-->

Одiссея

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Одiссея, "Гомер"-- . Жанр: Мифы. Легенды. Эпос. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Одiссея
Название: Одiссея
Автор: "Гомер"
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 212
Читать онлайн

Одiссея читать книгу онлайн

Одiссея - читать бесплатно онлайн , автор "Гомер"

Гомер

Одіссея

© :) Homer, 800-700 BC

Джерело: Гомер. Одіссея. Х.: Фоліо, 2001 note 1. 547 с.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua), 2003

ЗМІСТ

стор.

К.С.Забарило. Гомерова «Одіссея» та її місце у світовій літературі note 2 3

Пісня перша День перший Рада богів. Афіна наставляє Телемаха 33

Пісня друга День другий і ранок третього дня Збори ітакійців. Телемахів од'їзд 50

Пісня третя День третій і четвертий до вечора п 'ятого дня В Пілосі 67

Пісня четверта Вечір п 'ятого дня і день шостий В Лакедемоні 87

Пісня п'ята День сьомий і далі до кінця тридцять першого дня Пліт Одіссеїв 118

Пісня шоста Тридцять другий день Прибуття Одіссея до феаків 138

Пісня сьома Вечір тридцять другого дня Одіссеїв прихід до Алкіноя 152

Пісня восьма День тридцять третій Одіссеєве перебування у феаків 165

Пісня дев'ята Вечір тридцять третього дня Розповідь Алкіноєві. Пригода в кіклопа 187

Пісня десята Вечір тридцять третього дня Пригоди в Еола, у лестригонів та в Кіркеї 211

Пісня одинадцята Вечір тридцять третього дня Жертви для виклику померлих 235

Пісня дванадцята Вечір тридцять третього дня Сирени, Скілла і Харібда, бики Геліоса 259

Пісня тринадцята Тридцять четвертий день і ранок тридцять п 'ятого Відплиття Одіссея з країни феаків і прибуття до Ітаки 278

Пісня чотирнадцята День тридцять п'ятий 296

Пісня п'ятнадцята Тридцять п 'ятий і тридцять шостий день; ранок тридцять сьомого Прибуття Телемаха до Евмея 317

Пісня шістнадцята День тридцять сьомий Упізнання Одіссея Телемахом 338

Пісня сімнадцята День тридцять восьмий Повернення Телемаха на Ітаку 357

Пісня вісімнадцята День тридцять восьмий Бій Одіссея з Іром навкулачки 380

Пісня дев'ятнадцята Вечір тридцять восьмого дня Зустріч Одіссея й Пенелопи. Умивання ніг 396

Пісня двадцята Ніч з тридцять восьмого на тридцять дев 'ятий день.

Вранці і опівдні тридцять дев 'ятого дня Перед убивством женихів 420

Пісня двадцять перша День тридцять дев 'ятий Лук Одіссеїв 435

Пісня двадцять друга День тридцять дев 'ятий Побиття женихів 452

Пісня двадцять третя Вечір тридцять дев 'ятого і ранок сорокового дня Пенелопа впізнає Одіссея 471

