Одiссея
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Одiссея, "Гомер"-- . Жанр: Мифы. Легенды. Эпос. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Одiссея читать книгу онлайн
Одiссея - читать бесплатно онлайн , автор "Гомер"
Гомер
Одіссея
© :) Homer, 800-700 BC
Джерело: Гомер. Одіссея. Х.: Фоліо, 2001 note 1. 547 с.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua), 2003
ЗМІСТ
стор.
К.С.Забарило. Гомерова «Одіссея» та її місце у світовій літературі note 2 3
Пісня перша День перший Рада богів. Афіна наставляє Телемаха 33
Пісня друга День другий і ранок третього дня Збори ітакійців. Телемахів од'їзд 50
Пісня третя День третій і четвертий до вечора п 'ятого дня В Пілосі 67
Пісня четверта Вечір п 'ятого дня і день шостий В Лакедемоні 87
Пісня п'ята День сьомий і далі до кінця тридцять першого дня Пліт Одіссеїв 118
Пісня шоста Тридцять другий день Прибуття Одіссея до феаків 138
Пісня сьома Вечір тридцять другого дня Одіссеїв прихід до Алкіноя 152
Пісня восьма День тридцять третій Одіссеєве перебування у феаків 165
Пісня дев'ята Вечір тридцять третього дня Розповідь Алкіноєві. Пригода в кіклопа 187
Пісня десята Вечір тридцять третього дня Пригоди в Еола, у лестригонів та в Кіркеї 211
Пісня одинадцята Вечір тридцять третього дня Жертви для виклику померлих 235
Пісня дванадцята Вечір тридцять третього дня Сирени, Скілла і Харібда, бики Геліоса 259
Пісня тринадцята Тридцять четвертий день і ранок тридцять п 'ятого Відплиття Одіссея з країни феаків і прибуття до Ітаки 278
Пісня чотирнадцята День тридцять п'ятий 296
Пісня п'ятнадцята Тридцять п 'ятий і тридцять шостий день; ранок тридцять сьомого Прибуття Телемаха до Евмея 317
Пісня шістнадцята День тридцять сьомий Упізнання Одіссея Телемахом 338
Пісня сімнадцята День тридцять восьмий Повернення Телемаха на Ітаку 357
Пісня вісімнадцята День тридцять восьмий Бій Одіссея з Іром навкулачки 380
Пісня дев'ятнадцята Вечір тридцять восьмого дня Зустріч Одіссея й Пенелопи. Умивання ніг 396
Пісня двадцята Ніч з тридцять восьмого на тридцять дев 'ятий день.
Вранці і опівдні тридцять дев 'ятого дня Перед убивством женихів 420
Пісня двадцять перша День тридцять дев 'ятий Лук Одіссеїв 435
Пісня двадцять друга День тридцять дев 'ятий Побиття женихів 452
Пісня двадцять третя Вечір тридцять дев 'ятого і ранок сорокового дня Пенелопа впізнає Одіссея 471
Пісня двадцять четверта Сороковий день Замирення 486Примітки 507Словник міфологічних імен та географічних назв 541Бібліографічні відомостіПІСНЯ ПЕРШАЗМІСТ ПЕРШОЇ ПІСНІДЕНЬ ПЕРШИЙРада богів. Зібравшись на Олімпі, вони ухвалюють, щоб Одіссей, якого переслідує Посейдон і затримує німфа Каліпсо, повернувся нарешті у свою вітчизну, на острів Ітаку. Богиня Афіна, прибравши вигляд Мента, Одіссеєвого друга, з'являється синові Одіссея Телемахові й дає пораду поїхати до Пілоса і Спарти, щоб розвідати про батькову долю, радить йому також повиганяти женихів своєї матері Пенелопи, що господарюють в Одіссеєвім домі. Телемах після рішучої розмови з матір'ю і женихами лягає спати і мріє про подорож.РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХАМузо, повідай мені про бувалого мужа, що довгоСвітом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:З'їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,Що понад нами, – за те дня повернення він їх позбавив.10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.В круговороті часу, коли рік надійшов відповіднийІ ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнутьСкрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,20] Крім Посейдона, – гнівом його Одіссей богорівнийВічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, –У протилежних кінцях простягались поселення їхні, –Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,Там веселився на учтах. Тим часом інші боговеВ Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.Першим батько людей і богів тут слово промовив, –В пам'яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:«Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!Зло – від богів, – вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законнуВзяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послалиСвітлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів тойАні Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку ЕгістаРадою доброю вплинуть, – і той за все поплатився».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:45] «О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!