів. Обов’язки, які він мав виконувати як командир ескадрильї, виконувалися, безперечно, без жодної участі з його боку. Він ставав понурим і пригніченим. Часом він усерйоз подумував піти поділитися з капеланом усіма своїми скорботами, та капелан здавався таким обтяженим власними турботами, що майор Майор не мав духу додавати йому своїх. Окрім того, він не був певний, що капелани обслуговують командирів ескадрильї.

Так само не було в нього певності й щодо майора ...де Коверлі, котрий, якщо не відлучався брати в оренду квартири або викрадати іноземних робітників, не мав нагальнішої роботи, ніж кидати підкови. Майор Майор інколи дуже уважно стежив за підковами, які м'яко падали на землю чи зісковзували по вбитих у землю сталевих кілочках. Він годинами позирав на майора ...де Коверлі і дивувався, що така велична особа не має важливіших справ. Часто йому кортіло приєднатися до майора ...де Коверлі, але він подумав, що цілий день кидати підкови майже так само нудно, як підписувати офіційні документи іменем «майор Майор Майор». Окрім того, зовнішність майора ...де Коверлі була така грізна, що майор Майор боявся наближатись до нього.

Майор Майор замислювався, який стосунок він мав до майора ...де Коверлі і який стосунок мав майор ...де Коверлі до нього. Він знав, що майор ...де Коверлі був начальником штабу, але не знав, що це означає, і не міг вирішити, чи в особі майора ...де Коверлі доля обдарувала його поблажливим командиром, чи покарала недобросовісним підлеглим. Він не хотів розпитувати сержанта Таузера, котрого потайки побоювався, а більше ні з ким порадитись він не міг, і найменше — з майором ...де Коверлі. Мало хто наважувався звернутися до майора ...де Коверлі з якимось питанням, а єдиного офіцера, котрий нерозважливо кинув одну з його підків, наступного ж дня вразила така страшна піанозька висипка, якої ніколи не бачили і про яку не чули не тільки Ґас із Весом, а й навіть Док Деніка. Усі були впевнені, що цю хворобу наслав на бідолашного офіцера як помсту майор ...де Коверлі, хоч ніхто не знав, яким чином.