Пісня двадцять четверта Сороковий день Замирення 486Примітки 507Словник міфологічних імен та географічних назв 541Бібліографічні відомостіПІСНЯ ПЕРШАЗМІСТ ПЕРШОЇ ПІСНІДЕНЬ ПЕРШИЙРада богів. Зібравшись на Олімпі, вони ухвалюють, щоб Одіссей, якого переслідує Посейдон і затримує німфа Каліпсо, повернувся нарешті у свою вітчизну, на острів Ітаку. Богиня Афіна, прибравши вигляд Мента, Одіссеєвого друга, з'являється синові Одіссея Телемахові й дає пораду поїхати до Пілоса і Спарти, щоб розвідати про батькову долю, радить йому також повиганяти женихів своєї матері Пенелопи, що господарюють в Одіссеєвім домі. Телемах після рішучої розмови з матір'ю і женихами лягає спати і мріє про подорож.РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХАМузо, повідай мені про бувалого мужа, що довгоСвітом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:З'їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,Що понад нами, – за те дня повернення він їх позбавив.10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.В круговороті часу, коли рік надійшов відповіднийІ ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнутьСкрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,20] Крім Посейдона, – гнівом його Одіссей богорівнийВічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, –У протилежних кінцях простягались поселення їхні, –Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,Там веселився на учтах. Тим часом інші боговеВ Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.Першим батько людей і богів тут слово промовив, –В пам'яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:«Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!Зло – від богів, – вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законнуВзяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послалиСвітлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів тойАні Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку ЕгістаРадою доброю вплинуть, – і той за все поплатився».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:45] «О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!Справді, смертю такою поліг він цілком по заслузі.Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.Та розривається серце за тим Одіссеєм розумним.Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім50] Острові терпить біду, на тім пупі широкого моря.Острів той лісом поріс, і живе там богиня в домівці,Згубного донька Атланта, що глиб увесь знає у моріЙ сам міцними плечима тримає стовпи височенніТі, що й небо навколо, і землю усю підпирають.55] В смутку затримує там бідолаху Атлантова донька,Повними ласки й облуди словами всечасно чарує,Тільки б свою він Ітаку забув. Одіссей же невтішноПрагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм,Потім і вмерти готовий. Невже і твого, олімпійцю,60] Серця ласкавого це не зворушить? Чи не годив-боЖертвами щиро тобі Одіссей з кораблів аргів'янськихВ Трої просторій? Чому ж одвертаєшся й досі од нього?»Відповідаючи, Зевс, шо хмари збирає, промовив:«Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?65] Богоподібного як же забути мені Одіссея?Найрозумніший з людей він, з усіх найщедріші приносивЖертви безсмертним богам, що простором небес володіють!Та Посейдон-земледержець до нього всечасно палаєГнівом невпинним за те, що кіклоп Поліфем богорівний70] Ока позбавлений ним, а той же із інших кіклопівБув найсильніший; німфа його породила Фооса,Форкіна донька, державця в пустинному морі шумливім.В гроті глибокім вона з Посейдоном колись поєдналась.З того часу Посейдон, могутній землі потрясатель,75] Хоч не убив Одіссея, то гонить від рідного краю.Отже, давайте усі поміркуємо разом уважно,Як Одіссея додому вернуть. Посейдон хай вгамуєГнів свій, – не може-бо він проти спільної волі безсмертнихВперто змагатися сам і один з усіма сперечатись».80] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:«О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!Як і направду тепер до вподоби богам всеблаженним,Щоб Одіссей велемудрий щасливо додому вернувся,З вістю Гермеса, гінця світлосяйного, швидше пошлімо85] Аж на Огігію, острів далекий, нехай там негайноНімфі звістить пишнокосій ухвалу нашу незмінну,Що Одіссей витривалий повинен додому вернутись.Я ж до Ітаки пощу, щоб там в Одіссеєвім синіБільшу збудити бадьорість і прагнення вкласти у серце,90] Скликати довговолосих ахеїв на збори народніЙ вигнати всіх женихів, які убивають у ньогоЦілі отари овець і повільних волів круторогих.Потім пошлю його в Спарту і в Пілос, пісками укритий, –Може, почує він щось про повернення любого батька95] Й сам між чужими людьми собі доброї слави набуде».Мовила так і до ніг золоті підв'язала підошви.Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим –І по воді, й по безкраїх просторах землі – її носять,Спис бойовий у руки взяла з наконечником мідним,100] Гострий, міцний і важкий, що ним побивала героївШереги гнівом охоплена донька всевладного батька.Кинулась летом швидким із високих вершин олімпійських,Стала в ітакськім краю, при самих Одіссеєвих дверях,Перед порогом надвірним, із списом в руці мідногострим,105] Вигляд чужинця прибравши, тафійського ватага Мента.Там женихів гордовитих застала. Перед дверимаГрою в кості якраз утішали своє вони серце,Сидячи долі на шкурах волів, що самі ж повбивали.Слуги меткі та окличники з ними: одні у кратерах110] Воду мішали з вином, а другі дірчатими милиГубками довгі столи й на середину їх виставляли,Інші ж – м'яса на них розкладали шматки незліченні.Перший з усіх Телемах боговидий богиню помітив.Серцем засмучений, мовчки сидів він поміж женихамиИ думкою батька собі уявляв благородного, як вінЗ'явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому,Честь свою верне і стане господарем власних маєтків.Мислячи так, він сидів з женихами й Афіну побачив.Кинувсь до входу він, сором відчувши в душі, що чужинець120] Мусить так довго стоять під дверима. Наблизивсь до нього,Взяв за правицю його, прийняв мідногострого списаІ, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:«Щастен будь, гостю, в цім краї ти прийнятий будеш привітно!Сядь, пообідай, а потім розкажеш, чого тобі треба».125] Мовивши це, йде вперед, а за ним – Паллада Афіна.Щойно обоє зайшли вони в дім Одіссея високий,Списа узяв він у неї, відніс під колону велику,Вставив у тесаний списник – туди, де багато стоялоІнших списів Одіссея, в біді витривалого мужа.130] В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдаліВід женихів, щоб криком своїм не завадили гостюїжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,135] Та наодинці про батька відсутнього щось розпитати.Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала;Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,140] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих;Різного м'яса їм чашник на блюдах поклав дерев'янихКупами, й келихи він золоті перед ними поставив;Часто й окличник до них підходив вина доливати.Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідалиі45] Поряд, один за одним, на стільцях і на кріслах високих;Воду їм чисту на руки окличники стали зливати;Свіжого хліба служниці наклали їм кошики повні;Хлопчики аж по вінця напою влили у кратери,Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.150] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,Зразу ж і іншим серця женихів забуяли бажанням –Співу і танців, адже найкраща то учти оздоба.Фемію в руки окличник кіфару подав пречудову,Мусив-бо він женихам і грати, й співать проти волі.155] Пісню прекрасну почав він, по струнах ударивши злегка.Саме тоді Телемах Афіні сказав ясноокій,Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:«Гостю мій любий, не будеш гнівитись на те, що скажу я?їм лиш одно на умі – самі лиш кіфари та співи.160] Легко їм це, бо безкарно чужеє майно проїдаютьМужа, що білії кості його або десь під дощамиТліють на суші, або їх десь хвиля морська коливає.Тільки б узріли вони, що господар додому вернувся,Всім би їм краще вже ноги прудкіші схотілося б мати,165] Ніж на одіння коштовне чи золото тут багатіти.Доля лиха загубила його, і ніякої втіхиНам вже немає, хоча й би сказав хто з живущих на світі,Ніби він вернеться, – день повороту його вже загинув.Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:170] Хто ти і звідки? З якого ти міста й родини якої?Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до ІтакиПуть із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався.Щиро й одверто ще й те розкажи, щоб знав я напевно:175] Вперше сюди ти приїхав чи гостем у батька мойогоТи вже бував? Бо немало вчащало до нашого домуВсякого люду, широкі-бо мав із людьми він стосунки».Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:«Щиро й одверто на всі я тобі відповім запитання.180] Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсьСином і правлю тафійським народом моїм веслолюбним.Нині ж заїхав сюди кораблем із людьми я своїми,Пливши по темному морю в країну людей іншомовних,В місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче.185] Свій корабель я поставив далеко від вашого міста,В гавані Рейтрі, де поле під схилом Нейона лісистим.Гордий я тим, що гістьми з твоїм батьком були ми взаємноЗ давніх часів. Запитай у старого Лаерта-героя,Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,Тільки служниця стара подає йому їсти і питиВ час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.Отже, прийшов я тепер, – чував-бо, що твій уже батько195] Дома – боги його, видно, затримали десь у дорозі.Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклалиЙ як воно збутися має насправді усе, я гадаю,Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.Отже, недовго йому від милої серцю вітчизниБути далеко, – й залізні його вже не втримають пута, –205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші –Вицвіт аргеїв – на суднах своїх попливли крутобоких.З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, –Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившисьМужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,220] Я народився від нього, – якщо вже ти хочеш це знати».Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:«Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без славиРоду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?Що це – весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтуютьВ домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:Був бездоганний колись цей будинок і повен достаткуВ час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишившиСум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаюЙ плачу, – боги мені й іншу печаль накинули злую:245] Скільки на цих островах державців не є можновладних –З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю250] їх домаганням не може покласти; вони ж об'їдаютьВесь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!»Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:«Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.255] О, якби він повернувся додому і в перших воротяхСтав із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,Знову такий же, яким його я побачив упершеВ час, коли в домі у нас їдою й питвом утішавсяВін, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, –260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннімТам смертоносного зілля шукати, щоб мідноокутіСтріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тоїІл, бо боявся богів, одвічно над нами живущих.Дав її тільки мій батько йому, бо любив його дуже.265] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах –Стане він помсту чинити за себе чи ні, повернувшисьВ рідну оселю. А зараз тобі вже подумати треба,270] Як би отих женихів із власного дому прогнати.Отже, послухай тепер і візьми ці слова до уваги:Завтра на збори усіх поскликавши героїв ахейських,Все розкажи їм, – боги ж тут нехай тобі свідками будуть.Потім від всіх женихів зажадай по домах розійтися;275] Мати ж твоя, якщо знов її серце одруження прагне,Хай повертається в дім до свого вельможного батька;Там хай справлять весілля й багаті нехай приготуютьВіно й дарунки, що любій належить одержати доньці.Дам і тобі я пораду розумну, її ти послухай:280] Кращий візьми корабель і, дванадцять гребців спорядивши,їдь розпитати про батька, якого так довго немає, –Може, почуєш од смертних що-небудь чи з уст Поголоски,Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить;В Пілосі ради спитай в богосвітлого Нестора спершу,28:1 Звідти у Спарту заїдь до русявого ти Менелая,Він-бо останній приїхав із мідянозбройних ахеїв.Тільки почуєш, що батько живий і вернутися має,Жди цілий рік і терпляче усі оті знось неподобства;А як почуєш, що вмер він, що більше його вже немає,290] Швидше додому вертайся, до милої серцю вітчизни,Пагорб могильний насип і похорон справ урочистий,Все як годиться, й тоді вже віддай свою матінку заміж.Потім, коли ти закінчиш і зробиш усе, як я радив,В серці своєму розваж і в думках обміркуй неодмінно,295] Як у господі твоїй женихів повинищувать краще –Підступом чи не ховаючись. Годі дитиною бути,Виріс ти з цього давно, не в такому-бо ти уже віці.Чи невідомо тобі, якої Орест богосвітлийСлави зажив між людьми, помстившись на батькоубивці100] Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього?Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий,Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути.Я ж на швидкий корабель свій іти вже до друзів повинен, –Мабуть, давно їм терпець уривається ждати на мене.305] Ти ж подбай про своє й над моїми подумай словами».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Так доброзичливо ти, мій гостю, до мене говориш,Наче до сина отець, і порад я твоїх не забуду.Трохи зостанься ще тут, хоч і дуже ти в путь поспішаєш.310] Добре помийся у мене, дай милому серцю утіху,Потім, радіючи духом, на свій корабель з подарункомПідеш почесним; на спогад я річ тобі гарну й коштовнуДам, як другові-гостю господар гостинний дарує».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:315] «Ні, не затримуй мене, поспішаю-бо нині в дорогу.Дар же, що серцем ласкавим хотів ти мені дарувати,Ще віддаси, коли знов повернусь, – повезу я додомуДар дорогий і щось гідне й тобі подарую взаємно».І непомітно тоді відійшла ясноока богиня,320] Зникла, мов чайка та, в отвір для диму, силу й відвагуВ груди вдихнувши йому, і про батька він більше, як завжди,Мусив згадати. Думками своїми розмисливши добре,Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши.Зразу ж у гурт женихів повертається муж богорівний.325] Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділиЙ слухали мовчки. Співав про сумне він повернення з ТроїВоїв ахейських, що їм призначила Паллада Афіна.З верхніх покоїв своїх почула ті співи натхненніМудра Ікарія донька, багата умом Пенелопа.330] Зверху по східцях високих зійшла вона вниз потихеньку,Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом;335] В неї обабіч стояли обидві служниці дбайливі.Вмившись сльозами, вона божественному мовить співцеві:«Фемію, знаєш пісень ти багато, що смертних чарують,Подвиги ними людей і богів уславляють аеди,Сядь, заспівай нам одну з них, а гості послухають, мовчки340] Чаші хиляючи. Тільки свою припини сумовитуПісню, вона-бо мені у грудях скорботою любеСповнює серце, – горе спіткало мене безутішне.В вічному смутку спогадую голову я найдорожчуМужа, що слава його всю Елладу окрила і Аргос».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Вірному, матінко люба, навіщо борониш співцевіТим нас втішати, до чого він прагне в думках? Не співці тутВинні, а винен тут Зевс, що людям, які задля хлібаТяжко працюють, те, що захоче, вкладає до серця.350] Тож не дивуйся, коли він співа про недолю данаїв.Смертні-бо люди звичайно таку вихваляють найбільшеПісню, яка слухачів полонить найновішим звучанням.Май же терпіння у серці й послухать наважся душею:Справді, не сам Одіссей лише день повороту додому355] Втратив у Трої, загинуло з ним іще й інших багато.Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи,Кросен своїх, веретен, та доглянь, щоб служниці у доміВсі працювали як слід. А розмови вести – чоловічаСправа, найбільше ж моя, бо єдиний я в домі господар».360] Подиву повна, до себе вернулась тоді Пенелопа, –Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.В горницю верхню вона із служницями разом ввійшовши,За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, докиСон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.365] Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях, –Всі-бо жадали вони з Пенелопою ложе ділити.Отже, почав Телемах тямовитий до них промовляти:«Гей, женихи матусі моєї, занадто зухвалі!Пиймо вино й досхочу веселімось, та нащо кричати370] Голосно так! Чи не краще послухать чудової пісніМужа такого, як цей, що з богами рівняється в співах.Завтра ми зранку, усі на міському зійшовшись майдані,Збори почнем, і прямо я буду від вас вимагатиДім мій покинуть. Про інші собі постарайтеся учти –375] Власне майно проїдайте у кожного в домі по черзі.А догідніше і краще здається вам тут залишатись,Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, –Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих,Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, –380] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!»Так він сказав. А вони – аж губи погризли зубами,Лиш дивувались, як сміливо став Телемах промовляти.Саме тоді Антіной, син Евпейтів, озвався до нього:«Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,385] Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право!»Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Ти не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:390] Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?Бути державцем – то зовсім не зле: відразу-бо в ньогоЙ дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,395] Інших державців багато ще є – і старих, і молодших, –З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.В себе ж один тільки я повновладним господарем будуДому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий».Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:400] «В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!405] Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славитьЗемлю? Якого він роду і де його нива отецька?Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,Справи його особисті прибути сюди спонукали?410] Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,415] Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.Гість же оцей – то приятель батьків, із Тафоса родом,Мент на ім'я, назвався премудрого він АнхіалаСином і править тафійським народом своїм веслолюбним».420] Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостюСповнював їх, і так вечорової ждали години.Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.425] Гарним подвір'ям тоді й Телемах до високих подавсяСпальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, –З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовитаОпсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.430] Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсімЮна була вона, двадцять за неї волів заплативши;В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.Йшла вона з факелом в кожній руці. Телемаха ж любила435] Більше, ніж інші служниці, бо змалку його доглядала.Двері тоді відчинив він в доладно збудовану спальню,Сів на постелі і, знявши хітон м'якотканий із себе,Кинув цю одіж на руки послужливій няні старенькій.Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався,440] Няня його на кілок при різьбленім повісила ліжку.Вийшла із спальні, узявши за срібне кільце, причинилаДвері і ременем засув знадвору засунула тихо.Руном овечим укритий, всю ніч Телемах, на постеліЛежачи, думав про путь, в яку закликала Афіна.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 16 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

ПІСНЯ ВОСЬМА

ЗМІСТ ВОСЬМОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Алкіной, запропонувавши усім громадянам, що зібрались на площі, допомогти вирядити Одіссея на його батьківщину, запрошує вельмож і корабельників до себе на обід. Спів Демодока під час обіду. Потім розваги: біг, кидання диска, боротьба, бій навкулачки. Одіссей, ображений Евріалом, кидає камінь і всіх вражає своєю силою. Танок, під час якого Демодок співає про Арея й Афродіту. Всі повертаються до господи. Одіссея щедро обдаровано. За вечерею Демодок співає про дерев'яного коня і подвиги вождів ахейських. Його пісня викликає в очах Одіссея сльози; Алкіной розпитує про причини його скорботи і просить розповісти про свої пригоди.

ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ФЕАКІВ
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
З ложа свого підвелась Алкіноєва сила священна,
Встав уже й городоборець тоді, Одіссей богорідний.
Гостя тоді повела Алкіноєва сила священна
5] Прямо на площу феаків, од їх кораблів недалеко.
Разом дійшовши, вони на камінні обтесанім сіли
Поруч. Паллада ж Афіна, окличника вигляд прибравши,
Що у розумного був Алкіноя, пішла через місто,
Щоб Одіссеєві мужньому швидше від'їзд влаштувати,
10] І, перед кожним мужем спиняючись, так говорила:
«Ну-бо, всі люду вожді і правителі всі феакійські, :
Швидше на площу збирайтесь чужинця послухати, котрий
До Алкіноя розумного в дім прибув ось недавно,
В морі зазнавши біди, – на безсмертних він виглядом схожий».
15] Мовлячи так, вона в кожнім бажання й цікавість будила:
Швидко усі позбиралися люди й заповнили площу
Й лави на ній. Розумного з подивом всі розглядали
Сина Лаерта, – в той час-бо Афіна йому ясноока
Дивну на голову й плечі красу пролила божественну,
20] Вищим зробила на зріст і на вигляд багато ставнішим,
Щоб феакійським мужам і любий він став, і приємний,
Подив у них викликав і пошану, здобув би звитягу
В іграх, якщо Одіссея схотять перевірить феаки.
А як посходились всі і велика зібралась громада,
25] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:
«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає:
Цей от чужинець, а хто він – не знаю, в блуканнях у дім мій
З заходу сонця прибув чи, може, зі сходу недавно,
30] Просить відправить додому й запевнення в тому благає.
Ми, як звичайно, від'їзд той готові йому влаштувати,
Бо ані він, ані інший, хто в дім завітає до мене,
Тут не благатиме довго свого повороту додому.
Отже, чорний спустім корабель, що на море священне
35] Плине уперше. Два й п'ятдесят юнаків йому в поміч
Виберіть ви щонайкращих, які у нас є у народі.
До кочетів хай прив'яжуть вони свої весла й на берег
Вийдуть; у дім наш прийшовши по тому, нехай приготують
Швидше обід, – всього я удосталь до нього постачу.
40] Це я наказую хлопцям. А ви, берлоносні державці,
Разом усі до мого приходьте прегарного дому
Гостя в покоях моїх у щирості дружній приймати.
Не відмовляйтесь ніхто. Запросіть і співця Демодока
Богонатхненного – має-бо дар од богів він піснями
45] Радувать нас, якої б не кликало серце співати».
Мовивши це, він пішов уперед, а за ним поспішили
Всі берловладці; пішов і окличник – співця запросити.
А п'ятдесят два гребці молоді, що звелів їх обрати,
Вийшли, як він наказав, на берег невтомного моря,
50] До корабля підійшли уздовж узбережжя морського,
Зсунули чорний вони корабель на воду глибоку,
Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,
Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,
Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;
55] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли
Й до Алкіноя розумного в дім подалися високий.
Повно людей тоді в двір, передсінок і в самий будинок
Понабивалось; було молодих і старих там багато.
Разом дванадцять овець Алкіной для учти зарізав,
Вісім свиней білоіклих і пару волів круторогих,
Шкуру із них поздирали й обід спорядили жаданий.
Любого всім співомовця привів тим часом окличник, –
Муза любила його, але злом і добром наділила:
Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.
65] Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,
Спиною серед гостей до колони його притуливши;
Потім формінгу дзвінку на кілку дерев'янім повісив
Над головою його й показав, як дістати рукою
Струни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,
70] Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Муза співця надихнула мужів оспівати славетних
Співом, що слава його до широкого неба сягала,
75] Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,
Як на розкішній учті богів вони злими словами
Лаялись несамовито й мужів володар Агамемнон
Нишком радів, що знатні ахеї отак посварились.
Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім
80] Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив він
Через поріг кам'яний, – то з волі великого Зевса
Був лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.
Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,
Довгу керею пурпурну міцними піднявши руками,
^ Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, –
Сором-бо перед феаками сльози було проливати.
А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльози
Витерши, стягував знов Одіссей з голови ту керею,
Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.
90] А як ізнову співати аед починав на прохання
Знатних феаків, що мали від співу його насолоду,
Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.
Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,
Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,
9– Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.
До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:
«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Вдосталь ми наші серця вдовольнили як ситним обідом,
Так і формінги звучанням, що з учтою завжди супутня.
100] Вийдімо звідси тепер, щоб участь узяти в змаганнях
Різних, – нехай, до своєї рідні повернувшись, розкаже
Гість наш удома, наскільки отут переважимо інших
Ми у бою навкулачки, в стрибанні, борні й перегонах».
Так він сказав і пішов уперед, а за ним і всі інші.
105] Зразу й окличник формінгу дзвінку на кілок дерев'яний
Зверху повісив, узяв Демодока за руку й з покоїв
Вивів на стежку ту саму, якою усі подалися
Знатні феаки, що ігри й змагання хотіли дивитись.
Вийшли на площу вони, а за ними слідом величезний
''» Сунувся натовп. Спинилися там юнаки благородні.
Першими вийшли тоді Акроней, Окіал з Елатреєм,
Потім Навтей і Прімней, а тоді Еретмей з Анхіалом,
Далі Понтей і Прорей і Анабесіней із Фтооном
Та Амфіал, Полінея шановного син Тектоніда;
''¦ Вийшов іще Евріал, Навболід, на Арея подібний,
Людоубивцю, – на зріст і на вроду був самий найкращий
Він із усіх юнаків феакійських по Лаодаманті.
Вийшли нарешті і троє синів Алкіноя самого –
Лаодамант, і Галій, і з ним Клітоней богорівний.
Дух мені в грудях укоханих ти схвилював надзвичайно,
Мовлячи так непристойно. Не неук-бо я і в змаганнях,
180] Як говорив ти, а завжди, здається мені, серед перших
Був я на них, поки юність в руках моїх дужих буяла.
Нині ж я в горі й нещасті, – багато-бо я перетерпів
Від ворогів на війні і від лютої хвилі на морі.
Все ж я і так, стільки лиха зазнавши, вступаю в змагання.
185] В'їдливе слово твоє, роз'ятрив мене ним ти до краю!»
Так він промовив і прямо в одежі за диск, набагато
Більший, вхопився, товстіший і тяжчий, ніж той, що феаки
Ним між собою звичайно змагалися в дискометанні,
І, розмахнувшись, його він дужою кинув рукою, –
190] Камінь той аж задзвенів. До землі мимоволі присіли,
Лет його вчувши дзвонистий, славетні мужі мореплавці,
Довговеслі феаки. Могутньою пущений п'ястю,
Перелетів він усі їх познаки. У вигляді мужа
Місце падіння Афіна сама позначила й сказала:
195] «Навіть сліпий одрізнив би напомацки знак твій, чужинче,
Не замішався, не впав з усіма-бо він іншими вкупі,
А від усіх попереду. Пишайся, ти виграв змагання!
Далі чи врівень з тобою ніхто із феаків не кине».
Мовила так, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,
200] Рад, що на зборах знайшовся товариш, до нього прихильний,
З легшим він серцем тоді до феаків озвався й промовив:
«Киньте до знаку мого, юнаки! І зразу ж за вами
Кину я знов – чи так само, чи навіть, надіюся, й далі.
Спробуйте, вийдіть і в інших ви іграх зі мною змагатись,
205] В чому хто серцем бажає, бо надто ж мене роздражнили.
В гонах, в борні чи в бою навкулачки – ні з ким із феаків
Я не відмовлюсь боротися, крім лише Лаодаманта.
Гість-бо я в нього, а хто ж із господарем б'ється гостинним?
Дурень хіба чи нікчема якийсь викликав би змагатись
210] Саме того, хто виявив щиру до нього гостинність
Поміж чужими людьми, – собі лише цим він пошкодить.
Інших же я не відкину й змагатися не відмовляюсь, –
Виступить я проти кожного згоден і сили помірять.
Тож на змаганнях, відомих мужам, я не зле почуваюсь, –
215] Вмію поводитись я і з добре обточеним луком,
Перший улучу стрілою у постать намічену навіть
Серед загону ворожого, хоч би і ближче до нього
Товариші націлялись численні і влучно стріляли.
Перемагав мене лиш Філоктет, коли біля Трої
220] Всі ми, ахейські мужі, у стрілянні із лука змагались.
Що ж до всіх інших, то, певен я, кращих від мене немає
Нині між смертних, що тут, на землі оцій, хліб споживають.
Проти колишніх мужів не посмів би, проте, я змагатись, –
Проти Геракла чи проти Евріта, вождя Ехалії;
225] Навіть з богами на луках вони свої міряли сили.
Тим-то й загинув великий Евріт, не діждавши своєї
Старості вдома, – убив Аполлон його в гніві страшному.
Він-бо його викликав у стрілянні із лука змагатись.
Далі я списа метну, ніж інший із лука устрелить,
210] Тільки боюся, щоб часом у гонах мене не здолав би
Хтось із феаків, – занадто свої я виснажив сили
В хвилях морських, не всю-бо дорогу сюди я проїхав
На кораблі, і любі ослабли у мене коліна».
Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.
Тільки один Алкіной у відповідь мовив до нього:
«Гостю, нічого для нас неприємного ти не говориш,
Ти захотів лише доблесть, властиву тобі, показати
В гніві на мужа цього, що образив тебе у зібранні,
Як не посмів би ніхто із людей зневажать твою доблесть,
240] В кого є розум, хто здатний доречне промовити слово.
Тільки й моєї мови послухай, щоб іншим героям
Міг ти усе розказати в той час, як у власному домі
Учту справлятимеш разом з своєю дружиною й дітьми,
Щоб спогадав тоді й доблесті наші, в яких відзначитись
245] Зевс дарував нам не раз ще із батьківських днів стародавніх.
В нас ні борців нема видатних, ні бійців навкулачки,
В гонах ми спритні зате й мореплавці найкращі у світі.
Любимо завжди ми учти з кіфарою, співи і танці,
Теплі купелі, і ложе м'яке, й свіжозмінені шати.
250] Та підійдіть-но, уміння своє покажіть нам, найкращі
Танцівники феакійські, щоб гість наш, додому вернувшись,
Друзям своїм розповів, наскільки за інших ми вищі
І в мореплавстві, і в гонах швидких, і в співах, і в танці.
Та побіжіть-но хто-будь принесіть дзвінкострунну формінгу
255] Для Демодока, – вона десь у нашому домі лишилась».
Так Алкіной боговидий промовив, і зараз окличник
Встав, щоб формінгу дзвінку принести сюди з дому державця.
Дев'ять тоді розпорядників, обраних з-поміж народу,
Теж підвелися, щоб все влаштувать, до змагання належне.
260] Ґрунт урівняли вони і розширили площу навколо.
Швидко окличник вернувся й приніс дзвінкострунну формінгу
Для Демодока. І той на середину вийшов, довкола ж
Юні зібралися хлопці, досвідчені в танцях добірних,
І почали тупотіти на рівній площадці; мелькання
265] Ніг споглядаючи їхніх, в душі Одіссей дивувався.
От під формінгу почав Демодок пречудової пісні
Про Афродіту заквітчану, що із Ареєм кохалась,
Як вони в домі Гефеста уперше з'єднались таємно
В любощах, як їй дарунки приносив Арей, як збезчестив
270] Ложе Гефеста-державця. Цю звістку приніс йому зразу
Гелій: побачив він їх у обіймах палкого кохання.
Щойно Гефестових вух доторкнулась ця звістка болюча,
В кузню свою він пішов, злу думку плекаючи в серці.
І на колоді ковадло поставивши, викував пута
275] Він нерозривні й незламні, щоб кожного міцно тримали.
Хитро зробивши цю вигадку й дуже лихий на Арея,
В спальню свою він пішов, де любе їх ложе стояло,
Путами ніжки його він навколо обвинув старанно.
Потім зі стелі ще сіті тонкі він із сволока звісив,
280] Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би,
Навіть безсмертні боги, – так майстерно усе те скував він.
А заснувавши підступно круг ложа усі свої сіті,
Вдав, ніби в Лемнос іде, у прегарно збудоване місто,
Що із усіх йому міст на землі цій було найлюбіше.
285] Був не сліпий, того ждавши, й Арей з золотавим повіддям, –
Щойно із дому Гефест одлучився, митець славнозвісний,
Зразу ж пішов до Гефеста славетного він у домівку,
Спраглий жагою в коханні обнять Кітерею квітчану.
Та ж, вщ Кроніона, батька могутнього, щойно вернувшись,
290] Дома сиділа сама. А він, увійшовши в господу,
Взяв Афродіту за руку, назвав на ім'я і промовив:
«Ляжмо спочить, моя люба, зажиймо розкошів кохання!
Дома ж Гефеста нема, десь, видно, давно він в дорозі,
До сінтіян дикомовних, на Лемнос, напевно, подався».
295] Так він сказав, і радо лягла вона з ним спочивати.
Скоро й заснули на ложі вони. І раптом над ними
Сіті підступні Гефеста премудрого зверху спустились,
Так що ні встати ніяк не могли вони, ні повернутись,
І зрозуміли тоді, що нема уже як їм тікати.
300] Зовсім до них тоді близько кульгавець надходить славетний, –
Перше ніж в Лемнос прибути, назад він з дороги вернувся.
Гелій-бо сам чатував і звістку подав йому вчасно,
То й поспішив він, зажурений серцем, до милого дому.
Вбігши, спинивсь на порозі він, лютим охоплений гнівом,
305] І заволав на весь голос, богів закликаючи в свідки:
«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!
Ну-бо, гляньте на вчинок оцей – і смішний, і нестерпний.
Як тут мене, кривоногого, тяжко ганьбить Афродіта,
Зевсова донька, Арея безстидного люблячи потай.
310] Ноги-бо в нього міцні, і на вроду він гарний, тоді як
Я народився калікою. Та не моя то провина,
Тільки батьків моїх, – краще бодай би мене й не родили!
Ви подивіться, як оці двоє в обіймах кохання
Сплять на постелі моїй, а я лиш дивлюся й катуюсь.
315] Та сподіваюся, більше не схочеться так їм лежати,
Хоч би й кохалися дуже, – не скоро їм прийде бажання
Разом поспати. І доти триматимуть хитрі їх сіті,
Доки усіх її батько дарунків мені не поверне,
Тих, що за дівку оцю безсоромну йому надавав я.
320] Гарна у нього дочка, та занадто уже легковажна».
Так говорив він, боги ж позбиралися в дім міднокутий:
Сам Посейдон-земледержець прийшов, і Гермес, що розносить
Блага для нас, і владар Аполлон, що сягає далеко.
Через стидливість жіночу богині удома лишились.
325] Благоподавці боги зупинились юрбою при вході:
Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготатись,
Глянувши, що змайструвать умудрився Гефест хитромудрий.
Перезираючись, так говорили вони між собою:
«Злом не дійти до пуття – швидкого повільний обгонить.
330] Так от кульгавий Гефест Арея впіймав, що на швидкість
Всіх подолає богів, які на Олімпі домують, –
Вмілістю взяв і його він, хай платить пеню за блудливість».
Так один одному вічні боги у гурті говорили.
Зевсів же син, Аполлон-володар, до Гермеса озвався:
335] «Сину й провіснику Зевсів, Гермесе благоподавче!
Чи не хотів би і ти, міцною обплутаний сіттю,
Із золотою лягти Афродітою в постіль принадну?»
В відповідь мовив до нього провісник, гонець світлосяйний:
«Тільки б мені це вдалось, володарю мій далекосяжний,
Хай би оплутаний був я і втроє міцнішою сіттю
Й ви всі, боги і богині, отак би дивились на мене,
Із золотою лягти Афродітою був би я радий!»
Так він сказав, і безсмертні від реготу знов аж лягали.
Сміх той лише Посейдона не брав. Благав він Гефеста,
Майстра славетного, з пут нерозривних звільнити Арея, –
Він обізвався до нього і слово промовив крилате:
«О, відпусти його! Я поручусь тобі, чим побажаєш. –
Сплатить усю він пеню, – безсмертні хай свідками будуть».
Відповідаючи, так славетний промовив кульгавець:
350] «Ні, Посейдоне, про це й не проси ти мене, земледержцю.
Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель.
Як же тебе та до чогось я перед богами примушу,
В разі умкнув би Арей і боргу, і сіті моєї?»
Знову на це відповів Посейдон, землі потрясатель:
355] «В разі Арей, умкнувши і боргу, і сіті твоєї,
Зникне від тебе, сам тобі все заплачу я, Гефесте».
Відповідаючи, мовив до нього славетний кульгавець:
«Не випадає і ніяк це слово твоє відкидати».
Мовивши так, зняла із них сіті Гефестова сила.
збо з пут нерозривних звільнившись, обоє схопилися з ложа
І повтікали – Арей у Фракію подався негайно,
А Афродіта, на усміхи щедра, на Кіпр полетіла,
В Пафос, де гай вона має й вівтар із курінням пахучим.
Там покупали харити її і всю намастили
365] Маслом нетлінним, яким натираються тільки безсмертні,
І одягли її в шати розкішні, очей дивування.
Так їм виспівував славний співець. Одіссей його слухав і
З радістю в серці, так само як інші навколо феаки
Слухали, довговесельні мужі, мореплавці славетні.
370] Лаодаманту звелів Алкіной і Галію в танець
Вийти окремо, ніхто-бо змагатися з ними не міг би.
Зараз же в руки прегарний взяли вони м'яч пурпуровий –
Той, що колись так майстерно зробив їм Поліб тямовитий, –
Кидав один його високо, майже до темної хмари,
375] Перегинаючись весь, а другий, плигаючи вгору,
Спритно ловив його, ще й до землі не торкнувшись ногами.
Потім, коли у м'яча, стрибаючи вгору, награлись,
Стали обидва вони на землі танцювать многоплідній,
Часто міняючи крок, а всі юнаки їм навколо
380] в такт у долоні плескали, і гомін зчинявся чималий.
До Алкіноя озвався тоді Одіссей богосвітлий:
«О Алкіною, владарю, у всіх племенах найславніший!
Слушно хваливсь ти мені, що у вас танцюристи найкращі.
Справді це так, і з великим я подивом сам усе бачу».
385] Мовив – і втіхи додав Алкіноєвій силі священній.
Зараз же той до феаків озвавсь веслолюбних і мовив:
«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Дуже розумним мені оцей видається чужинець.
Треба за звичаєм нашим гостинці йому дарувати.
390] В нашій країні керують народом дванадцять преславних
Володарів і державців, – тринадцятий я поміж ними.
Гостеві кожен хітона, і випрану чисто керею,
Й золота хай принесе по таланту в дарунок почесний.
Зараз же разом усе те знесімо, щоб, в руки узявши,
і радістю в серці наш псть до нас завітав на вечерю.
А Евріал, що словом таким прохопивсь недоречним,
Хай уже сам і словами, й дарунком усе відшкодує».
Так він сказав, і усі підтримали те і схвалили.
Кожен гінця вмить додому послав принести подарунки.
А Евріал, озвавшись, тоді Алкіноєві мовив:
«О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!
Відшкодувати готов я чужинцеві все, як сказав ти.
Меч цільномідний я подарую йому з рукояттю
Срібною, в піхвах з слонової кості, різьбленої гарно,
405] свіжого розпилу, – це подарунок для нього достойний».
Мовивши так, він меч йому в руки подав срібнокутий
І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
«Щастен будь, батьку-чужинче! Якщо прохопивсь я зухвалим
Словом образи, – хай вітер його понесе і розвіє!
410] Хай тобі стріти дружину богове дадуть і в вітчизну
Швидко вернутись, давно-бо страждаєш від рідних далеко».
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
«Щастен і ти будь, мій друже, боги хай пошлють тобі благо!
Хай же ніколи і жалю у тебе не буде на меч цей,
415] Що дарував ти мені з зичливим замирення словом».
Мовивши так, через плечі він меч підв'язав срібнокутий.
Сонце зайшло, і славетні йому принесли подарунки.
Гідні окличники все позносили в дім Алкіноїв.
Там прийняли їх сини Алкіноя, достойного шани,
420] Й матері вельмиповажній чудовий дали подарунок.
Всіх за собою вела Алкіноєва сила священна.
В дім увійшовши, на кріслах високих вони посідали,
І до Арети озвалась тоді Алкіноєва сила:
«Ну-бо, дружино, найкращу неси сюди скриню добірну
425] В неї хітон поклади і випрану чисто керею;
Потім вогонь під котлом розпаліть і воду нагрійте,
Щоб, покупавшися, гість, і розглянувши добре дарунки
Ті, шо феаки йому понаносили, шани достойні,
Учтою втішитись міг і аеда славетного співом.
430] Я ж золотий йому келих чудовий дарую від себе,
Щоб, повернувшись додому, мене він спогадував завжди,
Творячи Зевсові й іншим богам узливання священні».
Мовив він так, і Арета служницям своїм наказала
Мідний великий триніг на вогонь поставити швидше.
435] Ті встановили триногий котел над палаючим жаром,
Вливши до нього води й розпаливши принесені дрова.
Пломінь утробу котла охопив, і вода нагрівалась.
Скриню прегарну тим часом Арета з комори своєї
Винесла гостю і в неї усі повкладала дарунки –
440] Шати і золото – все, що феаки йому дарували.
Гарну керею й хітон від себе, крім того, поклала,
Потім озвалась до гостя і мовила слово крилате:
«Сам тепер віко оглянь і швидше до скрині прив'язуй,
Щоб не украли чого у дорозі, як знову солодким
445] Сном спочиватимеш ти, пливучи кораблем чорнобоким».
Щойно почув це незламний в біді Одіссей богосвітлий,
Віко він вмить приладнав, прив'язав його швидко до скрині
Хитрим вузлом, як колись його вчила Кіркея-владарка.
Ключниця тут же його запросила піти до купелі
450] Та й іскупатись у ній, і з радістю в серці побачив
Воду він теплу, не часто-бо так турбувались про нього
З дня, коли він залишив пишнокосої німфи оселю, –
Так, наче богом, вона піклувалася ним безустанно.
А як помили його і маслом натерли служниці,
455] Гарний накинули плащ і хітон надягнули на нього,
Вийшов з купелі й подавсь до мужів, що уже частувались
Винами. Біля одвірка, що міцно підтримував стелю,
Там, оповита красою богів, Навсікая стояла.
З подивом прямо дивилась вона Одіссеєві в очі
І, обізвавшись, із словом до нього звернулась крилатим:
«Щастен будь, гостю, і згадуй мене, коли в рідну країну
Вернешся, – першій мені зобов'язаний ти порятунком».
Відповідаючи їй, Одіссей велемудрий промовив:
«О Навсікає, дитя Алкіноя, відважного серцем!
чльки дозволив би Зевс мені, Гери муж громоносний,
День повороту узріти й щасливо додому вернутись,
Як до богині, до тебе я там би щоденно довіку
Щиро б молився, життя-бо мені зберегла ти, дівчино».
Мовив і сів він у крісло уряд з Алкіноєм державним.
470] М'ясо на пайки тоді поділили й вино розмішали.
Любого всім окличник тим часом привів співомовця,
Гідного шани людей Демодока. Його посадив він
Серед бесідників, де той обперсь об колону високу.
От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,
475] Зрізавши м'яса шматок з хребта білоіклого вепра,
Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:
«На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,
Хай покуштує, – й зажурений рад я його вшанувати.
Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди
480] Мають аеди, сама-бо їх муза безсмертна навчила
Дивних співати пісень, співуче їх люблячи плем'я».
Так він сказав, і той до героя-співця Демодока
В руки те м'ясо відніс, – і взяв цей, радіючи духом.
Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.
485] А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,
До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:
«Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, –
Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,
Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,
49» Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,
Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.
Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разом
Під Іліоном коня дерев'яного постать зробили,
Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,
495] Воїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.
Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,
Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевно
Доброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче».
Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхнений,
5оо з того почавши, як враз на свої добропалубні судна
Сіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,
Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,
Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, –
Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.
505] Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,
Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:
Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,
Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,
Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.
310] Саме останнє оце і було те, що статися мало,
Місту-бо доля судила загинуть тому, яке прийме
Постать велику коня дерев'яного, де заховались
Кращі з аргів'ян, готуючи смерть і загибель троянцям.
Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,
515] Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.
Як – хто куди – плюндрувати розбіглися місто високе,
Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівку
Кинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.
Там він, – співав той, – наважився стати до бою страшного
520] І переміг при сприянні великої духом Афіни.
Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю
Танув слізьми, шо з повік струмками спливали на лиця,
Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,
Що за людей і вітчизну свою наложив головою,
525] Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;
Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,
Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокі
Ратиш удари на спину вже падають їй і на плечі,
Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;
530] В'януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає, –
Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.
Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,
Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,
Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.
535] До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:
«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Хай Демодок на формінзі дзвінкій вигравать перестане,
Співами й грою не всім-бо він радість дає і утіху.
З того часу, як на учті співець заспівав нам божистий,
340] Не припиняє невтішно гіркими слізьми умлівати
Гість наш, – великий-бо смуток всю душу йому обіймає.
Хай перестане співець, щоб однакову мали ми втіху –
Гість і господар, – усі, набагато-бо краще так буде.
Все із повагою ми для шановного робимо гостя:
545] В путь виряджаєм його і дарунки даємо з любов'ю.
Гість і чужинець, що просить притулку, за рідного брата
Кожному стане, у кого хоч трохи є чулості в серці.
Тим-то від нас не ховай своїм розумом ти обережним
Те, що питатиму я, розказати усе – то найкраще.
з50] Ймення скажи, яким батько і мати тебе називали
Й інші, хто в вашому місті живе і наоколо нього.
Бо взагалі без імення ніхто між людей не буває,
Хто б не родився на світ – родовита людина чи проста,
Кожного з них, породивши, іменням батьки наділяють.
535] Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомо
Шлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою.
На феакійських-бо суднах у нас не буває стерничих,
Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, –
Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють,
360] Знають усякого люду міста і поля плодоносні,
Швидше від інших усіх безодню морську пропливають,
Млою й туманом густим оповиті. І не бояться
Шкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.
Тільки чував я колись од батька мого Навсітоя
365] Ось що: розгніваний дуже, мовляв, Посейдон-земледержець,
Що перевозимо всіх морською ми хланню безпечно.
А як збудований добре, мовляв, корабель феакіян
Буде з виправи вертатись, його у туманному морі
Вщент він розіб'є й горою високою місто закриє.
Так говорив мені батько старий. Чи то справджено буде,
Чи не справдиться, – від волі могутнього бога залежить.
Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:
Як і куди заблукав ти, в яких опинявся країнах,
Серед яких був людей та в місцях чи бував велелюдних,
575] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,
Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?
Та розкажи нам, чого ти душею сумуєш і плачеш,
Спів про недолю аргеїв почувши, про Трою й данаїв.
Все це боги учинили і виткали людям загибель,
580] Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.
Може, когось із твоєї рідні родовитої вбито
Під Іліоном – зятя чи тестя? Вони найдорожчі
Нам після рідних по крові і роду нерідко бувають.
Може, загинув там друг родовитий, хоробрий товариш
585] Твій найлюбіший? Не менше від рідного брата буває
Нам дорогий товариш розумний і відданий щиро.
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 16 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название