Справді, смертю такою поліг він цілком по заслузі.Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.Та розривається серце за тим Одіссеєм розумним.Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім50] Острові терпить біду, на тім пупі широкого моря.Острів той лісом поріс, і живе там богиня в домівці,Згубного донька Атланта, що глиб увесь знає у моріЙ сам міцними плечима тримає стовпи височенніТі, що й небо навколо, і землю усю підпирають.55] В смутку затримує там бідолаху Атлантова донька,Повними ласки й облуди словами всечасно чарує,Тільки б свою він Ітаку забув. Одіссей же невтішноПрагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм,Потім і вмерти готовий. Невже і твого, олімпійцю,60] Серця ласкавого це не зворушить? Чи не годив-боЖертвами щиро тобі Одіссей з кораблів аргів'янськихВ Трої просторій? Чому ж одвертаєшся й досі од нього?»Відповідаючи, Зевс, шо хмари збирає, промовив:«Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?65] Богоподібного як же забути мені Одіссея?Найрозумніший з людей він, з усіх найщедріші приносивЖертви безсмертним богам, що простором небес володіють!Та Посейдон-земледержець до нього всечасно палаєГнівом невпинним за те, що кіклоп Поліфем богорівний70] Ока позбавлений ним, а той же із інших кіклопівБув найсильніший; німфа його породила Фооса,Форкіна донька, державця в пустинному морі шумливім.В гроті глибокім вона з Посейдоном колись поєдналась.З того часу Посейдон, могутній землі потрясатель,75] Хоч не убив Одіссея, то гонить від рідного краю.Отже, давайте усі поміркуємо разом уважно,Як Одіссея додому вернуть. Посейдон хай вгамуєГнів свій, – не може-бо він проти спільної волі безсмертнихВперто змагатися сам і один з усіма сперечатись».80] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:«О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!Як і направду тепер до вподоби богам всеблаженним,Щоб Одіссей велемудрий щасливо додому вернувся,З вістю Гермеса, гінця світлосяйного, швидше пошлімо85] Аж на Огігію, острів далекий, нехай там негайноНімфі звістить пишнокосій ухвалу нашу незмінну,Що Одіссей витривалий повинен додому вернутись.Я ж до Ітаки пощу, щоб там в Одіссеєвім синіБільшу збудити бадьорість і прагнення вкласти у серце,90] Скликати довговолосих ахеїв на збори народніЙ вигнати всіх женихів, які убивають у ньогоЦілі отари овець і повільних волів круторогих.Потім пошлю його в Спарту і в Пілос, пісками укритий, –Може, почує він щось про повернення любого батька95] Й сам між чужими людьми собі доброї слави набуде».Мовила так і до ніг золоті підв'язала підошви.Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим –І по воді, й по безкраїх просторах землі – її носять,Спис бойовий у руки взяла з наконечником мідним,100] Гострий, міцний і важкий, що ним побивала героївШереги гнівом охоплена донька всевладного батька.Кинулась летом швидким із високих вершин олімпійських,Стала в ітакськім краю, при самих Одіссеєвих дверях,Перед порогом надвірним, із списом в руці мідногострим,105] Вигляд чужинця прибравши, тафійського ватага Мента.Там женихів гордовитих застала. Перед дверимаГрою в кості якраз утішали своє вони серце,Сидячи долі на шкурах волів, що самі ж повбивали.Слуги меткі та окличники з ними: одні у кратерах110] Воду мішали з вином, а другі дірчатими милиГубками довгі столи й на середину їх виставляли,Інші ж – м'яса на них розкладали шматки незліченні.Перший з усіх Телемах боговидий богиню помітив.Серцем засмучений, мовчки сидів він поміж женихамиИ думкою батька собі уявляв благородного, як вінЗ'явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому,Честь свою верне і стане господарем власних маєтків.Мислячи так, він сидів з женихами й Афіну побачив.Кинувсь до входу він, сором відчувши в душі, що чужинець120] Мусить так довго стоять під дверима. Наблизивсь до нього,Взяв за правицю його, прийняв мідногострого списаІ, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:«Щастен будь, гостю, в цім краї ти прийнятий будеш привітно!Сядь, пообідай, а потім розкажеш, чого тобі треба».125] Мовивши це, йде вперед, а за ним – Паллада Афіна.Щойно обоє зайшли вони в дім Одіссея високий,Списа узяв він у неї, відніс під колону велику,Вставив у тесаний списник – туди, де багато стоялоІнших списів Одіссея, в біді витривалого мужа.130] В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдаліВід женихів, щоб криком своїм не завадили гостюїжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,135] Та наодинці про батька відсутнього щось розпитати.Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала;Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,140] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих;Різного м'яса їм чашник на блюдах поклав дерев'янихКупами, й келихи він золоті перед ними поставив;Часто й окличник до них підходив вина доливати.Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідалиі45] Поряд, один за одним, на стільцях і на кріслах високих;Воду їм чисту на руки окличники стали зливати;Свіжого хліба служниці наклали їм кошики повні;Хлопчики аж по вінця напою влили у кратери,Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.150] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,Зразу ж і іншим серця женихів забуяли бажанням –Співу і танців, адже найкраща то учти оздоба.Фемію в руки окличник кіфару подав пречудову,Мусив-бо він женихам і грати, й співать проти волі.155] Пісню прекрасну почав він, по струнах ударивши злегка.Саме тоді Телемах Афіні сказав ясноокій,Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:«Гостю мій любий, не будеш гнівитись на те, що скажу я?їм лиш одно на умі – самі лиш кіфари та співи.160] Легко їм це, бо безкарно чужеє майно проїдаютьМужа, що білії кості його або десь під дощамиТліють на суші, або їх десь хвиля морська коливає.Тільки б узріли вони, що господар додому вернувся,Всім би їм краще вже ноги прудкіші схотілося б мати,165] Ніж на одіння коштовне чи золото тут багатіти.Доля лиха загубила його, і ніякої втіхиНам вже немає, хоча й би сказав хто з живущих на світі,Ніби він вернеться, – день повороту його вже загинув.Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:170] Хто ти і звідки? З якого ти міста й родини якої?Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до ІтакиПуть із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався.Щиро й одверто ще й те розкажи, щоб знав я напевно:175] Вперше сюди ти приїхав чи гостем у батька мойогоТи вже бував? Бо немало вчащало до нашого домуВсякого люду, широкі-бо мав із людьми він стосунки».Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:«Щиро й одверто на всі я тобі відповім запитання.180] Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсьСином і правлю тафійським народом моїм веслолюбним.Нині ж заїхав сюди кораблем із людьми я своїми,Пливши по темному морю в країну людей іншомовних,В місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче.185] Свій корабель я поставив далеко від вашого міста,В гавані Рейтрі, де поле під схилом Нейона лісистим.Гордий я тим, що гістьми з твоїм батьком були ми взаємноЗ давніх часів. Запитай у старого Лаерта-героя,Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,Тільки служниця стара подає йому їсти і питиВ час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.Отже, прийшов я тепер, – чував-бо, що твій уже батько195] Дома – боги його, видно, затримали десь у дорозі.Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклалиЙ як воно збутися має насправді усе, я гадаю,Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.Отже, недовго йому від милої серцю вітчизниБути далеко, – й залізні його вже не втримають пута, –205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші –Вицвіт аргеїв – на суднах своїх попливли крутобоких.З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, –Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившисьМужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,220] Я народився від нього, – якщо вже ти хочеш це знати».Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:«Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без славиРоду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?Що це – весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтуютьВ домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:Був бездоганний колись цей будинок і повен достаткуВ час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишившиСум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаюЙ плачу, – боги мені й іншу печаль накинули злую:245] Скільки на цих островах державців не є можновладних –З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю250] їх домаганням не може покласти; вони ж об'їдаютьВесь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!»Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:«Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.255] О, якби він повернувся додому і в перших воротяхСтав із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,Знову такий же, яким його я побачив упершеВ час, коли в домі у нас їдою й питвом утішавсяВін, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, –260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннімТам смертоносного зілля шукати, щоб мідноокутіСтріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тоїІл, бо боявся богів, одвічно над нами живущих.Дав її тільки мій батько йому, бо любив його дуже.265] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах –Стане він помсту чинити за себе чи ні, повернувшисьВ рідну оселю. А зараз тобі вже подумати треба,270] Як би отих женихів із власного дому прогнати.Отже, послухай тепер і візьми ці слова до уваги:Завтра на збори усіх поскликавши героїв ахейських,Все розкажи їм, – боги ж тут нехай тобі свідками будуть.Потім від всіх женихів зажадай по домах розійтися;275] Мати ж твоя, якщо знов її серце одруження прагне,Хай повертається в дім до свого вельможного батька;Там хай справлять весілля й багаті нехай приготуютьВіно й дарунки, що любій належить одержати доньці.Дам і тобі я пораду розумну, її ти послухай:280] Кращий візьми корабель і, дванадцять гребців спорядивши,їдь розпитати про батька, якого так довго немає, –Може, почуєш од смертних що-небудь чи з уст Поголоски,Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить;В Пілосі ради спитай в богосвітлого Нестора спершу,28:1 Звідти у Спарту заїдь до русявого ти Менелая,Він-бо останній приїхав із мідянозбройних ахеїв.Тільки почуєш, що батько живий і вернутися має,Жди цілий рік і терпляче усі оті знось неподобства;А як почуєш, що вмер він, що більше його вже немає,290] Швидше додому вертайся, до милої серцю вітчизни,Пагорб могильний насип і похорон справ урочистий,Все як годиться, й тоді вже віддай свою матінку заміж.Потім, коли ти закінчиш і зробиш усе, як я радив,В серці своєму розваж і в думках обміркуй неодмінно,295] Як у господі твоїй женихів повинищувать краще –Підступом чи не ховаючись. Годі дитиною бути,Виріс ти з цього давно, не в такому-бо ти уже віці.Чи невідомо тобі, якої Орест богосвітлийСлави зажив між людьми, помстившись на батькоубивці100] Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього?Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий,Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути.Я ж на швидкий корабель свій іти вже до друзів повинен, –Мабуть, давно їм терпець уривається ждати на мене.305] Ти ж подбай про своє й над моїми подумай словами».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Так доброзичливо ти, мій гостю, до мене говориш,Наче до сина отець, і порад я твоїх не забуду.Трохи зостанься ще тут, хоч і дуже ти в путь поспішаєш.310] Добре помийся у мене, дай милому серцю утіху,Потім, радіючи духом, на свій корабель з подарункомПідеш почесним; на спогад я річ тобі гарну й коштовнуДам, як другові-гостю господар гостинний дарує».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:315] «Ні, не затримуй мене, поспішаю-бо нині в дорогу.Дар же, що серцем ласкавим хотів ти мені дарувати,Ще віддаси, коли знов повернусь, – повезу я додомуДар дорогий і щось гідне й тобі подарую взаємно».І непомітно тоді відійшла ясноока богиня,320] Зникла, мов чайка та, в отвір для диму, силу й відвагуВ груди вдихнувши йому, і про батька він більше, як завжди,Мусив згадати. Думками своїми розмисливши добре,Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши.Зразу ж у гурт женихів повертається муж богорівний.325] Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділиЙ слухали мовчки. Співав про сумне він повернення з ТроїВоїв ахейських, що їм призначила Паллада Афіна.З верхніх покоїв своїх почула ті співи натхненніМудра Ікарія донька, багата умом Пенелопа.330] Зверху по східцях високих зійшла вона вниз потихеньку,Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом;335] В неї обабіч стояли обидві служниці дбайливі.Вмившись сльозами, вона божественному мовить співцеві:«Фемію, знаєш пісень ти багато, що смертних чарують,Подвиги ними людей і богів уславляють аеди,Сядь, заспівай нам одну з них, а гості послухають, мовчки340] Чаші хиляючи. Тільки свою припини сумовитуПісню, вона-бо мені у грудях скорботою любеСповнює серце, – горе спіткало мене безутішне.В вічному смутку спогадую голову я найдорожчуМужа, що слава його всю Елладу окрила і Аргос».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Вірному, матінко люба, навіщо борониш співцевіТим нас втішати, до чого він прагне в думках? Не співці тутВинні, а винен тут Зевс, що людям, які задля хлібаТяжко працюють, те, що захоче, вкладає до серця.350] Тож не дивуйся, коли він співа про недолю данаїв.Смертні-бо люди звичайно таку вихваляють найбільшеПісню, яка слухачів полонить найновішим звучанням.Май же терпіння у серці й послухать наважся душею:Справді, не сам Одіссей лише день повороту додому355] Втратив у Трої, загинуло з ним іще й інших багато.Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи,Кросен своїх, веретен, та доглянь, щоб служниці у доміВсі працювали як слід. А розмови вести – чоловічаСправа, найбільше ж моя, бо єдиний я в домі господар».360] Подиву повна, до себе вернулась тоді Пенелопа, –Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.В горницю верхню вона із служницями разом ввійшовши,За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, докиСон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.365] Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях, –Всі-бо жадали вони з Пенелопою ложе ділити.Отже, почав Телемах тямовитий до них промовляти:«Гей, женихи матусі моєї, занадто зухвалі!Пиймо вино й досхочу веселімось, та нащо кричати370] Голосно так! Чи не краще послухать чудової пісніМужа такого, як цей, що з богами рівняється в співах.Завтра ми зранку, усі на міському зійшовшись майдані,Збори почнем, і прямо я буду від вас вимагатиДім мій покинуть. Про інші собі постарайтеся учти –375] Власне майно проїдайте у кожного в домі по черзі.А догідніше і краще здається вам тут залишатись,Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, –Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих,Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, –380] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!»Так він сказав. А вони – аж губи погризли зубами,Лиш дивувались, як сміливо став Телемах промовляти.Саме тоді Антіной, син Евпейтів, озвався до нього:«Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,385] Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право!»Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Ти не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:390] Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?Бути державцем – то зовсім не зле: відразу-бо в ньогоЙ дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,395] Інших державців багато ще є – і старих, і молодших, –З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.В себе ж один тільки я повновладним господарем будуДому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий».Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:400] «В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!405] Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славитьЗемлю? Якого він роду і де його нива отецька?Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,Справи його особисті прибути сюди спонукали?410] Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий».Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:«Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,415] Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.Гість же оцей – то приятель батьків, із Тафоса родом,Мент на ім'я, назвався премудрого він АнхіалаСином і править тафійським народом своїм веслолюбним».420] Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостюСповнював їх, і так вечорової ждали години.Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.425] Гарним подвір'ям тоді й Телемах до високих подавсяСпальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, –З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовитаОпсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.430] Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсімЮна була вона, двадцять за неї волів заплативши;В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.Йшла вона з факелом в кожній руці. Телемаха ж любила435] Більше, ніж інші служниці, бо змалку його доглядала.Двері тоді відчинив він в доладно збудовану спальню,Сів на постелі і, знявши хітон м'якотканий із себе,Кинув цю одіж на руки послужливій няні старенькій.Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався,440] Няня його на кілок при різьбленім повісила ліжку.Вийшла із спальні, узявши за срібне кільце, причинилаДвері і ременем засув знадвору засунула тихо.Руном овечим укритий, всю ніч Телемах, на постеліЛежачи, думав про путь, в яку закликала Афіна.Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
ПІСНЯ СЬОМА
ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ
Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.
ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ
Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,
Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.
Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,
В брамі вона залишилась. Навколо її оточили
5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,
Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.
В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй
Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.
На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,
10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо
Він у феаків вождем, і як бога його шанували.
В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю
Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.
Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,
15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,
Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,
Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.
Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,
Як перестріла його сама ясноока Афіна
20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.
Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:
«Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати
До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?
Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я
25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю
Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають».
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
«Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,
Я покажу, – поблизу там мій батько живе бездоганний.
Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,
Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, –
Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,
Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.
На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди
35] Плавають в морі вони, – їм дав це землі потрясатель.
Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини».
Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна
Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.
І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,
40] Як він по місту ішов поуз них, – пишнокоса Афіна,
Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму
Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.
З гавані там Одіссей дивувався – з однакових суден,
З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих
45] Стін, частоколом обведених, – любо було й подивитись.
Як підійшли вони до владаревого славного дому,
Так говорить почала ясноока богиня Афіна:
«Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала
Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;
зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцем
Ти не тривожся, – відважній людині щастить якнайкраще
В справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни.
Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш.
Зветься Арета вона на ім'я; від батьків тих же самих
55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився.
Сина колись народив Навсітоя землі потрясатель
Від Перібої, найкращої виглядом поміж жінками
І наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта,
Що володарив колись над плем'ям гігантів зухвалих,
60] Та погубив і себе він, і плем'я оте нечестиве.
З нею з'єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя,
Мужнього духом, що став вождем над народом феаків.
У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились.
Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий,
65] 1 залишив після себе єдину він доньку Арету
В домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружину
І шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує,
Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків.
Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну
70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого,
І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога,
Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто.
Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства,
Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв'язати.
75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність,
Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись
В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».
Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від нього
Моря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу,
80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські,
В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часом
До Алкіноя пішов у славетні покої і серцем
Затрепетав, перед мідним порогом його зупинившись.
Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало
В високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі.
Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво,
Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі.
З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись,
Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко,
90] Срібний одвірок – вгорі й золотеє на дверях окільце.
З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли,
Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий,
Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, –
Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть.
95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліва
Крісла рядами стрункими стояли; на них тонкоткані
Скрізь покривала м'які позастелено – витвір жіночий.
Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи,
їли й пили – удосталь всього цілий рік тут бувало.
100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках,
Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали,
Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі.
Аж п'ятдесят служебних жінок було в домі у нього;
Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве,
105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли,
Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої;
Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала.
Як перевищують всіх мужі феакійські умінням
Бистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх –
110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра Афіна
До рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний.
А за подвір'ям – од брами вхідної – був сад плодоносний,
В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо.
Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли –
115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні,
В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи.
Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось –
Влітку то будь чи взимі – цілорічно. Віє там завжди
Теплий Зефір, і одні лиш зав'яжуться – другі вже спіють.
і» Яблуко стигне за яблуком там, за грушею – груша,
Гроно там зріє за фоном, за смоквою – смоква солодка.
Далі – в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, –
Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадці
Грона сушились на сонці, а там виноград ще збирали;
125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут він
Щойно лише наливався, а там починав червоніти.
За виноградника рядом останнім оброблені грядки,
Повні городини всякої, очі весь рік веселили.
Два джерела там було – одне ручаєм кучерявим
130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога
Дому високого біг, – городяни там воду черпали.
Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя.
З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний.
Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця,
135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому.
Радників зібраних там і вождів він застав феакійських,
Що осяйному дозорцеві там узливання творили, –
Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали.
Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний,
140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала,
І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя.
Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети –
І божественна розвіялась мла, що його окривала.
Всі оніміли, мужа побачивши перед собою,
Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно:
«Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем!
Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю,
До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм дарують
Вічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить
150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу.
Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краю
Швидше вернутись, – черпнув-бо я лиха далеко від рідних».
Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл,
Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання.
155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, –
Серед мужів феакійських він був найстаріший літами
Й гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив;
З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
«Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами
160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий.
Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова.
Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане крісло
Поруч себе посади, а окличники хай приготують
Воду з вином – узливання обряд учинить громовержцю
165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає.
Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять».
Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священна
Руку бере Одіссея розумного й хитрого дуже.
З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче,
170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту,
Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий.
Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –
Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала,
Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
і» Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,
Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.
їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний.
Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:
«Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо
11ІО Всім піднеси – узливання обряд учинить громовержцю
Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає».
Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне,
Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті.
По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли.
185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:
«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає.
Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться.
Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши,
190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемо
Жертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать,
Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горя
З нашою поміччю міг до рідного краю дістатись
Радісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко,
195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі,
Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпить
Все він, що доля і прялі суворі для нього напряли
З ниттю життя відтоді, як мати його породила.
А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув,
То, очевидно, могутні боги щось замислили інше.
Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являють
В час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби,
Тут же до учти сідають і з нами частуються разом.
Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній,
205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,
Так як кіклопи або як те дике плем'я гігантів».
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
«Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красою
Все ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,
210] Я анітрохи не схожий, – звичайна я смертна людина.
Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горя
Стільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.
Міг би багато я більше про лихо своє розказати,
Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.
215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, –
Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,
Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам'ятати,
Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.
Як же я серцем болію! А він все одно спонукає
220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забути
Силує, лиш одного – наповнить його вимагає.
Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,
Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,
Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш
225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки».
Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклали
Вирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.
По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,
І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.
23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,
З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділи
Поряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.
Словом до нього озвалася білораменна Арета, –
Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні
23' Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, –
Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:
«Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:
Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?
Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?»
240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
«Важко тобі, володарко, докладно про всі розказати
Лиха, що стільки богове небесні мені їх послали;
Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.
В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.
245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,
Пишноволоса, дивна богиня, – із нею в єднання
Ані з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.
Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,
Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу
250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.
Товариші мої славні усі там загинули марно,
Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,
Дев'ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятий
Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо
*» Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,
Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним
Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.
Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.
Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами
Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.
А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,
Раптом додому пливти вона пильно мені наказала –
Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.
Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато
265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.
Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;
Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.
На вісімнадцятий день показалися гори тінисті
Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе
270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато
Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.
Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,
Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,
Та на плотові триматися хвиля мені не давала.
275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,
Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю
Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.
Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,
Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.
280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному
Я опинився, – те місце здалося мені найзручнішим:
Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.
Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась
Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,
285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опале
Листя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.
Так серед листя того з журбою у милому серці
Спав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.
Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.
290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєї
Доньки й між ними й саму її – наче богиню. До неї
Я із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, –
Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такої
Юної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.
2'5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,
В річці помила мене і одіж оцю дарувала.
Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я».
Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:
«Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,
300] Що із служницями разом тебе до нашого дому
Не запросила, – до неї до першої ти-бо звернувся».
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
«Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.
Пропонувала мені вона йти із служницями разом,
305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,
Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.
Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем'я людськеє».
Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:
«В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало
310] Гніватись марно, – краще в усьому дотримувать міри.
Свідки – батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,
Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,
Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданим
Зятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я
315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаків
Тут не затримає, – Зевсові-батьку було б це нелюбо.
Твій же від'їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтра
Я призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибоким
Сном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,
320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,
Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;
Він же край світу лежить, як розказують це очевидці
З наших людей, що возили русявого раз Радаманта
В краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.
325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,
Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.
Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, –
Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти».
Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,
330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:
«Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулися
Справді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатній
Славу невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!»
Так між собою удвох про все це вони розмовляли.
335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часом
Ліжко йому в передсінок внести й подушками заслати,
З пурпуру гарного зверху покрити його килимами
Й ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.
Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.
340] А як м'яке вони ложе старанно йому постелили,
До Одіссея тоді підійшли і його запросили:
«Йди спочивати, чужинче, – постеля тобі вже готова».
Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.
Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,
345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.
Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,
Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.
Перейти на страницу:
